Калькулювання собівартості за замовленнями

     Собівартість  одиниці продукту для кожного  замовлення просто складається із загальної  вартості використаних матеріалів, витрат праці та накладних витрат, віднесених із використанням одного або більше чинників діяльності. Незважаючи на те, що концепція є простою, практика застосування розрахунків може бути в деяких випадках більш складною, особливо щодо продуктів, які відрізняються один від одного. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Порівняльна характеристика калькулювання собівартості за замовленнями і процесами 

        Калькулювання собівартості за замовленнями в окремих випадках має ряд переваг порівняно з калькулюванням за процесами, але застосовувати цей метод на всіх підприємствах неможливо, враховуючи особливості технології та характер організації виробництва і виготовленої продукції.

Порівняльну характеристику різних методів обліку витрат і калькулювання собівартості можна навести за окремими ознаками (табл. 1)

Таблиця 1

Порівняльна характеристика калькулювання собівартості за замовленнями і процесами

 

Таким чином, для позамовного методу характерне більш конкретне віднесення витрат та обчислення собівартості, більш  висока питома вага прямих витрат, а отже і більш точне визначення собівартості конкретних виробів. Все це створює умови для обґрунтованішого контролю витрат та управління їх рівнем.

При операційному калькулюванні витрати на матеріали  обліковуються за замовленнями (та/або  продукцією). Витрати на обробку - за процесами (підрозділами/видами діяльності). Таким чином, з'являється можливість визначити поточну собівартість замовлень, що виконуються, врахувати різні варіації сировини, що обробляються в однакових процесах. Цей метод менш детальний, ніж позамовне калькулювання, але детальніший, ніж попроцесне калькулювання.

Слід  сказати, що з частковим методом  операційного калькулювання багато хто знайомий за конфігурацією "Бухгалтерський облік для України". І нині операційне калькулювання залишається дуже популярним методом, бо поєднує простоту з достатньою точністю і детальністю. Традиційно метод застосовується на підприємствах, де готова продукція створюється з різних матеріалів, але схожими процесами обробки (швейних, взуттєвих, меблевих тощо). Ці підприємства - саме "нашого" розміру.

На мал. 3 показано схему системи операційного калькулювання. Прямі витрати на матеріали обліковують з обов'язковим  зазначенням замовлення (а враховуючи застосування методу стандартних витрат, як правило, і продукції). Витрати на обробку , які включають прямі витрати на оплату праці і непрямі виробничі витрати, враховують тільки із зазначенням підрозділу. 

Рис. 3 

У програмі використовується складніший розподіл непрямих витрат, ніж показано на схемі. У рамках підрозділу витрати поділяються за видами діяльності, у межах виду діяльності - за належними йому замовленнями, у межах кожного замовлення - за продукцією. Показана схема дещо спрощена, бо внутрішні перерозподіли пов'язані не з методом операційного калькулювання, а з наявністю додаткових аналітичних розрізів. Наприклад, якби між підрозділом і замовленням виявилося не ще один, а п'ять розрізів, облік від цього б не змінився.

Калькулювання за замовленнями традиційно застосовують в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах (кораблебудування, авіаційна промисловість, будівництво, виробництво меблів, видавнича діяльність тощо).

Калькулювання за замовленнями— система калькулювання  собівартості продукції на основі обліку витрат за кожним індивідуальним виробом  або за окремою партією виробів.

У цій  системі калькулювання об'єктом  обліку є окреме замовлення на виготовлення одного виробу, партії виробів чи на виконання певного обсягу робіт (послуг).

На підставі замовлення клієнта бухгалтерія  підприємства відкриває виробниче замовлення, тобто замовлення певним виробничим підрозділам на виконання відповідних операцій або їх стадій. Кожному замовленню присвоюють свій код, що вказують в усіх документах, пов'язаних із виконанням робіт та витрачанням ресурсів.

Для узагальнення витрат та калькулювання собівартості використовують відомість (картку) обліку витрат. У цьому обліковому реєстрі фіксують всі фактичні витрати, пов'язані з виконанням замовлення.

Матеріали, що були витрачені для виконання  замовлення, відображають у відомості на підставі вимог або накладних.

Розглянуті  вище методи обліку витрат і калькулювання  собівартості за замовленнями та за процесами  базуються на принципі повного розподілу  та віднесення на собівартість продукції  всіх виробничих накладних витрат. Такий підхід до калькулювання собівартості називають калькулюванням повних витрат (абзорбшен-костинг). 
 
 
 
 
 
 
 
 

Задача

      Підприємство  випускає новий вид дитячих іграшок. Свою продукцію воно продає оптовим  покупцям і має річний оборот 600 тис. грн. Комплект іграшок коштує 36 грн., змінні витрати – 18 грн., постійні витрати – 6 грн. на комплект. Від реалізації кожного комплекту іграшок підприємство має 12 грн. прибутку. Витрати на капітал оцінюються в 15%. Середній період погашення дебіторської заборгованості становить 30 днів.

      Підприємство  бажає збільшити обсяг продажів, вважаючи, що цього можна досягти, якщо запропонувати більші терміни  кредитування клієнтів. Можливі три  варіанти рішення:

 

Необхідно визначити, який з наведених варіантів кращий для підприємства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки

Калькулювання собівартості за замовленням здійснюється шляхом підрахунку суми всіх видів  витрат на виготовлення індивідуального  виробу (або шляхом поділення загальної  суми витрат на кількість випущених  виробів, якщо замовлення було оформлене на їх партію). Використання цієї системи калькулювання собівартості продукції потребує ретельного і своєчасного документування витрат по всіх виконаних роботах і здійснення великого об’єму розрахунків, пов’язаних з розподіленням непрямих видів витрат. Ця система калькулювання собівартості використовується в основному в дрібносерійному виробництві продукції або в індивідуальному її виготовленні згідно з технічними вимогами замовника (в будівництві, авіаційній промисловості, випуску нестандартної продукції і т.д.).

Об'єктами обліку при калькулюванні затрат згідно із замовленнями є пенні окремі замовлення (проекти). Кожному замовленню надають окремий шифр (номер), який проставляють у первинних документах обліку витрат і за якими здійснюється групування первинних документів (та затрат) за замовленнями.

Прямі затрати відносять на собівартості замовлень на підставі групування первинних  документів.

Загальновиробничі затрати, які є непрямими, протягом періоду (наприклад, місяця) враховують окремо, на окремих рахунках, а в кінці місяця відносять на собівартість окремих замовлень через їх розподіл.

Фактичну  собівартість замовлення визначають лише після його виконання. Якщо замовлення налічує багато виборів, то для визначення фактичної собівартості одиниці продукції необхідно загальну суму затрат розділити на кількість виробів. 
 

          Необхідний взаємозв’язок об’єктів обліку витрат виробництва з об’єктами калькулювання собівартості продукції забезпечується прямим і тісним зв’язком об’єктів обліку витрат із процесом формування виробничих витрат, внаслідок чого вони безпосередньо впливають на вибір методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції щодо конкретних умов технологічного процесу, а також рівня його організації.

Проблема  зв’язків об’єктів калькулювання собівартості продукції з калькуляційними одиницями широко дискутується у зарубіжній та вітчизняній економічній літературі. За калькуляційну одиницю береться одиниця вимірювання , в якій виражається обсяг калькульованого об’єкта.

Відносна самостійність і економічна значимість калькуляційної одиниці випливає із поставлених до неї вимог. Калькуляційна одиниця має показувати кількісну сторону певної споживної вартості; бути економічно однорідною, тобто прийнятою для всіх підприємств, що випускають певний вид продукції; бути стійкою в часі і, по можливості , відповідати одиницям ціноутворення.

Ототожнення об’єкта калькулювання і калькуляційною одиницею призводить до того, що не прослідковується різниця в калькулюванні собівартості виду та одиниці продукції. З іншої точки зору, калькуляційна одиниця є об’єктом калькулювання лише в одиничному виробництві. У масовому багатоасортиментному виробництві обчислюється собівартість усього випуску продукції, собівартості виду однорідної групи продукції (наприклад, 100 штук) скловиробів, що береться за калькуляційну одиницю. 
 
 
 
 
 

Список використаної літератури

1. Атамас  П. Основи обліку в бюджетних  організаціях: учбовий посібник/ Петро  Атамас,; М-во освіти і науки  України , Дніпропетровський ун-т  економіки і права. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 283 с.

2. Голов С. Управлінський облік: Підручник/ Сергій Голов,. - 3-тє вид.. - К.: Лібра, 2006. - 703 с.

3. Джога Р. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: Підручник/ Роман Джога, Світлана Свірко, Людмила Сінельник,; Ред. Роман Джога,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2003. - 483 с.

4. Корецький М. Х. Управлінський облік: Навчальний посібник для студ. вищ. навч. закладів/ М. Х. Корецький, Н. В. Дацій, Л. В. Пельтек; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський держ. аграрний ун-т, Гуманітарний ун-т " Запорізький інститут державного та муніципального управління ". - К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 294 с.

5. Організація і планування на підприємстві: Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, В. К. Станчевський, М. О. Панкова та ін; М-во освіти і науки України, Гуманітарний університет " Запорізький інститут державного та муніципального управління ", Європейський університет управління, безпеки та інформаційно-правових технологій. Запорізька філія. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 527 с.

6. Пасічник В. Г. Планування діяльності підприємства: Навчальний посібник/ В. Г. Пасічник, О. В. Акіліна; М-во освіти і науки України, Ін-т муніципального менеджменту та бізнесу. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 255 с.