Рейтингові позиції країни у міжнародній торговельній системі за основними показниками

Джерело: UNCTAD

Якщо розглядати товарну структуру імпорту послуг, то слід виокремити такі основні послуги, які Туреччина імпортує: Транспортні, із питомою вагою загального імпорту послуг 41.2%, туристичні — 23-4%, урядові послуги — 7.3%, Бізнес послуги та послуги страхування займають по 6% від імпорту всіх послуг. Із таблиці 2.8 можна побачити, що у 2010 році питома вага транспортних послуг досягла найвищого значення за досліджувані три роки. Таку високу питому вагу транспортних послуг можна пояснити зменшенням загального імпорту послуг.

Табл. 2.8 Товарна структура імпорту послуг

	2009			2010			2011
	Млрд дол	% до попер	Пит. вага	Млрд дол	% до попер	Пит. вага	Млрд дол	% до попер	Пит. вага
Транспортні послуги	6.535	81.9	36.4	8.288	117.7	49.0	8,766	105.8	41.2
Туристичні	4.147	118.3	23.1	4.826	116.4	28.5	4.97	103	23.4
Урядові послуги	1.306	105.5	7.3	1.352	103.8	8.0	1.551	114.7	7.3
Бізнес послуги	1.568	113.8	8.7	1.673	106.7	9.9	1.279	76.4	6.0
Страхування	1.203	83.8	6.7	1.188	98.8	7.0	1.279	107.7	6.0
Разом	17.932	—	100	16,906	—	100	21.280	—	100

Джерело: UNCTAD

 

4. Аналіз показників інтенсивності

У світовій практиці для виміру зовнішньоторговельної  інтенсивності країн використовується два типи показників: обсяг зовнішньої торгівлі (або експорту, або імпорту  окремо) на душу населення країни та відношення експорту (або імпорту, або  зовнішньотор­говельного обігу  окремо) до валового внутрішнього продукту (ВВП) країни.

Експортна квота = (Обсяг експорту / Обсяг валового внутрішнього продукту) × 100%.

Для розрахунку даних показників нам  знадобляться дані із таблиці 2.1.

Ке₂₀₁₁ = (308.17/1298.062)*100%=23.74%

Ке₂₀₁₀ = (233.046/1 098.799)*100% =21.21%

Ке₂₀₀₉ = (222.102/952.559)*100=23.32%

Отже, із даних розрахунків видно, що експортна квота у 2009 та 2011 роках знаходиться у межах 23.5%. Але у 2010 році експортна квота становила 21.21%

Вона свідчить про ступінь залежності виробництва національної економіки  від збуту своїх товарів на ринках інших країн, показує можливості даної країни робити певну кількість  продукції для продажу на світовому  ринку. Тому можна зробити висновок, що ступінь залежності виробництва національної економіки від збуту своїх товарів на іноземних ринках збільшився. Також дане зростання свідчить про зростаюче залучення країн у світову економіку, тому що експортна квота показує, яка частка всієї зробленої продукції  реалізується на світовому ринку.

Імпортна квота = (Обсяг імпорту / Обсяг валового внутрішнього продукту) × 100%

Кі₂₀₁₁= (423.616/1298.062)*100%=32.63%

Кі₂₀₁₀= (294.036/1 098.799)*100% = 26.76%

Кі₂₀₀₉= (232.632/952.559) *100% = 24.42%

Дане зростання імпортної квоти  свідчить про зростаючий вплив на національне господарство процесів, що відбуваються на світовому ринку.

Розраховані обсяги експорту, імпорту  та ЗТО на душу населення наведені в табл. 2.9

Табл. 2.9 Обсяги результуючих показників на душу населення 

Критерій	2009	2010	2011
Обсяг експорту на душу населення,	2365.2	3192.3	4167.3
Обсяг імпорту  на душу населення	2869.9	4027.7	5728.4
ЗТО на душу населення	6311.4	7220	9895.7

 

Обсяг експорту на душу населення  даної країни характеризує ступінь  “відкритості” економіки. У розвинутих країнах з високим рівнем відкритості економіки обсяг експорту на душу населення становить 3-5 тис. дол. Тому можна зробити висновок, що з 2010 року Туреччину можна вважати розвиненою , із високим рівнем відкритості економіки. 

Рівень  інтеграції країни у глобальну економіку 

Дискусія про подальше розширення ЄС включає цілий ряд глобальних питань: зовнішньополітичних, економічних, географічних, релігійних, - на які не існує однозначної відповіді. Найбільш проблемним кандидатом на вступ до ЄС є Туреччина - сильна в політичному  і економічному сенсі близькосхідна  держава, наполегливо і послідовно прагне до прийняття в організацію. У той же час Туреччина своїм  потенційним прийняттям представляє  глобальний виклик самій ідеї Єдиної Європи.

 Туреччина важлива для ЄС, в першу чергу, як потенційний  субрегіональний економічний лідер  і опора стабільності на геополітичному  «перехресті» Європи, Близького  Сходу та «південного пояса»  СНД. Туреччина фактично є провідною  військовою державою на стику  Європи і Близького Сходу. Значення  Туреччини як стратегічного партнера  ЄС буде тільки зростати через  прагнення Європи отримати доступ  до нових ринків і джерел  сировини на Близькому Сході  та в Центральній Азії.

 Продовження переговорів про  вступ є для Анкари стимулом  втілення в життя розпочатих  реформ та здійснення заходів,  націлених на повномасштабне  відповідність правовим нормам  ЄС. Разом з тим, спосіб життя,  культура спілкування, традиції, трудова етика та принципи  соціального життя турецького  населення сильно відрізняються  від європейських. Значна частина  жителів Туреччини орієнтована  традиционалистски, по-східному, у неї відсутня довіра до Європи. У цілому, євроскептицизм і Європесимізм серед турецького населення зростає у соціальних прошарках з більш низьким доходом, рівнем освіти, доступом до друкованої інформації, слабким знанням європейських мов.

 Першочергове вимога Євросоюзу  полягає в тому, що Туреччина  має відкрити свої порти та  аеропорти для вантажів і пасажирів  з грецької частини Кіпру. Офіційна  Анкара підкреслює, що кіпрська  проблема не є предметом двосторонніх  дискусій з ЄС, а повинна обговорюватися  між двома суверенними державами острова - Республікою Кіпр та Турецькою Республікою Північного Кіпру.

 З іншого боку, противники  прийняття Туреччини до ЄС  наводять факти порушення прав  курдів з метою гальмування  переговорного процесу. До внутрішніх  проблем Туреччині слід віднести  також недостатній, з точки  зору показників ЄС, рівень економічного  розвитку.

 Більшість населення ЄС впевнене, що відносне погіршення економічного  становища в Туреччині призведе  до значного зростання потоку  емігрантів і скорочення кількості  повертаються. Ця країна є наймолодшою  і зростаючої популяцією в  Європі.

 Критики прийняття Туреччини  стверджують, що нинішній бюджет  ЄС не впорається з потребами  численний і порівняно небагатого  населення. Жителі Європи побоюються  до того ж, що нерівномірний  економічний розвиток і вільний  оборот турецьких товарів, послуг, капіталів і робочої сили зроблять  негативний вплив на економіку  їхніх країн. 

 Австрія, Угорщина, Данія, Люксембург  і Франція - найактивніші противники  прийому Туреччини в ЄС. Населення  країн зі значною мусульманської  прошарком - Франції, Німеччині  і Австрії - налаштований найбільш  негативно в питанні прийняття  Туреччини. Копенгаген проти вступу  Туреччини через педантичність  щодо дотримання турецькою владою прав людини.

 З іншого боку, Італія є  найбільш переконаним прихильником  вступу Туреччини до Євросоюзу.  Великобританія і Португалія  також виступають за прийняття  Туреччини, закликаючи ЄС виконати  взяті на себе зобов'язання.

Як видно із табл.2.10 Туреччина у 2011 році складала 0.741% від світового експорту, та 1.31% від світового імпортера. 

Табл. 2.10 Інтенсивність у світі

		2009	2010	2011
Експорт, (млрд. дол.)
Туреччина	102.143	113.883	134.907
Світ	12 518.117	15 257.877	18 211.356
Частка  Туреччини світовому експортіі,%	0.816	0.746	0.741
Імпорт (млрд. дол.)
Туреччина	140.928	185.544	240.842
Світ	12701.471	15426.006	18379.265
Частка  Туреччини світовому імпорті,%	1,11	1,2	1,31

Джерело: UNCTAD

 

3. Висновки та рекомендації автора. Стан та перспективи зовнішньоторговельної взаємодії досліджуваної країни  з Україною

Табл. 3.1 Динаміка торгівлі товарами між Україною та Туреччиною, млрд дол. США

Джерело: Держкомстат України

У торгівлі з Туреччиною Україна  має найбільше позитивне сальдо серед усіх своїх зовнішньоторговельних  партнерів. Туреччина займає друге  місце (після Російської Федерації) серед споживачів українських експортних товарів.

У 2008 році товарообіг між Україною та Туреччиною сягнув рекордного показника 6,583 млрд. дол. США (табл. 3.1). Однак, у 2009 році внаслідок світової економічної кризи товарообіг скоротився до 3,079 млрд. дол. США. У 2010 році намітилася позитивна тенденція відновлення досягнутих в 2008 році високих обсягів торгівлі та у 2010 р. обсяг торгівлі товарами склав 4 млрд. 324,8 млн. дол. США, у 2011 р. – 5 млрд. 35 млн. дол. США.

Основними товарами українського експорту до Туреччини є сталевий прокат, вугілля, мінеральні добрива та інша продукція хімічної промисловості, а імпорту з Туреччини –  текстиль, продукція машинобудування, побутова хімія, сільськогосподарська продукція.

Найбільш відомими українськими компаніями, які здійснюють експорт своїх  товарів до Туреччини, є металопродукція  металургійної холдингової компанії «Метінвест», металургійного комбінату «Криворіжсталь», а також устаткування підприємства Сумське НВО ім. Фрунзе, а також продукція Одеського припортового заводу і концерну «Стирол».

Відповідно до домовленостей, досягнутих під час офіційного візиту Президента України до Туреччини (м. Анкара, 22 грудня 2011 р.), керівництво двох країн поставило  завдання у ближчій перспективі  вивести товарообіг між Україною і Туреччиною на рівень 10 млрд. дол. США і в перспективі (до 2020 року) довести його до 20 млрд. дол. США.

В рамках офіційного візиту Прем’єр-міністра ТР Р.Т.Ердогана до України (12-14 вересня 2012 року, м.Київ) під спільним головуванням Президента України В.Ф.Януковича та Глави турецького Уряду Р.Т.Ердогана відбулося Друге засідання Стратегічної Ради високого рівня між Україною та Туреччиною, за результатами якої сторони підписали, зокрема, Спільну заяву, в якій знайшли відображення ключові моменти двосторонніх переговорів, а також досягнуті домовленості щодо перспектив подальшої розбудови українсько-турецької взаємодії за всіма напрямами, що становлять взаємний інтерес. Зокрема, це стосується активізації переговорного процесу щодо підготовки до підписання між Україною і Туреччиною Угоди про вільну торгівлю.

Енергетика. Співробітництво України з Турецькою Республікою (ТР) у сфері енергетики є одним із ключових елементів формування стратегічного партнерства між двома країнами. На даний час цей елемент перспективного партнерства, передусім, означений переважно односторонніми діями обох країн, спрямованими на забезпечення енергетичної безпеки шляхом розвитку або модернізації нафто і газотранспортної систем, диверсифікації джерел і шляхів постачання енергоносіїв, пошуку або розвитку родовищ енергоресурсів на власних територіях.