Социально-психологическая реабилитация онкобольных

ЛЕКЦІЯ 8. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ХВОРИХ НА ОНКОЛОГІЮ

1. Вплив об’єктивних і суб’єктивних факторів на початок захворювання на рак.
2. Особливості взаємовідносин хворого і лікаря. Реабілітаційні програми.
3. Формування віри у хворого на онкологію в одужанні. Технології психопрофілактики.

Об’єктивними факторами  на початок захворювання на рак є  все те що зовнішньо впливає на психіку і фізіологію людини, а  саме: «важка екологія», несприятливі умови праці, надмірне психічне робоче напруження, конфлікти у виробничих колективах та ін.

Суб’єктивними факторами  на початок захворювання на рак є  все те що внутрішньо впливає на психіку і фізіологію людини, а  саме: тривалий час переживання травматичних подій, неспроможність і небажання простити людину, негативна мотивація і мотиви людини, установки на певну діяльність і поведінку, віра у ложні ідеї, страх відвідування лікарів і та ін..

У ракових хворих особливо часто спостерігаються:

• рання втрата важливих осіб близького оточення пацієнта;
• нездатність хворого відкрито висловлювати ворожі почуття;
• збереження «пуповини» з ким-небудь з батьків;
• сексуальні розлади.

Фактори ризику виникнення захворювання – травматичні життєві  ситуації, труднощі у зв’язку зі втратою об’єкта або обумовлені цими страхами, порушення здатності до висловлення емоцій, труднощі у подоланні конфліктів, тривало існуючі стани безнадійності, пригноблення, відчаю.:

Часто рак свідчить про те, що десь у житті хворого були невирішені проблеми, які підсилилися  або  ускладнились із-за серії стресових  ситуацій, які трапилися у період від півроку до 1,5 року до виникнення онкозахворювання. Типова реакція хворих на ці проблеми і стреси полягає у відчутті своєї немічності, відмови від боротьби. Ця емоційна реакція призводить до дії ряду фізіологічних процесів, які пригнічують захисні механізми організму у створюють умови для виникнення і розвитку пухлини.

Незадовго до початку хвороби багато хворих втрачає значимі для них  емоціональні зв’язки. Хворі психологічно зв’язують себе з яким-небудь об’єктом або роллю (людиною, роботою, домом), а розвивають власну індивідуальність. І коли цьому об’єкту або ролі начинає загрожувати небезпека, або вони зникають, то пацієнти залишаються на одинці з собою, проте у них відсутні навички, що дозволяють справитися з подібними ситуаціями.

Основні особливості  онкохворих:

• юність пацієнтів відмічена почуттям одинокості, покину тості, відчаю. Дуже велика близькість з іншими людьми визиває у них труднощі і вважалася небезпечною;
• у ранньому періоді зрілості пацієнти або встановлювали глибокі, або значимі для них відносини з якою-небудь людиною, або отримували велике задоволення від своєї роботи. В неї вони вкладували всю свою енергію, це було смислом їх існування, навколо цього будувалося все їх життя;
• потім ці відношення або роль зникли з їх життя. Причини були різні – смерть коханої людини, переїзд на нове місце проживання, уход на пенсію… Знову наступив відчай, якби недавня подія боляче заділа зажившу в юності рану;
• їх відчай не мав виходу, вони переживали його «у собі». Вони були нездатні висловити свій біль, гнів або ворожіть по відношенню до інших.

Виділяють 5 етапів розвитку психологічного процесу, який сприяє виникненню раку:

1. Дитячі переживання, що призводять до формування того або іншого типу особистості.
2. На людину рушаться драматичні події, що визивають у неї стрес.
3. Виниклі стресові ситуації ставлять перед людиною проблему, з якою вона не може справитися.
4. Не бачучи можливості змінити правила своєї поведінки, людина відчуває свою безпорадність і невирішеність ситуації, що склалася.
5. Людини відмовляється від вирішення проблеми, втрачає гнучкість, здатність до зміни і розвитку.

Втрата інтересу до життя  відіграє значну роль у впливі на імунну систему і може через зміну  гормональної рівноваги призвести  до підвищеного продукування атипових (ракових) клітин.

Людина вибирає позицію  жертви, впливає на своє життя тим, що придає підвищене значення таким  подіям, які підтверджують безнадійність  її положення. Величина стресу визначається тим значенням, яке ми придаємо і  тими правилами, які ми самі колись напрацювали і які вказують на допустимі способи виходу зі стресової ситуації.

Кублер-Росс описав 5 ідеально-типових фаз процесу, які можуть бути пройдені хворим:

1. Небажання знати і ізоляція (хворий відмовляється прийняти свою хворобу);
2. Гнів і відторгнення;
3. Фаза переговорів (прохання, перш за все до лікарів);
4. Депресія;
5. Примирення з долею, згода жити, «скільки надано», і померти «у мирі і достоїнстві».

Психотерапевт повинен  враховувати індивідуальну систему  сім’ї і сімейних відносин. Він повинен спитати себе, яке значення має страждання для хворого і для членів сім’ї, які сили тут діють як до, так і, під час захворювання і після можливої смерті пацієнта.

Рідні часто страждають від відчуття провини і безпомічності. Сімейні бесіди можуть діяти заспокійливо і попередити хронізацію цих почуттів.

Позитивні установки  можуть бути оправдані.

Виділяють 4 психологічні етапи, що виводять людину з кризи до здоров’я:

1. Коли людина дізнається, що хвора і що її захворювання може бути смертельним, вона починає по новому бачити свої проблеми.
2. Людина приймає рішення змінити свою поведінку, стати іншою.
3. Фізіологічні процеси, що відбуваються в організму, реагують на надію, що спалахнула і знову виникає бажання жити. Утворюється нова позитивна залежність фізіологічних процесів і емоційного стану пацієнта.
4. хворий, який вилікувався, відчуває себе «краще, ніж просто добре».

Завдання  психотерапії:

1. Необхідність допомогти пацієнтам повірити в ефективність лікування і здатність свого організму перешкоджати захворюванню.
2. Необхідність научити справитися зі стресовими ситуаціями. Хворий повинен змінити свої погляди на самих себе. Вони повинні повірити у свої сили, знати що вони можуть вирішити свої проблеми більш ефективно.