Процедура віднесення інформації до державної таємниці

Наступним етапом віднесення після ідентифікації потреби  та первинної реакції на неї є її направлення на розгляд державному експерту з питань таємниць. Воно відбувається як офіційне звернення, відповідь на яке експерт має дати згідно із ч. 2 ст. 11 Закону України “Про державну таємницю” [2] протягом одного місяця. Варто зазначити, що не завжди суб’єкти звернень є ті самі, що виявили потребу у віднесенні інформації до державної таємниці України. Наприклад, потреба була виявлена режимно-секретним органом підприємства, що, у свою чергу, звернулося до СБ України, яка вже офіційно надіслала звернення до належного державного експерта. Тобто цей етап, який назвемо етапом передачі питання про віднесення певної інформації до державної таємниці на розгляд державному експерту з питань таємниць, містить увесь шлях проходження інформації про потребу у віднесенні від суб’єкта, що її виявив, до суб’єкта, що приймає із цього питання кінцеве рішення – державного експерта з питань таємниць. У цьому етапі може брати участь будь-який суб’єкт СОДТ. До експерта крім факту наявності потреби у віднесенні направляється усе зібране її обґрунтування. У разі, якщо ініціатором розгляду є державний експерт самостійно, тоді закономірно відсутній етап передачі, але не виключений той факт, що необхідність розгляду питання про віднесення була донесена до нього, наприклад, підлеглими особами. Отже, доходимо висновку, що цей етап не є обов’язковим у випадку власної ініціативи експерта, але його наявність є обов’язковою підставою розгляду експертом питання про віднесення інформації до державної таємниці. Зазначені перші два етапи утворюють доекспертну стадію віднесення.

Після доекспертної стадії слідує стадія експертного розгляду. Її законодавче розуміння міститься у ст. 1 Закону України “Про державну таємницю”, а саме – “прийняття державним експертом з питань таємниць рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до державної таємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом обґрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці України у

разі розголошення цих  відомостей”. На цій стадії оцінюється інформація державним експертом з питань таємниць, на основі якої ним приймається рішення про її віднесення до державної таємниці або про відмову від нього, а також у разі позитивного рішення про присвоєння такій інформації чи певній її категорії відповідного ступеня секретності. Для проведення належної оцінки інформація аналізується, доповнюється додатковими даними, надається на розгляд фахівцям відповідної галузі (експертна комісія). Документальним закріпленням цієї стадії є рішення державного експерта з питань таємниць про віднесення інформації до державної таємниці або обґрунтована відмова у прийнятті такого рішення.

Як було вже зазначено, одним із оптимальних поділів  стадії експертного розгляду на конкретні  етапи є той, що запропонували  О.Є.Архипов та В.П.Ворожко. Проте  назва етапу “визначення кількісного  значення показника можливої сукупної шкоди” – це лише один із можливих шляхів визначення цінності інформації. Так, належність інформації до державної  таємниці з огляду на її законодавче  визначення необхідно визначати  через рівень потенційного завдання шкоди національній безпеці, проте  можуть існувати різні методики її визначення чи відповідно змінюватися  у часі. Тому вважаємо за доцільне назві  цього етапу надати більш загального вигляду: “визначення рівня можливої шкоди національній безпеці України”. Слід також зазначити, що етапи часткової  та повної селекції в стадії експертного  розгляду виокремленні досить умовно, оскільки описані ними дії виконуються  ще під час попередньої оцінки інформації на етапі ідентифікації  та реакції на потребу у віднесенні. Суб’єктами на стадії експертного  розгляду є державні експерти та створені ними експертні комісії. Після надходження  офіційного звернення на ім’я експерта про розгляд питання на предмет  віднесення певної інформації до державної  таємниці чи у випадку власної  ініціативи державного експерта, як правило, попередній висновок – рекомендацію надає експертна комісія, як дорадчий орган державного експерта з питань таємниць, вона також готує проект рішення державного експерта. Вважаємо, на самому початку їй варто проводити  часткову та повну селекцію інформації. Також було б найбільш доречно  аби після перших двох етапів комісія  визначалася з необхідністю та обсягом  отримання додаткових матеріалів. Проте  бувають випадки, коли кількість  матеріалу є достатньою для прийняття  належного рішення і збирання додаткових відомостей є непотрібним. У зв’язку із цим збирання додаткових матеріалів, що необхідні для прийняття рішення, виокремлюємо в окремий факультативний етап. Після їхнього надходження комісія здійснює оцінку шкоди національній безпеці у разі витоку такої інформації, визначається чи варто її засекречувати, а якщо так, то який ступінь обмеження доступу найбільше б відповідав її важливості, і на основі цього виносить рекомендації державному експерту. Останній четвертий етап стадії експертного розгляду завершує рішення державного експерта. Він абсолютно не пов’язаний із рекомендаціями експертної комісії, але при цьому вся відповідальність за рішення покладається лише на нього. Під час прийняття рішення експертом не виключається повторний ним аналіз інформації, під час якого інформація знову може проходити усі п’ять етапів відбору стадії експертного розгляду або лише деякі з них, до яких в експерта виникають зауваження. Зазначені вище етапи, на нашу думку, є найоптимальнішим поділом стадії експертного розгляду.

Для успішного проходження  інформацією стадії експертного  розгляду слід дотримуватися низки  вимог, а саме: питання про віднесення повинно розглядатися належним експертом; експертна комісія має формуватися  обов’язково із фахівців галузі, із якої розглядається інформація на предмет  її віднесення до державної таємниці; повинна використовуватися більш-менш досконала методика оцінювання шкоди  національній безпеці у разі витоку такої інформації; державний експерт  повинен бути наділений достатніми повноваженнями для збирання додаткової інформації, що потрібна для збирання рішення; часові строки стадії, які  встановлюються законом, повинні бути не меншими тим затратам часу, що реально необхідні для прийняття  обґрунтованого рішення. Вважаємо, найбільше  питань виникає до методики обрахування  шкоди. На сьогодні вона визначається Методичними рекомендаціями державним  експертам з питань таємниць щодо визначення підстав для віднесення відомостей до державної таємниці та ступеня їх секретності, які є  застарілими і фактично не використовуються, а державні експерти та члени експертних комісій приймають рішення зважаючи на власний досвід, що надає рішенню суб’єктивності.

Після прийняття остаточного  рішення експертом про віднесення інформації до державної таємниці воно надсилається в СБ України. З цього моменту настає стадія формалізації рішення. На її першому етапі зазначений орган СБ України здійснює перевірку рішення державного експерта на предмет відповідності встановленим законодавством вимогам (передусім Конституції України, Закону України “Про державну таємницю” тощо). У разі наявності недоліків (недостатня мотивувальна частина, відсутність обов’язкових реквізитів тощо) рішення повертається державному експерту на доопрацювання. Лише після відсутності зауважень до формально-юридичної частини рішення воно згодом включається до ЗВДТ, про що видається відповідний наказ. Спецслужба у цьому випадку є контролюючим органом, проте вона не може впливати на зміст самого рішення, а лише здійснює його перевірку на відповідність законодавству. Умовно це назвемо етапом узгодження рішення державного експерта із СБ України. Його мета – не допустити набуття законної сили рішеннями, що прийнятті всупереч закону чи не відповідають його вимогам.

Наступним етапом є етап внесення зміну ЗВДТ та їх юридичне оформлення. Він полягає у тому, що на основі нових рішень державних експертів СБ України, як відповідальний за укладання ЗВДТ орган, вносить до цього документа зміни протягом не більше як трьох місяців та надсилає його нову редакцію до Міністерства юстиції України на реєстрацію. Після належної реєстрації в Міністерстві юстиції наступає останній етап віднесення інформації до державної таємниці – оприлюднення змін до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю. Результатом цього етапу є набуття рішенням законної сили і тим самим завершення процессу віднесення інформації до державної таємниці України.

Наступним етапом, який обов’язково слідує за опублікуванням нового ЗВДТ чи змін до нього, є приведення матеріальних носіїв інформації у відповідність із новим ЗВДТ чи змінами до нього. Але цей етап уже виходить за межі процесу віднесення і виникає як наслідок останнього.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Процедура віднесення складається  із низки послідовних та нормативно регламентованих дій суб’єктів  СОДТ. Це, у свою чергу, означає, що йому властиві ознаки правового процесу, що має зовнішні юридичні наслідки. Для його дотримання та можливістю ведення за ним контролю з боку громадськості він вимагає максимальної чіткості та ясності для усіх належних суб’єктів. Одним із кроків на шляху  до цього є поділ процесу віднесення на складові – етапи (стадії). Варіант  автора дослідження зводиться до розділення процесу на три стадії та десять етапів, а саме: 1) доекспертна стадія: а) етап ініціювання процесу віднесення; б) етап передачі питання про віднесення певної інформації до державної таємниці на розгляд державному експерту з питань таємниць; 2) стадія експертного розгляду:  а) етап попередньої селекції інформації, що може належати до державної таємниці; б) етап остаточної селекції інформації, що може належати до державної таємниці; в) етап збору додаткових матеріалів; г) визначення рівня можливої шкоди національній безпеці України; ґ) етап прийняття рішення щодо віднесення інформації до державної таємниці та визначення ступеня її секретності; 3) стадія формалізації рішення: а) етап узгодження рішення державного експерта із СБ України; б) етап внесення змін у ЗВДТ та їх юридичне оформлення; в) етап оприлюднення змін до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю. Кожен із етапів процедури віднесення здійснюють визначені суб’єкти (таблиця 1.).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

1. Архипов О.Є. Щодо  методики реалізації процедури  віднесення інформації до секретної  / О.Є.Архипов, В.П.Ворожко // Правове,  нормативне та метрологічне забезпечення  системи захисту інформації в  Україні. – 2008. – № 2 (17). –  С. 11-16.

2. Закон України від  21 січня 1994 р. № 3855-XII “Про державну  таємницю” // Відомості Верховної  Ради України. – 1999. – №  49.

3. Наказ Державного комітету  України з питань державних  секретів та технічного захисту  інформації від 9 лютого 1998 р. №  23 “Методичні рекомендації державним  експертам з питань таємниць  щодо визначення підстав для  віднесення відомостей до державної  таємниці та ступеня їх секретності”.

4. Конституція України  від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України.  – 1996. – № 30.