Світова економіка. Сутність, структура й основні етапи розвитку

Автор: Пользователь скрыл имя, 06 Декабря 2011 в 22:34, реферат

Описание работы

Світова економіка – це сукупність національних господарств, по-в'язаних один з одним системою міжнародного поділу праці (МПП), еко-номічними і політичними відносинами. Універсальний зв'язок між націо-нальними господарствами здійснюють міжнародні економічні відносини.
Міжнародні економічні відносини (МЕВ) – це комплекс економічних відносин між окремими країнами, їхніми регіональними об'єднаннями, а також окремими підприємствами (транснаціональними, багатонаціона-льними корпораціями) у системі світового господарства.

Работа содержит 1 файл

Тема-1-Посл..doc

— 162.50 Кб (Скачать)
  1.   Світова  економіка.  Сутність,  структура

    й основні етапи  розвитку 

    1. Поняття світової економіки
 

     Світова економіка – це сукупність національних господарств, пов'язаних один з одним системою міжнародного поділу праці (МПП), економічними і політичними відносинами. Універсальний зв'язок між національними господарствами здійснюють міжнародні економічні відносини.

     Міжнародні  економічні відносини (МЕВ) – це комплекс економічних відносин між окремими країнами, їхніми регіональними об'єднаннями, а також окремими підприємствами (транснаціональними, багатонаціональними корпораціями) у системі світового господарства.

     До  структури МЕВ входять: міжнародний  поділ праці; міжнародна торгівля товарами та послугами; міжнародний рух факторів виробництва (капіталів, робочої сили, технології); міжнародні валютно-фінансові і кредитні відносини; міжнародна економічна інтеграція і деякі інші похідні від них форми.

       В сучасних умовах головними  суб’єктами МЕВ виступають:  національні господарства; регіональні інтеграційні угруповання країн (ЄС, НАФТА та інші); транснаціональні корпорації (ТНК);  міжнародні організації (ООН, МВФ та інші). МЕВ можуть мати місце між суб’єктами тільки тоді, якщо вони уклали міжнародні економічні погодження (МЕП), міжнародні господарські контракти (МГК), інші договори і мають домовленості, які визначають їх права та обов’язки щодо розвитку міжнародних зв’язків. Таким чином, під суб’єктами МЕВ розуміють фізичних або юридичних осіб, які приймають участь у здійсненні міжнародних господарських контрактів, погоджень та договорів.

     Об’єкти МЕВ – це те, на що спрямована господарська діяльність суб’єктів світової спільноти. Об’єкти МЕВ: експорт (імпорт) товарів; експорт (імпорт) послуг; здійснення господарської діяльності за кордоном; міжнародна спеціалізація виробництва; міжнародне кооперування виробництва; фінансові операції; науково-технічні зв’язки; експорт (імпорт) капіталу; спільне підприємництво; оренда машин та обладнання; зустрічна торгівля; організація та участь у виставках, ярмарках, торгах.

     Одне  з найбільш повних тлумачень світової економіки дав французький економіст Мішель Бо. У поняття світової економіки він включає наступні складові:

     сукупність  виробничої діяльності людини, яку  можна  виразити макроекономічними показниками в натуральній і вартісній формі за визначений період часу (зазвичай за 1 рік) (наприклад, сукупний світовий обсяг ВВП (у дол. США), сукупний світовий обсяг виробництва автомобілів у рік (у млн. шт.) і т. ін.);

     сукупність  національних економік усіх країн світу, кожна з яких займає своє визначене місце у світовій системі;

     сукупність  міжнародних економічних відносин, економічних зв'язків між національними господарствами;

     глобальна діяльність транснаціональних компаній (ТНК) і транснаціональних банків (ТНБ);

     інтеграційні  угруповання країн, співтовариства країн і міжнародні організації;

     світова система, що сформувалася й організована в результаті розвитку капіталістичного способу виробництва;

     результат економічної діяльності всього людства, розглянутий з урахуванням стану  навколишнього середовища і наявних ресурсів.

     Таким чином світова економіка –  це економічна система, яка сформувалась до середини XX століття і продовжує удосконалюватися.

     Світову економіку можна визначити як економічну систему, що самовідтворюється на рівні продуктивних сил, виробничих відносин і визначених аспектів надбудовних відносин у тій мірі, у якій національні господарства, що входять до неї, мають визначену сумісність на кожному із трьох названих рівнів. У цьому визначенні знаходять висвітлення основні складові частини господарства, включаючи матеріальну базу, реалізацію різних форм власності і визначений порядок функціонування відтворювальних процесів.

     Основою виникнення й існування системи  виступає її цілісність, що припускає  економічну взаємодію всіх складових  частин системи на досить стійкому рівні, що забезпечує регулярну циркуляцію відтвореного продукту в глобальному масштабі, постійну діяльність, життєздатність системи,  її саморегуляцію і розвиток.  Така єдність  світового господарства, циркуляція відтвореного продукту забезпечується національними і міжнародними ринками з властивими їм товарно-грошовими відносинами і множинністю цін.

     У широкому розумінні ринок – це сукупність економічних, соціальних і політичних відносин, що складаються в процесі обміну товарів і послуг. Ринок – це окрема категорія, що розвивається під впливом власних закономірностей і справляє вплив на весь хід відтворення, тобто він є невід'ємною стадією відтворення, яке розвивається в тісній взаємодії з його іншими елементами – виробництвом, розподілом і споживанням.

     Світова економіка – це складна система, що характеризується множинністю елементів, що її складають, ієрархічністю, багаторівневістю, структурністю. Основу системи складає міжнародне й обмежене рамками окремих держав національне виробництво матеріальних і духовних благ, їхній розподіл, обмін і споживання. Кожна з цих фаз світового відтворювального процесу як у глобальному масштабі, так і в рамках окремих держав  у залежності від їхнього місця і ролі в цілому впливає на функціонування усієї світової господарської системи. Світова економіка як система має загальну мету – задоволення людських потреб (попиту), але в різних підсистемах ця мета модифікується в силу різних соціально-економічних умов.

     Світова економіка як система не може розвиватися без визначеного порядку, заснованого на нормах міжнародного публічного і приватного права, що регулюють економічні відносини між державами, економічними об'єднаннями, юридичними і фізичними особами. Дотримання встановлених конвенційних і звичайних норм забезпечується самими державами і колективними формами контролю за дотриманням міжнародного права, яким займаються різного роду міжнародні організації. Ці правила уточнюються і переглядаються відповідно до потреб розвитку світових продуктивних сил і окремих підсистем і елементів. Світове господарство є історичною і політико-економічною категорією, тому що кожному конкретному історичному етапові властиві визначені масштаби і рівень виробництва, інтернаціоналізація господарського життя і соціально-економічна структура. Світове господарство являє собою складну економічну систему. Його суб'єктами виступають транснаціональні компанії, національні господарства, міжнародні інтеграційні об'єднання, що самі є системами з властивим тільки їм регулюванням.

      Системний аналіз передбачає виділення основних елементів  структури світового господарства. Існує кілька підходів до визначення структурних елементів світового господарства. Міжнародна економічна система може розглядатися як результат взаємодії світогосподарських зв'язків та їх першоносіїв – безпосередніх виробників, власників ресурсів, країн, регіонів. У наслідок такої взаємодії формується наступна структура світового господарства (Рис.1.1). 
 

Рис. 1.1  Структура світового господарства

     Одним з головних елементів структури світового господарства є міжнародна науково-виробнича сфера, що включає інтернаціональні науково-технічні і виробничо-інвестиційні комплекси і системи. Міжнародна виробнича сфера являє собою сукупність виробничо-інвестиційних і фінансово-кредитних зв'язків, що складаються між окремими особами, державами і регіонами в процесі вивозу капіталу, діяльності ТНК, розвитку міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, створення спільних підприємств і вільних економічних зон.

     Міжнародні  економічні організації – це міжнародні і регіональні валютно-кредитні і фінансові організації, створені на основі міждержавних угод з метою регулювання МЕВ, у тому числі валютно-кредитних і фінансових. До них відносяться: Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк, а також регіональні банки розвитку, валютно-кредитні і фінансові організації ЄС.

    Типи  інтеграційних об'єднань:  Угоди про економічне і торговельне співробітництво, Зони вільної торгівлі, Митні союзи, Загальний ринок, Економічні союзи.

     Відносини між окремими елементами світового господарства складають рівні. Міжнародний рівень складають відносини між державами, він регулюється міжнародними правилами і нормами. Транснаціональний рівень складають відносини потоків, що виходять за межі національних кордонів, це сфера діяльності фірм і груп з їх внутрішніми системами інформації.

     Міжнародній рівень включає наступні принципи: принцип розвитку МЕВ;  принцип  мирного урегулювання суперечок; принцип  мирного спів- існування; принцип  взаємоповаги; принцип взаємодопомоги; принцип недопущення дискримінацій; принцип невтручання у внутрішні справи держав. Національній рівень включає принципи функціонування МЕВ конкретної держави. До них відносяться: суверенітет, свобода, рівність, верховенство закону, захист інтересів, еквівалентність обміну.

     У соціально-економічному плані світове  господарство неоднорідне. Провідне місце в ньому займають промислово розвинуті західні країни. Особливе місце займають країни, що розвиваються, у економіках яких багато в чому зберігається залежний характер від індустріально розвинутих країн. Велику специфіку у своєму розвитку мають східноєвропейські країни з перехідною економікою і інші держави. У цілому світове господарство являє собою складне соціально-економічне утворення.

      

1.2. Етапи становлення і розвитку світової економіки 

     У своєму становленні і розвитку світове  господарство пройшло довгий і складний шлях. Деякі дослідники відносять його виникнення  ще до часів Римської імперії. Інші ведуть відлік функціонування світового господарства з часу Великих географічних відкриттів XV - XVI ст., що привели  до прискореного розвитку міжнародної торгівлі коштовностями, прянощами, благородними металами, рабами. Але світове господарство цього періоду було обмеженим, залишаючись сферою застосування тільки купецького капіталу.

     Сучасне світове господарство виникло після  промислового перевороту, у ході переростання капіталізму в монополістичний капіталізм.

    Таблиця 1.1

    Основні етапи розвитку світової економіки

Номер

етапу

Тривалість

Характеристика

I XV – XVII ст. Зародження світового  капіталістичного ринку:

   Великі  географічні відкриття;

   поява колоній;

   революція цін;

   мануфактурний період

II XVIII – XIX ст. Формування світового  капіталістичного ринку, зародження і розвиток загальносвітового поділу праці:

   промисловий переворот;

   буржуазні революції;

   перехід від мануфактурної до фабричної  системи

III Кінець XIX – 

перша

половина XX ст.

Формування системи  загальносвітового поділу праці  і на цій основі – всесвітнього господарства:

   електротехнічна революція;

   двигуни внутрішнього згоряння;

   економічний розподіл світу;

   перехід до монополістичного капіталізму

IV З 50-х рр. XX ст. дотепер Функціонування системи  загальносвітового поділу праці, посилення взаємозалежності економік усіх країн:

    науково-технічна революція,

    процеси інтернаціоналізації й інтеграції

      Виникнення світового ринку

     Міжнародний поділ праці і його міжнародна кооперація заклали основи для виникнення світового ринку, що розвивався на основі внутрішніх ринків, які поступово виходили за національні  межі.

     Найранніша  стадія становлення товарного господарства, заснованого на поділі праці – найпростіша форма внутрішнього ринку (Стародавня Греція, Китай, Єгипет, Вавилон, Ефіопія, Північна Африка).

     Внутрішній  ринок – форма господарського спілкування, при якій усе призначене для продажу збувається самим виробником усередині країни.

     Практично відразу після виникнення ринки  стали спеціалізуватися  (ринки праці, капіталу, роздрібні, торговельні), і частина ринку вже орієнтувалася на іноземного покупця (наприклад, центри работоргівлі - Афіни, Рим, Ліон, Венеція, пізніше – Ліверпуль, Нант, інші західноєвропейські міста)

     Національний  ринок – внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців.

     З  XVI  до середини XVIII століття мануфактура  створювала умови для більш масштабного виробництва товарів, ринки стали розширюватися до регіональних, державних, міждержавних і світових масштабів. Виникли міжнародні ринки (Європа, Близький і Далекий Схід), торгівля стала носити двосторонній характер, Великі географічні відкриття дозволили вивозити товар у знову відкриті землі.

     Міжнародний ринок – частина національних ринків, що безпосередньо пов'язана з закордонними ринками.

     У першій половині XIX ст. виникла велика фабрично-заводська індустрія, продукції якої потрібний був  всесвітній збут, тому відбулося переростання окремих центрів міжкраїнної торгівлі в єдиний світовий ринок, що сформувався до рубежу XIX – XX ст.

     Світовий  ринок – сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, заснованих на МПП та інших факторів виробництва.

     Основні характерні риси світового ринку:

     є категорією товарного виробництва, що вийшло в пошуках збуту своєї продукції за національні рамки;

     визначається  в міждержавному  переміщенні  товарів, що знаходяться під впливом внутрішнього і зовнішнього попиту та пропозиції;

     оптимізує використання факторів виробництва, спрямовуючи виробника в галузі і регіони, де вони можуть бути застосовані найбільш ефективно;

Информация о работе Світова економіка. Сутність, структура й основні етапи розвитку