Економічна інтеграція Іспанії до ЄС,СОТ та розвиток промисловості

2. Фактори, що впливають на розвиток економіки Іспанії

     Фактори, що виявляють вплив на економіку Іспанії: невисокі темпи росту в країнах ЄС, куди йде основна частина іспанського експорту, і економічні труднощі, які переживає Латинська Америка, ринки якої здобувають усе більше значення для Іспанії. Також перспективи економіки залежать від внутрішнього попиту й туризму, який відіграє важливу роль в економіці країни. Згідно даним, опублікованим 24 листопада 2003р., ВВП Іспанії в III кварталі виріс на 0,7% у порівнянні з попереднім кварталом і на 2,4% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Темпи росту іспанського ВВП перевищили погоджені оцінки аналітиків і виявилися майже у два рази вище за середнє значення по 12 країнах Єврозони (0,4%). Факторами росту іспанської економіки є низькі процентні ставки й зростаюча зайнятість.       Основна ставка рефінансування, утримувана Європейським центральним банком на рівні 2%, є самою низкою в іспанській історії. Низька вартість кредитів стимулює споживчі витрати й обумовлює високу активність на ринку нерухомості. У цей час ставки по іпотечних кредитах в Іспанії становлять 3,5%, тоді як десять років тому вони перебували на рівні 15%. Зростаюча впевненість споживачів, у свою чергу, сприяє зниженню безробіття. У порівнянні із серединою 1996 р. рівень безробіття в Іспанії знизився майже у два рази й зараз становить 11,17%. [28] Згідно з заявою міністра економіки Іспанії Родріго Рато(з 1996-2002 рр. міністр економіки Іспанії) , більш половини робочих місць, створених у Єврозоні торік , отримала  Іспанія.  В 2001р. Внутрішній валовий продукт (ВВП) склав 757 млрд. дол. ВВП на душу населення 18900 дол. Приріст ВВП в 2001 р. склав 2,8%, що підтверджує збереження позитивної динаміки макроекономічних показників. Темпи розвитку іспанської економіки перевищують середньоєвропейські. Частка промислового виробництва 28% ВВП, сфери послуг - 68% і сільського господарства - 4%. Ріст цін на нафту викликав збільшення рівня інфляції. Хоча по темпах приватизації телекомунікаційних, нафтових, газових і електричних компаній Іспанія випереджає своїх сусідів по Союзу, цей процес поки так і не привів до створення реальної конкуренції в цих галузях, так що тарифи на послуги як і раніше диктуються державою, а не визначаються ринковими механізмами. Рівень інфляції в Іспанії, розрахований по стандартах ЄС, склав у липні 2003р. 2,9%, що на процентний пункт вище за середнє показника по Єврозоні. За даними на березень 2003р. індекс споживчих цін склав 3,1%. Уряд Іспанії повідомив про те, оскільки зниження податкового тягаря сприяло збільшенню споживчих витрат, а низькі процентні ставки стимулювали ріст у сфері будівництва, в II кварталі 2003р. ВВП виріс на 0,7% у порівнянні з попереднім кварталом і на 2,3% до II кварталу 2002 року. [14] Найнижча вартість позикових засобів за півстоліття, скорочення прибуткового податку на $3 млрд. в 2003 році й ріст зайнятості дозволив іспанській економіці уникнути негативного росту, який переживали економіки Німеччини, Франції й Італії. Витрати на будівництво виросли на 1,2% до I кварталу й на 3,8% до II кварталу 2002 року, відзначають статистики. Споживчі витрати підвищилися на 1% у порівнянні з попереднім кварталом і на 3,2% до II кварталу минулого року. [4]

     Ріст ВВП і створення нових робочих місць є наслідком як правильно обраної політики, так і елементарної удачі. Обмеження бюджету дозволило до 2001 року повністю позбутися бюджетного дефіциту, який ще в 1996 році становив майже 5%. Крім того, на користь економіки Іспанії в період, що пішов за азіатською фінансовою кризою, зіграли такі фактори як падіння цін на нафту й загальне посилення світової економіки. Проте , основною причиною настільки успішного розвитку економіки країни стало її членство в Європейському Союзі й включення в Єврозону. Останній фактор сприяв підйому економіки як , через скорочення величини процентних ставок, так і через створення в діловім середовищі очікувань економічної стабільності. [1]

3.   Перспективи розвитку економіки Іспанії

     Іспанії набридла неофіційно визнана за нею роль європейської провінції. Її уряд сподівається на те, що якщо в найближчі роки економіка країни буде розвиватися такими ж темпами, як це відбувалося в останні роки, то Іспанії вдасться скоротити розрив з країнами, що обігнали її за рівнем доходу на душу населення, сусідами по Європейському Союзу. [13]

     По оцінках Європейської Комісії, темпи росту іспанської економіки в поточному  році складуть 2,3%, а в наступному році - виростуть до 2,9%. Аналогічні прогнози по Єврозоні становлять 0,4% і 1,8%, відповідно. По темпах росту ВВП Іспанія займала в 2003 році друге місце після Греції серед 12 країн Єврозони. За іншою оцінкою, іспанські економісти припускають, що будівництво й сфера послуг послужать мотором пожвавлення економіки Іспанії в 2004р.. Передбачуваний ріст ВВП у 2004 року склав близько 3%. У той же час відзначається, що хоча будівельна галузь продовжує залишатися однією з найрозвинутіших - 4,3% , вона вступила у фазу вповільнення темпів росту, оскільки в 2002 році ріст був помітно вище - 4,7%. Другим по темпах росту сектором економіки є сфера послуг, головним чином туризм, де середньорічний темп росту.  на рівні 3,5% (в попередні роки- 3,4%).[21] Інші галузі економіки Іспанії будуть розвиватися з різним ступенем динамічності, але не зможуть перевищити показники темпів росту двох вищевказаних.  Також передвіщається, що наступні роки будуть сприятливим для іспанської зовнішньої торгівлі, чому більшою мірою буде сприяти пожвавлення в економіках країн - основних зовнішньоторговельних партнерів Іспанії. У цей час необхідно скоротити розрив у рівні доходу на душу населення між Іспанією і її сусідами по Союзу. Очевидно, що виконання цього завдання може бути суттєво ускладнене через інфляцію. У березні 2008 року інфляція в Іспанії склала 2.9%, тоді як у середньому по Союзу цей показник в 2007р. становив лише 2.1%. Різниця залишається істотної навіть у тому випадку, якщо відкоригувати значення показників з обліком щодо великої залежності іспанської економіки від рівня цін на нафту. [6] Сама по собі інфляція не так страшна в тому випадку, якщо вона є наслідком швидкого росту продуктивності, подібно тому, як це відбувається в Ірландії. Однак згідно з офіційними даними, питома продуктивність в Іспанії з початку 1990- х років росла зі швидкістю менш 1% у рік. Значення цього показника деякою мірою занижене через значний ріст чисельності робочої сили в останні роки: знову прийняті працівники, як правило, уступають своїм більш досвідченим колегам по ефективності праці. Проте очевидно, що результати Іспанії в області росту продуктивності поки не занадто вражають. [1]

РОЗДІЛ 2

2 ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ ІСПАНІЇ ДО ЄС,СОТ ТА РОЗВИТОК ЇЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

2.1 Формування та розвиток промисловості Іспанії

     У 1950-х роках Іспанія перетворилася з аграрної країни на індустріальну. За обсягом промислової продукції вона посідає п'яте місце в Європі і восьме - у світі. У другій половині 1980-х років економіка Іспанії була найбільш динамічною в Європі, середньорічний приріст валового внутрішнього продукту (ВВП) становив 4,1% у 1986-1991 роках. Спад світової економіки в 1990-х роках спричинив різке зниження приросту ВВП до 1,1% у 1992 році. Одночасно загострилася проблема безробіття. Частка безробітних у 1994 р. сягнула 22% (найвищий показник для країн ЄС).   У 1960-х роках щорічні темпи приросту ВВП збільшилися до 7,2% проти 4,5% у 1955-1960 роках. З метою збільшення національного доходу в 1959 р. був скасований прямий контроль держави у промисловості, що привело до швидкого росту імпорту. Торговельний дефіцит компенсувався за рахунок високих доходів від туризму. [9]  У 1982 р. після приходу до влади Іспанської соціалістичної робітничої партії з прем'єр-міністром Феліпе Гонсалісом Маркесом було взято курс на реструктуризацію промисловості, інвестиції в інфраструктуру, модернізацію ринків фінансів і капіталу, приватизацію ряду державних підприємств і вступ Іспанії в ЄС (1986).     У другій половині 1980-х років економічне становище Іспанії покращилося. Програма реструктуризації промисловості була спрямована на відтік ресурсів і робочої сили з неефективних галузей промисловості, що переживали спад (суднобудування, чорна металургія, текстильна промисловість), і забезпечення нових, більш конкурентоспроможних підприємств інвестиційними кредитами і субсидіями. До 1987 намічений план був виконаний на 3/4: обсяг продукції у більшості цільових галузей промисловості різко зріс. Приєднання до ЄС також стимулювало зростання економіки: на початку 1990-х років Іспанія одержала майже 1/5 регіональних субсидій ЄС. Далі  різні галузі промисловості розглянуть більш детально:

       - сільське господарство здавна було важливою галуззю економіки Іспанії. До початку 1950-х років, коли промисловість випередила його за темпами розвитку, сільське господарство було головним джерелом доходів держави, а у 1992 р. його частка скоротилася до 4%. Частка зайнятих у сільському господарстві продовжувала скорочуватись - з 42% у 1986 до 8% у 1992.  З 1970-х років різко зріс обсяг виробництва фруктів і овочів. У 1992 р. обсяг вирощених фруктів і овочів перевищив врожай зернових. Багато фруктів і овочів вирощувалося на експорт, головним чином у країни ЄС.    Іспанія утримує друге місце у світі з виробництва маслинової олії і третє - з виробництва вина. Плантації маслинових дерев знаходяться головним чином у латифундіях Андалузії і Нової Кастилії, а виноград вирощують у Новій і Старій Кастилії, Андалузії і східних районах країни. Цитрусові, овочі і цукровий буряк - теж важливі сільськогосподарські культури. Основна зернова культура - пшениця - вирощується на центральних плантаціях Месети з застосуванням методів богарного землеробства.  У 1991 р. в Іспанії нараховувалося 55 млн. голів домашньої птиці (23,7 млн. у 1933), 5,1 млн. голів великої рогатої худоби (3,6 млн. у 1933), а також 16,1 млн. свиней і 24,5 млн. овець. Більша частина поголів'я худоби зосереджена у вологих північних районах країни. [20]

      - промисловість.  У 1991 р. на частку промисловості припадала приблизно третина загального виробництва товарів і послуг. Приблизно 2/3 промислової продукції було вироблено обробною промисловістю, тоді як гірничодобувна промисловість, будівництво і комунальні послуги давали іншу третину.     Розвиток промисловості в 1930-х - на початку 1960-х років перебував під контролем держави. Ще в 1941 був створений Інститут національної індустрії (ІНІ) - державна корпорація, що відповідала за створення великих державних підприємств, контроль приватної промисловості і проведення протекціоністської політики. З 1959 економіка стала більш відкритою, а частині підприємств була надана провідна роль у розвитку промисловості. Функції ІНІ обмежувалися створенням підприємств у державному секторі економіки. У результаті темпи зростання промисловості підвищилися, що тривало до початку 1970-х років, після чого почався поступовий спад.    Вступ Іспанії в ЄС у 1986 стимулював приплив іноземних інвестицій у промисловість. Це дозволило модернізувати багато підприємств і передати більшу частину промисловості Іспанії в руки іноземних інвесторів і корпорацій.   Багато галузей обробної промисловості мають чітку географічну локалізацію. [10]

      - така важлива історично сформована галузь, як текстильна промисловість, зосереджена в Каталонії, особливо в Барселоні.

      - головний осередок чорної металургії - Країна Басків з центром у Більбао. У 1992 було виплавлено 12,3 млн. т сталі, що майже на 400% перевищило показник 1963 року.

      - великих успіхів іспанці досягли в автобудуванні і цементній промисловості. У 1992 було вироблено 1,8 млн. легкових, 382 тис. вантажних автомашин і 24,6 млн. т цементу. Обсяг промислового виробництва скоротився в 1991-1992 у результаті світового спаду у всіх галузях промисловості, крім енергетики. [16]

     - на початку 1990-х років за числом зайнятих в Іспанії виділялися такі галузі промисловості, як харчова і тютюнова (16% зайнятих); металургія і машинобудування (11%); текстильна і швейна (10%); виробництво транспортного устаткування (9%).   Іспанія має багаті родовища міді, залізної руди, олова і піритів з високим вмістом міді, свинцю і цинку. Іспанія - один з найбільших у ЄС виробників свинцю і міді, незважаючи на те, що обсяг виробництва більшості металів, у тому числі міді, свинцю, срібла, урану і цинку, з 1985 поступово скорочується. Вугільна промисловість Іспанії давно перетворилася в неефективну і неприбуткову галузь. [21]

     Залежність Іспанії від імпорту енергоносіїв поступово збільшувалася, і в 1990-х роках за рахунок цього джерела забезпечувалося 80% енергоспоживання. Хоча з початку 1960-х років в Іспанії були виявлені кілька родовищ нафти (у 1964 була знайдена нафта за 65 км на північ від Бургоса, а на початку 1970-х років - біля Ампости в дельті Ебро), використання вітчизняних джерел енергії не заохочується. У 1992 у загальному балансі виробництва електроенергії майже половина припадала на частку місцевого вугілля й імпортної нафти, 36% - на частку ядерного палива і 13% - на частку гідроенергії. Завдяки наявності великих запасів урану був розроблений план розвитку атомної енергетики. Перша АЕС була запущена в 1969, однак у 1983 через екологічні непорозуміння була введена заборона на будівництво нових АЕС. [19]

     Внутрішня транспортна система Іспанії має радіальну структуру з великою кількістю головних автодоріг і залізничних ліній, що сходяться в Мадриді. Загальна довжина мережі залізниць - приблизно 22 тис. км, з них 1/4 електрифікованих (1993). Головні лінії використовують широку колію; місцеві лінії, що становлять по довжині 1/6 від усієї мережі, мають вузьку колію[ 8]. Наприкінці 1960-1970-х років залізниці Іспанії були істотно модернізовані: оновлений рухомий склад, поліпшені рейкова подушка і полотнище, а круті повороти і спуски знівельовані. У 1987 почалася реалізація 13-річного плану розвитку залізничного сполучення. У 1993 завдяки субсидіям від ЄС була запущена перша високошвидкісна пасажирська лінія Мадрид - Кордова - Севілья, а потім відгалуження Кордова - Малага.     Автодорожня мережа Іспанії становить 332 тис. км, з них 2/5 - з твердим покриттям. В останнє десятиліття різко збільшився парк автомобілів. У 1963 в Іспанії нараховувалися 529,7 тис. легкових автомобілів і 260 тис. вантажних (включаючи трактори). У 1991 відповідні показники сягнули 12,5 млн. і 2,5 млн. машин.    Торговельний флот Іспанії у 1990 р. складався з 416 суден загальною водотоннажністю 3,1 млн. брутто-реєстрових тонн. Головні морські порти - Барселона, Більбао і Валенсія.   В Іспанії діють дві державні авіакомпанії - "Іберія" і "Авіадо", а також ряд невеликих приватних авіакомпаній. Компанія "Іберія" обслуговує рейси в Латинську Америку, США, Канаду, Японію, Північну Африку і країни Європи, а також внутрішні рейси. Найбільш завантаженим є аеропорт міста Пальма на о. Майорка. Інші великі аеропорти розташовані в Мадриді, Барселоні, Лас-Пальмасі (на о. Гран-Канарія), Малазі, Севільї і на о. Тенерифі.   На внутрішню торгівлю припадає приблизно 17% усіх товарів і послуг країни. Однак, незважаючи на відносно велике значення внутрішньої торгівлі, рух товарів від виробників до споживачів залишається одним із основних ланок економіки. Ведеться будівництво супермаркетів і оптових ринків, але донині зберігається різкий дизбаланс між досить великою роздрібною мережею торгівлі і вузькою системою оптової торгівлі. [21]

2. Передумови та наслідки інтеграції Іспанії до ЄС

     Іспанія розглядала членство в ЄС як неодмінну умову ефективних макроекономічних та секторальних зрушень в національній економіці та внутрішньополітичній стабілізації. Геополітичні зміни, пов’язані з розпадом колоніальної системи та вступом Великобританії до ЄС, привели до переорієнтації експорту Іспанії на Спільний ринок. Зіткнувшись в першій половині 70 – х років з економічними бар’єрами на шляху до ринків країн Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) у вигляді єдиних зовнішніх тарифів та спільної сільськогосподарської політики (ССП), новий уряд Іспанії бачив єдиний вихід із економічної ізоляції в повноправному членстві в Співтоваристві. До 1985 року ЄЕС перетворилося на основного торгівельного партнера Іспанії. У порівнянні з 1970 р. іспанський експорт до ЄЕС збільшився в 13 разів, а імпорт – в 7 разів. Одночасно, різниця в митних бар’єрах зменшилась з 35%- 40% у середньому до 6% в 1985 р. Напередодні вступу Іспанії до ЄЕС половина експорту Іспанії (сільськогосподарської продукції - 60%) та третина імпорту (30% сільське господарство) проходилась на ЄЕС. [22]