МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ,

    МОЛОДІ  ТА СПОРТУ УКРАЇНИ 

КИЇВСЬКИЙ ГЕОЛОГОРОЗВІДУВАЛЬНИЙ  ТЕХНІКУМ 
 
 
 
 
 
 
 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

 

з дисципліни “Ділова українська мова” 

Варіант № 2 
 
 
 

        

                                  

                                                                                                
 
 
 
 
 
 
 

Київ  – 2011

Варіант 2

1. Норми сучасної української літературної мови

2. Відкоригуйте  деякі частини пояснювальної  записки:

       Протягом  місяця мною не виконувався робочий  план через нестачу сировини, яку  не привозили своєчасно.

       Я запізнився на роботу через особисті обставини.

       Тестові перевірки блоку дали можливість бачити, що він дієздатний.

3. Знайдіть  неправильно утворені форми ступенів  порівняння прикметників і

    запишіть їх: самий дорогий, найцінніший, щонайвигідніший,

    архіважливіший, білявіший, вузчий, більш уважніший, світліший, товстіший.

4. Поставте  словосполучення в орудному відмінку  однини:

    Ректор Петренко Василь Олегович, директор Шульга Іван Іванович, керівник

    Ільїн Михайло Гнатович, бригадир Кузьменко Хома Лукич, президент

     Рощин Степан Федорович.

5. Перекладіть словосполучення українською мовою:

       Двум  менеджерам, тремя компьютерами, шести  акций, семьюдесятью купонами, пятнадцатью  ассоциациями, сорока арендных предприятий, на девяносто семи участках, двумстам пятидесяти швеям. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Норми сучасної української літературної мови

       Національна мова - це мова певного народу в усіх її виявах: літературна мова, діалекти, територіальні і соціальні жаргони, просторіччя.

       Літературна мова - це впорядкована форма національної мови, що має певні норми, розвинену систему стилів, усну і писемну форму, багатий лексичний фонд.

       Літературна українська мова пройшла три періоди  свого розвитку:

• давньоукраїнський (ХІ – ХІІІ ст.);
• староукраїнський (ХІV – середина ХVІІІ ст.);
• сучасний, або новий (з кінця ХVІІІ ст. дотепер).

       Перші писемні пам'ятки, у яких зафіксовано  ознаки української мови і які  збереглися до наших днів, сягають  ХІ ст. (Остромирове Євангеліє 1056 – 1057 рр., "Ізборники Святослава" 1073 р. і 1076 р.).

       Пам'ятками другого етапу є грамоти, акти ХІV – ХV ст., „Судебник" князя Казимира 1468 р., „Литовський статут" 1566, 1588 рр. (українська, або руська, мова була офіційною мовою Великого Литовського князівства), перший переклад Євангелія українською мовою - Пересопницьке Євангеліє 1556–1561 рр., "Словник" і "Граматика" Лаврентія Зизанія (1596 р.), "Лексикон словенороський" Памво Беринди (1627 р.), твори Мелетія Смотрицького, Івана Вишенського, Кирила Ставровецького.

       Початком  нової української літературної мови умовно вважається 1798 рік, коли вийшли друком три перші частини "Енеїди" Івана Котляревського, написані народною мовою. Отже, зачинателем нової української літературної мови став Іван Котляревський, а основоположником - Тарас Шевченко, який синтезував усе найкраще з книжних традицій старої мови, запозичень, з усної творчості та мовлення українців Наддніпрянщини, відшліфував мовні норми.

       Українська літературна мова як вища форма національної мови характеризується наявністю усталених норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Унормованість – одна з головних ознак української літературної мови.

       Норми літературної мови – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному  історичному етапі.

       Мовні норми характеризуються:

• системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи);
• історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку мови);

• соціальною зумовленістю (виникають у зв'язку з потребами

суспільства);

       - стабільністю (не можуть часто змінюватися).

       Із  поняттям "мовна норма"  пов'язане поняття "культура мови".

       Культура  мови – це прагнення знайти найкращу форму для висловлювання думок, яке ґрунтується на бездоганному знанні мовних норм. За словником лінгвістичних  термінів, культура мови - це ступінь  відповідності нормам вимови, слововживання та ін., установленим для певної мови; здатність наслідувати кращі зразки у своєму індивідуальному мовленні.

       Якщо  норма існує на рівні "правильно-неправильно", то культура мови - на рівні "краще, точніше, доречніше". Опанування норм сприяє підвищенню культури мови, а висока культура мови є свідченням культури думки, загальної культури людини.

       Отже, досконале володіння мовою, її нормами  в процесі мовленнєвої діяльності людини й визначає її культуру мовлення.

       У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм:

       1. Орфоепічні (норми правильної вимови), наприклад:

       -        тверда вимова шиплячих: чай, чому, Польща (а не чьай,  чьому, Польщьа);

       -        дзвінкі приголосні в кінці слова або складу не оглушуються: гриб, репортаж, любов, раз, лід (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ);

       -       голосний о ніколи не наближається до а : молоко, потреби, дорога (а не малако, патреби, дарога);

       -       літера щ передає звуки  шч: вищий, що (а не висший, шо);

       -       буквосполучення дж, дз передають злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не сижу, кукуруза);

       -       літера  ґ передає звук ґ: обґрунтування,  ґатунок (а не обгрунтування, гатунок).

       2. Акцентуаційні (норми правильного наголошування), наприклад: ненависть, середина, новий, близький, чотирнадцять, текстовий, мабуть, завжди, літопис, байдуже, випадок, ідемо, підуть, разом, приятель, показ.

       3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і ін.), наприклад:

       -         вживання закінчень кличного відмінка: пане професоре, Андрію Петровичу, Ольго Василівно, добродію Панчук;

       -        вживання паралельних закінчень іменників у давальному відмінку: декану і деканові, директору і директорові, сину і синові; при цьому, називаючи осіб, слід віддавати перевагу закінченням -ові, -еві, наприклад: панові Ткаченку, ректорові, але заводу, підприємству, відділу  тощо. У випадку, коли кілька іменників-назв осіб підряд стоять у давальному відмінку, закінчення потрібно чергувати: генеральному директорові Науково-дослідного інституту нафти і газу  панові Титаренку Сергію Олександровичу;

       -        вживання іменників чоловічого роду на позначення жінок за професією або родом занять: професор Городенська, лікар Тарасова, заслужений учитель України Степова, декан Світлана Шевченко, викладач Олена Петрук (слова лікарка, викладачка, завідувачка і ін. використовуються лише в розмовно-побутовому стилі, але аспірантка, артистка, журналістка, авторка – і в професійному мовленні);

       -        чоловічі прізвища на   -ко,  - ук   відмінюються: Олегові Ткачуку (але Олені Ткачук),  Василя Марченка (але Мар'яни Марченко), Максимові Брикайлу (але Тетяні Брикайло);

       -        форми ступенів порівняння прикметників та прислівників: дорожчий, найдорожчий (а не більш дорожчий, самий  дорогий);  швидше, найшвидше, якнайшвидше, щонайшвидше (а не саме швидше, більш швидше, більш швидкіше  і т.д.);

       -        визначення роду іменників: так, слова шампунь, аерозоль, біль, степ, нежить, тюль, ступінь, Сибір, поні, ярмарок - чоловічого роду; слова бандероль, барель, ваніль, авеню, альма-матер – жіночого; євро, Тбілісі, табло – середнього;

       -        використання іменників, прикметників тощо замість активних дієприкметників:  завідувач кафедри (а не завідуючий), виконувач обов'язків (а не виконуючий), чинний правопис (а не діючий), відпочивальники (замість відпочиваючі) і т.д.

       4. Лексичні  (норми правильного слововживання), наприклад:

 

       5. Синтаксичні (норми правильної побудови речень і словосполучень, уживання прийменників), наприклад:

 

       6. Стилістичні (норми правильного відбору мовних засобів залежно від ситуації), наприклад: