Релігієзнавство як явище духовної культури

5.      Релігієзнавство як явище духовної культури

Релігієзнавство — це комплексна галузь наукових досліджень, що вивчає суспільно-історичну природу релігії, її механізми в соціальних зв'язках з економічними, політичними і духовними структурами сус­пільства та її вплив на особистість віруючих у певні історичні пе­ріоди, розглядає релігію як складову соціуму, що у певний спосіб впли­ває на свідомість людини.

Релігієзнавство поділяється на два великих напрямки (розділи):

Поряд із релігієзнавством функціонує богослов'я; воно стоїть на позиціях утвердження системи релігійних догматів, обгрунтуван­ня "абсолютних " істин, що доводять надчасову, надпросторову при­роду Бога. Як правило, богослови кожної конфесії постулюють пріоритети лише свого напрямку, заперечуючи інші. Богослов'я — середньоадаптована система, яка враховує наукові досягнення і намагається втілювати їх у свої концепції, і це при тому, що ра­ніше вони повністю заперечувалися іншими вірами. Згадаємо, як сприймалось отцями церкви вчення М. Коперника та Г. Галілея про значення і місце Землі у Всесвіті. На основі вироблених докт­рин релігійні авторитети формують позиції церкви у суспільстві, прищеплюють віруючим догмати соціально корисних дій, залуча­ють до церковних організацій і громад якомога більше прихожан. Богословська релігійна думка намагається спрямувати суспільний процес на сприйняття і реалізацію релігійних істин, викладених у канонічних книгах — Біблії, Корані та ін.

Релігієзнавство та богослов'я певною мірою є протилежними, незважаючи на те, що їх об'єднує один предмет дослідження. Це різні системи духовних і культурних цінностей, які не можна ото­тожнювати.

6.      Мистецтво як явище духовної культури

Іноді елементи культури, взаємодіючи між собою, породжують самостійні феномени, яким, наприклад, є релігійне мистецтво.

Мисте́цтво — одна з форм суспільної свідомості; вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах, відповідно до певних естетичних ідеалів. У широкому сенсі мистецтвом називають досконале вміння в якійсь справі, галузі; майстерність. Розвиток мистецтва як елемента духовної культури обумовлюється як загальними закономірностями буття людини й людства, так і естетично-художніми закономірностями, естетично-художніми поглядами, ідеалами й традиціями.

Існують цілі періоди в історії культури, коли можна говорити про повне підкорення мистецтва релігійним світоглядом: це західноєвропейське мистецтво епохи Середньовіччя, буддистськета мусульманське мистецтво, грецьке мистецтво докласичного періоду VIII - VI ст. до н. е. та ін. В цьому випадку характерною особливістю мистецтва буде те, що воно наближає віруючого до Бога, та правильніше говорить не про дихотомію мистецтво-релігія, а про релігійне мистецтво.

В релігійного мистецтва є свої закономірності; воно завжди символічне, твориться у відповідності до певних канонів, тобто регламентується релігійними інститутами, та частіше за усе знеособлено. Ми не знаємо імен митців, що розписали стіни буддійських печерних храмів Аджанти, авторів ікон, які розрізняємо лише за специфічною манерою новгородською, псковською чи московською шкіл, невідомі й майстри, що створили чудові арабески мусульманських орнаментів. Вітчизняний філософ А. В. Лосєв відмітив, що символ - це, з одного боку, знак, замінник предмета, а з іншого - образ, що несе у собі певний зміст, сенс.

Релігійне мистецтво відрізняється особливою символічністю. У буддійській культурі символом Будди можуть бути квітка лотоса (легенда оповідає: як тільки принц Гаутама зробив свої перші кроки, у кожному із слідів розквітла прекрасна квітка лотоса); кінь, віл, лев та слон - втілення Будди в інших життях. Згідно канонам, у зображенні Будди присутні 32 обов'язкові та 80 вторинні признаки-символи: пучок волосся на голові - ушніша- символ його мудрості, положення руки на рівні грудей - символ безстрашності і т. ін.

В мусульманській архітектурі купол мечеті - символ божественної краси, вежа мінарету - символ божественної величі, написи на стінах мечеті - символ божого імені Аллаха. У православній культурі церква, збудована у вигляді видовженого корабля - Ноєв Кочег, котрий "веде нас морем життя до тихої пристані у Царстві Небесному"; у вигляді многокутника, нібито зірки, означає, що церква, схожа на дороговказну зірку, сяє в цьому світі".

Князь Є. Трубецькой, називаючи руську ікону "розумобаченям у фарбах", стверджував, що за "незрівнянної мовою" релігійних символів стоїть питання про сенс життя. Раніше навіть неосвічені люди могли "прочитати" ікону, побачити потаємний сенс у рухах, жестах, персонажах. Так, східні мудреці - волхви, що прийшли вклонитися немовляті Христу, зображувались у вигляді юнака, зрілого чоловіка та літнього чоловіка: це не тільки відбивало етапи людського життя - все людство, незалежно від віку, має прийти до нової християнської віри. У складній композиції ікони "Різдва Христова" зображення Йосипа, що сидить у самотності, із напівзакритими очима, символізувало тишу, нічний спокій різдвяної ночі. Глибоко символічною є мова жестів на іконі: рука, що протягнута вперед долонею догори, означає покірність; рука, притулена до щоки зображеного персонажа, - символ смутку.

Релігія та мистецтво звертаються до найтонших ниточок людської душі. Не раптово під час розквіту художньої культури в епоху Відродження саме через релігійні сюжети стверджувались гуманістичні ідеали.

Висновок

Отже, релігія є однією з форм суспільної свідомості, яка відображає дійсність в образах і міфах та утверджує віру в їхню реальність.
Релігія, на відміну від таких конкретніших форм суспільної свідомості, як мораль, політика, право, претендує на всебічне відображення дійсності. Вона виступає і як світогляд, а саме — як система поглядів на світ і місце людей у ньому, на принципи їхньої повсякденної поведінки.

Культура пов'язана з людською працею над задоволенням зростаючих потреб, з постійним розвитком людських сил і здібностей, що втілюються в предметах творчої праці, з усією сукупністю цінностей, які є опредмеченим результатом творчої діяльності.

Таким чином, у культурі немає нічого божественного чи надприродного, її розвиток зумовлений не релігією і не свідомістю, а творчою працею. Релігія є продуктом діяльності широких верств населення, які в процесі суспільної практики за певних історичних умов створили систему ілюзорної компенсації неповноцінності свого буття. Згодом цей результат стихійної творчості мас через діяльність богословів трансформується певною мірою у струнке віровчення.

Релігія як форма суспільної свідомості та світогляд є однією з найдавніших і найпоширеніших сфер духовної культури людства.

За допомогою релігійної символіки отриманий людством досвід вбудовується в глибинні світоглядні пласти, формуючи релігійне світогляд у його цілісності і всеосяжність. Релігія може бути зрозуміла як символічна модель світу, яка узагальнює і за певними принципами впорядковує весь досвід відносини людини до природи і космосу, до самого себе і всьому людству.

А на завершення хочеться написати слова М. Бора, "людство зробило два найбільших відкриття, одне - що Бог є, друге - що Бога немає". І, можливо, не настільки важливо, який із цих точок зору дотримується кожен з нас у своєму самовизначенні у світі, а важливо знайти ту дорогу, яка приведе нас до Храму.

Література

1.      www.world-religёion.net

2.      Косуха І. І, Наука про походження релігії. — К., 1996.

3.      http://readbookz.com/book/164/4839.html

4.      http://refs.co.ua/66640-Duhovnost_i_kul_tura.html

5.      Релігієзнавство. Підручник за ред. Калініна Ю.А. та ін. – К., 2000

25