Основні види й типи психологічної практики

Всі види психологічного консультування можна поділити на дві  групи.

До першої належить консультування, яке стосується приватного життя особистості (групи), а також  індивідуальне та сімейне консультування [2].

Другу групу  утворює консультування, яке стосується проблем професійної, трудової діяльності людей. Це консультування з проблем  індивідуальної професійної діяльності (вибір професії, професійне становлення, адаптація до професії та її зміна), а також з проблем управління організацією та управління персоналом (в умовах здійснення спільної професійної  діяльності).

табл.1 Основні  види психологічного консультування  

3. Психологічна  діагностика

Психодіагностична діяльність розглядається переважно  в якості інструмента дослідження  чи обстеження, а отже, як діяльність обслуговуюча. Що оцінювати, що вимірювати - визначається програмою теоретико-експериментального дослідження або цілями консультативної, профілактичної, корекційної, реабілітаційної  роботи. Відповідь на питання «як?»  повинна віднайти і запропонувати  сама психодіагностика.

Існує і специфічна зворотня залежність: можливості психодіагностики визначають (обмежують чи, навпаки, стимулюють) те, які цілі може поставити  перед собою дослідник чи практик  від психології. Саме тому психодіагностика не зводиться тільки до діяльності на замовлення, але й включає в  себе самостійні теоретико-методологічні  розробки нових принципів, підходів, а також більш досконалих способів та засобів діагностування. Щоправда, нерідко трапляється, що «психодіагности» починають перейматися питаннями  цілей, задач, необхідності чи доцільності  психодіагностичної роботи у напрямку, що задається, а теоретики і практики захоплюються розробкою методологічних і методичних питань. 

Психодіагностика  являє собою поглиблене проникнення  психолога у внутрішній світ досліджуваного за допомогою спеціального методичного  інструментарію. На основі одержаних результатів здійснюється прогнозування подальшого розвитку потенціалу досліджуваних, п також планується психологічна корекція.

Психологічна  діагностика як галузь психологічного знання призначена для вимірювання, оцінки і аналізу індивідуально-психологічних  і психофізіологічних особливостей людини, а також для виявлення  відмінностей між групами людей, об'єднаних за якою-небудь ознакою. Ці функції виконуються для вирішення  практичних завдань і об'єднуються  поняттям «Постановка діагнозу». Слово  «діагноз» означає розпізнавання, виявлення [7].

Отже, психологічна діагностика — основа діяльності будь-якого практичного психолога, чим би він не займався — індивідуальним консультуванням, професійною орієнтацією, психотерапією і ін., в якій би сфері він не працював — в школі, клініці, на виробництві. Основна мета психодіагноста — постановка діагнозу, що забезпечує вирішення практичних завдань. Всі вони, зв'язані з урахуванням  психологічних відмінностей між  людьми, вимагають роботи кваліфікованого  фахівця, що використовує особливий  інструментарій — психодіагностичні  методики.

Психодіагностичні методики — це специфічні психологічні засоби. Оскільки їх використовують в  практичних цілях, вони повинні бути якісними настільки, наскільки це можливо, щоб виключити помилки в діагнозі. Тому до психодіагностичних методик  пред'являються особливі вимоги, вони розробляються по певних правилах і  перевіряються по ряду критеріїв.

Конструювання психодіагностичних методик — це ще одна мета психодіагноста. Розробка діагностичної методики — складний процес, що істотно відрізняється  від життєвих уявлень про те, що достатньо тільки створити завдання або сформулювати питання [7].  

4. Корекційно–відновлювальна  та розвивальна робота

Корекційно–відновлювальна та розвивальна робота слугує відродженню  та розвиткові лабільності та пластичності особистісних якостей, конструктивній видозміні та переорієнтації несприятливих  моделей поведінки на соціально  прийнятні способи реагування. Психокорекція  є напрямом психологічного впливу на ті або інші психологічні структури  з метою забезпечення повноцінного розвитку та функціонування особистості, а також основною умовою та провідним  механізмом активізації прийняття  та засвоєння нових соціальних ролей.

Під психологічною  корекцією розуміють - доцільно організовану систему психологічних впливів, спрямованих на зміну визначених особливостей (властивостей процесів, станів, ознак) психіки, які грають важливу  роль у прояві хвороб, у їх патогенезі. Ці патологічні стани підвищують імовірність рецидивів і загострень хвороби, а також впливають на інвалідізацію і соціально-трудову  адаптацію людей, які перенесли  ті чи інші захворювання. Застосуванню психологічної корекції повинна  передувати системна, комплексно організована психологічна діагностика, спрямована на виявлення психічних особливостей і сторін особистості клієнта, що тісніше всього пов'язано з проблемою  його соціальної і трудової реабілітації. Програми цього психодіагностичного  і психокорекційного комплексу  і його методів повинні бути відібрані  й адаптовані з урахуванням вікової  специфічності контингенту хворих, а також їх патопсихологічних  характеристик. Важливою умовою роботи з психокорекції є її тривалість і можливість здійснення в наступних консультативно-лікувальних бесідах, які підтримують досягнення психолога і клієнта в минулих зустрічах, що сприяє його соціально-трудової реадаптації. При цьому особливо важливо, щоб система організації допомоги з психокорекції була досить гнучкою і динамічною.

«Психологічна корекція - це спрямований психологічний  вплив на визначені психологічні структури з метою забезпечення повноцінного розвитку і функціонування індивіду». Цей термін з'явився в  колишньому СРСР у 70-х роках, коли психологи  в нашій країні стали активно  працювати в області психотерапії. Але психотерапія є лікувальною  практикою, якою за законом може займатися  тільки лікар, який має вищу медичну  освіту. Щоб подолати ці обмеження, психологи і придумали цей  чудовий термін [3].

Сьогодні настільки  суворого обмеження на заняття психотерапією  не існує: дипломований психолог може пройти спеціальну підготовку по психотерапії на базі медичної освітньої установи і цілком офіційно одержати кваліфікацію психотерапевта.

У медичній психотерапії під психологічною корекцією  розуміють діяльність психотерапевта, який вирішує завдання психопрофілактики. В останні роки найбільше поширення, особливо в системі освіти, одержало трактування поняття психологічної  корекції, як системи психологічного впливу для попередження чи усунення відхилень у розвитку і поведінці  людини.

Поняття психокорекції  почало застосовуватися не так давно. Його народження й розвиток пов'язані  з поступом практичної психології. Як відомо, корекція - це внесення поправок не в процес, а в явище, якому  притаманна статичність. Спостерігається  незбіг процесу виховання з процесом психокорекції, покликаним нівелювати деформації особистості, оптимізувати її стосунки з оточенням. Проте й  психокорекція, й виховання зорієнтовані на розвиток особистості, хоча вони й  різняться в методах і засобах  досягнення цілей. Виховання ближче до прямого внесення поправок у поведінку, й лише побічно позначається на структурних  особливостях психіки вихованців, таких, як настановлення, переконання. Результативність виховання перебуває в залежності від пластичності психічних процесів. Психокорекційний же процес має відродити  пластичність, мобільність психічної  організації суб'єкта й тому зорієнтований  на вивчення статичних якостей психіки  та виявлення їхніх дисфункцій. Психокорекція  слугує відродженню та розвиткові лабільності  й пластичності особистісних якостей  суб'єкта.

Там, де виховання  наштовхується на необхідність переробки, «перековки» певних особливостей психіки, воно єднається з процесом психокорекції. Таке зближення ілюструє теорія «вибуху» А.С. Макаренка. Механізми цих явищ відображає теорія позитивної дезінтеграції  та вторинної інтеграції в контексті  активного соціально-психологічного навчання. Хоча треба пам'ятати, що поняття  «виховання» стосується передовсім дітей, а психокорекція - дорослих.

Ще одна суттєва  відмінність психокорекції від  виховання полягає в тому, що виховний процес у цілому пов'язаний зі впливом  на суб'єкта, психокорекція ж передбачає процес «разом із суб'єктом» - взаємодію  та рівність позицій.

Успішна психокорекція  передбачає єднання зусиль у пошуку причин труднощів спілкування та взаємин між людьми. Власні розробки питань групової психокорекції мають  напрям на забезпечення пізнання першопричин  тих проблем, які відчуває людина у спілкуванні з іншими, а не наведення поверхової «косметики». Без дослідження цих причин і без внесення корективів у диспозиційні утворення неможливо добитися довготривалого успіху.

Розрізняють психологічну корекцію індивідуальну і групову [3].

У першому випадку  відбувається безпосередній вплив  на конкретну людину з боку психолога, який використовує для цього різні  методи роботи.

В другому - вплив  здійснюється на групу людей, як правило  близьких за віком і які мають  майже подібні проблемами. Тут  вплив на конкретного індивіда здійснюється шляхом організації спеціального процесу  взаємодії учасників групи, у  результаті якого і досягається  мета корекції.

Незважаючи на розмаїтість формулювань, можна  сказати, що психологічна корекція як вид психологічної практики - діяльність психотерапевта, яка направлена на усунення людини від різних психологічних  і соматичних проблем за допомогою  психологічних методів.

У загальному виді можна виділити дві загальні моделі в ділянці психологічної корекції. Перша з них дотримує медичної моделі взаємодії психотерапевта і  клієнта (пацієнта). Психологічна корекція в цьому випадку спрямована на допомозі клієнту позбутися хворобливих  симптомів, за допомогою спеціальних  процедур. Психотерапевт виступає тут  як авторитетний експерт, якій цілком контролює процес психотерапії і  який несе всю повноту відповідальність за результат своїх дій. Сюди можна  віднести когнітивні і поведінкові  моделі психологічної корекції, наприклад  раціонально-емотивну терапію А. Елліса, нейролінгвістичне програмування, патогенетичну психотерапію й ін.

Інша модель припускає збільшення відповідальності пацієнта за процес і результат психологічної  корекції; ціль терапії - не стільки  позбавлення хворого від симптомів, скільки особистісна зміна і  розвиток пацієнта під впливом психотерапевтичного  досвіду. Фахівець із психологічної  корекції виступає тут як рівноправний співрозмовник, жива незалежна особистість, яка допомагає іншої особистості  відшукати в собі і своєму найближчому  оточенні ресурси для зміни і  розвитку своєї психіки. Відповідальність за процес і результат психотерапії в більшому ступені тут переходить до пацієнта. Така модель реалізує себе в рамках клієнт-центрованої терапії  К. Роджерса, гештальт підходу Ф. Перлза, екзистенціальної психотерапії й ін.

5. Психотерапія

Психотерапія - система лікувального впливу психічними (психологічними) засобами на організм хворого. Спрямована як безпосередньо  на усунення симптомів, що й викликали  психотравмуючи обставини, так і  на відновлення порушеної системи  відносин особистості  й тим самим на усунення пов'язаної з ними симптоматики захворювання. Залежно від  ступеня участі психічного фактора  в генезі й перебігу  хвороби психотерапія застосовується як основний спосіб лікування, метод реабілітації, психопрофілактики або доповнює інші методи. Важливою умовою ефективності психотерапії є оптимальний контакт між психотерапевтом і хворим.

У лікувальній  практиці одержали поширення наступні види психотерапії: гіпносугестивне, аутогене тренування, поведінкова, раціональна, індивідуально-орієнтована (реконструктивна) [13].

Гіпносугестивна психотерапія проводиться за допомогою  впливу (сугестії), який найбільше повно  проявляється при гіпнозі - минущому стані зміненої свідомості, що відрізняється  від сну й пильнування й  виникаючому в ситуації спрямованого словесного або несловесного впливу. Вирізняють нааступні види гіпнотерапії: гіпнокатарсис (повторне переживання  психотравми і її нейтралізація), гіпноаналіз (розкриття схованого   змісту переживань), гіпнонаркотерапія. Сугестивний елемент є присутнім тією чи іншою мірою  при будь-якому виді психотерапії, зв'язаний насамперед  з переконуючим впливом на хворого з боку психотерапевта.

Аутогене тренування сприяє більш активній участі хворого  в лікувальному процесі. Як метод  психічної саморегуляції воно спрямоване на підвищення можливостей реалізації психофізіологічних резервів організму  й особистості.

Поведінкова (умовнорефлекторна) психотерапія спрямована головним чином  на усунення симптомів хвороби й  зміну неправильної поведінки, що розуміється  як результат патологічно закріплених  звичок. Поведінкова психотерапія, переслідуючи переважно симптоматичні  цілі, не орієнтується на відновлення  порушеної системи відносин особистості.