Проблема невротичних розладів у старшокласників

Дуже важливим було виявлення Фрейдом  основи механізму дисоціації – активного  процесу психологічного захисту, феномену витіснення із свідомості загрожуючих  чи небажаних змістовних елементів. Емоція, котра не могла бути виражена, виявилась перетвореною у фізичний симптом, представляючий собою, таким  чином, компроміс між неусвідомленим бажанням виразити думку чи почуття  і страхом можливих наслідків. Симптоми, як вияснилось, дозволяли не тільки маскувати небажані емоції, але й  представляли собою самопокарання  за заборонене бажання або усунення себе із страхітливої ситуації.    

Дисоціативний конфлікт відрізняється  надмірно завищеними претензіями людини, відсутністю критичного ставлення  до себе і своєї поведінки. Його симптоми частіше за все нагадують прояв  самих різних захворювань, яких насправді  немає. Емоції як би розповсюджуються не тільки на область психічних, але  і соматичних функцій. Він частіше  за все виникає у осіб демонстративних, з великою навіюваністю і самонавіюваністю.  [4].

Будь-яким дисоціативним порушенням властиве яскраве емоційне забарвлення, яке розраховане на співчуття  оточуючих. Ці люди охоче розказують про свої переживання, хвороби, скарги, використовуючи відповідні інтонації  голосу, міміку, жестикуляцію. Думки  їх звичайно поверхневі, мислення конкретне, всі емоції торкаються тільки власної  особи. Подібна поведінка у них  поєднується з егоцентризмом, відсутністю  співчуття. Дисоціативні розлади характеризується також нестійкістю емоцій, швидкою  зміною настрою. Навіть дисоціативні судоми ніколи не виникають, якщо хворий знаходиться  наодинці. Йому завжди потрібні глядачі, публіка. У відсутності глядачів він може і “забути” про свої недуги.

Особливістю конверсійних порушень є  і те, що практично завжди вони зникають в гіпнотичному стані, чого не спостерігається  при справжніх, органічних розладах.

Соматоформні розлади. Дана група розладів характеризується появою на фоні психосоціального стресу соматичних скарг у відсутності морфологічної зміни відповідних тканин (у багатьох випадках виявляються неспецифічні і функціональні розлади).  Це відрізняє соматоформні розлади від так званих психосоматичних розладів, у клінічній картині яких також присутні психогенні фактори, але об’єктивно виявляється патологія тих чи інших органів.

• Соматизований розлад

У клініці даного розладу найчастіше зустрічаються такі симптоми: нудота і блювання, труднощі при ковтанні, біль у кінцівках, ускладнення при  вагітності і місячних, задишка, не пов’язана із навантаженням. Також  присутня вторинна емоційна нестійкість, імпульсивність і тривожно-депресивні прояви. На цьому фоні можуть виникати суїцидальні думки, про те актуальні  спроби поза вживанням психоактивних  речовин не часті.

В структурі особистості переважають  істероїдні та ананкастичні риси, це проявляється у бесідах з лікарями, коли хворі  демонстративно та театрально подають  скарги на власне здоров’я і запевняють лікаря про наявність соматичних відхилень. Про те, не дивлячись на зайву деталізованість, скарги доволі розмиті, неточні і не пов’язані  із часом. У більшості хворі вихідці  із соціопатичних і алкоголізованих  сімей.

• Іпохондричний розлад

В основі психодинамічної моделі захворювання лежить дія механізмів психологічного захисту, котрі трансформують агресивність до зовнішнього світу у соматичний симптом. Цим хворим притаманний егоцентризм, обмежений емаптичний потенціал і слабкий потребами оточуючих. Вони зазвичай вважають себе розчарованими, ображеними, покинутими, нелюбимими оточуючими.

На відміну від хворих із соматизованим  розладом, іпохондричні пацієнти обтяжені не тільки симптоматичним дискомфортом, але відчувають страх наявності  у них якогось, ще не найденого  серйозного загрожуючого життю захворювання. Найчастіше симптоми торкаються систем кишково-шлункового тракту і  серцево-судинної. Характерним є монотонне, емоційно не насичене пред’явлення скарг, які  підкріпляються обширною медичною документацією.    

• Соматоформна вегетативна дисфункція

Широку групу вегетоневротичних  розладів характеризує суб’єктивне  віднесення хворими скарг до певної  системи організму чи до окремого органу. Скарги носять специфічний  характер вегетативного роздратування, а також можуть бути, у більшій  степені, неспецифічними, сенестопатичними.

• Хронічний соматоформний больовий розлад

Поведінка хворих близька до поведінки  іпохондричних хворих, з частими  і багаторазовими візитами до інтерністів; в особливості характерні наполягання  на хірургічне втручання. Нерідко зустрічається  зловживання алкоголем і іншими психоактивними речовинами. Наявність  яких-небудь психологічних конфліктів заперечується. Із депресивних симптомів  більш характерні не зниження ваги і психомоторна заторможеність, а  ангедонія, зниження лібідо, порушення  сну і роздратованість.У пацієнток  із психогенними болями в районі живота підвищена наявність конфліктів, пов’язаних із вагітністю і материнством, корелюючих із такими симптомами як нудота, блювання. До даного захворювання найбільш схильні люди сидячих професій.

• Синдром деперсоналізації-дереалізації (СДД)

Даний синдром може викликатись  галюциногенами. Сам по собі СДД  часто зустрічається в рамках інших захворювань, а у якості окремого розладу доволі рідко. Як симптом  у психіатричній клініці займає третє місце поступаючись депресії та тривозі. Слід відмітити, що у якості основної скарги даний синдром зустрічається  дуже рідко.

Найбільш характерно для СДД  специфічне особливість нереальності і відчуження, котре супроводжує  свідомий досвід. Відчужуватись може усе тіло загалом, або його частини, акти мислення та звичної поведінки. Такі хворі порівнюють свій стан з  перебуванням у сні, говорять, що стали  роботом, автоматом, який погано контролює  тонкі і раніше звичні рухи. Тіло може сприйматись не тільки відчуженим, але й і зміненим у розмірах (соматопсихічна деперсоналізація, розлади  схеми тіла).

 Свідомість може переміститись  за межі тіла, коли воно сприймається  суб’єктом з боку, чи роздвоюється, даючи одночасно сприйняття зсередини  і ззовні. Інколи хворі відчувають  себе у двох різних місцях  одночасно, навколишнє середовище  можуть сприймати доволі мінливим, оточуючих людей – мертвими, штучними, автоматоподібними.  Часто дезорганізується  сприйняття плину часу. 

Отже, невротичні розлади різного ступеня виразності зустрічаються приблизно в третини дітей, що відвідують дитячий сад, і в ще більшому відсотку випадків - у дітей старшого дошкільного й молодшого шкільного віку. У хлопчиків важкі неврози спостерігаються частіше, ніж у дівчинок.

Хоча в дітей, так само як у  дорослих, причиною неврозів є психогенія, порівняно більшу роль як додатковий фактор у них грає вроджена функціональна  й органічна недостатність центральної  нервової системи, що клінічно проявляється у вигляді синдрому невропатії або  конституціональної дитячої нервовості.

РОЗДІЛ 2.    Експериментальне дослідження.

2.1. Організація експериментального  дослідження невротичних розладів  у старшокласників.

Мета: Виявити та порівняти  рівень невротизації в учнів 8-го та 11-го класів загальноосвітньої школи №3, м. Дніпрорудного.

Завдання:

1. Вивчення пов'язаних з проблемою  теоретичних, літературних джерел і практичних досліджень;
2. Вибір методу проведення дослідження;
3. Проведення дослідження;
4. Обробка і аналіз результатів;
5. Перевірка висунутої гіпотези;
6. Формулювання висновків витікаючих з проведеного дослідження.

Предмет дослідження: Предметом  нашого дослідження є рівень невротизації у підлітків.

Об'єкт дослідження: Підлітки двох груп віком 13-14 та 16-17 років.

Характеристика об’єкту  експериментального дослідження.

У фізіологічному плані межі підліткового віку приблизно співпадають  з навчанням дітей в 5-11 класах середньої школи і охоплює  вік від 11-12 до 15-17 років. Особливе положення  підліткового періоду в циклі  розвитку відображено в інших  його назвах: "перехідний", "важкий", "критичний" в них зафіксована  складність і важливість що відбуваються в цьому віці процесів розвитку, пов'язаних з переходом від однієї епохи життя до іншої.

Перехід від дитинства  до дорослого життя складає основний зміст і специфічну відмінність  всіх сторін розвитку в цей період фізичного, розумового, етичного, соціального.

Важливість підліткового віку визначається і тим, що в ньому  закладаються основи і намічаються  загальні напрями формування моральних  і соціальних установок особистості 

Психологічні особливості  підліткового віку отримали назву "підліткового комплексу". Підлітковий комплекс включає: чутливість до оцінки сторонніх  своєї зовнішності, здібностей, вміння поєднуватися з крайньою самовпевненістю  і безапеляційними думками відносно оточуючих; уважність деколи співіснує  з вражаючою черствістю, хвороблива соромливість з розбещеністю, бажання  бути визнаним і оціненим іншими - з  показною незалежністю, боротьба з  авторитетами, загальноприйнятими правилами  і поширеними ідеалами - з обожнюванням випадкових кумирів, а плотське фантазування з сухим мудруванням.

Однією з основних причин психологічних труднощів цього  віку є статеве дозрівання, яке  зумовлює нерівномірність розвитку по різних напрямах. Характерною межею  цього віку є допитливість розуму, прагнення до пізнання, підліток жадібно  прагнути оволодіти якомога більшою  кількістю знань, при цьому не звертаючи належної уваги на їх систематичність. Підлітки направляють розумову діяльність на ту сферу, яка найбільше їх захоплює. Цей вік характеризується емоційною  нестійкістю і різкими коливаннями  настрою (від екзальтації до депресії). Самі афектні бурхливі реакції виникають  при спробі ущемити самолюбність. Характерна для підлітків полярність психіки:

• Цілеспрямованість, наполегливість і імпульсна, нестійкість;
• Підвищена самовпевненість, безапеляційність в думках швидко зміняється   ранимою і невпевненістю в собі;
• Потреба в спілкуванні + бажання усамітнитися;
• Розбещеність в поведінці + соромливість;
• Романтизм + цинізм, обачність;
• Ніжність, ласкавість + жорстокість.

Важливим етапом дозрівання є процес формування самосвідомості. В його основі лежить здатність людини відрізняти себе від своєї життєдіяльності, усвідомлене відношення до своїх  потреб і здібностей, потягів, переживань і думок.

У підлітків суб'єктивний образ "Я" складається більшою  мірою від думки оточуючих. Обов'язковим  компонентом самосвідомості є самооцінка. Часто у підлітків самооцінка неадекватна: вона або має схильність до підвищення, або самооцінка значно понижена. Формування особистості у  хлопчиків і дівчаток різні в  інтелектуальному і емоційному плані. У хлопчиків яскравіше виражена здібність до абстрагування, значно ширше коло інтересів, але разом  з цим, вони безпомічні в реальних життєвих ситуаціях. У дівчаток - більш  високо розвинута словесно-мовна  діяльність, здібність до співчуття  і переживання. Вони більш чутливі  до критики своєї зовнішності, ніж  до критичних оцінок їх інтелектуальних  здібностей.

Підліток прагне самостійності, але в проблемних життєвих ситуаціях  він прагне не брати на себе відповідальність за ухвалювані рішення, і чекає допомоги з боку дорослих.

Провідною діяльністю в цьому  віці є комунікативна, спілкуючись  в першу чергу з своїми однолітками  підліток одержує необхідні знання про життя. Дуже важливою для підлітка є думка про нього групи, до якої він належить. Сам факт приналежності  до певної групи додає йому додаткову  упевненість в собі. Положення  підлітка в групі, ті якості, які  він придбає в колективі істотним чином впливають на його поведінкові  мотиви. Ізольованість підлітка від групи, може викликати фрустрацію і бути чинником підвищеної тривожності.

В сучасній західній літературі широке розповсюдження отримала концепція  Еріка Еріксона про кризу ідентичності як головної особливості підліткового віку (під ідентичністю розуміється  визначення себе як особистості, як індивідуальності). Еріксон називає цю кризу "Ідентифікація  або плутанина ролей". Підліток активно "приміряє" на себе різні  соціальні ролі, визначає вимоги, можливості і права, властиві кожному новому образу. Безумовно, в рольовому віялі  будуть присутні і негативні об'єкти, саме існування яких може провокувати  конфліктні ситуації.

Суть "підліткового комплексу" складають свої, властиві цьому віку і певним психологічним особливостям - поведінкові моделі, специфічні підліткові поведінкові реакції на вплив  навколишнього середовища.

Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого. Психологічно цей вік дуже суперечливий, для нього характерні диспропорції рівнів і темпів розвитку. Підліткове "відчуття дорослості" головним чином  новий рівень домагань, котрий переганяє  положення, якого підліток фактично не досяг. Для підлітка дуже важливо, щоб його дорослість була помічена оточуючими, щоб форма його поведінки  не була дитячою. Цінність роботи для  підлітка визначається її дорослістю, а виникаючі уявлення про норми  поведінки провокують обговорення  поведінки дорослих, звичайно вельми не упереджено, звідси і типові вікові  конфлікти.