Інформаційна політика міжнародних організацій

      Значна  увага приділяється сучасним інформаційним  технологіям, що детально виписано в  програмі “Europe і-2020”. Програма передбачає виконання двох взаємодоповнюючих  груп дій. З одного боку, це стимулювання послуг, програмних платформ і контенту, що охоплюють надання державних послуг у режимі он-лайн, а також електронний бізнес, а з іншого  –  охоплення  універсальної  інфраструктури  та питань безпеки. Відтак, до 2020 р. Європа має забезпечити таке: 

      – модернізацію державних послуг у режимі он-лайн; 

      – діяльність електронного уряду; комп’ютеризацію  освітньої сфери; надання медичного  обслуговування в електронній формі; 

      – створення більш динамічного  середовища для розвитку електронного бізнесу.

      Однак, незважаючи на спільність принципів  розвитку,  кожна  з  країн ЄС  зберігає  свої  особливості  у формуванні державної політики, створенні національної інформаційної інфраструктури й у формах використання інформаційних технологій. 

      Аналізуючи  європейську модель інформаційного суспільства в цілому, відзначимо, що пошук певного балансу між повним контролем з боку держави і законами ринку, тобто, сполучення урядових і ринкових сил, виступає основною рисою інформаційної політики не тільки країн Північної Європи, але й інших країн Європейського Союзу. У той же час ЄС продовжує приділяти сьогодні велику увагу питанням приватизації і лібералізації ринку інформаційно-комунікаційних технологій. 

Висновки та пропозиції

      Отже, підведемо підсумки матеріалу, представленому у курсовій роботі:

      Сучасний  розвиток міжнародних відносин має  комплексний, системний характер, якому  повністю відповідають глобальні процеси  концентрації інформації та комунікації.

      Інформаційна  політика – це спосіб поводження з  наявними інформаційними потоками і  ресурсами з боку різних інституційних суб’єктів.

      Інформаційна політика міжнародних організацій спрямована на політичну, економічну і культурну інтеграцію спільнот на основі використання нових перспективних технологій, створення ефективної системи забезпечення прав людини і соціальних інститутів на вільний доступ та обмін інформацією як умову демократичного розвитку.

      Головними напрямами міжнародної інформаційної  політики є сприяння міжнародному співробітництву, рівноправна участь у вирішенні  глобальних проблем інформаційної інтеграції, об’єднання інтелектуальних ресурсів для прогресивного розвитку цивілізації, що вказує на універсальні підходи до розуміння глобальних процесів та змін у системі міжнародних відносин.

      Політичні рішення Ради Європи в галузі інформації і комунікації та аналітичні дослідження політичних документів I-VІ Європейських конференцій з проблем інформаційної політики на рівні Комітету Міністрів РЄ та країн-членів свідчать, що діяльність Організації спрямована на побудову інформаційного суспільства, встановлення гуманітарних стандартів та забезпечення демократичних прав і свобод в умовах технологічних змін. Аналіз рамкових програм з інформаційного суспільства Європейського Союзу, в яких зафіксовано політичні рішення впливової європейської організації, дає змогу з’ясувати, що визначальним чинником суспільного розвитку і економічного зростання країн-членів ЄС обрано стратегію інформаційної економіки.

      Європейські організації – Рада Європи, Європейський Союз, Організація з Безпеки і  Співробітництва в Європі, Центральна Європейська Ініціатива, міжнародні спеціалізовані інституції та неурядові організації реалізують стратегії інформаційного суспільства, впровадження моделі e-Europe, підкреслюють необхідність національних підходів як складового компонента реалізації регіональної і глобальної інформаційної політики.

      Інформаційна політика ЄС за свою основу має доктрину Європейського інформаційного суспільства.

      Європейська та євроатлантична інтеграція як вектор міжнародної політики України, співробітництво з міжнародними організаціями сприяють розробці стратегії і програми інформаційного суспільства для України, створенню сучасних інформаційних магістралей, розвитку ринку електронної комерції та інформаційних послуг, демократизації політичних інститутів, плюралізму вираження поглядів і прогресивній участі українського суспільства в політичних процесах ХХІ століття.

Список використаної літератури та джерел

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. // Відом. Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Албитнюк Р.П. Міжнародне право. Підручник. К.: Алерта. 2003. – 410 с.
3. Арістова І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти / За загальною редакцією д-ра юрид. наук, проф. Бандурки О.М: Монографія. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. Справ, 2000. – 368 с.
4. Баласинович Б. Становлення елементів інформаційного суспільства в Україні // Актуальні проблеми економіки, 2007. – №3. – С. 17.
5. Бебик В.М. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рилейшнз: Моногр. – К.: МАУП, 2005. – 440 с.
6. Брижко В.М, Кальченко О.М., Цимбалюк B.C. Інформаційне суспільство. Дефініції. За ред. проф. PA. Калюжного, М.Я. Швеця. – К.: Інтеграл, 2002. – С. 86.
7. Бутко М.П. Інформаційні технології в регіональному управлінні: навч. посіб. / М.П Бутко, І.М. Бутко, М.Ю. Дітківська та ін. – К.: Знання України, 2006. – 282 с.
8. Губернський Л.В. Інформаційна політика України: європейський контекст: моногр. / Л.В. Губерський, Є.Є. Камінський, Є.А. Макаренко, М.А. Ожеван, О.І. Шнирков. – К.: Либідь, 2007. – 358 c.
9. Гужва В.Μ. Інформаційні системи і технології на підприємствах: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 400 с.
10. Державна інформаційна політика в Україні: формування основних засад електронної демократії / Л.О. Малашенко // Держава і право. Юрид. і політ. науки: зб. наук. пр. – 2008. – Вип. 39. – С. 737-744.
11. Державна інформаційна політика та інформаційна безпека України: політико-правові аспекти / О. Олійник // Право України. – 2005. – №5. – С. 108-111
12. Державна інформаційна політика: теорія та практика / К.І. Бєляков // Держава і право. Юрид. і політ. науки: Зб. наук. пр. – 2004. – Вип. 26. – С. 279-286.
13. Європейські комунікації. Посібник / Макаренко Є.А., Ожеван М.А., Тихомирова Є.Б., Рижков М.М. та ін. - К. : Центр вільної преси, 2007. – 536с.
14. Іванченко І.В. Європейські комунікації та проблеми входження України в Європейський Союз / І. В. Іванченко. Міжнародний бізнес в інформаційну епоху : матеріали науково-практичної конференції (м. Київ, 24 квітня 2007 року). – К. : Університет економіки та права "КРОК", 2007. – 325 с. - С. 221-224
15. Інформаційна взаємодія у полі сучасної політичної влади / В. Ковалевський // Сучас. укр. політика. Політики і політологи про неї. – 2010. – Вип. 20. – С. 68-77.
16. Інформаційна політика держави в контексті глобалізації: автореф. дис. д-ра політ. наук: 23.00.03 / О.Г. Старіш; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2008. – 28 с. – укp.
17. Інформаційне забезпечення управлінської діяльності в умовах інформатизації: організаційно-правові питання теорії та практики. Монографія / За ред. Р.А.Калюжного та В.О.Шамрая – Київ, 2002. – 296 с.
18. Інформаційне законодавство: Збірник законодавчих актів: У 6 т./ За заг.ред. Ю.С. Шемшученка,, І.С. Чижа. – Т.5. Міжнародно-правові акти в інформаційній сфері. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. – 328 с.
19. Інформаційні системи і технології в економіці: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За редакцією В.С. Пономаренка. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 544 с.
20. Калинина А.Э. Развитие информационного пространства региональной хозяйственной системы / А.Э. Калинина. – Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2005. – 360 с.
21. Карпенко В.О. Інформаційна політика та безпека: Підруч. / В.О. Карпенко. – К.: Нора-Друк, 2006. – 320 с.
22. Красноступ Г.М. Організаційно-правові аспекти необхідності реформування сучасного інформаційного законодавства / Г.М. Красноступ // Бизнес и безопасность. – 2010. – № 6. – С.15-16.
23. Курышева Ю.В. Принципы и стратегии информационной политики ЕС / Ю.В. Курышева / Вести. С.-Петерб. ун-та. Сер. 9.-2007. Вып. 4. Ч. П. - С. 256-260.
24. Лазарєва С.Ф. Економіка та організація інформаційного бізнесу: Навч. Посібник / С.Ф. Лазарєва. – К.: КНЕУ, 2002. – 667 с.
25. Мальський М.З., Мацях М.М. Теорія міжнародних відносин: Підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 461 с.
26. Почепцов Г.Г. Інформаційна політика: Навч. посіб. / Г.Г. Почепцов, С.А.Чукут. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2008. – 663 с.
27. Сендзюк М.Α. Інформаційні системи в державному управлінні: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2004. – 339 с.
28. Соснін О.В. Проблема державного управління інформаційними ресурсами в контексті євро інтеграції / О.В. Соснін // Політика і час. – 2002. – № 9. – С. 53-60.
29. Соснін О.В. Проблеми державного управління системою національних інформаційних ресурсів з наукового потенціалу України: Монографія / О.В. Соснін. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 572 с.
30. Соснін О.В. Сучасні аспекти державної політики управління і захисту інформаційних ресурсів / О.В. Соснін // Держава і право. – 2002. – Вип. 17. – С. 488-494.
31. Старіш О.Г. Інформаційний вимір економічної уразливості держави / О.Г. Старіш // Політологічний вісник. Збірник наукових праць. – К.: ІНТАС, 2007. – № 26. – С. 241–255.
32. Старіш О.Г. Становлення і перспективи розвитку інформаційного простору України в контексті процесів глобалізації / О.Г. Старіш // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Вип. 38. – Част. IІ. – К.: ІМВ, 2002. – С. 199–203.
33. Степанов В.Ю. Інформаційна політика: концептуальні засади формування та розвитку / В. Ю. Степанов // Теорія та практика державного управління, 2010. – №3 (30). – С .78-80.
34. Ступницький О. Інформаційні технології та корпоративне управління у XXI ст. // Економіка України, 2005. – №2. – С. 38.
35. Шепель Н.М. Інформаційна політика Європейського Союзу: нормативно-правова база та структура / Н.М. Шепель / Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. Спецвипуск. - К, 2009. - С 334-340.