Дипломатія Олександра Македонського

Арріан вважає досить вірогідним розповідь про  те, що, вирушивши до Вавилону, Олександр  зустрів багато послів з Еллади, в тому числі і послів з Епідавра. Він задовольнив їх прохання, послав з ними приношення Асклепію (VII. 14. 6). Арріан припускає, що більшість еллінських посольств явилися до Вавилону, щоб увінчати Олександра, привітати його з перемогами, особливо з тими, які він здобув в Індії, і сказати, як вони раді його благополучному поверненню. Олександр прийняв їх, правда, не від імені Коринфського союзу, а від імені окремих грецьких міст, надав їм належні почесті і відіслав назад. Всі коштовності, які свого часу Ксеркс вивіз з Еллади, він віддав назад еллінським послам (VII. 19. 2). Останні, підійшовши до нього, наділи на нього золоті вінки, наче він був богом, а вони - прийшли вшанувати бога (VII. 23. 2). Це підтверджує і Курций (X. 2. 4). Якщо врахувати, що раніше Олександр виступав перед греками в якості бога обережно й рідко ⁷¹, то акція з боку еллінів, на заключному етапі східної епопеї, виглядає як важлива поступка з їхнього боку Олександру в його домаганнях на божественне походження і, отже, на амбіції, властиві тільки Богу.

Все вищесказане  незаперечно свідчить про те, що дипломатичні зв'язки Олександра з  греками не переривалися на всьому протязі його бурхливої ​​діяльності, і коли він здійснював її під прапором панеллінізму, і коли ця панеллінська ідея була відкинута, а його зобов'язання перед греками виконані.

Однак посольські зв'язки не обмежувалися грецькими посольствами. Олександр приймав багато послів зі східних міст, скіфських та індійських племен. Особливо багато посольств було, коли він повернувся з Індії до Вавилону, і мріяв про новий, великий похід на Захід. Діодор каже, що в цьому році (323 р. до н. Е..) Прийшли посольства з усіх кінців ойкумени (XVII. 113. 1). Посольство надіслали навіть карфагеняни, які ще під час облоги Олександром Тіра переконували тірійців, щоб вони мужньо винесли облогу, обіцяючи швидке прибуття допомоги з Карфагену ⁷². Після взяття Тіра Олександр карфагенських послів пожалів, але оголосив їх місту війну, яка з-за крайніх обставин була відкладена ⁷³. Щоб уникнути цієї напасті й заручитися прихильністю переможця, було надіслано нове карфагенське посольство; прийшли посли від ефіопів і європейських скіфів; прийшли кельти і ібери просити дружби і розсудити їх взаємні суперечки. Елліни і македоняне вперше тоді почули їхні імена і побачили їх одіяння. 
Арист і Асклепіад, два автори, що писали про діяння Олександра, повідомляють, що посольство до нього надіслали і римляни. Зустрівшись з цим посольством, він оглянув парадний одяг послів, звернув увагу на їх старанність і благородну манеру тримати себе, розпитав про державний устрій їхнього міста і передбачив Риму його майбутню щасливу долю.

Арріан розповідає про прибуття римських послів як про подію не безумовно достовірну, але й не зовсім неймовірну. Він звертає увагу на те, що ніхто з римлян не згадує про це посольство. Про нього не розповідають і біографи Олександра - Птолемей Лаг і Арістобул. Крім того, здається неймовірним, щоб римська держава, що користувалася тоді найбільшою свободою, відправило посольство до чужоземного царя, що знаходиться так далеко від самої батьківщини римлян. Тому посольство до Олександра не мало реального сенсу. Воно не могло бути викликано ні страхом, ні розрахунком (VI. 15. 4-6).

Цілі всіх цих  посольств Діодор визначає наступним  чином: «Одні вітали царя своїми успіхами, інші підносили йому вінки, деякі укладали союзи, багато привозили розкішні дари, деякі виправдовувалися у звинуваченнях, які на них зводили» (XVII. 113. 2). Як випливає з цього повідомлення, головне завдання послів зводилася до встановлення дружніх, нехай навіть нерівноправних відносин з Олександром, який для самого себе, і оточуючих був владикою світу. Це доводиться також і тим, що до нього повинні були прибути посольства на свята і бенкети, які він влаштовував ⁷⁴, а також на урочисто-траурні церемонії. Особливо яскраво це проявилося під час похорону Гефестіона.

Як же ставився до цих посольств сам Олександр?  
Які політичні висновки він міг з них витягти для себе? 
Приймаючи велику кількість посольських делегацій, Олександр став проникати в проблеми не тільки Сходу, а й Заходу. Йому стало здаватися, що його невдача в Індії, що Змусила повернутися назад, є приватною, не головною, що при підготовці до нових походів на Захід ці посольства, що прийшли до Вавилону, служать важливим дипломатичним прикриттям його задумів. Він охоче приймав від посольств подарунки та добрі побажання, вирішував їхні суперечки та взаємні претензії. За їх допомогою він міг познайомитися з особливостями міжнародних відносин у різних географічних регіонах, і згодом використовувати політичні протиріччя між різними державами разом з етнічними у племінному світі, в здійсненні своїх завойовницьких планів. Ставлення до різних посольств у нього було неоднаково: до одних - прихильне, інших картав, на третіх чинив певний тиск. Наприклад, в останню чергу і з відомою зневагою він розбирав справи представників грецьких міст, які заперечували проти повернення на його вимогу вигнанців і догляду Афін з острова Самоса. Це наказ був грубим втручанням у внутрішні справи греків і ознаменувало початок скасування їх законів ⁷⁵. Цими діями Олександр ще раз підкреслив своє право на виняткову роль у міжнародних справах.

 

 

 

6. Висновок

Таким чином, можна з упевненістю сказати, що дипломатія Олександра була важливим засобом вирішення зовнішньополітичних завдань, що вставали перед ним. Вона виступала, як правило, у тісній взаємодії з військовими заходами і служила найчастіше для закріплення та затвердження досягнутих військовим шляхом результатів.

Після тривалих завоювань перед Олександром  постало складне завдання з організації управління величезною державою, Олександр діяв як владика величезної багатонаціональної держави, центром якої був Вавилон. Він прагнув якось зміцнити єдність держави, згладити суперечності між завойованими і завойовниками, звідси так звана політика "злиття народів" (приклад - весілля в Сузах).

Дипломатичним же шляхом Олександр створював потрібну йому громадську думку, використовував боротьбу різних партійних угруповань для досягнення своєї мети, роз'єднував повсталі проти нього сили і опозиції. Своє дипломатичне мистецтво він виявляв також у політичних і релігійних демонстраціях, в дипломатичних іграх як зі своїм військом, так і з підкореним населенням, у проведенні тонкої політики взаємовідносин з переможеними країнами і народами.

Дипломатична  діяльність Олександра не тільки сприяла  політиці економічного, політичного  і культурного зближення Заходу і Сходу, але була частиною цієї політики. Тому в процесі становлення нового елліністичного порядку дипломатія Олександра зіграла далеко не останню роль.

 

 

 

7. Список використаної літератури:
1. Арриан. Поход Александра. СПб., 1993. (Arr. I. 24. 1)
2. Діодор. XVII. 2. 1-2, Пер. М. Е. Сергеенко. // Видавалась в складі кн. Арриан. Поход Александра. М.-Л., 1962. Курций Руф К. История Александра Македонского. М., 1993..
3. Квінт Курций Руф . История Александра Македонского.М.,1993 (Curt. IV. 1. 13)
4. Ковалев С. И. Переговоры Дария с Александром и македонская оппозиция // ВДИ. 1946. № 3
5. Крюгер О. О. Арриан и его труд «Походы Александра» // Арриан. Поход Александра. М.; Л., 1962.
6. Ленин В. И. Полное собр. соч. Т. 30. С. 187.
7. Ранович А. Б. Эллинизм и его историческая роль. М., 1950. С. 60–61.
8. Тарков П. Н. К истории международных отношений в античном мире // ВДИ. 1950. № 2. С. 28–36.
9. Шахермайр Ф. Александр Македонский. М., 1984.
10. Шофман А. С. Восточная политика Александра Македонского. Казань, 1976. О факторах, определявших позиции Александра в отношении малоазийских греков, см.: Маринович Л. П. Александр Македонский и полисы Малой Азии // ВДИ. 1980. № 2.
11. Шофман А. С. Религиозная политика Александра Македонского // ВДИ. 1977. № 2.
12. Briant P. Alexander le Grand. P., 1974. P. 27–30; Adcock F., Mosley D. J. Diplomacy in ancient Greece. L., 1975. P. 100.
13. Brunt P. A. The aims of Alexander // G&R. 1965. Vol. 12. № 2. P. 205.
14. Griffith G. T. The letter of Darius at Arrian 2. 14 // PCPhS. 1968. Vol. 194. P. 33–48.
15. Hamilton J. R. Plutarch. Alexander: A commentary. Oxford, 1969. P. 34.
16. Holt F. L. Alexander the Great and Bactria. Leiden, 1988. Р. 52–70; Briant P. Op. cit. P. 56–61.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

¹ Див.: Тарков П. Н. К истории международных отношений в античном мире // ВДИ. 1950. № 2. С. 28–36.

² Ленин В. И. Полное собр. соч. Т. 30. С. 187.

³ Шахермайр Ф. Александр Македонский. М., 1984. С. 36–37.

              ⁴ Plut. Alex. 1

⁵ Diodor. XVII. 2. 1-2, Пер. М. Е. Сергеенко. // Видавалась в складі кн. Арриан. Поход Александра. М.-Л., 1962. Курций Руф К. История Александра Македонского. М., 1993.. (коли є посилання на античного автора, перша цифра означає книгу, друга – главу, третя і наступні-параграф)

⁶ Diod. XVII. 1. 1

⁷ Diod. XVII. 4. 3

⁸ Diod. XVII. 4. 6, 9

⁹ Diod. XVII. 15. 1

¹⁰ Diod. XVII. 4. 9

¹¹ Ср.: Briant P. Alexander le Grand. P., 1974. P. 27–30; Adcock F., Mosley D. J. Diplomacy in ancient Greece. L., 1975. P. 100.

¹² Ср.: Hamilton J. R. Plutarch. Alexander: A commentary. Oxford, 1969. P. 34.

                ¹³     Diod. XVII. 16. 4

¹⁴ Шофман А. С. Восточная политика Александра Македонского. Казань, 1976. С. 6, 51. О факторах, определявших позиции Александра в отношении малоазийских греков, см.: Маринович Л. П. Александр Македонский и полисы Малой Азии // ВДИ. 1980. № 2. С. 42.

¹⁵ Шахермайр Ф. Вказ. праця С. 108.

               ¹⁶ Арриан. Поход Александра. СПб., 1993. (Arr. I. 24. 1)

               ¹⁷ Arr. I. 28. 1

¹⁸ Brunt P. A. The aims of Alexander // G&R. 1965. Vol. 12. № 2. P. 205.

               ¹⁹ Arr. I. 14. 10

              ²⁰ Arr. I. 18. 2

²¹ Ранович А. Б. Эллинизм и его историческая роль. М., 1950. С. 60–61.

²² Шахермайр Ф. Вказ. праця С. 158.

                 ²³ Arr. I. 19. 6; Diod. XVII. 22. 5

                ²⁴ Arr. I . 23. 6; Diod. VII. 27. 6

               ²⁵ Arr. I. 16. 6

               ²⁶ Arr. I. 19. 6

       ²⁷ Крюгер О. О. Арриан и его труд «Походы Александра» // Арриан. Поход   Александра. М.; Л., 1962. С. 37.

            ²⁸ Arr. I. 24. 6

           ²⁹ Arr. II. 4. 1-2

           ³⁰ Arr. I. 19. 1

           ³¹ Arr. I. 26. 2-3

          ³² Arr. I. 27. 3

³³ Arr. I. 23. 8

³⁴ Arr. II. 7. 6

³⁵ Про ці переговори в літературі багато викладено. Див.: Ковалев С. И. Переговоры Дария с Александром и македонская оппозиция // ВДИ. 1946. № 3. С. 56 сл.; Шофман А. С. Восточная... С. 256.

   ³⁶ Arr. II. 14. 1-4, порівн.: Curt. IV. 1-7

³⁷ Ср.: Griffith G. T. The letter of Darius at Arrian 2. 14 // PCPhS. 1968. Vol. 194. P. 33–48.

³⁸ Квінт Курций Руф . История Александра Македонского.М.,1993 (Curt. IV. 1. 13)

³⁹ Arr. II. 15. 6-7

⁴⁰ Curt. IV. 2. 5-6

⁴¹ Arr. II. 25. 1

⁴² Arr. II. 25. 3, порівн.: Curt. IV. 1-7

⁴³ Plut. Alex. 29

⁴⁴ Шахермайр Ф. Вказ. праця С. 147.

             ⁴⁵ Шофман А. С. Религиозная политика Александра Македонского // ВДИ. 1977. № 2. С. 111–120.

            ⁴⁶ Plut. Alex. 33

⁴⁷ Holt F. L. Alexander the Great and Bactria. Leiden, 1988. Р. 52–70; Briant P. Op. cit. P. 56–61.

⁴⁸ Arr. III. 19. 5; Diod. XVII. 74. 3

⁴⁹ Diod. XVII. 86. 4

⁵⁰ Arr. IV. 22. 6; Diod. XVII. 87

⁵¹ Arr. IV. 8. 3, порівн. Diod. XVII. 87

⁵² Arr. V. 18-19; Plut. Alex. 60

 ⁵³ Arr. V. 20. 4

 ⁵⁴ Arr. VI. 14. 1-2

⁵⁵ Крюгер О. О. Вказ. праця С. 7.

⁵⁶ Шахермайр Ф. Вказ. праця С. 142.

⁵⁷ Arr. II. 4. 1

⁵⁸ Arr. I. 24. 4

⁵⁹ Крюгер О. О.Вказ. праця. С. 37.

⁶⁰ Arr. IV. 15. 4-5

⁶¹ Шофман А. С. Восточная... С. 474.

⁶² Arr. IV. 11

⁶³ Curt. VIII. 1. 8, 10

⁶⁴ Curt. VIII. 10. 33-34

⁶⁵ Arr. V. 20. 5

⁶⁶ Arr. IV. 15. 2-5

⁶⁷ Arr. V. 20. 5

⁶⁸ Arr. VI. 14. 3

⁶⁹ Arr. I. 29. 5

⁷⁰ Arr. III. 24. 4

⁷¹ Plut. Alex. 78

⁷² Curt. IV. 2. 10

⁷³ Curt. IV. 4. 18

⁷⁴ Diod. XVII. 16. 4; Curt. IX. 17-25

⁷⁵ Curt. X. 2. 4