Термінологія Європейського Союзу

 

Вступ

Сьогодні одна з актуальних проблем  у сфері лінгвістики – переклад українською мовою загальноприйнятої в офіційних і ділових колах Європи термінології, ядро якої становлять специфічні терміни та стійкі словосполучення, що постійно використовуваних в країнах Європейського Союзу. Зважаючи на євроінтеграційні амбіції України створення стійкої системи термінів ЄС українською мовою та їх впровадження в ділову лексику є одним з найважливіших завдань для національних лінгвістів.

Європейський Союз, зі свого боку, також узяв курс на зближення з країнами Східної Європи, включаючи Україну. Тепер з столицях усіх без винятку країн СНД і Балтії створені представництва ЄС, що працюють як посольства, активно діє цілий ряд спільних програм (TACIS, ТЕМ PUS, COPERNICUS тощо). На цей час тисячі вчених, бізнесменів і офіційних осіб України пройшли навчання та стажування в країнах ЄС, створені сотні спільних підприємств, українські газети та телепрограми рясніють інформацією про ЄС.

Співпраця з Європейським Союзом є для України важливою умовою її інтеграції у світову економіку, одним з факторів успіху демократичних перетворень і переходу до повноцінного ринку. Особливо тепер, коли ЄС перетворився на основний компонент економічного та політичного розвитку Європи, центр тяжіння для переважної більшості країн континенту.

Однак є ще один фактор, що визначає важливість співробітництва та розвитку взаємин між Україною та ЄC, - лінгвістичний. Він полягає в тому, що для Європейського  Союзу характерно, з одного боку, наявність власної специфічної термінології, яку потрібно так чи інакше перекладати українською мовою. З іншого боку – феномена, що отримав назву "btukiiirtgualism". Суть цього феномену полягає у тому, що Європейський Союз – дуже динамічна організація, у якій постійно розвивається і змінюється система понять і термінів. Водночас, суть так званих "нових" понять і концепцій, що представляють ці терміни залишається по суті незмінною. Поряд з тим неточності перекладу можуть призвести до неправильного трактування. У якості прикладу можливо привести терміни "вільне пересування" або "свобода пересування", значення яких на перший погляд однакові. Однак на практиці термін "вільне пересування" тлумачиться у двох значеннях. По-перше, вільне пересування громадян Європейського Союзу, що містить право проживання та залишення на території держави-члена. Друге значення концепції «вільного пересування» передбачає свободу перетину внутрішніх кордонів без додаткових перевірок.

У свою чергу термін "свобода  пересування" відповідно до положень Директиви 2004/38 означає право робітника виїжджати з рідної держави-члена ЄС з метою працевлаштування в іншій державі-члені Євросоюзу (ст. 4); право безвізового в'їду на територію іншої держави-члена Євросоюзу за умови пред'явлення посвідчення особи або паспорта (ст. 5); право на отримання дозволу на проживання в державі-члені за умови пред'явлення посвідчення особи або паспорта та документа, який підтверджує працевлаштування робітника в цій державі (ст. 6); право членів родини робітника на отримання від держави перебування дозволу на проживання разом з робітником за умови пред'явлення документів, на підставі яких вони в'їхали до цієї держави; документів, що підтверджують їхні родинні стосунки з робітником або стан їхнього утримання робітником чи факт попереднього проживання разом з робітником (статті 7,8).

Професійний жаргон часто використовується в експертному середовищі як скорочення, які допомагають обговорювати складні  концепції, добре відомі всім. У цьому контексті можна навести інший приклад використання термінології, пов’язаної з Угодою про асоціацію, яка є предметом у переговорах між Україною та ЄС.

Саме зараз точиться багато розмов про "підписання", "парафування" чи "ратифікацію" Угоди про асоціацію, а також про "завершення переговорів". Як завжди, ці звичайні слова набувають специфічних значень, коли їх застосовують в спеціальному контексті, пов’язаному з ЄС. Отже, щоб уникнути непорозумінь, ось що вони означають:

• завершення переговорів: це момент часу, коли українські експерти та експерти ЄС, що ведуть переговори, завершили переговорний процес з усіх суттєвих позицій Угоди про асоціацію. На цій стадії відбувається парафування Угоди.
• підписання Угоди: після парафування Угоди юристи, перекладачі та експерти починають вичитувати узгоджений текст так, щоб виключити непевні моменти або різне формулювання того, про що було досягнуто домовленостей, а потім перекладають його на офіційні мови ЄС. Цей процес може тривати близько 6 місяців. Тривалість цього процесу відображає той факт, що, щойно Угода буде підписана обома сторонами, вона набере юридичної сили. Перед тим як Європейська Комісія підпише Угоду про асоціацію від імені ЄС, потрібне попереднє схвалення Європейської Ради, яка представляє всі держави-члени ЄС. Ми всі чекаємо на цю подію у листопаді цього року.
• ратифікація: після того, як Угода про асоціацію буде підписана, щоб вона набула чинності, її має ратифікувати український парламент, парламенти 27 держав-членів ЄС та Європейський Парламент.

Таким чином із наведених  прикладів ми бачимо наскільки важливим є правильне використання та розуміння термінів для успішної реалізації планів європейської інтеграції України.

На цей час глосарій Європейського  Союзу містить сотні термінологічних  визначень та абревіатур, які не можливо висвітлити в рамках однієї роботи. Тому сьогодні я зупинюся лише на одному аспекті зовнішньополітичної діяльності Європейського Союзу та, пов’язаних із ним термінах – це програма "Східне партнерство" у якій бере безпосередню участь Україна.

Програма Східного партнерства та її термінологія

Як зазначав президент Європейської Комісії Жозе Мануель Баррозу у своєму виступі в Університеті міста Лодзь у Польщі: "Європейська політика сусідства та Програма Східного партнерства мають пріоритетне значення в діяльності Європейського Союзу. Східне партнерство дає країнам учасницям можливість стратегічного вибору: чи хочуть вони мати проєвропейську орієнтацію? Щоб досягти цього, ми пропонуємо інституційні рамки, які наближають ці країни до Європейського Союзу".

Східне партнерство є історичним шансом для країн Східної Європи і Південного Кавказу мати тісну політичну та економічну інтеграцію з Європейським Союзом. Незалежно від того, чи вони зацікавлені у повному членстві чи у співпраці вони можуть розраховувати на підтримку ЄС у здійсненні національних реформ. Таку допомогу раніше отримували лише країни-кандидати на вступ до ЄС. Підставою для такої співпраці є поділ загальних цінностей ЄС: свобода, демократія, верховенство закону і повага до прав людини.

Починаючи з 2004 року всім країнам, які розташовані близько до кордонів ЄС була надана можливість стати бенефіціантами європейської Політики сусідства. Хоча й до цього ЄС через так звану ініціативу Барселонського процесу активно співпрацював з країнами Середземномор'я.

Вона була започаткована у листопаді 1995 року, під час іспанського головування в ЄС. Процес був спрямований на досягнення тіснішої економічної, політичної та соціальної інтеграції між ЄС та його середземноморськими сусідами. У той час ЄС ще не мав єдиної політики щодо своїх сусідів. Європейську політику сусідства, яка визначила єдиний підхід відносно як південних, так і східних сусідів Союзу, було розпочато лише через дев’ять років. Крім того, тоді Туреччина – ключовий гравець нової середземноморської ініціативи - ще не мала статусу країни-кандидата на вступ до ЄС, а відтак ще не стала будувати свої стосунки із ЄС на принципово новому рівні.

За роки свого існування Барселонський процес досяг певних результатів, найвідчутнішим із яких був початок створення масштабної середземноморської зони вільної торгівлі. У 2008 році ця ініціатива була розвинута шляхом створення Середземноморського союзу який об'єднав країни Середземномор'я та країни, що входять до Європейського Союзу.

Проте з плином часу виявилося, що держави-партнери, розташовані на південних  рубежах Євросоюзу, опинилися в  кращому становищі, ніж його східні сусіди, насамперед, внаслідок виділення  їм великих обсягів фінансування.

Натхненні цим історичним прикладом нові члени Європейського Союзу – країни Вишеградської групи (Польща, Чехія, Угорщина і Словаччина) та Балтії (Литва, Латвія і Естонія) почали наполегливий пошук шляхів надання допомоги сусіднім пострадянським країнам в їх модернізації шляхом проведення реалістичних політичних і економічних реформ.

Прагнучи виправити диспаритет, що склався, Польща 26 травня 2008 року за підтримки Швеції представила на Раді ЄС з загальних питань та зовнішніх зв'язків проект "Східне партнерство" (СП). Місяцем пізніше на своєму засіданні Європейська Рада доручила Європейській Комісії підготувати пропозиції зі Східного партнерства, акцентуючи увагу на необхідності використання диференційованого підходу, що враховує характер Європейської політики сусідства як єдиної та узгодженої політичної платформи.

За результатами 7 травня 2009 року в  Празі відбувся установчий саміт  нової програми, на якому була прийнята Спільна декларація Празького саміту Східного партнерства, яка визначила основні сфери і напрямки співпраці між ЄС та країнами-партнерами.

Згідно з основними  положеннями, Східне партнерство засновується на принципах верховенства права, належного управління, дотримання прав людини, поваги до меншин, а також принципів ринкової економіки та сталого розвитку, яким мають відповідати національні і політики та практики учасників програми.

Для підтримки проведення в країнах-партнерах політичних та соціально-економічних реформ передбачається розширювати зону економічної  і політичної стабільності на схід від Євросоюзу шляхом співпраці в чотирьох сферах - розвиток вільної торгівлі, надання фінансової допомоги, забезпечення енергетичної безпеки та полегшення візового режиму.

Посилення політичної взаємодії з  ЄС включає в себе:

підписання Угод про асоціацію, які передбачають створення поглибленої всеосяжної зони вільної торгівлі з кожною країною-партнером після їх вступу до Світової організації торгівлі;

далекосяжну інтеграцію в економіку ЄС з укладенням поглиблених угод про вільну торгівлю;

полегшення поїздок до ЄС шляхом поступової лібералізації віз, яка супроводжується заходами боротьби з нелегальною міграцією;

зміцнення системи енергетичної безпеки;

зростання фінансової допомоги.

Для створення безпечного середовища ЄС запропонував країнам-партнерам укласти «договори мобільності та безпеки».

Серед ключових напрямків  політики, які охоплюються такими договорами:

боротьба з нелегальною  міграцією;

удосконалення систем надання  притулку у відповідності зі стандартами  ЄС;

створення структур інтегрованого управління кордонами.

З метою визначення конкретних завдань  співпраці проводяться дискусії щодо чотирьох тематичних платформ:

демократія, належне управління та стабільність;

економічна інтеграція та зближення в конкретних сферах економіки;

енергобезпека;

контакти між людьми.

Програма Східного партнерства також передбачає надання підтримки зусиллям партнерів у впровадженні реформ за допомогою Програми Всеохоплюючої інституційної розбудови та багатосторонньої концепції з подолання спільних викликів.

Намічено розгорнути п'ять основних ініціатив з акцентом на багатостороннє співробітництво:

комплексна програма прикордонного контролю;

програма кредитування малих і середніх підприємств;

регіональні ринки електроенергії, підвищення енергоефективності та більш широке використання відновлюваних джерел енергії;

створення південного енергетичного коридору для диверсифікації транзитних шляхів і джерел постачання;

запобігання природних та антропогенних катастроф, а також ліквідація їх наслідків.

Важливою складовою Східного партнерства є розроблена з ініціативи Європейського Парламенту Програма парламентського співробітництва. Відповідно до цієї ініціативи  було прийнято рішення про формування парламентської асамблеї Східного партнерства ЄВРОНЕСТ у складі 120 чоловік - 60 представників Європарламенту та по 10 від кожної країни-учасниці.

Не менша увага приділяється в програмі також участі громадянського суспільства. З метою розвитку контактів  між неурядовими організаціями  та підтримки їх діалогу з органами державної влади створено відповідний Форум громадянського суспільства Східного партнерства.

Коротко підводячи підсумки зауважу, що термінологія Європейського Союзу є терміносистемою інтеграційного типу, специфічною особливістю якої є комплексний, міждисциплінарний характер. Різноманітність джерел залучення термінів є її характерною особливістю. Як інтеграційна терміносистема, термінологія ЄС представлена трьома категоріями термінів: власні терміни ЄС, запозичені терміни із суміжних галузей знань та запозичені слова спільної мови. Кожній з цих категорій притаманне своє специфічне коло проблем перекладу українською мовою, зокрема: адекватна передача форми вираження і змісту термінів; передача змісту; проблеми контекстуального перекладу.

З багатьох причин загальнополітичного, соціального та економічного характеру, пов'язаних з відмінностями реалій Європейського Союзу та нашої країни, у цілої низки термінів ЄС лише частково збігається денотат в українській мові або він відсутній взагалі, що потребує додаткових лінгвістичних досліджень.

З метою досягнення єдиного розуміння термінології, яка використовується в Програмі Східного партнерства мною було розроблено відповідний термінологічний глосарій, який я додаю до своєї роботи.

Більш розгорнутий глосарій термінів ЄС ви зможете знайти за інтернет-адресою, яка наведена на слайді - http://europa.dovidka.com.ua/

 

Дякую за увагу.

 

Додаток

Під час свого засідання  по Східному партнерству, що відбулося 18 лютого 2013 року, Рада міністрів ЄС із закордонних справ підтвердила свій намір підписати з Україною Угоду про асоціацію, включно із положеннями про створення глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі. Однак для цього Україна має вдатися до рішучих дій і досягти відчутного прогресу у трьох важливих сферах, на яких Рада ЄС наголосила у своїх висновках, ухвалених 10 грудня 2012 року.