Трансформація політичних режимів, особливості та сутність

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Національний  університет водного господарства та природокористування

 

Кафедра політології, соціології і права

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

 «Трансформація політичних режимів, особливості та сутність»

 

 

 

 

 

Виконав:

студент IV курсу

 

 

Перевірила:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рівне – 2012р.

 

Зміст

 

1. Поняття політичного режиму…………………………………….….2ст.
2. Типи політичних режимів…………………………………………....3ст.
3. Класифікація політичних режимів………………………………..…3ст.
4. Особливості трансформації політичних режимів…………………..8ст.
5. Політичні режими в Україні…………………………………………12ст
6. Література…………………………………………………………..…15ст.

 

1.Поняття  політичного режиму

 

 Політичний режим — це сукупність певних засобів, за допомогою яких правлячий клас (група класів) здійснює свою економічну і політичну владу у суспільстві, а також середовище, умови політичного життя (відповідний політичний клімат) суспільства в конкретно-історичних умовах його існування.

Варто зазначити, що іноді не розрізняють поняття "політична система" і "політичний режим". Перше розкриває характер і специфіку функцій політичних інститутів стосовно інших суспільних систем. Друге розкриває способи  і механізм формування і поділу політичної влади у політичній системі, форми  зв'язків конкретних суб'єктів політичного  процесу.

Таким чином, поняття "політичний режим" розкриває  динамічний, або, як кажуть, процесуальний  аспект відповідної політичної системи  і не охоплює всього змісту поняття "політична система". Тобто  йдеться лише про політико-владний  аспект, про характер відносин між  тими, хто володарює і хто підпорядковується.

Будь-який політичний режим розкриває характер і особливості відносин між:

• державою і громадянами;
• вищими органами влади (глава держави, уряд, парламент, вищі судові органи);
• державою і органами регіонального та місцевого самоврядування (у федеративних державах — між державою і відповідними суб'єктами федерації);
• державою і партіями;
• правлячими елітними групами і опозицією;
• виборчою системою і формою державного правління;
• партіями і групами тиску;

• ідеологічними і неідеологічними формами політичного процесу.

Суть, характер і особливості конкретного  політичного режиму безпосередньо  залежать від того, що в державі  є пріоритетом — права держави  чи права громадян, особистості. Адже в різних державах по-різному не лише забезпечуються, захищаються, а й декларуються права людини.

 

2. Типи політичних режимів

 

Основними типами політичних режимів, як уже зазначалося, є тоталітарний, авторитарний, демократичний, анархічний, охлократичний. Як різновиди виокремлюють ще й такі політичні режими: теократичний, фашистський, ліберально-демократичний.

Виокремлюють  такі основні ознаки, за якими здійснюється класифікація політичного режиму:

• спосіб формування органів влади;
• особливості співвідношення основних гілок влади (законодавча, виконавча, судова), місцевого самоврядування, становище політичних партій, різноманітних громадських організацій;
• правовий статус особистості;
• характер законодавчої влади;
• зміст і співвідношення дозволеної і забороненої політичної діяльності;
• рівень соціально-економічного розвитку;
• політичну стабільність суспільства;
• особливості функціонування правоохоронних, каральних органів;

• історико-культурні традиції, моральні цінності народу.

Спробуємо більш-менш точно охарактеризувати три основні типи

політичних  режимів.

 

3. Класифікація політичних режимів

 

Тоталітарний політичний режим. Оскільки у попередніх суспільствах, навіть тиранічних, деспотичних, не існувало таких потужних технічних і психологічних механізмів і засобів контролю за особистістю, соціальними інститутами, як у XX ст., то й тоталітаризму в сучасному розумінні не існувало.

Вперше  термін було вжито у 20-х роках в Італії критиками Муссоліні, коли лише формувалася однопартійна система. Муссоліні використав цей термін і проголосив утворення тоталітарної держави. Пізніше цей термін використали також у Німеччині. В 50-60-ті роки в теорії і реальному житті тоталітаризм характеризувався майже цілком негативно, з огляду на суспільний терор, геноцид, репресії, які за такої системи державного устрою і правління свого часу склалися в багатьох країнах і нічого спільного з демократією не мали.

Тоталітаризм  — це політичний режим всеохоплюючого репресивного примусу (націонал-соціалістичний, фашистський, комуністичний).

Тоталітарний  політичний режим характеризується:

• монопольним контролем держави над виробництвом та іншими сферами життя суспільства;
• безконтрольністю влади, її централізацією;
• організацією суспільного життя на принципах "надзвичайного стану";
• пануванням ідеології, за допомогою якої здійснюється легітимізація режиму;
• наявністю кількох пануючих партій, а часто однієї;
• наявністю сильного апарату і системи соціального контролю і примусу;
• мілітаризмом і агресивністю.

Ідейне  джерело тоталітарних режимів —  соціалістичні, націоналістичні утопії XX ст., а їх соціальною базою були і є здебільшого люм-пенізовані групи населення, які найлегше сприймають тоталітарні ідеї і режими.

Як правило, тоталітаризм виникає і формується у країнах з винятково критичною  ситуацією в економіці, політиці, соціальній сфері (Італія — 20-ті роки XX ст., Росія — 20—30-ті роки XX ст.).

Одним з  різновидів тоталітарного режиму є  комуністичний військово-бюрократичний  режим, наведемо його основні характеристики:

• наявність однієї політичної партії, харизматичного лідера;
• беззаперечне панування ідеології;
• жорстка система управління економікою;
• монополія держави на засоби масової інформації;
• надмірна мілітаризація держави;

• відпрацьована система терору і насилля.

Авторитарний політичний режим. В основі авторитаризму — зосередження влади в особі однієї людини або групи осіб при зниженні ролі і впливу на державотворчі та інші процеси органів представницької влади.

До авторитарних режимів можна зарахувати як усі  раніше існуючі абсолютні, так і  сучасні монархії насамперед у слаборозвинених  країнах (Марокко, Саудівська Аравія, Йорданія), військові диктатури у Латинській Америці, так звані патримональні  тиранії, в яких держави є власністю  певних сімейних кланів і скеровуються диктатурою особистої влади, а також "опікунські режими", в яких панують  одна партія чи хунта разом з певною мірою стабільними, ізольованими формами  плюралізму.

Авторитарний  політичний режим має такі ознаки:

• моністична структура політичної влади, в центрі якої є одна людина або група людей;
• відмова від тотального контролю за суспільством, невтручання або обмежене втручання у позаполітичні сфери;
• заборона діяльності політичної опозиції;
• опора на силу;
• контроль над засобами масової інформації.

Основна опора авторитарних режимів —  вертикальні силові структури (каральні органи, армія). Як методу управління суспільством авторитаризму притаманні такі ознаки, як рекрутування політичної еліти кооптацією, призначенням згори; скасування або  обмеження, звуження політичних прав і  свобод громадян; обмеження функцій  і загалом діяльності політичних партій, громадських об'єднань, невизнання народу як суб'єкта влади; зведення до мінімуму можливостей опозиції. Як виправдання засад авторитаризму  можуть використовуватися такі аргументи: стан війни, суспільна криза, необхідність посилення влади в умовах екстраординарної ситуації.

Демократичний політичний режим. Це організація і функціонування державної влади на засадах визнання народу як основного її носія і джерела.

Демократія  має певні елементи, які в комплексі  утворюють механізм її функціонування. Наведемо їх:

1. Законодавче (політико-правове) закріплення на рівні держави основних економічних, соціальних і політичних прав громадян.
2. Запровадження вільних, рівних, прямих, таємних виборів органів влади у державі.
3. Вирішення кардинальних суспільно-політичних проблем у суспільстві більшістю при відповідних твердих гарантіях і можливостях меншості відстоювати свої права і соціальні інтереси.
4. Тісний зв'язок та поєднання безпосередніх і представницьких форм участі громадян в управлінні справами суспільства.
5. Відповідний розподіл законодавчої і виконавчої влади при їх відносній самостійності в межах визначених і закріплених повноважень.
6. Політичний плюралізм.
7. Верховенство закону.
8. Незалежність суду.
9. Наявність лояльної опозиції.

10. Законодавче  закріплення і забезпечення права  відкликання осіб, обраних до  відповідних органів влади.

Класифікують  демократичні політичні режими за такими ознаками:

• за формою державного правління (президентська, парламентська, президентсько-парламентська);
• за формою демократії (ліберальна, соціал-ліберальна, християнсько-демократична, національно-демократична);
• за етапами становлення демократії (демократичний режим першої хвилі демократизації 1896-1926 рр., демократичний режим другої хвилі демократизації 1945-1962 рр. — після краху фашистського тоталітаризму, демократичні режими третьої хвилі демократизації після 70-х років XX ст.).

Демократичного політичного режиму в ідеалі не існує. Фактично його не втілено в жодній державі. Він грунтується на прагненні забезпечити рівність, справедливість, добробут усіх громадян. При цьому демократія поділяється на безпосередню і представницьку. Безпосередня демократія — це референдуми, пряме голосування, всенародне обговорення проблем, зведення до мінімуму функцій представницьких органів влади. Представницька демократія — це прийняття рішень через депутатів, представників народу (парламенти, законодавчі збори суб'єктів федерації).

Анархічний політичний режим. Анархізм — це сукупність досить різнорідних течій, настроїв, орієнтацій, які суттєво впливають на політичні процеси. Родоначальниками анархізму були М. Штирнер, М. Бакунін, П. Кропоткін, Ж. Сорель.

Анархічний  політичний режим має такі характерні ознаки:

• відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, гарантій безпеки населення та представників органів політичної влади;
• конфронтація владних структур, нескоординованість їх діяльності;
• ерозія загальної ідеї єдності, впорядкованої політичної системи;
• наявність різних впливових політичних сил, що виборюють виняткове право на владу;
• втрата вищими органами влади монополії на застосування насилля.

Специфічною ознакою будь-якої форми анархізму  є уявлення про державу як основне  джерело зла і негараздів (війни, гноблення, утиски, репресії, соціальний паразитизм). Анархісти тому й закликали  раз і назавжди покінчити з  державою, вбачали в цьому початок  радикальних змін у соціальних відносинах.

Прихильники анархізму негативно ставляться до засобів політичної боротьби, особливо — до діяльності політичних партій, організацій, об'єднань. Вони віддають перевагу економічній боротьбі —  діяльності профспілок, організації  страйків, масових виступів і навіть тероризму. Культ індивідуалістичного бунтарства — основа теорії і практики анархізму.