Аналіз стратегії країни імітатора у міжнародній торгівлі (на прикладі Китаю)

Підсумовуючи вищесказане, можна стверджувати, що зовнішньоторговельна політика в теоріях неотехнологізму враховує необхідність державної підтримки інноваційної діяльності суб'єктів господарювання, державного супроводу процесу проникнення інновацій на світові ринки, а також забезпечення можливостей для країн, що розвиваються, залучення сучасних технологій та розміщення на своїй території високотехнологічного виробництва.

Саме тому такої ваги набуває урядова політика, яка спроможна сприяти ефективній інноваційній діяльності, створенню нових конкурентних переваг, формуванню новітньої структури виробництва та експорту.

Політика стимулювання інноваційного  розвитку підприємств повинна спрямовуватися на створення сприятливого інституційного середовища, залучення суб'єктів господарювання до участі в розробці інноваційних програм, визначенні конкретних напрямів, в яких державне фінансування чи пільгове оподаткування можуть бути найбільш ефективними.[3, ст. 289]

 

      1.2. Сучасні підходи до аналізу стратегії зовнішньої торгівлі

За нинішнього рівня міжнародного поділу праці вже не залишилося жодної країни, господарська діяльність якої була б ізольована від зовнішнього  світу, а економічні процеси залишалися на національному рівні. Підвищення ролі зовнішнього сектору в економіці в останні десятиліття проявилося передусім у швидкому розвитку міжнародної торгівлі, яка, компенсуючи недостатнє забезпечення ресурсами та товарами, стала провідним чинником економічного зростання країн та підвищення добробуту громадян.

Концепції зовнішньої торгівлі, що стосуються інновацій та імітацій завждм були і залишаються актуальними на даний час. Вони знайшли своє відображення у працях багатьох наукових вчених.

Серед зарубіжних економістів  можна виділити праці Р. Вернона, М. Познера, Р. Фланнері, Еріка  Д. Брауна, Елі Офек,  Озге Турут, Пола М. Ромера, Анаи Перес-Луно,  Рамона  Валле Кабрера, Й. Віклунда та ін . Ці питання також вивчалися вітчизняними науковцями, зокрема В. Сіденком, Д. Лук’яненком, А. Філіпенком, Ю. Макагоном, Л. Антонюк, А. Мазаракі,Т. Мельник та ін.

Більшість вчених у своїх  працях висвітлюють наступні питання:

• які існують відмінності між інновацією та імітацією?
• які фактори пояснюють дані відмінності?
• чи може бути імітація джерелом стійкої конкурентної переваги?

Огляд літератури показує, що є багато проблем у поданні  повного і чіткого визначення інновацій. Єдиною спільною особливістю  є те, що інновація передбачає новизну. Тим не менше, немає згоди щодо інших параметрів, що характеризують даний термін. Що стосується терміну  «імітація», то вчені дійшли консенсусу, що імітувати – це наслідувати  та копіювати. Але невизначеність тут  також присутня, беручи до уваги  чи то наслідування діяльності, чи то поведінки.

Таблиця 2 класифікує основних авторів, які розглядають інновацію з позитивним та негативним впливом на ринок.[15]

Таблиця 2

Інновація позитивно  впливає на ринок	Інновація негативно  впливає на ринок
Афуаг (1998)	Беккер та Віслер (1967)
Гроссман та Хелпман (1991)	Даманпур (1991)
Найт (1967)	Даманпур та Гопалакрішнан (1998)
Махмуд та Руфін (2005)	Даунс і Мора (1976)
Квін (1979)	Лі та Атуане-Гімал (2001)
Шумпетер (1961)	Пенінгс та Гаріанто (1992)
Ван де Вен (1986)	Шарма (1999)
Вракінг (1990)	Томпсон (1967)

 

Відповідно до таблиці, Шумпетер(1961) розглядає інновації в рамках теорії економічного розвитку як процес впровадження в практику нових комбінації матеріалів та сил. Ці нові комбінації означають виробництво нових товарів, або ж товарів, але з використанням нових методів. Для Шумпетера інновація є ключовим визначником зростання капіталістичної економіки, тобто, за його словами інновація, розроблена капіталістичними компаніями, включає в себе створення нових ринків і нових форм організації виробництва. Кілька років по тому, Томпсон(1967) визначив інновацію, як генерацію, прийняття та реалізацію нових ідей, процесів, товарів та послуг. Обидва визначення носять загальний характер та представляють цікаві аспекти.

Гроссман та Хелпман(1991) а також Махмуд і Руфін(2005) визначають інновації як форму технологічного розвитку, який розширює не лише існуючі знання компанії, але й знання світу, в той час імітація визначається як форма технологічного розвитку, який розширює існуючі знання фірми, але не існуючі знання світу. Тобто, вони заявляють,що, у той час як інновація розширює знання, що існують в світі, імітація розширює тільки знання, що існують в компанії, яка приймає щось нове. Це і є ключовий визначальний фактор, який розмежовує два поняття. Іншими словами, для імітації, достатнім є пошук знань та їх реалізація, в той час для присутності інновацій необхідна генерація ідей за допомогою нових знань чи нової комбінації існуючих знань. Генерація ідей є необхідною умовою для отримання інновацій, але ми повинні розуміти, що це не достатня умова, так як це інновація, а не просто винахід, ця ідея повинна бути введена в практику. Виходячи з попередніх тверджень, потрібно вказати, що фактор часу також повинен розглядатися при диференціації цих двох понять. Найт(1967) показує, що інновації повинні бути новими для організації і для її середовища. Це міркування представляє нам просторову змінну. Шляхом введення даної змінної, можна розділити компанії, які слідують за новатором на тому ж ринку (імітатор), і які приймають інновації таким чином, щоб запустити їх в інший або новий сегмент ринку чи території.[17]

Ці три чинники: генерація  ідей, фактор часу та простору, допоможуть нам встановити типологію новаторів  та імітаторів. Вчені виділяють «інкрементного (з поступовим зростанням) новатора», «радикального новатора», «змішаного новатора», «строгого імітатора» та «дослідника».

«Інкрементний новатор» - компанія, яка позитивно пов’язана з  сильною ринковою орієнтацією і  помірною підприємницькою орієнтацією; мається на увазі активну позицію  і припущення про помірні рівні  технологічного та комерційного ризику.

«Радикальний новатор» - компанія, яка позитивно пов’язана  з помірною ринковою орієнтацією  і сильною підприємницькою орієнтацією; мається на увазі активну позицію  і припущення про високий  рівень технологічного та комерційного ризику.

«Змішаний новатор» - компанія, яка позитивно пов’язана з  сильною орієнтацією на ринок  і сильною підприємницькою орієнтацією; мається на увазі активну позицію  і припущення про помірні рівні  технологічного та комерційного ризику.

«Строгий імітатор» - компанія, яка позитивно пов’язана з  слабкою орієнтацією на ринок  і відсутність підприємницької  орієнтації, що передбачає припущення про низькі рівні технологічного та комерційного ризику.

«Дослідник» - компанія, яка  позитивно пов’язана з сильною  орієнтацією на ринок і обмеженою  підприємницькою орієнтацією, що передбачає активну позицію і  припущення про низький рівень технологічного та помірний рівень комерційного ризику.

На графіку 1 показані різні типи компаній, які ми визначили з точки зору їх підприємницької та ринкової орієнтації.[15]

Графік 1

Підприємницька

орієнтація

 

Радикальний

новатор

Змішаний

новатор

Висока

 

Інкрементний

новатор

Помірна

 

 

Дослідник

Обмежена

 

Строгий

імітатор

Ринкова

орієнтація

Нульова

Висока

Помірна

Низька

 

 

 

Інноваційні компанії, чи то радикальні, чи інкрементні, чи змішані, є генераторами оригінальних ідей і прагнуть першими застосувати їх в якості нових товарів і т.п. по всьому світовому просторі. Ступінь ризику, який технологічні компанії готові нести, буде визначатися радикальністю інноваційного розвитку та ступенем комерційного ризику.  Бажано, щоб інноваційні компанії зберігали баланс між своєю рішучою підприємницькою та ринковою орієнтацією, з метою бути в змозі розпочати виготовлення нових товарів в найбільш ефективний спосіб, як це відбувається у випадку «змішаних новаторів». Ті компанії,  з більшою схильністю до радикальної інновації,  будуть мати сильніші підприємницькі орієнтації, ніж ті, що надають перевагу реалізації додаткових нововведень. Якщо вони демонструють сильну підприємницьку орієнтацію та слабку ринкову орієнтацію, вони можуть не зрозуміти або не визначити потреби своїх клієнтів і, отже, не будуть мати успіхів у своїх інноваціях. Якщо компанія має слабку підприємницьку  та сильну  ринкову орієнтацію, наврядчи R & D (research and development) спроможні задовільнити потреби клієнтів. Компанії-«дослідники»   можуть бути не в силі генерувати оригінальні ідеї, але вони прагнуть першими застосувати їх в нових товарах і т. д. Ці організації демонструють активну позицію з нижчим технологічним ризиком, ніж компанії-новатори, хоча вони приймають значний рівень комерційних ризиків запроваджуючи інновації в ринок, який відрізняється від ринку інноватора. Щоб бути успішними, вони повинні представити сильну орієнтацією на ринок і принаймні помірну підприємницьку орієнтацію.[….]

І останнє, компанії-імітатори  не будуть прагнути стати першими в своєму секторі ринку, вони представлять реактивний підхід і будуть готові приймати тільки низькі рівні технологічного і комерційного ризиків.

Барні (1991) заявив, що компанія отримує конкурентні переваги, коли вона реалізує стратегію, яка не використовується одночасно в будь-якому з її теперішніх або потенційних конкурентів. Ця конкурентна перевага буде стійкою, коли ресурси, на яких ця стратегія базується, не будуть скопійовані.  Огляд літератури приводить нас до твердження, що інновація є головним джерелом конкурентної переваги і  буде стійкою, якщо вона грунтується на стратегічних ресурсах. Звідси випливає, що імітація не може бути джерелом стійкої конкурентної переваги. Тим не менше, вчені стверджують, що це не так, якщо компанія здатна розробити стратегію, яка відрізняє її від новатора.

Барні також заявив, що для того, щоб бути стратегічним (і бути джерелом стійкої конкурентної переваги), ресурс повинен високо оцінюватися, бути оригінальним,  неповторним і таким, який неможливо замінити. Ці характеристики являють собою перешкоди для наслідування. Петераф (1993) заявив, що ресурси, які неможливо імітувати повинні відповідати чотирьом умовам: вони повинні перевершувати конкурентів (неоднорідність), бути такими, що запобігають отриманню аналогічних вигод конкурентів (недосконала спроможність імітувати і незамінність), ресурси повинні бути недостатньо мобільними і повинні бути попередні обмеження для конкурентів.

Відповідно до даних умов, ті стійкі конкурентні переваги, які засновані на інноваціях і відповідають чотирьом вимогам Барні (1991) не будуть піддаватися ризику, оскільки одним з факторів кондиціювання є неможливість заміни продукту.

Рівкін (2001) розділив ці бар'єри на чотири групи. В першій групі знаходяться стратегічні маневри пов'язані з теорією ігор; в тому числі просторова перевага, перевага в потужності та високій вартості. Друга група бар'єрів включає в себе такі, що пов'язані з труднощами в доступі до ресурсів імітаторами. Третя група включає в себе різні перешкоди або організаційні слабкі сторони імітатора, таких як обмежений потенціал освоєння, погана мотивація (Porter, 1985), відсутність стимулів, і бажання зберегти мізерні доходи доступними. Остання - це перешкоди для ефективного отримання знання із-за причинної двозначності, також мовчазний характер знання, труднощі в кодифікації знань, складність знань і так далі.

В даному контексті вважається, що бар'єри, визначені Рівкіним (2001) можна розділити на формальні перешкоди для імітаторів, такі як патенти, і неформальні бар'єри, такі як просторові переваги новаторів. У свою чергу, неформальні бар'єри можна розділити на похідні від переваг новатора (здатність до генерації причинної двозначності, і т.д.) і похідні від слабкості або відсутності ресурсів і можливостей імітатора (погана здатність до поглинання і т.д.).

Отже, створення бар'єрів для імітації сприяє підтримці конкурентних переваг, які досягнуто успішним новатором  за умови, що це нововведення неможливо замінити.

У деяких дослідженнях було зроблено спробу виявити причини, які дозволять новаторам і імітаторам отримувати конкурентні переваги. У цьому контексті Чжоу (2006) намагався асоціювати втрати конкурентних переваг новатора на користь імітатора з характеристиками, зокрема бізнес-середовища, такі як невпевненість або динамізм ринку, технологічна турбулентність та інтенсивність конкуренції. У цьому дослідженні автор стверджував, що причини, через які імітатори могли б отримати більше можливостей, ніж новатори знаходяться в нестабільності попиту (невизначеність), великих змінах, що відбуваються в технології (турбулентність), і великій кількості конкурентів, що діють в галузі. Проте, всупереч очікуванням, його емпіричні дослідження показали, що ці чинники не змінили конкурентні переваги новатора.

Щоб зрозуміти, як імітатор може отримати стійку конкурентну перевагу, ми повинні повернутися до змінних  часу і простору.

Аднер і Земський (2006) показують, що новатори і імітатори можуть співіснувати в економіці, зберігаючи свої конкурентні переваги, якщо перші можуть успішно диференціювати себе, а другі можуть успішно підтримувати лідерство в цінах. Аднер і Земський стверджували, що новатори повинні максимально збільшити обсяг ресурсів, які зміцнюють їх продукт і бути дуже уважними до часової змінної для підтримки його диференціації, а імітатори повинні максимізувати ресурси властиві його процесам таким чином, щоб бути економічно ефективними і забезпечити свою перевагу за ціною. Таким чином, є підстави пов'язувати підтримку відповідних конкурентних переваг новатора і імітатора з правильною узгодженістю між організаційними ресурсами та можливістю і вибором відповідної стратегії (диференціація і лідерство в цінах).[17]

Отже,  новатор отримає  стійку конкурентну перевагу на основі інновацій, якщо він підтримує стратегію диференціації щодо імітатора, тоді як імітатор отримає стійку конкурентну перевагу, засновану на імітації, якщо він підтримує стратегію цінового лідерства щодо новатора.

 

3. Аналіз динаміки основних показників міжнародної торгівлі на прикладі Китаю

 

Криза 2008-2009 року досить сприятливо позначилася на оздоровленні та подальшому зростанні економіки Китаю. Маркетингові дослідження ринку Китаю показують, що зараз ця країна вийшла на основні лідируючі позиції серед розвинених країн світу. Статистичні дані зовнішньої економічної діяльності (імпорт Китаю і експорт Китаю), прогнозують збільшення впливу Китаю на світовій арені, як основного виробника товарів. Але, в даний період, є і тенденції відтоку або малої привабливості інвестиційних проектів з розміщення виробництва на території країни. Аналітики вказують, що дослідження ринку дало результати, які не суперечать загальному світовому стану справ. Такі несприятливі фактори, як подорожчання енергоресурсів, робочої сили та сировини можуть компенсуватися лише модернізацією виробництва. Експорт Китаю надзвичайно великий, уряд країни здійснює жорстку політику по охопленню нових територій експортування товарів власного виробництва. Але навіть ці деякі погіршення не міняють привабливості Китаю як партнера економічної діяльності і, звичайно, потрібно його розглядати з позиції сильного конкурента з розвиненою зовнішньоекономічною діяльністю.