Причини міжнародної міграції робочої сили

1. Причини міжнародної міграції робочої сили

         Міжнародна міграція робочої  сили – це переміщення робочої  сили з однієї країни в іншу  на строк більший ніж один  рік.

         Міжнародна міграція робочої  сили охоплює увесь світ –  як його розвинуту частину, так і відсталу периферію. Зараз у світі намічається близько 30 млн. трудящих, які працюють за межами батьківщини, а якщо додати членів їхніх родин, мігрантів-сезонників та нелегальних мігрантів, то ця цифра збільшується в 4-5 разів і сягає понад 120 млн. осіб. Міжнародна міграція населення відіграє все більшу роль у розвитку суспільства і перетворилася на глобальний процес, який охопив практично всі континенти та країни, а також різні соціальні верстви. Загальна кількість міжнародних мігрантів постійно збільшується.

         Більше половини мігрантів –  вихідці з країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою. За останні 5 років промислово  розвинуті держави прийняли 12 млн.  мігрантів з цих країн, тобто щорічний приток мігрантів становить у середньому 2,3 млн. осіб, з них 1,4 вирушають у Північну Америку, 800 тис. – у Європу.

         Міжнародна міграція робочої  сили є однією з об’єктивних  підстав становлення цілісної  світогосподарської системи. Водночас  проблема вільної міграції є  найнебезпечнішою для урядів як у політичному, так і у соціальному аспекті. Етнічні, релігійні забобони і пряма економічна загроза інтересам окремих груп, котрі побоюються конкуренції з боку іммігрантів, роблять цю проблему надто гострою. Для політиків проблема міграції – це та “ гаряча картопля ”, яку краще не виймати з вогню. Тому при проведенні міграційної політики дуже важливо знати природу, загальноекономічні та соціальні наслідки цього явища.

         Міжнародна міграція включає  два основні та взаємопов’язані  процеси: еміграційний та імміграційний.

         Еміграція – це виїзд робочої сили з однієї країни в іншу.

         Імміграція – це в’їзд робочої сили до приймаючої країни.

         Рееміграція – повернення робочої сили в країну еміграції (на батьківщину).

         Основні форми міграційних процесів:

• постійна міграція. Ця форма переважала до Першої світової війни і характеризувалася тим, що значні маси людей назавжди покидали свої країни і переселялись на постійне місце проживання до США, Канади, Австралії тощо. Переселення у зворотному напрямку було не значним;
• тимчасова міграція – передбачає повернення мігрантів на батьківщину по закінчення певного строку. У зв’язку з цим слід відзначати, що сучасна трудова міграція набула ротаційного характеру;  
• нелегальна міграція, - надто вигідна підприємцям країн – мігрантів і становить своєрідний резерв необхідної їм дешевої робочої сили.

         Різноспрямовані потоки трудових  ресурсів, що перетинають національна  кордони, утворюють міжнародний  ринок праці, який функціонує у взаємозв’язку з ринками капіталу, товарів та послуг. Інакше кажучи, міжнародний ринок робочої сили існує у формі трудової міграції.

       Міжнародна міграція робочої  сили зумовлена чинниками внутрішнього  економічного розвитку кожної  окремої країни і зовнішніми чинниками; станом міжнародної економіки в цілому та економічними зв’язками між країнами. У певні періоди рушійними силами міжнародної трудової мобільності можуть виступати також політичні, військові, релігійні, національні, культурні, сімейні та інші соціальні чинники. Причини міжнародної трудової міграції можна також зрозуміти лише як конкретну сукупність названих чинників.

         Традиційно ( в неокласичній теорії ) основну виділяють економічну  причину міжнародної трудової  міграції, пов’язану з масштабами, темпами та структурою накопичення капіталу.

1. Відмінності в темпах накопичення капіталу зумовлюють відмінності сил притягання або відштовхування робочої сили в різних регіонах світового господарства, що в кінцевому підсумку визначає напрямки переміщення цього чинника виробництва між країнами.
2. Рівень та масштаби накопичення капіталу справляють безпосередній вплив на рівень зайнятості працездатного населення і, отже, на розміри відносного перенаселення ( безробіття ), яке є основним джерелом трудової міграції.
3. Темпи і розміри накопичення капіталу, в свою чергу, до певною мірою залежать від рівня міграції. Ця залежність полягає у тому, що порівняно низька заробітна плата іммігрантів і можливість знизити оплату праці вітчизняним працівникам дозволяє знизити витрати виробництва і тим самим збільшити нагромадження капіталу.

         Така сама мета досягається шляхом організації виробництва в країнах з дешевою робочою силою. Транснаціональні корпорації з метою прискорення накопичення капіталу використовують або рух робочої сили до капіталу, або переміщують свій капітал у праценадлишкові регіони.  

4. Причиною переміщення робочої сили є зміни в структурі потреб і виробництва, спричинені науково-технічним прогресом. Скорочення обсягу виробництва, або ліквідація деяких застарілих галузей вивільняють робочу силу, яка шукає собі застосування в інших країнах.

         Отже, міжнародна трудова міграція  – це насамперед форма руху  відносно надлишкового населення  з одного центру накопичення  капіталу до іншого. В цьому полягає суть економічної природи трудової міграції та її головна причина.

         Однак, у міжнародну трудові  міграцію втягуються не лише  безробітні, й частина працюючого  населення. В цьому випадку  рушійним мотивом міграції виступає  пошук вигідніших умов праці. Робоча сила переміщується з країн з низьким рівнем життя і заробітної плати в країни з вищим рівнем. Національні відмінності в заробітній платі є об’єктивною основою міграції праці.

           Розглянуті вище причини можуть пояснити головним чином міграцію робочої сили з країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою або міграції зменш економічно розвинутих європейських країн до більш розвинутих. Але для пояснення міграції між США і Канадою, Англією і США, всередині ЄС цього недостатньо. В міграції між цими країнами велику роль відіграють чинники гуманітарного, соціально-культурного, екологічного, психологічного, правового, сімейного порядків.

         Можливість трудової міграції  розширюється в міру формування  єдиного світового економічного простору, в тому числі інформаційного та транспортного. 

2. Основні етапи  міжнародної міграції

         Історично міжнародне переміщення  трудових ресурсів проходить  чотири етапи.

         Перший етап міжнародної  міграції безпосередньо пов'язаний з промисловою революцією, яка здійснилась у Європі в останній третині 18-го  – середині 19-го століття. Наслідком цієї революції стало те, що накопичення капіталу супроводилося зростанням його органічної будови. Остання привела до утворення “ відносного перенаселення ”, що викликало масову міграцію з Європи до Північної Америки, Австралії, Нової Зеландії. Цим було започатковано формування світового ринку праці.

       Формування світового ринку праці сприяло:

• економічному розвитку в країнах імміграції, оскільки задовольняло гостру проблему цих країн у трудових ресурсах в умовах високих темпів накопичення капіталу і відсутності резервів залучення робочої сили;
• колонізації малозаселених районів землі і втягуванню в систему світового господарства нових країн.

         Другий етап міжнародного  переміщення трудових  ресурсів охоплює період з 80-х років 19-го століття до Першої світової війни.

        В цей період значно зростають масштаби нагромадження капіталу, характерною рисою якого виступає посилення нерівномірності цього процесу в рамках світового господарства.

         Високий рівень концентрації  виробництва та капіталу в  передових країнах ( США, Великій  Британії та ін.) зумовлює підвищений  попит на додаткову робочу  силу, стимулює імміграцію з менш розвинутих країн              ( відсталих країн Європи, з Індії, з Китаю тощо). За цих умов змінюється структура та кваліфікаційний склад мігрантів. На початку 20-го століття основну масу мігрантів становила некваліфікована робоча сила.

         Третій етап розвитку міжнародної міграції охоплює період між двома світовими війнами.

         Особливість цього етапу – скорочення масштабів міжнародної трудової міграції, в тому числі міжконтинентальної міграції і навіть рееміграції з класичної країни-іммігранта США.

         Це було зумовлено такими причинами:   

1. наслідками світової економічної кризи 1929 – 1933 рр., що проявились у зростанні безробіття в розвинутих країнах, і необхідністю обмеження міграційних процесів;
2. замкнуто-тоталітарним характером розвитку СРСР, котрий виключив його з кола країн-емігрантів робочої сили.

         Четвертий етап  розвитку міжнародної  міграції робочої  сили розпочався  після Другої світової  війни і триває  понині.   

      Цей етап, зумовлений НТР, монополізацією міжнародних ринків праці і капіталу, процесами інтернаціоналізації та інтеграції.

         Його характерні риси:

• зростання внутрішньоконтинентальної міграції, зокрема, в Європі та      Африці;
• зростання попиту з боку сучасного виробництва на висококваліфіковані кадри, виникнення нового виду трудової міграції, який отримав назву      “ відплив умів ”;
• посилення державного і міжнародного регулювання трудової міграції.

         На тлі довгострокових циклів  відбуваються сплески (вибухи) міграції. Так, у 40-ві роки 19-го століття відбувся вибух еміграції з Ірландії до США, внаслідок так званого “картопляного голоду”. На початку 80-х років 19-го століття широкомасштабна еміграція з Італії та Східної Європи до США була зумовлена падінням цін на європейську пшеницю. Перед Першою світовою війною, з початком економічного пожвавлення, посилилась міграція, але була перервана війною. Велика депресія та Друга світова війна помітно знизили рівень міграції. Після Другої світової війни рівень мігрантів знову став збільшуватись. По-перше, утворився усталений потік висококваліфікованих фахівців до США і Канади. По-друге, потоки біженців з Угорщини після повстання (1956 р.), В’єтнаму ( 1975 р.) та Куби ( 1980 р.). По-третє, еміграція з колишніх соцкраїн після розпаду колишнього СРСР і припинення дії Варшавського договору. По-четверте, із створенням ЄС та інших економічних об’єднань вільне пересування робочої сили між країнами стало необхідною умовою нормального функціонування світового господарства.

         На сьогоднішній день сформувалися  такі напрямки міжнародної міграції робочої сили:

• міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих країн;
• міграція в межах промислово розвинутих країн;
• міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;
• міграція наукових працівників та кваліфікованих фахівців з промислово розвинутих країн до країн, що розвиваються;
• міграція з колишніх соціалістичних країн до розвинутих країн;
• міграція робочої сили в межах колишнього СРСР.