Інформаційна політика міжнародних організацій

    На  відміну від теоретико-прикладного  напряму до визначення інформаційної  політики представники проблемно-прикладного  напряму не розкривають суть явища  в певному контексті, а формулюють свою робочу дефініцію і наповнюють її конкретним, «прикладним» змістом.

    У більшості випадків використання поняття  «інформаційна політика», його смислове наповнення, по суті, відображає результат «середнього», науково-прикладного рівня досліджень. Як різновид прикладного знання такий підхід орієнтується на опис і вивчення конкретної проблеми, що стоїть перед суб’єктом, тобто тих елементів дійсності, які зачіпають різні сфери досліджуваного наочного простору і не мають строго певних, однотипних зв’язків і інших аналогічних параметрів. Контекст інформаційної політики дозволяє визначити зміст поняття, виходячи із суті процесів, що відбуваються в сучасному інформаційному полі. Розглянемо два базові параметри, що є характерними рисами технології, незалежно від сфери її застосування.

    Як  істотні ознаки «технологічності» процесу зазвичай виділяють процедурність – набір операцій, що систематично повторюються, які здійснюються незалежно від конкретної ситуації використання технології і відтворюваність – можливість застосовувати технологію багато разів з тими ж результатами, як у всіх інших випадках її застосування.

    Оскільки  мова йде про технології, пов’язані з пошуком, обробкою і використанням інформації, то дві універсальні її ознаки – процедурності (систематичності) і відтворюваності – матимуть специфічне наповнення, пов’язане з природою і логікою самої інформації.

    Операціональний аспект роботи з інформацією визначається, перш за все, як принцип управління інформаційними потоками, а всі процедури  розглядаються як управлінські операції (на відміну, скажімо, від дослідницьких або адміністративно-контрольних).

    Занурення деякої послідовності операцій у  соціальний світ перетворює її на власну соціально-культурну технологію, здібну до самовідтворювання. Проте масове освоєння припускає абсолютно певний стандарт процедур, що адаптований  до споживача і враховує його узагальнені інтереси і мотивації. Іншими словами, виникаючі соціально-культурні технології входять у конкурентну боротьбу з інтими формами масової поведінки і повинні володіти якостями конкурентності і виживання.

    Стосовно  до специфіки інформаційних технологій, обов’язковою умовою відтворення є можливість індивідуального користування інформаційним простором. Ця обставина і стала вирішальним чинником для включення інформаційних технологій у повсякденне життя масової аудиторії.

    Мова  повинна йти про індивідуалізовані засоби орієнтації і швидкого пошуку в інформаційному просторі, що базуються при цьому на стандартному (технологічному) наборі процедур, що дозволяє цей пошук здійснювати. Тут технологічність забезпечується постійною хвилею технічних модернізацій, основний сенс яких полягає в наближенні засобів роботи до індивідуального користувача [8, c. 145].

    Таким чином, якість відтворюваності інформаційних  технологій (як соціально-культурне  явище) забезпечується за рахунок включення  їх у форми соціального існування великих соціальних груп, з одного боку, з іншого – зведенням засобів інформаційної діяльності до масштабу окремого індивіда.

    Отже, цілком зрозуміло, що прагнення до можливо повнішого контролю над змістом і протіканням інформаційних потоків стає одним із завдань інформаційної політики. Більше того, відкриті форми комунікації стануть, безумовно, «природним противником» такої концепції. 

     1.3. Засоби здійснення  міжнародної інформаційної  політики

     Міжнародна  інформація – це документовані або  публічно оголошені відомості про події та явища у міжнародному товаристві (міжнародному інформаційному просторі) зафіксовані на матеріальних носіях з реквізитами, які дозволяють ідентифікувати ці відомості. Коли ми говоримо про сукупність якихось явищ, то ці явища можуть ставати суб’єктами міжнародного права. Та коли вони зафіксовані на матеріальних носіях, то вони стають предметами речового, майнового міжнародного права. Тобто вони можуть оскаржуватися, їх можна подавати в арбітражний суд, з ними можна працювати як із звичайними матеріальними речами.

     Декотрі країни в основі своєї інформаційної  політики мають певні ідеологічні засади, які забороняють населенню використовувати певну інформацію. Політика держави в галузі інформаційної безпеки повинна спрямовуватися на створення дійового механізму, нейтралізації усіх видів інформаційної загрози для підтримки інформаційного суверенітету держави. Дуже важливим є питання забезпечення інформаційної безпеки у сфері комунікацій. Важливим є питання уникнення інформаційного шантажу, використання іноземними користувачами локальних мереж, у тому випадку коли ця діяльність підриває інформаційний суверенітет держави.

     Головними напрямами і способами державної  інформаційної політики є: забезпечення доступу громадян до інформації; створення національних систем і мереж інформації; зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності; забезпечення ефективного використання інформації; сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів; створення загальної системи охорони інформації; сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету країни. Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції [19, c. 245].

     Міжнародні  інформаційні відносини мають визначені  інформаційними процесами мають  суб’єкти і об’єкти міжнародного співробітництва. До основних понять міжнародної інформації відносять саме поняття «міжнародна інформація» і його складові компоненти: міжнародно-інформаційні ресурси; інформаційний потенціал; національний інформаційний продукт; міжнародний інформаційний простір; міжнародна інформаційна політика.

     Тому  з одного боку ми говоримо, що інформація – це не матерія, а з іншого боку інформація може бути об’єктом міжнародного права. Незважаючи на приватний характер власності інформації, на те що є фірми, є приватні особи, які володіють тими чи іншими масивами інформації, відповідальність, за міжнародним правом, на міжнародній арені несе держава. І тому держава в спеціальному законодавстві контролює ті інформаційні масиви, які перебувають на території певної країни. Це стосується як фінансової інформації, а також інформації яка має конфіденційний або закритий характер.

     Є такі масиви інформації, які відносять до державної таємниці. Тому в міжнародних економічних відносинах є п’ять пунктів, за якими інформація яка надається підлягає кримінальному переслідуванню, або належить до такої інформації, яка захищається законодавством держави. Наприклад, такою інформацією може бути інформація про найнижчий рівень цін, за якими може бути проданий той чи інший товар [33, c. 79].

     Міжнародна  інформація орієнтована на забезпечення зовнішньої та внутрішньої політики держав, економічної стратегії країн, на забезпечення національної безпеки, прогресивний розвиток міжнародних відносин та міжнародного права. Кожна країна формує свою стратегію інформаційної політики, в якій визначаються усі аспекти інформаційного забезпечення міжнародних відносин. Так, наприклад, в США інформаційна політика держави спрямована на забезпечення національних інтересів у міжнародному інформаційному просторі. Вона входить до воєнної доктрини США та американської стратегії безпеки. Це зовнішній аспект. Внутрішній аспект інформаційної політики США орієнтований на забезпечення доступу до інформації для кожного індивіда, на забезпечення прав інтелектуальної власності та авторських прав, а також на забезпечення інтелектуальних прав певних верств суспільства.

     Країни  Європи та Америки розглядають міжнародні інформаційні процеси як об’єктивну реальність і шукають можливості співпраці з монопольними інформаційними центрами. Міжнародна інформація концентрується в міжнародних інформаційних потоках з безпрецедентним рівнем контролю над проходженням інформації, пропагандою ідей і створення іміджів. Цей контроль дає можливість формувати зміст міжнародної інформації: добирати інформацію за певними напрямками і впливати на міжнародну громадську думку, культивуючи певні ідеї. Найбільші інформаційні корпорації: CNN, RCA, Ascett, DPA, BBC, RTL, Rater, Франспрес, Acosiatiol Press.

     Міжнародна  інформація має такі складові як: інформаційні ресурси, інформаційний потенціал, інформаційний продукт.

     До  інформаційних ресурсів відносять  запаси, засоби, можливості і джерела  інформації, які визначають роль і  місце держави в світі і  виступають сторони показником національного  багатства країни. Так, наприклад, в  Конституції України [1] та у Законі про інформацію написано: «Інформація є національною цінністю». До поняття «інформаційні ресурси» входять: фундаментальна інформація, поточна інформація, документована і зафіксована на документальних носіях, новітня інформація або ноу-хау.

     Інформаційний потенціал – це сукупність інформаційних засобів країни, які включають інформаційну інфраструктуру, тобто: інформаційні і комп’ютерні мережі і системи, національну систему інформації, сукупність різних видів інформації, інформаційно-аналітичну структуру, інформаційні служби та засоби масової комунікації, електронну інформацію [29, c. 32].

     Національним  інформаційним продуктом називають  матеріальний або нематеріальний результат  інформаційної діяльності, який має  синтезований характер, оскільки поєднує в собі результати інформаційної інтелектуальної діяльності суспільства та технічні засоби інформаційного забезпечення. Компонентами національного інформаційного продукту є: технічні засоби зв’язку (обчислювальна техніка та інші новітні технології), супутникові форми забезпечення передачі інформації, кабельні мережі, бази і банки даних, аудіовізуальне забезпечення передачі інформації, новітні оптоволоконні мережі, традиційні засоби передачі інформації.

     На  сьогодні ретранслятори України передають міжнародну та національну інформацію безпосередньо у пам’ять електронно обчислювальних машин, що сприяє концентрації інформації, розвитку національного інформаційного продукту. В результаті створюється новий вид національного продукту, який може бути використаний, як матеріальне майно і як інтелектуальна власність.

     Міжнародний інформаційний простір визначається як:

     1) Система спільного використання  національних інформаційних ресурсів  за узгодженими сферами і напрямками  діяльності;

     2) Сума складних інформаційних  технологій які є основою промислово економічного комплексу транснаціональних спільнот;

     3) Система середовища буття людини, яка забезпечує життєдіяльність  будь-якої іншої системи в тому  числі системи міжнародних інформаційних  відносин.

     Міжнародний інформаційний простір характеризується такими чинниками:

• Територія розповсюдження інформації за допомогою глобальної системи комунікацій.
• Інфраструктура або технологічні засоби і можливості зберігання, обробки і розповсюдження інформації по вертикалі і горизонталі.
• Наявність міжнародної та національної інформаційної політики комплексу норм і принципів, що регулюють функціонування та використання міжнародної інформації.
• Наявність міжнародних угоду галузі комунікацій, які базуються на розумінні світової ролі інформаційних процесів і її впливу на розвиток цивілізацій.
• Доступ до інформації світової громадськості і участь суб’єктів міжнародних відносин у загальній системі зв’язку.

      Міжнародна  інформаційна політика полягає в  забезпеченні громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій офіційною документованою або публічно оголошуваною інформацією про зовнішньополітичну діяльність країни, про події та явища в інших країнах, а також у цілеспрямованому поширенні за межами країни державними органами і об’єднаннями громадян, засобами масової інформації та громадянами всебічної інформації про країну.

      Громадяни України мають право на вільний  і безперешкодний доступ до інформації через зарубіжні джерела, включаючи  пряме телевізійне мовлення, радіомовлення  і пресу [21, c. 178].

      Таким чином, створення і діяльність спільних організацій в галузі інформації за участю вітчизняних та іноземних юридичних осіб і громадян регулюються законодавством України. Якщо міжнародним договором встановлені інші правила, ніж ті, які містяться в законодавстві України, що регулює відносини в галузі інформації, то застосовуються норми міжнародного договору, укладеного Україною.

      Розділ 2. Сучасний стан інформаційної політики ЄВРОПЕЙСЬКОГО союзу

      Прогресивний  розвиток інформаційно-комунікаційних технологій вплинув на світоглядні теорії, політичні системи і світову громадську думку. Зміни парадигми в науці та еволюція громадської свідомості впливають на методи і результати прогнозування міжнародних відносин, трансформують систему чинників, основоположних для прийняття і реалізації зовнішньополітичних рішень, перегляду пріоритетів зовнішньої політики окремих країн і внесення до порядку денного практичної діяльності світового співтовариства нових актуальних завдань, пов’язаних, в першу чергу, з глобальними проблемами сучасності. Питання сучасного стану інформаційної політики міжнародних організацій є досить актуальним та потребує детального дослідження.