Розвиток ринку хліба особливості у порівнянні з іншими країнами

Міжнародні розрахунки, що мають документарний характер, означають, що здійснюються вони на основі фінансових та комерційних документів. Це робить дані розрахунки надійними.

На вибір тієї чи іншої  форми розрахунку впливають такі фактори:

— вид товару (наприклад, форми розрахунків відрізняються залежно від поставок: технічного обладнання, продовольчої групи товарів або медикаментів);

— термін поставки;

— наявність кредитної угоди;

— платоспроможність і ділова репутація  контрагента;

— характер компромісу між контрагентами;

— можливості банку, його надійність.

Форми міжнародних розрахунків  відрізняються за розміром участі комерційних банків у їх проведенні:

— мінімальна участь банків — при банківському переказі (виконання платіжного доручення клієнта). Відповідно досягається і мінімальне забезпечення платежу для експортера;

— середня участь — при інкасо (контроль за наданням, переказом товаророзпорядчих  документів і видача їх платнику відповідно до інструкції довірителя);

— максимальна участь — при  акредитиві (надання беніфіціару платіжного зобов’язання, яке реалізується при виконанні останнім умов акредитиву). Досягається максимальне забезпечення платежу для експортера, оскільки акредитив за своєю сутністю є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, який відкрив акредитив.

Найбільш складними і такими, що вимагають високої кваліфікації банківських працівників є розрахунки по міжнародних торгових контрактах. Від вибору форм і умов розрахунків  залежать швидкість і гарантія отримання  платежу, сума витрат, пов'язаних з проведенням  операцій через банки. Тому зовнішньоторговельні партнери в процесі переговорів  погоджують деталі умов платежу і  потім закріплюють їх в контракті. При складанні валютно-фінансових і платіжних умов контрактів звичайно виявляється протилежність інтересів експортера, який прагне одержати максимальну суму валюти в найкоротший строк, і імпортера, зацікавленого у виплаті найменшої суми валюти, прискоренні отримання товару і відстроченні платежу до моменту його кінцевої реалізації. Вибір валютно-фінансових і платіжних умов операцій залежить від характеру економічних і політичних відносин між країнами, співвідношення сил контрагентів, їх компетенції, а також від традицій і звичаїв торгівлі даним товаром. Міжурядові угоди встановлюють загальні принципи розрахунків, а в зовнішньоторговельних контрактах чітко формулюються докладні умови. Ці умови включають наступні основні елементи: валюту ціни; валюту платежу; умови платежу; засоби платежу; форми розрахунків і банки, через які ці розрахунки здійснюватимуться.

 

2. ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ  РОЗРАХУНКІВ І ЇХ РЕГУЛЮВАННЯ

2.1. Банківський переказ

Банківський переказ  – це основна форма міжнародних розрахунків у сучасній практиці. Крім того, банківський переказ є елементом всіх інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі). Банківський переказ належить до платних комісійних операцій банку. Усі банки, які беруть участь у здійсненні банківського переказу, беруть комісію за проведення операції.

Рис.2.1 Види розрахунків банківськими переказами

Оплата переказом можлива на будь-якій стадії виконання контракту: до відвантаження товару, після відвантаження  товару, через певний період. Оплата до відвантаження означає аванс. У цьому випадку імпортер у  встановлені контрактом строки або  після повідомлення експортера про  готовність товару до відвантаження  дає доручення банку здійснити  переказ валюти на користь експортера. Отримавши таке повідомлення, експортер  відвантажує товар. Боржник передає  своєму банку відповідний формуляр у трьох примірниках і в  такий спосіб доручає йому переказати на рахунок свого кредитора певну  суму грошей. Порядок виконання банківського переказу такий:

1. переказ відбувається відповідно до умов укладення контракту проти повідомлення продавця про відвантаження;
2. експортер відвантажує товар і отримує товарні документи від перевізника;
3. експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші комерційні документи імпортеру;
4. імпортер подає заявку на переказ;
5. імпортер отримує товари;
6. банк імпортера, отримавши заявку на переказ, здійснює списання грошей з валютного рахунку клієнта і зараховує їх на рахунок банка-кореспондента;
7. банк експортера:
8. перевіряє одержані документи;
9. списує гроші з рахунку банку імпортера, зараховує їх на рахунок постачальника;
10. передає документи про отримання ним грошей і виписує з рахунку клієнта.

Для здійснення переказів, які надходять  регулярно, призначені тому самому одержувачу й сума яких щоразу однакова, можна  скористатися так званим дорученням банку на проведення операцій за зобов'язаннями клієнта за його рахунок. У такому випадку банк платника щоразу автоматично  переказує у відповідний час  заздалегідь визначену суму. Для  боржника це не тільки заощадження  часу, але й гарантія того, що він  не пропустить термін сплати.

З огляду на необхідність розвитку міжнародної  торгівлі в Україні, та як попередня  умова започаткування цього процесу, вихід на світовий ринок резидентів, застосування загальноприйнятих в  міжнародній практиці форм безготівкових  розрахунків набувають як ніколи великої важливості та значущості. Схема міжнародних розрахунків  простим банківським переказом  достатньо проста:

Рис. 2.2. Схема розрахунків банківським переказом

 

При розгляді міжнародних розрахунків  за допомогою банківських переказів  необхідно звернути увагу на рахунки  типу “ЛОРО”, тобто гривневі рахунки  іноземних банків (а, отже, і їх клієнтів), відкриті в банках України.

Історично фінансовий механізм ЛОРО-рахунків – це ноу-хау країн СНД, економічні зв’язки котрих потребували збереження деякої єдиної платіжної системи. Функціонування цих рахунків на стику валютних систем зумовлює декілька особливостей, що відрізняють  “правила гри” при роботі через ці рахунки від тих умов, у яких працює валютний ринок України:

• резидентам дозволено проводити через ЛОРО-рахунки лише розрахунки з нерезидентами;
• операції за ЛОРО-рахунками проводяться тільки у межах залишку на початок дня (що обмежує можливості для проведення операцій вдень);
• національна валюта повинна бути визначена в контракті як валюта платежу;
• проводиться контроль 90-денного строку надходження виручки для резидентів-експортерів чи надходження товару для резидентів-імпортерів та обов’язковий контроль банками відповідних контрактів і документів про надходження товарів та надання послуг;
• з ЛОРО-рахунку дозволена купівля іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України у випадку надання документів, безспірно підтверджуючих одержання нерезидентом на ЛОРО-рахунок коштів у валюті України внаслідок експорту в Україну товарів (послуг);
• можлива купівля валюти на кошти, отримані як відсотки по депозиту чи по залишку на цьому рахунку;
• органам валютного контролю та комерційним банкам дозволено вимагати від резидентів, власників рахунків у гривнях будь-які документи та інформацію, що підтверджують законність здійснення платежів через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, а також їх відповідність до діючого законодавства України і нормативних актів НБУ[1,2].

До ЛОРО-системи українське законодавство  довгий час відносилося як до чисто  розрахункової. Використання її для  “перекачування” капіталів, гри на курсах валют спочатку серйозно не сприймалося з причини обмеженої конвертованості розрахункової одиниці (на той час – купоно-карбованця). Це завжди ставило ЛОРО-ринок на другу за значущістю позицію, у зв’язку з чим цей ринок завжди мав одну перевагу – більш ліберальні нормативні умови (що збереглися навіть після загального ускладнення роботи валютного ринку України восени 1998 року)(Додаток А).

Завжди існував “подвійний” підхід до ЛОРО-рахунків: держава намагалася використовувати ЛОРО-рахунки для підтримання конвертованості національної валюти на міжнародному ринку, громадяни цієї ж держави з самого початку використовували ці рахунки як інструмент, за допомогою якого можна отримувати користь з ліберального законодавства інших країн[8,с.15].

Через ЛОРО-рахунки йдуть грошові  потоки набагато більш потужних фінансових систем, аніж українська, в зв’язку  з чим держава (НБУ) мала лавірувати, тактично регулюючи рух коштів через  ці рахунки, намагаючись зберегти баланс між принадністю ліберальної  фінансової політики та мірами у відношенні великих фінансових спекулянтів, як вітчизняних, так і зовнішніх.

Такий особливий підхід до умов функціонування ЛОРО-рахунків знайшов свій вираз  у достатньо ліберальному механізмі  нормативного регулювання операцій, що проводилися резидентами та нерезидентами  через ці рахунки.

Найбільш свідома економічна громадськість  України досить швидко навчилася  використовувати переваги ЛОРО-рахунків. Серед найпопулярніших можна  назвати три схеми:

Використання гривневих рахунків для “клірингу” за експортно-імпортними операціями з використанням гривні у якості валюти платежу за зовнішньоекономічними контрактами. Воно дозволяє забути про обов’язковий продаж валюти, “оптимізувати” оподаткування, здійснювати “іноземне інвестування” у власне підприємство.

Один з багатьох механізмів здійснення “поштових” послуг, або ж конвертації безготівкових коштів підприємства у так званий “чорний нал” – готівкові долари США, що використовують частіше за все для виплати реальної зарплати робітникам підприємства. При цьому зменшується податок на прибуток підприємства, ПДВ, відрахування до соцстраху та Пенсійного фонду, податок на доходи громадян.

Рух коштів у гривнях через ЛОРО-рахунки  у цих випадках історично має  дві головні траси – Прибалтика та Росія. Цілком природно, що вплив  цього ринку на курс долару всередині  країни часто стає визначальним. І, що особливо неприємно, на нерезидентів не так легко здійснювати тиск, як на українські банки[7,с.29].

Сьогоднішня мода на “ЛОРО-рішення”, окрім “валютно-спекулятивного” складника, вочевидь, викликана ще й тим, що з деякого часу обсяги незаконних операцій, що проводяться через ЛОРО-рахунки, почали стрімко досягати обсяги законних. Розуміючи джерело зростаючої небезпеки, Національний банк України вже давно ставить на контроль усі платежі понад визначеної суми, що проходять на ЛОРО-рахунки.

Ще одна з найпоширеніших форм міжнародних  безготівкових розрахунків –  інкасова.

2.2. Інкасові операції

(Collection; Encashment; італ. Incasso) – це доручення експортера (кредитора) до свого банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження (акцепт) того, що сума буде виплачена у встановлений термін.

Базою для проведення операцій документарного інкасо є “Уніфіковані правила по інкасо” (УПІ), розроблені Міжнародною Торговельною Палатою і визнані банками. Існують такі основні види інкасо:

Рис. 2.3. Види інкасо

 

До головних комерційних документів відносять: комерційні розрахунки (розрахунки-фактури), транспортні документи (коносаменти  морські та річкові), які дають  право власності на товар їх держателям, накладні, акти прийняття-передання, поштові  квитанції, страхові поліси та страхові сертифікати.

Учасниками інкасових операцій є:

• довіритель (клієнт, який доручає банку одержати певну суму),
• банк-ремітент (банк, якому клієнт доручає одержати певну суму),
• банк-інкасатор (будь-який банк, що не є банком-ремітентом і бере участь в операції),
• репрезентативний банк (банк, який безпосередньо одержує платіж або акцепт).

Механізм міжнародних  розрахунків при інкасо:

1. відвантаживши товар, експортер оформляє документи і передає їх у свій банк, доручаючи йому проведення інкасової операції;
2. банк-ремітент (банк експортера, довірителя) пересилає документи в банк імпортера (інкасуючий банк);
3. інкасуючий банк передає документи імпортеру, одночасно отримуючи від клієнта суму чи право на суму (якщо платежі здійснюються на умовах кредиту, банк забирає термінову тратту);
4. інкасуючий банк нараховує на кореспондентський рахунок банку-ремітента суму платежу й повідомляє його про це;
5. банк експортера розраховується з довірителем (експортером).