Національна інформаційна політика Японії щодо ІТ

Найважливішим з факторів, що забезпечили досягнення Японією за порівняно короткий термін великих масштабів інформатизації економіки, є збіг у 70-80-і роки, з одного боку, стрімкого зростання значення інформації в економічному розвитку і, як наслідок, збільшення попиту на послуги з передавання її оброблення та зберігання, а з іншого – досягнення великих успіхів в області електроніки та інформатики. Розширення попиту на послуги зв’язку та інформаційного обслуговування в Японії почалося з середини 60-х років з нарощуванням у подальші роки.

За 1975-1985 рр. обсяг передавання інформації зріс у 1,8 раза. Пояснювалося це, насамперед, змінами в процесі відтворювання, що відбулися в 70-80-і роки в Японії, а саме:

• диверсифікацією та індивідуалізацією споживчого попиту;
• посиленням непередбачуваності змін споживчого попиту;
• переходом переважно на дрібносерійний багато номенклатурний випуск продукції;
• зростанням необхідності підтримувати зв’язки з дуже великою кількістю партнерів;
• інтернаціоналізацією ринків; прискоренням науково-технічного прогресу (НТП) тощо.

Крім того, в  умовах загострення конкуренції  та підвищення вимог до зниження витрат виробництва зросла увага до проблеми підвищення ефективності та зниження витрат на робочу силу не тільки в сфері  виробництва, а й у сфері управління. В результаті значно зросло значення оперативного отримання і оброблення ринкової, виробничої, науково-технічної та іншої інформації. Рівень забезпеченості нею великою мірою став визначати обсяг прибутків і конкурентоспроможність компаній. Із зростанням прибутків, рівня освіти й поширенням інформаційної техніки збільшився попит на інформаційні послуги з боку населення Японії. За 1974-1987 рр. частка витрат на інформацію (зв’язок, друковані видання та освіту) в бюджеті японських сімей зросла з 5,5 до 7,8%. Наведені тенденції були пов’язані з впливом НТП на розвиток інформаційної техніки і технології. Революційні досягнення в електроніці (особливо у сфері інтегральних схем) та інших галузях забезпечили різноманітність інформаційної техніки, її багаті функціональні можливості й простоту користування за одночасного різкого зниження її вартості. Так, за 1970-1985 рр. місткість запам’ятовувальних пристроїв зросла більш як у 1000 раз, при цьому ціна знизилася майже в 3 рази, а обсяг виробництва збільшився в 40 раз. З’явилися супутникові системи зв’язку, кабельне телебачення, відеотекст тощо.

В 80-і роки стався перехід з коаксіальних на волоконно-оптичні  та мікрохвильові лінії зв’язку, з координатних на електронні комутаційні  станції, з аналогового на цифровий код передавання інформації. У результаті різко збільшилася пропускна спроможність мережі зв’язку Японії, з’явилася можливість передавати по ній найрізноманітнішу інформацію, розширився діапазон надаваних нею послуг, відбулося об’єднання в одне ціле ЕОМ і засобів зв’язку. На цій технічній базі інформаційна техніка і технологія стали доступними для найширших груп споживачів, почалася швидка інформатизація всіх сфер японської економіки. Причому всі ці досягнення багато в чому ґрунтувалися на ефективній організації вивчення і практичного використання зарубіжного досвіду, на кооперації із зарубіжними фірмами (передусім американськими) у створенні нової інформаційної техніки і технології.

Важливу роль у  швидкій інформатизації японської  економіки відіграло створення в країні системи ефективного державного регулювання, яке стимулювало, з одного боку, конкуренцію в інформаційній сфері та в усій економіці, а з іншого – кооперацію та співпрацю японських компаній між собою і з державними органами для забезпечення швидкого розвитку стратегічно важливих напрямів інформатизації.

Велике значення в цьому плані мали:

• поетапна лібералізація ринків інформаційних товарів і послуг у 70-80-і роки;
• зняття державних обмежень на використання мереж зв’язку (в тому числі великомасштабний перегляд законодавства в інформаційній сфері в 1985 р.);
• пільгове державне оподаткування і кредитування;
• активне державне стимулювання розробок у сфері інформатики.

Крім наведених  вище основних факторів, успішній та швидкій  інформатизації економіки Японії багато в чому допомогло створення в країні сприятливого соціально-психологічного клімату для повсюдного впровадження інформаційної техніки і технології. Так, у країні: було організовано широку мережу підготовки фахівців з інформаційної техніки і навчання населення роботі на ній; проводилися активна рекламна політика та опрацювання громадської думки; велика увага приділялася психологічним аспектам упровадження інформаційної техніки і технології тощо. Швидкій інформатизації економіки Японії сприяла також ефективна організація прогнозування економічного розвитку і науково-технічного прогресу (перші в світі державні програми створення «інформаційного суспільства» з’явилися саме в Японії вже наприкінці 60-х років).

Підмурком інформатизації економіки Японії став розвиток інформаційної інфраструктури. У найзагальнішому вигляді її поділяють на дві основні сфери:

• електрозв’язок, що включає сферу передавання інформації без зміни її змісту і форми (телефонний, телексний, факсимільний зв’язок тощо) і сферу передавання інформації з наданням додаткових послуг (комутація протоколів і пакетів інформації, електронна пошта тощо);
• інформаційне обслуговування (розроблення програмного забезпечення ЕОМ, оброблення інформації, послуги баз даних тощо).

До того ж, для  Японії характерною є відома інформаційна тенденція — конвергенція: інформаційна інфраструктура, розвиваючись, все більше перетворюється в єдиний міжгалузевий комплекс, де чітка галузева належність компаній стирається. Інформаційна інфраструктура і на сьогодні – одна з найбільших сфер економіки Японії, яка має найбільші темпи розвитку. У 1975-1986 рр. середньорічні темпи її зростання становили 10,3%, у 1986 р. ринок її послуг досяг 9,8 трлн єн, або 2,8% ВВП Японії. Найвищими темпами характеризується розвиток програмного забезпечення ЕОМ (у 1975-1986 рр. – 20,8%) і сфери послуг зв’язку з доданою вартістю (16,7%). У результаті їх частка у виробництві послуг інформаційної інфраструктури за 1975-1986 рр. зросла з 18 до 45%. За рівнем і масштабами інформаційна інфраструктура Японії – одна з найбільших у світі: в 1986 р. на неї припадало 18,4% ринку послуг зв’язку і 15,8% інформаційного обслуговування розвинених країн світу. За більшістю показників розвитку інформаційної інфраструктури Японія посідає друге (услід за США) місце, але розрив між цими країнами все більше зменшується, а в деяких сферах Японія випередила США (наприклад, у сфері факсимільного зв’язку). Разом з тим, є сфери, в яких вона відстає не тільки від США, а й від країн Західної Європи (наприклад, сфера послуг баз даних).

Висновок

Підводячи підсумок проведеного дослідження, можна зробити такий висновок. Одним із головних суб'єктів, які визначають організацію системи масових інформаційних і політичних комунікацій, виступає держава. Її інформаційна політика виявляється основним видом діяльності в сучасному суспільстві.

Найважливішою складовою державної політики є ідеологія, яка одночасно є і основним елементом усієї структури системи масових комунікацій. Проте наша держава і суспільство перебувають у стані часткового інформаційно-комунікаційного вакууму, коли способи організації комунікацій відносно розвинуті, особливо пропаганда і реклама, а змістовного наповнення комунікації між суспільством і владою немає.

Зокрема окремі ідеї, оцінки, думки представлені в хаотичному вигляді, але немає цілісного ідеологічного проекту, в рамках якого могло б здійснюватися сучасне спілкування в суспільстві.

Упровадження  інформаційних технологій радикально впливає на всю економіку, надає  їй рис економіки, націленої на підвищення ефективності виробництва, розподілу і споживання товарів і послуг. Саме тому аналіз зарубіжного досвіду розвитку сфери інформатизації є таким важливим.

Крім того, зважаючи на те, що Україна суттєво відстає  від розвинених країн світу в  питаннях інформатизації економіки, вивчення та врахування їх досвіду під час формування національної інформаційної політики є надзвичайно корисним.

Японія була в числі перших у світі країн, що розпочали інформатизацію економіки  і суспільства, і на теперішній час, нарівні із США, є світовим лідером з більшості її показників. Починаючи з 1964 р., Японія обрала шлях до матеріального багатства через інформатизацію суспільства, створення та використання інформаційних ресурсів. Цей вибір уможливив виведення Японії у найкоротший час на друге місце в світі за валовим прибутком на душу населення і на перше місце за багатьма показниками економіки, науки і техніки. З цього періоду веде відлік світова історія розвитку, інформатизації суспільства, інформаційних ресурсів і технологій.

За три десятиліття Японія досягла величезних успіхів. Це перша країна, уряд якої усвідомив особливу роль інформації як найважливішого фактора економічного та соціального розвитку. Програму інформатизації було сформовано в середині 70-х років. Вона передбачала створення до кінця ХХ ст. особливої суспільно-інформаційної структури, яка охоплювала б виробництво, збут, транспорт, обслуговування, управління, освіту, побут. Основними напрямами досліджень визначалися:

Високий рівень елементної бази та добре освоєна  техніка проектування ЕОМ уможливили оснащення засобами ЕОМ майже всіх наукових установ. У результаті з’явилася можливість використовувати дослідження, де потрібні обчислення в масштабі реального часу, тобто одночасно з досліджуваними процесами. Це значно підвищує науковий рівень робіт у галузі фізики, елементарних частин, аеродинаміки, термоядерного синтезу тощо.

Об’єднання  інформаційно-обчислювальних і комунікаційних систем привело до виникнення принципово нової інфраструктури. Перехід на цифрові системи передавання  інформації, розвиток волоконно-оптичних засобів зв’язку – головна особливість її розгортання.

Отримані результати в галузі комп’ютерних телекомунікаційних технологій дали змогу в 1986 р. розпочати  формування проекту «Нові рубежі людства». Реалізацію проекту зорієнтовано на дослідження принципів, покладених в основу функціонування живих організмів та застосування їх у створенні нових технологій, машин, приладів, двигунів, систем управління тощо. Вартість цього проекту на 20-річний період становить 250-300 млн дол.

Наведемо деякі  узагальнення особливостей японського шляху інформатизації економіки .

У процесі інформатизації економіки Японії можна виділити дві основні складові: збільшення в структурі економіки Японії питомої ваги галузей, що спеціалізуються на виробництві інформаційних послуг (оброблення і передавання інформації) та інформаційної техніки (зв’язок, інформаційне обслуговування та електронне машинобудування); зростання частки витрат на передавання та оброблення інформації в структурі виробництва всіх галузей економіки (цей процес в японській та американській економічній літературі має назву «інформатизація виробництва» – «сангьоно зьохока»).

За 1980-1985 рр. питома вага зв’язку та інформаційного обслуговування в доданій вартості збільшилася з 10,7 до 12,0%, а електронного машинобудування – з 2,7 до 4,0% . Основа такої тенденції – перенесення виробництва інформаційних послуг з компаній-споживачів у спеціалізовані фірми, оскільки стало вигідніше купувати послуги з передавання та оброблення інформації на ринку у спеціалізованих компаній, ніж виробляти їх власними силами. Слід зазначити, що ця тенденція має місце й сьогодні. Тобто йдеться про розвиток інформаційного бізнесу як самостійного виду діяльності.

Список  використаної літератури

1. Бантін В. Японія на порозі «інформаційного суспільства» / / Компас. 1996. 1. С. 46.
2. Бжезинський З. Большая шахматная доска. – М., 1998. – C. 39-44.
3. Грамши А. Общие вопросы философии и эстетики / Тюремные тетради // Искусство и политика: В 2 т. / Пер. с итал. – М., 1991. – Т.1. – С. 180.
4. Денисов Ю. Д. Основні принципи науково-технічної політики / / Японський досвід для російських реформ. М., 1996, № 4, С.45.
5. Зильберт Б. Социопсихолингвистическое исследование текстов радио, телевидения, газет. – Саратов, 1986. – С. 25–28.
6. Здоровега В. Теорія і методика журналістської творчості. – Л., 2000. – С. 38–52
7. Електронний уряд: прогрес на службі демократії // Інформаційний бюлетень міжнародного центру політичних досліджень. - 2003. - № 191.
8. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. – М., 2000. – С. 395;
9. Кавано Х. кагаку гідзюцу-то гейдзюцу (Наукова технологія і мистецтво). Токіо, 1983. Т.5. С. 100.
10. КоенДж. Б. Військова економіка Японії. М., 1951. С. 323, 324.
11. Михайлин І. Основи журналістики. – Харків, 2000. – С. 37; Кривошея Г. Журналістика. – К., 2003. – С. 12-14.
12. Моль А. Социодинамика культуры / Пер. с фр. – М., 1973. – С. 39.; Бжезинский З. Большая шахматная доска. – М., 1998. – C. 35-39.
13. Москаленко А. Теорія журналістики. – К., 1998. – С. 24–26; Гриценко О., Шкляр В. Основи теорії міжнародної журналістики. – К., 2002. – С. 125.
14. Парахонський Б., Загороднюк В. Гуманітарізація науки – стратегія інтелектуального розвитку Японії. – К., 1996. – С. 23.
15. Пшенніков В. Стратегія інформації / / Японія сьогодні. 1996. Квітень. С. 3.
16. Росін В. Я. «Інформація для роздумів» про «інформаційному суспільстві» / / Японський досвід для російських реформ. М., 1995. 2. С. 48.
17. Сакаї Т. Що таке Японія? М., 1992. С. 154, 157.
18. Секай ніппо. 1996. 31. VII.
19. Шкляр В. І., Мелещенко О. К., Мукомела О. Г., Паримський І. С. Японська журналістика: вчора, сьогодні, завтра: Історико-теоретичний нарис. – К., 1996. – С. 165-168.
20. Хаясі Т. Ніхондзін-но кокоро-о хакару (Японський національний характер. Аналіз обстежень). Токіо, 1988. С. 60.
21. Цукіо І. Кіберпростір – новий шанс для бізнесу / / Японія сьогодні. 1996. Вересень. С.11.
22. Thompson D. The Democratic Citizen: Social Science and Democratic Theory in the Twentieth century. – Cambridge: Cambridge Univ. Press, 1970. – 273 p.; Williams F. Research Methods and New Media. – New York: Doubleday, 1998. – 431 p.
23. The Japan Times. 1994. 16 Nov.
24. Japan Echo. 1986. Vol. 13. 2. Р. 37.
25. Y. Masuda. The Information Society as Post-Industrial Society. Washington, 1983. P. 37.
26. Nakano 0. A Sociological Analysis of the «New Breed» / / Japan Echo. 1988. Vol. 15. Special Issue. P. 15-16.