Шпаргалка по "Политологии"

З розширенням виробництва для  реалізації товарів стає необхідним досить розвинутий ринок. Промисловець повинен більш чітко стежити  за складним механізмом обігу, ураховувати  стан ринку та динаміку цін, тримати  торгових агентів тощо. Усе це вимагає  додаткових витрат. Тому створюється  необхідність в особливій групі  капіталістів, які використовували  б свої капітали виключно для обслуговування обігу промислового капіталу, —  в торговцях. Промисловець тепер  уже може не займатися реалізацією, доведенням товару до споживача. Цією справою займається торговець. Виникає  поділ праці між промисловим  і торговим капіталом, між промисловцем і торговцем. Функціонування торгових підприємств вимагає залучення  ресурсів у формі капіталу, праці, підприємницького таланту, тому витрати  у сфері торгівлі не мають принципових  відмін від сфери виробництва.

Витрати підприємства сфери обігу, пов’язані з реалізацією продукції, називаються витратами обігу. Витрати  обігу поділяються на постійні і  змінні, зовнішні і внутрішні, економічні і бухгалтерські.

Торговий прибуток. Підприємницька діяльність передбачає одержання прибутку, який виступає у формі торгового  прибутку. Торговий прибуток — це дохід, який одержують підприємства оптової  і роздрібної торгівлі. Його можна  розглядати двояко:

1) як різницю між загальним  виторгом від продажу товарів  і бухгалтерськими витратами  обігу. У цьому разі торгове  підприємство одержує бухгалтерський  прибуток;

2) як різницю між загальним  виторгом і економічними витратами  обігу. При цьому торговельне  підприємство може одержати економічний  (чистий) прибуток і такі складові  доходу підприємства, як нормальний  підприємницький прибуток, умовний  процент на власний капітал,  умовну ренту від власної земельної  ділянки та умовну заробітну  плату торгового підприємця.

З розвитком торгового капіталу торгівля стає відокремленою на основі суспільного поділу праці галуззю  економіки, що здійснює посередницьку  діяльність з купівлі-продажу товарів  і надання послуг.

Залежно від сфери функціонування торгового капіталу весь ринок ділиться на внутрішній і зовнішній; відповідно до цього існує внутрішня і  зовнішня торгівля. Внутрішня торгівля обслуговує економічні зв’язки на національному (внутрішньому) ринку.

Оптова і роздрібна торгівля. За стадіями руху товарів розріз¬няють оптову і роздрібну торгівлю. Оптова торгівля здійснює посередницькі функції між промисловими і роздрібними торговцями. Вона пов’язує між собою райони виробництва товарів з районами їх споживання, організує реалізацію товарів, вироблених у промисловості і сільському господарстві, формує замовлення виробництву і забезпечує постачання товарів роздрібній торгівлі.

Особливістю оптової торгівлі є  те, що оптовий торговець має справу не зі звичайними споживачами, а із промисловцями і роздрібними  торговцями. Крім того, це великі масштаби торгових угод, тобто товари продаються не одиницями, а великими партіями. Тому оптовик веде, головним чином, спеціалізовану торгівлю, він торгує яким-небудь одним видом товару: вугіллям, залізом, хлібом, лісом.

Різновидом оптової торгівлі є  товарна біржа. На біржі немає  товарів. Угоди здійснюються за встановленими  стандартами і зразками товарів. Об’єктом біржової торгівлі не можуть бути товари з різними індивідуальними  особливостями, а лише однорідні  за своїми властивостями масові товари, такі як пшениця, спирт, кава, вовна  і т. д. На біржах часто продаються товари, які є в інших місцевостях. Так, на Лондонській біржі можуть бути продані американська бавовна, канадська пшениця, бразильська  кава тощо. При цьому можуть бути продані ще не вироблені товари, наприклад, зерно або бавовна  майбутнього врожаю. Концентрація оптової  тор¬гівлі на біржах сприяє вирівнюванню цін на різних ринках.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

24. Капітал — це авансовані підприємцями у виробництво товарів засоби виробництва, грошові ресурси і засоби на оплату найманої праці, які в процесі своєї продуктивної взаємодії забезпечують зростання вартості та збагачення підприємців.

Капітал підприємця є його приватною  власністю. Але його власність не поширюється на інший фактор виробництва  — робочу силу вільних робітників. Останніх він може залучити через  механізм наймання. Наявність найманої праці — обов’язковий соціально-економічний  чинник фун¬кціонування в економічній системі суспільства категорії капітал.

Економічна теорія розглядає дві  основні форми працевлаштування людей: пряму і побічну.Пряме (безпосереднє) працевлаштування є характерним для дрібного товарного виробництва та сектору підприємств колективної власності. Пряме поєднання робочої сили і засобів виробництва можливе лише тоді, коли власник робочої сили водночас є власником (чи співвласником) підприємства, на якому він працює.Але в ринковій економіці більшість підприємств є приватною власністю підприємців-капіталістів. Певна частина підприємств є державною власністю.

Наймана праця здійснюється за допомогою  засобів виробництва, які не належать працівникові, тобто відчужені від  нього; процесом праці керує власник  засобів виробництва; результати виробництва  присвоюються власником капіталу.

Наймання праці — це письмовий  чи усний договір між власником  підприємства або його представником  і працездатною особою про використання робочої сили суб’єкта, що працевлаштовується, у виробничому процесі підприємства за відповідну гро¬шову винагороду. Грошова винагорода має назву заробітна плата.

Розглядаючи суть наймання варто звернути увагу на таке. За капіталізму власник  робочої сили є вільною особою і з точки зору буржуазного  права може розпоряджатися своїми здібностями  за власним вибором. Проте реалії життя такі, що робітник, будучи юридично вільним, позбавлений власності  на засоби виробництва і засоби до життя. Заводи, фабрики, банки, торговельні  центри належать капіталістам, які  представляють меншість нації, але  уособлюють у собі найбагатшу її верству. Як за цих умов люди праці можуть реалізувати свою здатність до життя? Вихід один: винести свою робочу силу на ринок праці і продати  її наймачеві як товар.

Отже, юридична свобода робітника  за відсутності в нього джерел до життя є тим економічним  чинником, який перетворює його здатність  до праці у товар. З виникненням  капіталізму створюється особливий  ринок — ринок праці.

 

 

 

 

 

26. В реальній  практиці не існує чистого  ринку, а є змішана економіка, де поряд із суб'єктами приватного сектора економіки велику координуючу роль виконує держава. Тому в сучасних умовах модель економічного кругообігу обов'язково включає державу в особі уряду.

Ця модель включає всі потоки руху ресурсів та доходів між підприємствами та домогосподарствами, але тепер  на ринку ресурсів та продуктів з'явився ще один суб'єкт - уряд. Це означає, що домогосподарства і підприємства взаємодіють вже  не лише між собою, а й з урядом, від заходів якого теж залежить рівновага в економіці.

В моделі економічного кругообігу уряд виконує три функції:

1. Здійснює на відповідних ринках  державні закупки ресурсів та  продуктів і внаслідок цього  несе відповідні витрати, які  впливають на сукупні витрати  економіки, на малюнку 1 це відображають  потокипо вертикалі.

2. Уряд надає підприємствам і  домогосподарствам колективні (суспільні)  блага, пов'язані із утриманням  бюджетної сфери ( освіти, науки,  культури, медицини, національної армії,  міліції тощо). Це відображають  верхні горизонтальні потоки, які  поєднують уряд із суб'єктами  приватного сектора економіки.

3. Для здійснення своїх витрат  уряд формує державні доходи  за рахунок збирання податків: прибутковий податок з громадян, податки на прибуток підприємств,  продуктові (непрямі податки тощо). Це все є валові податки.  Але поряд з цим уряд має  справу з податками зворотними. До них відносяться трансфертні  платежі (пенсії, стипендії, виплати  по безробіттю та страхуванню,  дотації, субсидії). Валові податки  за мінусом трансфертних платежів  є чистими податками. 

T=TA - TR , де

Т - чисті податки;

TA -валові податки;

TR - трансферти.

Наведена модель економічного кругообігу показує, як уряд може впливати на параметри  економічної рівноваги.

По-перше, змінюючи обсяг державних  закупок товарів та послуг, уряд має можливість адекватно впливати на сукупний попит економіки і, як результат, на обсяги виробництва.

По-друге, уряд може впливати на попит  приватного сектора економіки через  величину чистих податків. Змінюючи рівень оподаткування або величину трансфертних платежів, уряд може зменшувати або  збільшувати доходи суб'єктів цього  сектора, від яких залежить їхній  попит.

 

 

 

28. Суспільне економічне відтворення основане на органічній єдності всіх частин, що його утворюють:

• виробництва, розподілу, обміну, споживання;

• домогосподарств, підприємств, галузей, економічних регіонів і всього виробництва;

• продуктивних сил, складових його частин і економічних відносин;

• суспільного виробництва і суспільного споживання.

В усій системі відтворювальних  зв’язків визначальним є виробництво, бо саме воно створює все необхідне  для життя і щастя людей. Розподілено, обмінено і спожито може бути тільки те, що вироблено.

Економічне відтворення суспільства  включає в себе такі найважливіші моменти:

1) відтворення суспільного продукту та його конкретних форм;

2) відтворення людського ресурсу як особистісного фактора виробництва та його зайнятості;

3) відтворення основного і оборотного капіталу суспільства, тобто засобів виробництва, як необхідних умов суспільного процесу відтворення;

4) відтворення національного багатства;

5) відтворення споживання;

6) відтворення економічних відносин.

Засоби виробництва і людський фактор у своїй єдності являють  собою продуктивні сили суспільства. Тому політична економія досліджує  також і відтворення продуктивних сил як матері-

альної бази всієї економічної системи суспільства.

У складі економічних відносин відтворюються  різноманітні форми власності, і  перш за все панівна, їх взаємозв’язок  і напрями розвитку. Вивчаються відносини  розподілу, товарно-грошові відносини, господарський механізм.

Види економічного відтворення. Розрізняють  просте і розширене відтворення  економічної системи.

Просте відтворення — це відновлення  процесу суспільного виробництва  з року в рік у незмінних  масштабах. Просте відтворення передбачає, що прибуток та інші доходи не використовуються на заощадження та інвестиції, тобто  на розширення виробництва товарів  і послуг, а повністю споживаються домогоспо¬дарствами. Просте суспільне відтворення було типовим для докапіталістичних економічних формацій, для так званої традиційної економіки. У докапіталістичному суспільстві розширене відтворення здійснювалося лише в окремі періоди тривалого істо¬ричного процесу. У ці періоди процес виробництва відновлювався на традиційній технічній основі і в майже незмінних масштабах.

Розширене відтворення економіки  — це відтворення суспіль¬ного виробництва в зростаючих розмірах. У цьому разі частина прибутку та інших доходів підприємств і домогосподарств нагромаджується та інвестується у виробництво з метою розширення його межі виробничих можливостей.

Підприємці, намагаючись одержати максимум прибутку, знач¬ну частину його капіталізують, тобто спрямовують на розширення основного і оборотного капіталу, а на цій основі — і виробниц¬тва. Проте просте відтворення продовжує існувати як елемент розширеного відтворення економіки. Так, складовою частиною розширеного відтворення суспільного виробництва є відтворення тієї кількості капіталу, людського ресурсу і продукту, яке було в наявності в попередній період.

В умовах розвинутого товарного  виробництва і ринку відновлення  процесу відтворення передбачає реалізацію на ринку су¬спільного продукту. У зв’язку з цим у масштабі суспільного економічного відтворення велике значення мають такі ринкові категорії, як сукупне пропонування, сукупний попит, суспільна рівновага та інші категорії ринкової економіки, які розглядаються не на рівні первинної ланки, а на рівні суспільної економіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

29. Національне  багатство — це сукупність матеріальних благ, нагромаджених суспільством за всю його історію. Іншими словами, національне багатство — це все те, чим володіє країна сьогодні — все матеріальне багатство суспільства. Таке тлумачення національного багатства дається в сучасній економічній літературі та статистиці. Але дискусії щодо визначення національного багатства і його структури тривають.

   Сучасна економічна теорія  все частіше критикує тезу  про матеріальний зміст багатства  і висловлюється за його уточнення  і доповнення новими елементами. Це пов’язане з тим, що в  наш час у розвинутих країнах  відбувається посилення гуманістичних  тенденцій у теорії і практиці  господарювання. Розвиток суспільства  розглядається в єдності матеріальних, духовних, етнічних і культурних  цінностей.

   Якщо раніше розвиток  країни визначався ступенем нарощування  матеріально-речових обсягів виробництва,  то на сучасному етапі вирішальне  значення мають ефективні якісні  перетворення і структурні зрушення  в економіці. Можливість цих  зрушень визначається в значно  більшій мірі, ніж раніше, станом  нематеріальних форм багатства  і сфер, які забезпечують розвиток  людини. Тому особливої актуальності  в сучасних умовах набувають  дослідження, формування і розвиток  нематеріальних форм багатства,  пов’язаних з людиною.