Мислення і свідомість

 

 

 

«Мислення і свідомість» 
    План:

1. Розумові процеси.

2. Види мислення

Розумові процеси

Розумова діяльність людини являє  собою вирішення різноманітних  розумових завдань, спрямованих  на розкриття сутності чого-небудь. Розумова операція — це один зі способів розумової діяльності, за допомогою якого людина вирішує розумові завдання.

Розумові операції різноманітні. Це аналіз і синтез, порівняння, абстрагування, конкретизація, узагальнення, класифікація. Які з логічних операцій застосує людина, залежатиме від завдання й від характеру інформації, яку вона піддає розумовій переробці.

Аналіз — це уявне розчленування  цілого на частини або уявне виділення  з цілого його аспектів, дій, відношень.

Синтез — зворотний до аналізу  процес думки, це поєднання частин, властивостей, дій, відношень в одне ціле. Аналіз і синтез — дві взаємозалежні логічні операції. Синтез, як і аналіз, може бути як практичним, так і розумовим.

Аналіз і синтез сформувалися в  практичній діяльності людини. У трудовій діяльності люди постійно взаємодіють із предметами і явищами, їх практичне освоєння і призвело до формування розумових операцій аналізу й синтезу.

Порівняння — це встановлення подібності й розходження предметів і  явищ. Порівняння ґрунтується на аналізі. Перш ніж порівнювати об'єкти, необхідно виділити одну або кілька їхніх ознак, за якими буде проводитися порівняння.

Порівняння може бути однобічним, або неповним, і багатобічним, або  більш повним. Порівняння, як аналіз і синтез, може бути різних рівнів —  поверхневе і глибоке. У цьому  випадку думка людини йде від зовнішніх ознак подібності й розходження до внутрішніх, від очевидного до прихованого, від явища до сутності.

Абстрагування — це процес уявного  відволікання від певних ознак, сторін конкретного з метою кращого  його пізнання. Людина подумки виділяє яку-небудь ознаку предмета і розглядає її ізольовано від усіх інших ознак, тимчасово абстрагуючись від них. Ізольоване вивчення окремих ознак об'єкта при одночасному абстрагувавши від всіх інших допомагає людині глибше зрозуміти сутність речей і явищ. Завдяки абстракції людина змогла відірватися від одиничного, конкретного і піднятися на найвищу ступінь пізнання — наукового теоретичного мислення.

Конкретизація — процес, зворотний  до абстрагування і нерозривно пов'язаний з ним. Конкретизація — це повернення думки від загального й абстрактного до конкретного з метою розкриття змісту.

Розумова діяльність завжди спрямована на отримання якого-небудь результату. Людина аналізує предмети, порівнює їх, абстрагує окремі властивості для  того, щоб виявити в них спільне, щоб розкрити закономірності, які керують їхнім розвитком, щоб опанувати ними.

Узагальнення, таким чином, є виділення  в предметах і явищах спільного, котре виражається у вигляді  поняття, закону, правила, формули і  т. п.

Мислення людини протікає у формі суджень І умовиводів. Судження — це форма мислення, яка відбиває об'єкти дійсності в їхніх зв'язках і відношеннях. Кожне судження — це окрема думка про що-небудь. Послідовний логічний зв'язок декількох суджень, необхідний для того, щоб вирішити яке-небудь розумове завдання, зрозуміти що-небудь, знайти відповідь на питання, називається міркуванням. Міркування має практичний сенс лише тоді, коли воно призводить до певного висновку, умовиводу. Умовивід і буде відповіддю на питання, підсумком пошуків думки. Умовивід — це висновок із декількох суджень, що дає нам нове знання про предмети і явища об'єктивного світу. Умовиводи бувають дедуктивні та за аналогією.

І Індуктивний  умовивід — це умовивід від одиничного (окремого) до загально-о. Із суджень про декілька одиничних випадків або про їхні групи людина обить загальний висновок.

Міркування, у  якому думка рухається у зворотному напрямку, називають дедукцією, а  висновок — дедуктивним. Дедукція —  це виведення окремого випадку із загального положення, перехід думки від загального до менш загального, до окремого або одиничного. При дедуктивному міркуванні ми, знаючи загальне положення, правило або закон, робимо висновок про окремі випадки, хоча їх спеціально і не вивчали.

Умовивід за аналогією  — це умовивід від окремого до окремого. Сутність умовиводу за аналогією полягає в тому, що на підставі подібності двох предметів у певному відношенні робиться висновок про подібність цих предметів і за іншими відношеннями. Умовивід за аналогією лежить в основі створення багатьох гіпотез, здогадів.

Результати пізнавальної діяльності людей фіксуються у формі  понять. Пізнати предмет — означає  розкрити його сутність. Поняття є  відображенням істотних ознак предмета. Щоб ці ознаки розкрити, потрібно всебічно вивчити предмет, встановити його зв'язки з іншими предметами. Поняття про предмет виникає на основі багатьох суджень і умовиводів про нього.

Поняття як результат  узагальнення досвіду людей є  найвищим продуктом мозку, вищим  ступенем пізнання світу.

Кожне нове покоління людей засвоює наукові, технічні, моральні, естетичні й інші поняття, вироблені суспільством у процесі історичного розвитку. Засвоїти поняття — це означає усвідомити його зміст, уміти виділяти істотні ознаки, точно знати його межі (обсяг), його місце серед інших понять для того, щоб не плутати з подібними поняттями; уміти користуватися цим поняттям у пізнавальній і практичній діяльності.

Розумова діяльність людини виявляється в розумінні  об'єктів мислення й у вирішенні  на цій основі різноманітних розумових завдань.

Розуміння —  процес проникнення думки в сутність чого-небудь. Об'єктом розуміння  може бути будь-який предмет, явище, факт, ситуація, дія, слова людей, твір літератури й мистецтва, наукова теорія і  т. д.

Розуміння може бути включене в процес сприйняття об'єкта і виражатися в упізнаванні, усвідомленні його, воно може здійснюватися і поза сприйняттям.

Розуміння є обов'язковою  умовою вирішення розумових завдань.

Діючи, людина вирішує  різноманітні завдання. Завдання являє  собою ситуацію, що визначає дію людини, яка задовольняє потребу шляхом зміни цієї ситуації.

Сутність завдання полягає в досягненні мети. Складні  завдання людина вирішує в кілька етапів. Усвідомивши мету, питання, виниклу потребу, вона потім аналізує умови завдання, складає план дій  і. діє.

Одні завдання людина вирішує безпосередньо, шляхом виконання звичних практичних і  розумових дій, інші завдання — опосередковано, шляхом надбання знань, необхідних для  аналізу умов завдання. Завдання останнього типу називаються розумовими.

Вирішення розумових завдань відбувається у кілька етапів. Перший етап — усвідомлення питання завдання й прагнення знайти на нього відповідь. Без питання немає завдання, немає взагалі діяльності мислення.

Другий етап вирішення  розумових завдань — це аналіз умов завдання. Не знаючи умов, не можна вирішити жодного завдання, ані практичного, ані розумового.

Третій етап вирішення  розумового завдання — саме вирішення. Процес розв'язання здійснюється за допомогою  різних розумових дій з використанням  логічних операцій. Розумові дії утворюють певну систему, послідовно змінюючи одна одну.

Останнім етапом вирішення розумових завдань  є перевірка правильності рішення. Вона дисциплінує розумову діяльність, дозволяє осмислити кожен її крок, знайти непомічені помилки і виправити  їх.

Уміння вирішувати розумові завдання характеризує розум людини, особливо, якщо людина може вирішувати їх самостійно й найбільш економними способами.

Види мислення

У залежності від того, яке місце  в розумовому процесі займають слово, образ і дія, як вони співвідносяться між собою, виділяють три види мислення: конкретно-дійове, або практичне, конкретно-образне й абстрактне. Ці види мислення виділяються ще й на підставі особливостей завдань — практичних і теоретичних.

Конкретно-дійове мислення спрямоване на вирішення конкретних завдань в умовах виробничої, конструктивної, організаторської й іншої практичної діяльності людей. Практичне мислення — це насамперед технічне, конструктивне мислення. Воно полягає в розумінні техніки і в умінні людини самостійно вирішувати технічні завдання. Процес технічної діяльності — це процес взаємодій розумових і практичних компонентів роботи. Складні операції абстрактного мислення переплітаються з практичними діями людини, нерозривно пов'язані з ними. Характерними рисами конкретно-дійового мислення є яскраво виражена спостережливість, увага до деталей, частковостей й уміння використовувати їх у конкретній ситуації, оперування просторовими образами і схемами, уміння швидко переходити від міркування до дії і назад. Саме в цьому виді мислення найбільшою мірою виявляється єдність думки й волі.

Конкретно-образне, або художнє, мислення характеризується тим, що абстраговані думки, узагальнення людина втілює в  конкретні образи.

Абстрактне, або словесно-логічне, мислення спрямоване в основному  на виявлення загальних закономірностей у природі й людському суспільстві. Абстрактне, теоретичне мислення відбиває загальні зв'язки і відношення. Воно оперує насамперед поняттями, широкими категоріями, а образи, уявлення в ньому відіграють допоміжну роль.

Усі три види мислення тісно пов'язані один з одним. У багатьох людей однаковою мірою розвинуті конкретно-дійове, конкретно-образне і теоретичне мислення, але в залежності від характеру завдань, які людина вирішує, на перший план виступає то перший, то другий, то третій вид мислення.

Якщо мислення розглядати в процесі його розвитку в дітей, то можна виявити, що раніш за все виникає мислення конкретно-дійове, потім конкретно-

образне і, нарешті, абстрактно-логічне. Але особливості кожного із зазначених видів мислення в дітей трохи  інші, їх зв'язок простіший.

Види мислення є разом із тим  типологічними особливостями розумової  й практичної діяльності людей. В  основі кожного виду лежить особливе відношення сигнальних систем Якщо в  людини переважає конкретно-дійове або конкретно-образне мислення, це означає відносну перевагу в нього першої сигнальної системи над другою; якщо ж людині найбільш властиве словесно-логічне мислення, це означає відносну перевагу в нього другої сигнальної системи над першою. Існують й інші розходження в розумовій діяльності людей Якщо вони стійкі, їх називають якостями розуму.

Поняття розуму ширше, аніж поняття мислення. Розум  людини характеризують не тільки особливості  її мислення, але й особливості  інших пізнавальних процесів (спостережливість, творча уява, логічна пам'ять, уважність). Розуміючи складні зв'язки між предметами і явищами навколишнього світу, розумна люди на повинна добре розуміти й інших людей, бути чуйною, чутливою, доброю Якості мислення — основні якості розуму. До них відносять гнучкість, самостійність, глибину, широту, послідовність і деякі інші.

Гнучкість розуму виражається в рухливості розумових  процесів, умінні враховувати мінливі  умови розумових або практичних дій і відповідно до цього змінювати  способи вирішення завдань. Гнучкості  мислення протистоїть інертність мислення. Людині з інертним мисленням більш властиве відтворення засвоєного, ніж активні пошуки невідомого. Інертний розум — це ледачий розум Гнучкість розуму — обов'язкова якість творчих людей.

Самостійність розуму виражається в здатності ставити питання і знаходити • оригінальні шляхи їхнього розв'язання. Самостійність розуму означає його самокритичність, тобто уміння людини бачити сильні й слабкі сторони своєї діяльності взагалі й розумової зокрема.

Інші якості розуму — глибина, широта й послідовність — також мають важливе значення. Людина глибокого розуму здатна «доходити до кореня», вникати в сутність предметів і явищ. Люди послідовного розуму вміють логічно міркувати, переконливо доводити істинність або хибність якого-небудь висновку, перевіряти хід міркування.

Усі ці якості розуму виховуються в процесі навчання дітей у школі, а також шляхом наполегливої роботи над собою.

Дитина народжується, не володіючи мисленням. Щоб мислити, необхідно володіти деяким почуттєвим і практичним досвідом, закріпленим пам'яттю. До кінця першого року життя в дитини можна спостерігати прояви елементарного мислення.

Основною умовою розвитку мислення дітей є цілеспрямоване виховання й навчання. У процесі  виховання дитина опановує предметні  дії й мову, навчається самостійно вирішувати спочатку прості, потім і складні завдання, а також розуміти вимоги, що висуваються дорослими, і діяти відповідно до них.

Розвиток мислення виражається в поступовому розширенні змісту думки, послідовному виникненні форм і способів розумової діяльності й зміні їх у міру загального формування особистості. Одночасно в дитини підсилюються і спонукання до розумової діяльності — пізнавальні інтереси.

Мислення розвивається протягом усього життя людини в процесі  її діяльності. На кожному віковому етапі мислення має свої особливості.

Мислення дитини раннього віку виступає у формі дій, спрямованих на вирішення конкретних завдань: дістати який-небудь предмет, що знаходиться в полі зору, надягти  кільця на стрижень іграшкової піраміди, закрити або відкрити коробочку, знайти заховану річ, залізти на стілець, принести іграшку і т. п. Виконуючи ці дії, дитина думає. Вона мислить діючи, її мислення наочно-дійове.

Оволодіння мовою  оточуючих людей викликає зрушення в розвитку наочно-дійового мислення дитини. Завдяки мові діти починають мислити узагальнено.

Подальший розвиток мислення виражається у зміні  співвідношення між дією, образом  і словом. У вирішенні завдань  чимраз більшу роль відіграє слово.

Існує певна послідовність  у розвитку видів мислення в дошкільному віці. Спочатку йде розвиток наочно-дійового мислення, услід за ним формується наочно-образне і, нарешті, словесне мислення.