Анализ интеграционных процессов в валютно-финансовой сфере

Про найбільші банки  Європи свідчить таблиця [47]:

Таблиця 1.3

Найбільші банки Європи

(Ринкова капіталізація в млрд. євро станом на 10.07.2000)

Необхідність досягнення досить великого розміру для функціонування на об’єднаному ринку зумовлена декількома факторами: перш за все, більш значна фінансова структура не так сильно відчує на собі всі втрати, які супроводжують появу нової валюти – зникнення валютних операцій між європейськими валютами, скорочення процентної маржі внаслідок конкурентного тиску та адаптація інформаційних систем. Крім цього, виникнення дійсно пан-європейського попиту вимагає присутності кредитних установ на території всіх країн-членів. В нових умовах, за відсутності валютних курсів, підприємства, піклуючись про оптимізацію та спрощення свого фінансового управління, висловлюють бажання працювати з установами, здатними забезпечити виконання сукупності операцій на всій території зони євро.

Проте, більшого розмаху  в Європі набрав процес внутрішньої  консолідації банківського сектору, який розглядається як необхідна передумова і перший крок на шляху трансєвропейської інтеграції банків. Особливо помітним він є у Великобританії, Німеччині та скандинавських країнах. Найбільших успіхів на цьому шляху досягла Великобританія, де реструктуризація банків, їх злиття та поглинання розпочалося 15 років тому. Однак, для подальшого розвитку процесу як внутрішньої консолідації банків, так і трансєвропейської інтеграції існують певні обмеження, зокрема відсутність не національних, а суто  європейських банківських клієнтів, відмінності в національних регулюючих механізмах діяльності банків, нормативно-правовій базі окремих західноєвропейських країн. За оцінкою консалтингової фірми Маккензі (Mc Kinsey), загальний потенціал попиту на фінансові послуги оцінюється в 130 млрд. євро, у порівнянні з 120 млрд. євро в Америці. На Німеччину, Велику Британію та Італію припадає понад 50 відсотків цього обсягу. На операції з приватними клієнтами припадає 2/3 [46].

Інвестори, в свою чергу, теж бажають мати доступ до сукупності європейських фінансових ринків, вимагаючи  від своїх банківських посередників якісно нового рівня компетенції  в сфері секторного аналізу та кредитних ризиків. На кінець, лише досить великі за розміром установи можуть скористатися перевагами економії на масштабах, зростаючих по мірі зникнення бар’єрів у розвитку європейських ринків.

У будь-якому випадку  боротьба буде жорсткою, оскільки в  Європі залишиться місце лише для  шести або семи “великих банків”. Якщо німецькі та голландські банківські установи виглядають найкраще підготовленими для вступу в такий досить закритий “клуб”, то французькі банки (за виключенням “Société générale” та “Crédit Agricole”) характеризуються слабкою біржовою капіталізацією, недостатньою рентабельністю та ще досить негнучкими регулюючими заходами.

Але цей процес досягнення необхідного критичного розміру  не зачіпає, однак, “маленьких” агентів. Навпаки, маленькі та середні банки займають своє місце в ЕВС, спеціалізуючись на здійсненні специфічної діяльності або обмежуючи своїх клієнтів малими підприємствами та фізичними особами. І в будь-якому випадку вони виграють від фактору близькості. Така географічна спеціалізація призводить до появи регіонального банку (де “регіоном” може виступати ціла країна) в межах ЕВС. У іншому випадку ці установи ризикують зовсім зникнути за причин їх низької рентабельності та недостатності необхідних коштів.

Нове конкурентне середовище робить європейську банківську систему  подібною до американської: наявність  обмеженої кількості глобальних банків, що діють на всіх ринках (“big money center banks”) та численних регіональних маленьких банків, прибуток яких забезпечується роздрібною діяльністю.

Ідентичне положення  складається і для фінансових посередників – ті самі причини  призводять до тих самих наслідків. Випробувані Директивою щодо інвестиційних послуг, яка кладе край їх монопольній діяльності, біржові посередники та страхові агенти змушені також переглянути ціни на свої послуги. У 1988 році Європейська Комісія зафіксувала розрив майже у двічі у цінах на однакові послуги в межах Європи. Із зникненням валютних ризиків такий додатковий прибуток зникне в результаті конкурентної боротьби. Як і для банківського сектору, це призведе як до прискорення спеціалізації фінансових посередників, так і до концентрації основних напрямків діяльності для обмеженої кількості суб’єктів.

Уніфікація європейських банківських послуг супроводжується  зростаючим взаємопроникненням між  банківськими секторами, біржами та страховими конторами, утворюючи, таким  чином, великі фінансові конгломерати. З часом система європейського фінансового посередництва стане схожою на німецьку модель, для якої характерне домінування банків і поступове зникнення незалежних посередників на фінансових ринках.

Оскільки європейський ринок капіталу поступово об’єднується, автоматично виникає запитання - чи має бути гармонізований контроль за банківським сектором та фондовими біржами. Такі протилежні вимоги як посилення конкуренції та розвиток співробітництва мають мирно співіснувати. Як аргумент проти стрімкої гармонізації виступає той факт, що конкуренція між фінансовими центрами з різними системами регулювання призводить до появи оптимального режиму нагляду еволюційним шляхом. Хоча цей аргумент має певний теоретичний шарм, він не враховує величезні альтернативні витрати (opportunity costs) в результаті прийнятого альтернативного курсу для учасників, які зіткнуться з різними системами регулювання в кожній країні. Тому часткова гармонізація є безперечно вигідною, наприклад, в процедурах лістінгу, правилах торгівлі, регулюванні процесу надання компанією інформації про свою діяльність, правах акціонерів. Європейські країни зробили певні кроки у цьому напрямку - існує європейська директива по взаємному визнанню лістінгу та банківських документів, а також “Паспорт ЄС” - документ для провідників фінансових операцій, який дозволяє банкам та брокерам країни-члена пропонувати фінансові послуги на території всього Союзу без отримання необхідних дозволів.

Посилення конкуренції  робить більш вразливою європейську  фінансову систему в цілому: банки  та фінансові посередники стають більш чутливими до ринкових умов зважаючи на розриви у їх маржі. Загалом, єдина валюта посилює системні ризики в Європі. В умовах такої підвищеної вразливості фінансової системи наглядові органи змушені посилити свої заходи, а також співробітництво між собою. Оскільки компетенція ЄЦБ в цій сфері дуже обмежена, важливо забезпечити інтенсивність процесу гармонізації наглядових заходів в Європі, що до того ж дозволить вирівняти конкурентні розриви. Так, на засіданні “Екофіну” у липні 2000 року було прийняте рішення про створення експертної ради, завдання якої полягає у наданні пропозицій по реформуванню європейської Біржової наглядової ради, перегляду діючих правил діяльності бірж у Європі та ліквідації існуючих обмежень.  

Часткова гармонізація банківського та біржового нагляду на рівні ЄС не елімінує національний нагляд, важливість якого була ще раз підтверджена нещодавніми фінансовими кризами. Але контроль за міжнародними фінансовими потоками не повинен бути дуже жорстким. Однак найголовнішим безумовно є більша прозорість та більш тісне співробітництво. Зараз ведуться дискусії з приводу того, хто має виступати як кредитор останньої інстанції в кризовій ситуації - ЄЦБ чи національні центральні банки. Обнадійливим є той факт, що члени правління ЄЦБ відзначили його готовність до непередбачених ситуацій. Для досягнення більшої прозорості та ефективності нагляду ЄС міг би застосувати модель модернізації глобальної фінансової структури [48, c.79]. Однак краще робити все можливе для недопущення фінансових криз, чим витрачати величезні суми на фінансове оздоровлення.

Висновки до розділу 1.

1.Міжнародна економічна інтеграція визначена як об’єктивний процес поступового зближення, взаємопроникнення економічних систем різних країн, формування на цій основі економічної системи вищого порядку, яка характеризується взаємоузгодженістю цілей розвитку окремих підсистем. “Об’єктами” цього процесу можуть виступати як окремі підприємства, так і галузі, міжгалузеві комплекси, територіально-виробничі комплекси, види і форми міжнародних економічних відносин, однією з яких якраз і є валютно-фінансові відносини.

Успіхи чи невдача  інтеграційного процесу значною  мірою залежать від тих передумов, які існують всередині кожної одиниці, що інтегрує, і між ними усіма. До таких передумов відносяться: взаємна відповідність частин, що інтегруються, сумісність їх цінностей, взаємна відповідальність, ступінь спільної ідентичності. У найбільшій мірі всі вищезазначені передумови притаманні Західній Європі, що і дозволило її країнам досягти найвищого ступеню розвитку економічної інтеграції – створення європейського Економічного і Валютного Союзу.

2.Створення митного союзу стало одночасно і вибором і етапом подальшого шляху інтеграційного розвитку країн регіону. Вибором, оскільки така форма інтеграції має більше переваг ніж зона вільної торгівлі. Етапом, так як він відкриває шлях до створення регіонального ринку та економічного союзу. У Римському договорі створення митного союзу розглядається як перший етап подальшої європейської економічної інтеграції. Теоретичною основою західноєвропейської інтеграції став ряд концепцій, серед яких найбільшого поширення набули теорії функціональної та неофункціональної інтеграції, митних союзів, оптимального валютного простору.

1. 3.Традиційна неокласична теорія міжнародної торгівлі та теорії митних союзів, які запозичують у неї рамкові умови аналізу, належать до статичного підходу, зокрема, до порівняльного статичного підходу. Заслуга статичної теорії митних союзів полягає в зміщенні акцентів основних концепцій неокласичної теорії міжнародної торгівлі до дослідження регіональної економічної інтеграції (ефект виробництва, споживання, глобальний чистий ефект добробуту), та в одночасному запровадженні нових концепцій як предмету власного аналізу (ефект розширення т<