Релігія скіфів

Автор: Пользователь скрыл имя, 29 Мая 2013 в 00:13, реферат

Описание работы

Пантеон скіфських божеств не поступався перед пантеонами більшості стародавніх цивілізацій. На чолі скіфського пантеону стояла богиня Табіті, що відповідала грецькій Гестії — богині домашнього вогнища. В ній, на думку вчених, втілювалося уявлення про родинну й родову єдність. Клятва царськими Гестіями (божествами царського вогнища) вважалася у скіфів найстрашнішою. Головним чоловічим божеством був бог Папай, що відповідав Зевсу. Згідно з етногенічною легендою він був родоначальником скіфів. Дружиною Папая вважалася богиня землі Апі, напівжінка-напівзмія, матір-прародичка скіфів. Образ змієногої богині зустрічається на золотих бляшках та багатьох інших речах скіфського вжитку.

Работа содержит 1 файл

релігія скіфів.doc

— 50.00 Кб (Скачать)

В житті скіфів, як і  у всіх давніх народів, величезну  роль відігравала релігія. В них  було широко поширене уявлення про  богів-тварин, які являли свою силу через явища природи, що знайшло  своє відображення в художній творчості. На більш пізньому етапі розвитку релігії скіфів, під впливом грецької міфології, у скіфів зявляються антропоморфні боги.

Пантеон скіфських божеств не поступався перед пантеонами більшості стародавніх  цивілізацій. На чолі скіфського пантеону стояла богиня Табіті, що відповідала  грецькій Гестії — богині домашнього вогнища. В ній, на думку вчених, втілювалося уявлення про родинну й родову єдність. Клятва царськими Гестіями (божествами царського вогнища) вважалася у скіфів найстрашнішою. Головним чоловічим божеством був бог Папай, що відповідав Зевсу. Згідно з етногенічною легендою він був родоначальником скіфів. Дружиною Папая вважалася богиня землі Апі, напівжінка-напівзмія, матір-прародичка скіфів. Образ змієногої богині зустрічається на золотих бляшках та багатьох інших речах скіфського вжитку.

За Геродотом: Богів вони шанують лише таких: найбільш за всіх-Гестію, потім Зевса і Гею, яку вважають за дружину Зевса. Після цих-Апполона, Афродіту, Уранію і Арея. Цих богів шанують усі скіфи, а ті, що називають іх цатськими скіфами, приносять жертви ще й Посейдонові. Скіфською мовою Гестія називається Табіті, Зевс, дуже правильно на мою думку називається Папай, Гея називається Апі, Апполон-Ойтосір, Афродіта Уранія-Арімпаса, а Посейдон-Тагімасад. Антропоморфні зображення Папая, Апі, Аргімпаси, Геракла є на золотих бляхах і бронзових навершях скіфів. В інших образах можна бачити символи бога сонця Гойтосіра (зображення орла, оленя, коня, сонячного знака). Якихось спеціальних храмів у скіфів не існувало; в жертву богам приносили худобу, найчастіше коней.

Особливе місце в  релігії скіфів займав бог війни, названий у Геродота по-грецьки —  Арес, без відповідного йому скіфського імені. Статуї, жертовники і храми вони за звичаєм не споруджують, за винятком лише його: для нього вони це роблять однаково під час усіх свят. Лише на честь цього божества споруджували спеціальні святилища у вигляді великих пірамід із хмизу з площадкою зверху, на якій встановлювали меч. Втіленням його був старовинний залізний меч. Кожний рік за словами Геродота, привозили 150 возів хвороста, так як від непогоди споруда постійно осідала.

Та не тільки меч, а  й лук із стрілами, секіра та інша зброя вважалися священними у  цього народу. Недарма всі ці предмети фігурували в переказах про походження скіфських племен, займали важливе  місце в культово-обрядових церемоніях.

В жертву богу війни приносили не тільки худобу, а й людей —  кожного сотого з військовополонених. На честь бога війни щорічно проводилися  свята з ушануванням воїнів, що відзначались у боях, почесною чашею  вина. На таких святах влаштовувалися ритуальні танці й змагання, сцени з яких (боротьба, стрільба з лука) зображені на золотих бляшках.

Жертви вони приносять так:  жертовна тварина стоїть із двома звязаними передніми ногами, а жрець стоїть позаду від тварини, тягне за кінець мотузки, перекидаючи тварину коли та падає. Він звертається до божества, якому приносить жертву, а потім обкручує навколо шиї тварини зашморг, встромляє в нього ціпок, крутить у всі боки і так задушує, не запалюючи вогню, не посипаючи борошном і не роблячи зливань. І коли він вже задушить тварину і обдере шкуру, починає куховарити. Отже, так приносять вони жертви всім богам і всяких таких тварин.

У скіфів існували особливі, священні місця. Одне з них пов'язано з  Гілеєю (Поліссям) в пониззі Дніпра, де, за легендою, проживала змієнога прародичка скіфів. Інше святилище знаходилось у місцевості Ексампей, де у Гіпаніс впадало гірке джерело під тією ж назвою. Тут стояв величезний бронзовий казан товщиною стінок у шість пальців, місткістю 600 амфор. Він був відлитий з великої кількості наконечників стріл, зібраних по одному від кожного скіфа за наказом царя Аріанта, який побажав довідатися про чисельність свого народу. Функції жерців належали царям і представникам родоплемінної аристократії.

Цілий ряд обрядів  і магічних дій пов'язувався з землеробством і культом родючості. Щорічне велике свято влаштовувалося на честь «священних дарів»: плуга, ярма, сокири і чаші, що нібито впали з неба. Це було свято пробудження природи, під час якого, як вважали, відбувався шлюб бога Папая з Апі (землею). Свято мало загальноскіфський характер і було близьке як кочовим, так і землеробським народам Скіфії.

В осілого населення  Лісостепу особливого значення набули землеробські культи. Під час розкопок ряду городищ знайдено спеціальні жертовники зі слідами вогню. Жертовники, відкриті на Пастирському й Мотронинському городищах на Черкащині, мали вигляд круглого підвищення діаметром близько 1 м, зверху якого було мископодібне заглиблення з сімома концентричними колами. Поверхня жертовників обпалена, навкруг знайдено багато вугілля, обвуглені колоски пшениці, кістки тварин. На городищі Караван (Сіверський Донець) відкрито жертовник, який являє собою глиняну «тарілку» діаметром 1,5 м, заввишки 25 см, до якої вела доріжка, викладена камінням. На жертовнику зберігся товстий шар обгорілої соломи, а поруч нього купа попелу, в якому знайдено коржики з глини з домішкою злаків та моделі зерен хлібних злаків і бобових рослин, виліплені з домішкою борошна. Ідея родючості уособлювалась і у виліплених з глини примітивних фігурках різних домашніх тварин.

В ідеології скіфів значне місце посідав анімізм. На деяких скіфських курганах іноді встановлювалися своєрідні скульптури — кам'яні «баби», що являють собою один із найдавніших творів монументального мистецтва. Це найчастіше грубо оброблені гранітні або вапнякові плити, на яких невисоким рельєфом висічено зображення скіфського воїна. На обличчі позначені очі, ніс, рот, рідко — вуса та борода. На шиї в більшості випадків відтворено гривню. З інших деталей спорядження виділявся пояс, до якого підвішені зліва сагайдак з луком, а спереду — короткий меч-акінак. Руки зігнуті в ліктях. У лівій (рідше — у правій) руці — ритон, піднятий до підборіддя. На деяких стелах набір скіфських атрибутів буває повнішим. Інколи на голові прорисовано шолом, а на тулубі — панцир. Праворуч біля пояса — бойова сокира і другий довгий меч; трапляються стели, на яких зображено підвішені до пояса довгий ніж, брусок і навіть чаша. У багатьох випадках підкреслено ознаки чоловічої статі. Мабуть, ці кам'яні статуї, присвячені культу предків, втілюють образ божественного прародича скіфів.

Скіфи свято поважали звичаї предків, додержувалися вірності племінним богам. Віровідступництво  каралося смертю. Та все ж, тісні контакти з античними містами-колоніями поступово робили вплив на духовну культуру скіфів. Вже з V-IV ст. до н.е. побут місцевої знаті еллінізується, а згодом і релігія. Цій меті з успіхом служив «сумісний» культ Геракла-Таргітая.

У скіфів функції жерців зазвичай виконували царі і представники знаті, проте разом з цим існував і відособлений прошарок жерців. Які-небудь спеціальні храми не споруджувалися, а в жертву богам (за винятком бога війни) приносили худобу, найчастіше - коней. На Нікопольщині в жіночих похованнях (скоріше за все, знахарок або жриць) зустрічаються магічні предмети - дзеркала, деякі види судин, кінська узда, очищені щипці, жертовні бронзові ножі (їх зазвичай знаходять попарно). Цінні відомості про жерців енереїв (анареїв) залишив давньогрецький історик Геродот: «Енерєї - жінкоподібні чоловіки - говорять, що мистецтво ворожіння даровано їм Афродитою. Ворожать вони за допомогою липової мочали. Мачалу цю розрізають на три частини і смужки намотують навколо пальців, а потім знов розпускають і при цьому вимовляють провісництва». Енереї могли звинуватити будь-якого скіфа у порушенні, священної клятви царського вогнища. Якщо провину нещасного вдавалося довести, його чекала неминуча страта, а все майно діставалося жерцям. Проте і самих жерців могли оголосити лжепророками і стратити. У скіфів, по словах Геродота, існував навіть особливий вид страти для віщунів, які провинилися: «На запряжений биками віз навалюють доверху хворосту. Віщунів із зв'язаними ногами і скрученими за спиною руками засовують в купу хворосту. Хворост підпалюють і потім лякають і поганяють биків. Нерідко разом з віщунами у вогні гинуть і бики. Але все таки, коли дишло обгорить, бикам іноді вдається врятуватися, отримавши опіки».

Різного роду жертвоприношенням  відводилася головна роль в релігійних ритуалах скіфів. Питання релігійних напоїв було найпростішим видом жертви. Крім того, всім божествам приносили в жертву коней та інших домашніх тварин, а Аресу ще крім цього і кожного сотого захопленого ворога. Такими кровавими дарами люди надіялися домогтися покровительства своїх божественних владик, змилостивити їх. Людське жертвоприношення практикувалося при похованні скіфських царів, яким прписувалося божественне походження. Погребальний обряд скіфів, звязаний з культом предків, був оснований на вірі в безсмертя людської душі. Поклоніння мертвим з ціллю знайти в них духів-оберегів виражалося у прагненні співродичів забезпечити померлим загробне існування, подібне людському їх життю. Саме тому похорони найбільш могутніх осіб супроводжувалися не тільки багатими приношеннями, але і ритуальним вбивством залежних від них людей-наложниць, охоронців, слуг. Суспільні культові обряди проводилися вождями та іншими представниками аристократії. Своєрідну жрецеву касту складали маги-пророкувальники, які начебто мали дар передбачення з допомогою гадання на пучках священних івових прутиків. 

Геродот також описував спосіб очищення після похоронів  у скіфів. Він розповідає, що скіфи  влаштовують шалаш з трьох  нахилених одна до одної палиць, верхні кінці яких звязували і покривали войлоком. Через отвір у стіні в нього кладуться розкалені каміння, на які насипалося конопляне насіння: завдяки цьому в шалаші збирається багато диму, і скіфи ревуть від задоволення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Термінологія:

 

Фетишизм — віра в надприродні властивості різних предметів або об'єктів. Фетиші — це, як правило, матеріальні предмети, яким приписуються надприродні властивості. У скіфів це — стріла, плуг, чаша, пізніше — меч.

 

Магія (буквально — чаклунство) — віра в існування надприродних засобів впливу на природу і людину. Існує багато різновидів магії: виробнича, лікувальна, землеробська, рибальська, військова тощо.

 

Землеробські культи — це поклоніння богам-покровителям землеробства, тваринництва та інших господарських занять. Особливо шанувалися богині, що впливали на родючість полів, розвиток рослинного і тваринного світу.

 

Шаманство — це віра в методи екстатичного спілкування з надприродними силами спеціально визначених для цього осіб. Вірили, що дух (злий чи добрий) може вселитися в шамана і чинити певні дії. Шаманам приписувалась здатність передбачення, узнавання, супроводжувати померлого у підземному світі, впливу на довкілля, забезпечення успіху для роду, його захист від різних негод. Шамани — прообраз штатних служителів культу в розвинених релігіях.

 

анімізм — культ предків і вшанування померлих, пов'язаний з вірою у безсмертя душі й існування потойбічного світу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     Список використаних джерел та літератури:

 

  1. Геродот. Мельпомена.
  2. Скифы - Ленинград. Искуство, 1981р.
  3. Бессонова С.С. Скифский Арей - Москва.: Наука, 1976р.
  4. Галаніна Л.К., Грязнов М.П., Доманський Я.В., Смірнова Г.І. Скифия и Алтай -  Ленинград. Советский художник, 1966р.
  5. Тайлор Е.Б. Первобытная культура - Москва. Издательство политической литературы, 1989р.

 


Информация о работе Релігія скіфів