Функції науки конституційного права

     Метод науки конституційного права

     Методологія науки конституційного права - це вчення про методи, які використовуються в науці конституційного права  для пізнання конституційно-правових властивостей об'єкта цих досліджень.

     Формування  сучасної наукової методології конституційного  права в Україні відбувається кількома шляхами. По-перше, шляхом трансформації вже апробованих методів науки радянського державного права, по-друге, шляхом запозичення позитивно зарекомендованій наукової методології, яка не зізнавалася в науці радянського державного права, але практикувалася в зарубіжній науці конституційного права, по-третє, шляхом долучення до методологічного апарату науки конституційного права методів, що використовуються в інших науках - соціології, політології, психології, статистики, кібернетики, теорії управління, синергетики і т.д.

     Неоднозначно  відбувається трансформація методології  радянського державного права. У зв'язку з відмовою від марксистсько-ленінської методології, що десятиліттями домінувала в радянській науці взагалі і радянському державної праві зокрема автоматично відбулася і ревізія методологічного інструментарію марксизму. Більшість вчених вважають, що методи діалектичного матеріалізму та історичного матеріалізму вичерпали себе, оскільки розглядалися і застосовувалися раніше переважно як домінуючі методи, що підкреслювало протилежність у політичних процесах, вузькокласові орієнтацію правової системи і передбачали остаточну перемогу соціалізму, а далі - комунізму в усьому світі.

     Але повна відмова від методу діалектики науки конституційного права  здається передчасним і популістським  підходом. Використання діалектичного методу дає ефективні наукові результати за умови об'єктивної детермінації цієї правової категорії. Діалектичний матеріалізм слід розглядати як один з методів пізнання сучасних конституційних процесів не тільки в боротьбі їх протилежностей, але і в їх єдності і взаємозв'язку.

     Більш лояльно сучасні вчені ставляться до методу історичного матеріалізму, який визначався формаційним підходом до історії становлення, розвитку та занепаду держав. На сьогоднішній день метод історизму (історико-ретроспективний) у дослідженні конституційно-правових явищ, незважаючи на його матеріалістичну природу, визнається переважною більшістю вчених-конституціоналістів. У його основу покладено визнання причинно-наслідкових зв'язків в історичному розвитку конституційних правовідносин та інститутів конституційного права.

     Методологія науки сучасного конституційного  права формується і за рахунок методів, які раніше практикувалися лише в зарубіжних країнах і були досягненнями різних правових шкіл. Методологія має системний характер, вона бере за основу систему разнопорядочних за змістом і формою методів. Першоосновою методології є метод.

     Метод науки конституційного права - це сукупність принципів, правил, прийомів і способів пізнання конституційно-правових явищ. Метод науки конституційного права є шляхом юридичного пізнання від об'єкта конституційного права до його предмету, від емпіричних знань про конституційну відносинах та інститутах конституційного права та інших конституційно-правових явищ до теоретичних знань про ці об'єкти. Методи можна умовно поділити на філософські, загальнонаукові, спеціальні методи конституційного права.

     Загальнофілософські методи характеризуються вихідними для філософії пізнання, положеннями про діалектику, об'єктивізмі, історизмі досліджень і т.д. Загальнонаукові методи мають універсальний характер і властиві всім наук в цілому. До них можна віднести індукцію, дедукцію, моделювання, аналіз, синтез, прогнозування і т.д.

     Найбільш  рельєфно методи науки конституційного  права виявляються на рівні системи  спеціальних методів пізнання, тобто  тих, які властиві тільки науці конституційного права. У теж час номенклатура спеціальних методів науки конституційного права - системний, порівняльно-правовий, історичний, метод конкретних соціологічних досліджень, статистичний, формально-логічний, структурно-функціональний, синтезу та аналізу - у своїй переважній більшості властиві не тільки конституційного права, а й інших наук, а значить, не можуть вважатися спеціальними методами науки конституційного права.

     Системний метод визначає роль і місце кожного  з елементів системи галузі конституційного  права та їх характер їх взаємовідносин. Цей метод дає розуміння взаємозв'язків між системою галузі, системою законодавства, системою науки і системним утворенням у галузі конституційного права. Він дуже важливий у дослідженні окремих інститутів і норм конституційного права, оскільки дає можливість визначити їх правові властивості в комплексі, враховувати дифузійні властивості елементів системи та їх взаємну деформацію. Системний підхід у методології конституційного права має перспективи, оскільки сприяє, з одного боку, наповненням нового змісту вже існуючих правових категорій, а з іншого - сприяє формуванню нових категорій.

     Перспективним видається і порівняльно-правовий метод, тобто метод конституційної компаративістики, що дає можливість визначати загальні тенденції розвитку тих чи інших конституційно-правових явищ на основі порівняльного аналізу їх розвитку в різних країнах світу.

     Іншим методом науки конституційного  права є метод конкретно-соціологічних досліджень, який дає можливість виявити думка громадян щодо розвитку конституційного процесу взагалі та конституційно-правової реформи зокрема. Цей метод є ефективним за умови існування гармонійно розвиненого громадянського суспільства, коли громадянська думка, навіть коли вона виражається не на референдумі чи виборах і має характер імперативного рішення, є важливим чинником впливу на нормативно-правову та організаційно-правову, конституційну практику. На сьогоднішній день в Україні цей метод не набув належного вживання в юридичній науки через мало ефективності соціологічних опитувань. Значить, соціологічний метод в перспективі повинен отримати широке застосування в науці конституційного права.

     Схожа ситуація склалася і з статистичним методом науки конституційного права. Статистичні дані державних установ та різноманітних недержавних організацій та фондів не відповідають один одному, що не дає можливості об'єктивно використовувати статистичні дані в проведенні наукових досліджень. Втім, статистичний метод повинен сприяти науковим дослідженням проблем виборчого права, парламентаризму, місцевого самоврядування та інших.

     Методом науки конституційного права  є і формально-догматичний метод. Цей метод дає можливість пізнавати зміст і властивості конституційно-правових явищ, виходячи з принципів формальної логіки. Становлення, розвиток і припинення конституційно-правових відносин, а також генезис інститутів конституційного права відбувається переважно логічно послідовно, тому знання законів логіки дає можливість прогнозувати основні моделі генезису конституційно-правових явищ.

     Наведений перелік методів, що використовується в науці конституційного права, не є вичерпним, оскільки методологічна  система, якій властивий динамізм, перебуває на стадії формування і постійно поповнюється новими методами. Науково-методологічне забезпечення конституційних нормотворчих і правотворчих процесів стало невід'ємною вимогою розвитку сучасного конституційного права.

     Отже, предмет і методологія науки  конституційного права, які взаємопов'язані і взаємозумовлені конституційно-правовими категоріями, визначають завдання, функції і систему науки конституційного права. На сьогоднішній день вчення про предмет і метод науки конституційного права, їх співвідношення, юридичні властивості та специфіка залишаються малодослідженими і потребують подальших наукових розробок.

     Функції науки конституційного права

     Наука конституційного права реалізує свої основні завдання шляхом здійснення функцій, тобто основних напрямів наукових досліджень у галузі конституційного права.

     Функції (від лат. Functio - здійснення, виконання) науки конституційного права - це основні напрямки здійснення наукових досліджень, спрямованих на вирішення  поставлених перед наукою конституційного  права завдань. Функції науки визначаються предметом і завданнями науки конституційного права. У свою чергу, функції визначають методологію і систему науки конституційного права.

     Функціональний  підхід вперше в загальнонаукових дослідженнях був обгрунтований Е. Кассирер - автором теорії функцій ^22. У перші роки радянської влади це вчення вважалося хибним, як і будь-яка інша буржуазна теорія відхилялася радянською наукою. Пізніше функціональний підхід у наукових дослідженнях обгрунтовувався класовим аналізом досліджуваних явищ і тільки в 80-90-х рр.. ХХ ст. був зроблений ряд важливих досліджень, що сприяли розвитку теорії функцій в радянській юридичній науці.

     Але проблема функцій науки конституційного  права є порівняно новою. За часів існування України в складі колишнього СРСР вона фактично не досліджувалася. Функції юридичної науки в окремих випадках були предметом наукових досліджень тільки загальної теорії права. Ситуація змінилася на краще з часів розвитку науки конституційного права в незалежній Україні. Одним з перших в Україні почав досліджувати проблему функцій науки конституційного права В. Ф. Мелащенко. Визначаючи, що сутність, зміст, соціальне, науково-пізнавальне та навчальне призначення науки конституційного права розкривається (втілюється) у її функціях, В. М. Мелащенко розрізняв такі функції науки конституційного права як політична, методологічна, ідеологічна, евристично-прогностична, комунікативна, інтегруюча і практико-прикладна. Цей перелік функцій з деякими варіаціями залишається і в сучасній науці конституційного права України.

     Взявши  за основу номенклатуру функцій, запропоновану  В. Ф. Мелащенко і О. Ф. Фрицький, Ю. М. Тодики доповнив її роз'яснювальної, виховної та експертної функціями науки  конституційного права.

     У подальшому функції науки конституційного права вітчизняними вченими не досліджувалися. Функції науки конституційного права не однорідні за своєю природою. Вони мають ознаки системності. Запропоновані раніше сукупності функцій науки не мають таких ознак, оскільки репрезентовані як равнопорядочние і рівнозначні. На рівні загальноприйнятих наукових понять їх можна розділити на загальні та спеціальні.

     Під загальними функціями можна розуміти ті напрямки діяльності науки конституційного  права, що, так чи інакше, властиві всім юридичних наук - загальнотеоретичних, історичним, галузевим, порівняльно-правовим і прикладним. Це - гносеологічна, методологічна, евристична, прогностична, порівняльна, комунікативна, практично-прикладна, виховна, експертна та інші. При цьому фундаментальними в науці прийнято вважати гносеологічну, методологічну, евристичну, прогностичну і порівняльну функції. Саме вони і становят кістяк системи загальних функцій науки конституційного права, тоді як інші загальні функції мають похідної характер.

     Спеціальні  функції науки конституційного права - це такі напрямки діяльності науки, які мають на меті вирішення специфічних завдань, які характерні тільки конституційного права як науці, або найбільш рельєфно проявляються в цій науці. До спеціальних функцій належать конституційна (системоутворююча), політична, ідеологічна функції.

2. Класифікація функцій науки конституційного права

2.1 Гносеологічна і  онтологічна функції

     Серед загальних функцій науки конституційного  права значне місце займає гносеологічна, або пізнавальна, функція. В її основі лежить наука гносеологія. Ця функція полягає в пізнанні правових явищ, як вже відомих, так і нових, у проникненні в глибинні проблеми їх сутності. Конституційне право безперервно розвивається, тому наука конституційного права має «задовольняти» потреби цих змін. У цьому сенсі роль науки конституційного права має загальносоціальне значення. Істина є основною, центральною категорією гносеологічної науки, науки пізнання. Гносеологічность є важливою рисою конституційного права, адже право, «щоб бути справедливим, необхідно бути щирим, а значить, пізнавальним, гносеологічним».

     Наука конституційного права, як і будь-яка  інша юридична наука, є інструментарієм  наукового пізнання оточуючого нас  світу. Предметом цієї науки є явище у суспільному та державному житті України та інших держав, що пов'язані з реалізацією державно-владних відносин.

     Наука конституційного права, реалізує свої гносеологічні функції, використовує придбання інших наук, в першу  чергу, юридичних і в той же час дає можливість користуватися  власними досягненнями інших наук. Наприклад, надбання науки конституційного права в сфері методології, науково-категоріального апарату та інші надбання використовуються іншими юридичними науками. Крім того, досягнення науки конституційного права активно використовуються в політології.