Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК)

У лютому 1999 року у Відні  був проведений круглий стіп "Росія  — ОПЕК" за участю міністра палива й енергетики та Секретаря ОПЕК. Дискутувались питання, пов'язані  з перспективами розвитку світового  ринку нафти, цінами на нафту, загальні тенденції розвитку світових енергетичних ринків, проблеми екологічного характеру. З російського боку участь взяли  провідні нафтові компанії і ряд  банків. За круглим столом експерти ОПЕК зазначили, що не прогнозуватимуть розвиток ситуації на енергетичних ринках, а обговорювали тільки можливі сценарії. Зі сторони російських експертів  були визначені перспективи розвитку вітчизняної нафтодобувної промисловості. Особливий інтерес експерти ОПЕК виявили до прийняття закону про  розподіл продукції, а також цікавилися проблемами "каспійської нафти" з огляду на можливість впливу на світовий ринок нафти. Було прийнято рішення про регулярне проведення таких заходів. Наступне засідання круглого столу запланували влітку 1999 року в Москві.

На Конференції ОПЕК у  березні 2001 року основним предметом  обговорення була проблема утримання  рівня цін на нафту. Ціна на нафту  повільно знижувалась і ОПЕК планували  скоротити квоти видобутку нафти  на 0,5—1 млн. барелів у день. Після  активних дебатів і консультацій ОПЕК (Венесуела пропонувала скоротити  на 2 млн., а Лівія — взагалі  на 3 млн барелів) все ж прийняла рішення про зменшення видобутку нафти на 1,5 млн. барелів. Тут потрібно врахувати також і соціально-економічні проблеми, які стоять перед різними країнами ОПЕК. Венесуела знаходиться на межі нафтодобування і навіть підтримання сучасного рівня видобутку в майбутньому потребує багатомільярдних інвестицій. У режимі санкцій знаходиться Ірак, який не може самостійно навіть встановити ціну на експортну нафту. Саудівська Аравія володіє невикористаними потужностями, тому її цікавлять стабільні, а не високі ціни.

Хоч було заплановано скорочення на 1,5 млн. барелів, реально, за інформацією  спеціалістів, відбулось скорочення тільки на 880 тис. [5, 8].

Наступного 2002 року рівень видобутку  нафти коливався в межах 21,7 млн. барелів на день. На одноденній конференції  ОПЕК, яка відбулася 19 вересня в  Токіо, міністр енергетики і шахт Алжиру Шакіб Хелліпь повідомив, що рішення Організації про збереження рівня видобутку нафти у розмірі 21,7 млн барепів на день діятиме лише протягом четвертого кварталу 2002 року [9]. Проте до кінця року, в результаті обмежень на видобуток нафти й очікування учасників енергетичного ринку внаслідок можливої американської воєнної операції проти Іраку, різко зросли ціни на нафту, сягнувши майже ЗО дол. за барель.

У січні 2003 року ОПЕК, побоюючись різкого зростання цін у випадку  висадки американських військ в  Іраку, зробила несподіваний крок —  звернулася до незалежних експортерів  нафти Росії, Мексики і Норвегії з проханням збільшити експорт  нафти. Представники ОПЕК визнають, що картель не зможе негайно і повністю компенсувати припинення поставок нафти одночасно з Венесуели (припинила поставки нафти в розмірі близько 2,5 млн. барелів у день) й Іраку. Ще минулого року в кінці вересня колишній міністр паливної промисловості Саудівської Аравії шейх Ахмед Закі Ямані стверджував: "Якщо буде війна і якщо президент Іраку Саддам Хусейн відчує, що він програє, то його хімічна зброя вистрілить у бік Кувейту і Саудівської Аравії. І в цьому випадку ви (західний світ) отримаєте ціну 100 доларів за барель, оскільки експорт з цих країн припиниться".

У березні 2003 року ціна за барель сирої нафти на світовому ринку  досягла рекордної позначки — 34,5 дол. США. Отже, 25 березня у Відні  відбулася позачергова консультативна зустріч представників країн-експортерів  нафти в межах конференції  ОПЕК. На порядку денному було "гаряче питання": чи можливе різке падіння  цін на нафту після завершення військових дій в Іраку?

Загроза дуже серйозна —  паніка нафтового ринку може обернутися різким обвалом цін. Щоб запобігти  ціновій кризі, сторони вирішили скоротити квоти видобутку нафти  на 2 млн. барелів удень. Фактично це навіть не скорочення квоти — обмеження  діяло в рамках ОПЕК досить давно. Проблема була в дисципліні експортерів  — перед початком бойових дій  фактично всі країни перевищили квоту  саме на 2 млн. барелів. У квітні ціна знизилась до 24,3 дол. І саме в таких  межах ОПЕК прагнула втримати ціну. Але це було непростим завданням, оскільки до видобутку нафти знову  приєдналися 4 свердловини іракської  Румейли.

Середня ціна на нафту на світовому ринку, виражена через "кошик  ОПЕК" в 2003 році дорівнювала 28,10 дол./бар. Аналітики відзначають, що середня  ціна "кошика" за 2003 рік встановилася майже на 15 % вище за аналогічний  показник попереднього року і досягла  нового абсолютного рекордного значення за всю історію. [2, 10]

На сесії ОПЕК в лютому 2004 року прийнято рішення скоротити  видобуток нафти на мільйон барелів  на добу — з 24,5 до 23,5 млн. барелів, щоб  не допустити різкого падіння  цін на нафту після закінчення зимового сезону. Проте плановане  скорочення квот негайно викликало  різке зростання цін на нафту. На початку березня ціна на нафту з "кошика ОПЕК" перевищила 32 дол. за барель і вони продовжують зберігатися на високому рівні. Тому "ключові країни", члени ОПЕК, зробили висновок, що попереднє рішення було помилковим. У результаті 11 березня Організація вирішила тимчасово відмінити діючі в картелі квотні обмеження на виробництво нафти. ОПЕК вдалася до таких заходів, щоб збити ціни на нафту. Як повідомив голова Конференції ОПЕК, міністр енергетики і природних ресурсів Індонезії Пурномо Юсгіанторо, тимчасова відміна квот на нафту повинна сприяти утриманню цін в межах в 22—28 дол. за барель.

Наступна, 130-та, конференція  ОПЕК відбулася у Відні 31 березня. У ній взяли участь представники країн-спостерігачів, у тому числі  Росії, Казахстану, Мексики, Оману, Анголи та інших держав-нафтовиробників, що не входять до складу світового нафтового картелю. На конференції заплановано розгляд питання стратегії ОПЕК до кінця року, а також, обрання нового генерального секретаря картелю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Коли була створена Організація країн-експортерів нафти, мало хто вірив в її майбутнє. Нафтові компанії, як і преса, сприйняли нову організацію зі скептицизмом. Таке ставлення до організації було зумовлене, перш за все, політичним забарвленням режимів країн, а також різними підходами до вирішення нафтових проблем. Загальна думка зводилась до того, що новостворена організація розпадеться внаслідок внутрішніх протиріч. Але тим не менше ОПЕК не перестала існувати, не розпалася, а навпаки, за кілька років зміцніла і перетворилася в найбільш впливову організацію на нафтовому ринку, потіснивши найбільших монополістів, утворивши енергетичну кризу — і "перевернувши з ніг на голову" всю ситуацію, яка здавалась такою стабільною, не тільки на нафтовому ринку, але й у світовій економіці та політиці в цілому.

У 2000 році країни-члени відсвяткували  сорокарічний ювілей своєї організації. За цей період вона пройшла нелегкий шлях — від перших несміливих кроків до завоювання передового становища  на ринку нафти. 40 років тому ця подія  стала однією з найбільш революційних у світовій економіці XX століття. Важкий початок ОПЕК пов'язаний з тим, що вона замахнулась на наймогутнішу монополістичну організацію — Міжнародний нафтовий картель.

Протягом 60—70-х років  частка доходів країн-експортерів  від експорту нафти зросла, деякі  країни взагалі націоналізували  частину своєї нафтової промисловості. Бомба вибухнула в жовтні 1973 року, коли США підтримали Ізраїль у війні з Єгиптом. У відповідь Саудівська Аравія й інші арабські експортери оголосили ембарго на експорт нафти в США. Сумніви найбільших скептиків були розвіяні остаточно: тепер саме ОПЕК, а не "сім сестер", є найбільшою силою на ринку нафти.

Ні на хвилину не вщухали і суперечки між членами ОПЕК. Члени ОПЕК перевищують установлені ними ж квоти видобутку. ОПЕК, як і раніше, залишається ареною боротьби двох сил: "помірних" країн, що виступають за середній рівень цін на нафту, і "радикалів" (Ірак, Лівія), що домагаються максимального рівня цін. Але, незважаючи на розбіжність інтересів, їх багато що об'єднує. Вони розуміють, що без організації самостійно не зможуть контролювати ринок нафти. Діяльність Організації, як політична, так і економічна, тісно пов'язана з нафтою. На її планових Конференціях країни-члени обговорюють кількість, якість, умови видобутку і рівень цін на нафту.

У 90-х роках XX ст. ОПЕК співпрацює з іншими країнами-експортерами нафти  — Росією, Норвегією, Мексикою, Оманом. Існувала навіть пропозиція президента Венесуели Ернеста Мартеса про вступ Росії і Венесуели в ОПЕК [14]. Той факт, що від організації залежить ситуація на міжнародному ринку нафти, сьогодні визнають всі. ОПЕК знайшла свою нішу в сучасних міжнародних відносинах. Вона визначає рівень цін на нафту, в цій якості вона і збережеться. Це не випадкове об'єднання, а щось особливе, найважливіший сегмент на ринку нафти.

Незважаючи на внутрішні  протиріччя і проблеми останніх десятиліть, ОПЕК не розпалася. Не станеться цього і найближчим часом. Хоча керівники ОПЕК усвідомлюють, що "нафтова зброя" — це двосторонній меч. Якщо ціни надто завищені, рентабельнішими стають інші джерела енергії. Енергія сонця, вітру, морських припливів, повторне використання вугілля — все це може великою мірою замінити в майбутньому нафту. Щоправда, Захід не дійшов поки що згоди у вирішенні цієї проблеми. Зараз ОПЕК немає альтернативи — оскільки немає альтернативи нафті. А оскільки наступні 20—25 років заміну нафти точно не знайдуть, за майбутнє ОПЕК можна не хвилюватися.

Якщо ОПЕК пережила всі  катаклізми своєї 40-літньої історії, мабуть, вона дійсно потрібна й експортерам, і ринкові в цілому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Андресян P. Н., Казюков А. Д. «ОПЕК в мире нефти». — М.: Наука, 1978. — 232 с.
2. Андрєєв Р. «Арабские страны против картеля-грабителя //Азия и Африка сегодня» — 1961. — № 3.
3. Банков Н., Александрова І., «Производство и потребление топливно-енергетических ресурсов в 20 в. // Мировая економика и международньїе отношения» — 2001. — № 9. — С. 28—30.
4. Валькова Л. В. «Саудовская Аравия: нефть, ислам, политика» — М., 1987. — 255 с.
5. Дюразель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів: Пер. з фр. — К.: Основи, 1999. — 903 с.
6. Економіка зарубіжних країн: Підручник. — К., 1998. — 416 с.
7. Інджікян Р. О. «ОПЕК в мировом капиталистическом хозяйстве» — М., 1989. — 152 с.
8. Комлєв Л. І. «В борьбе с нефтяньїми спрутами» — М.: «Международньїе отношения» 1976. — 167 с.
9. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945 — 70-ті pp.): Підручник. — К.: Либідь, 1999. — 558 с.
10. Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації. — К.:КНЕУ, 2001. — 340 с.
11. Шреплер Х.А. «Международньїе економические организации: Справочник» — М.: «Международньїе отношения» 1999. — 456 с.
12. Яковенко А. «ОПЕК — символ больших денег // Международная жизнь» — 1999. — № 6. — С. 85—91.