Етимология в науке

вияв у специфічному підборі  або ж творенні слів і форм їх синтаксичного 

сполучення, що вводяться  в текст твору й виражають  емоційну, смислову,

комунікативну спрямованість  його мови. В романі читач сприймає не мову

іншого суб'єкта, а саму мову, яка тільки збуджує його розумову діяльність

і він, розуміючи, що йому кажуть, думає своєю власною думкою, формує

судження зі свого власного «матеріалу» (мається на увазі його життєвий

досвід, інтелектуальність, емоційний стан).Власне сприйняття змінюється

розумінням – усвідомленням  авторського задуму і методів  його текстового

вираження [4, 84]. Тому, на нашу думку, існує значна різниця між  емоцій-110

Записки з романо-германської  філології. – вип. 25. – 2010 р.

ним значенням, яким автор  роману наділяє свій текст і емоційним  образом,

який створює в своїй  уяві читач, ґрунтуючись на власному досвіді і чуттє-

вому сприйнятті тексту. Здатність  роману хвилювати, впливати, змушувати 

переживати зміст, приносити  задоволення чи смуток завжди визнавалася 

його основною якістю.Текст  становить собою єдність процесу  і результату

діяльності.

На початку роману Фредеріка  Беґбедера «Новели під екстазі» читачу

пропонуються такі питання 

Comment vous appelez-tu ? Est-ce que tu voulez m'épouser ? Pourrais-tu me

dire où nous sommes en ce moment ? [6, 15]

Як Вас тебе звуть? Чи хочете ти на мені одружитися? Не підкажеш

де ми в цей час знаходимось? – авт. пер.,

які можуть здатися позбавленими здорового глузду, сенсу і граматики. На

емоційному рівні даний  уривок сприймається перш за все як насміх, зну-

щання. Але, приймаючи до уваги  назву роману і той факт, що з  таких питань,

які врешті-решт лишаються  риторичними, складається весь перший розділ,

стає зрозумілим, що таким  чином автор відображає свій душевний стан – 

він намагається розібратися  в собі. Питання не є цинізмом чи глузуванням,

вони є розпачем, останньою  надією не загубити свою особистість. Отже,

багатозначність та багатовживаність емоційності найчіткіше проявляється

в тексті, який інтегрує її різні  категоріальні прояви. В цьому  випадку автор 

тяжіє до питальних конструкцій.

За формулюванням А. Є.Кибріка, в рамках кожного мовного акту текст 

об'єктивно існує в поточній свідомості автора, що створює текст, і в поточній

свідомості адресата, тобто  читача, що відтворює текст. А емоція, як дина-

мічне явище, становить собою  процес постійного виникнення, протікання

і припинення емоційних образів  та зовнішнього прояву емоційних  явищ

[2, 296]. Таким чином, можна  говорити про різні варіанти  одного і того ж 

літературного твору. Емоція, яку переживає автор роману не обов’язково 

має відтворитися в свідомості читача, адже одні і ті самі слова  можуть ви-

ражати різні емоції, так  само як і одна емоція може бути виражена різними 

лексичними одиницями. Тобто, можна отримати два варіанти одного роману:

перший (основний) авторський варіант, оснований на інтелектуальному рівні,

життєвому досвіді, особливостях світосприйняття індивідуальної картини 

світу автора, його точки  зору на об'єкт зображення та другий – варіант чи-

тача (реципієнта), оснований  на його емоційному стані під час  прочитання

роману.

Відомо, що письмовий текст  є комунікацією, але не активною, а її

відстроченою формою, яка  характеризується низкою таких специфічних 

властивостей, як попередня  підготовленість, послідовність, зв'язаність,

завершеність та ін., які  дозволяють розглядати його змістовну  і формальну 

структуру як реалізацію авторського  задуму. Текст – це акт комунікації, а у 111

кабаненко а. в. емОціЯ Як динамічне  лінгвістичне ЯвиЩе у сучаснОму ...

кожному комунікативному  акті зосереджені наступні фази: комунікативна 

діяльність автора і комунікативна  діяльність читача.Аналіз особистості  авто-

ра тексту, як одного з  комунікантів, має важливе, якщо не головне, значення

для декодування тексту читачем, максимального наближення до авторського 

задуму, та відповідності  авторській інтенції реагування на текст. Так, озна-

йомившись з біографією французького письменника кінця ХХ століття Ерве

Ґібера, який був хворий на СНІД і помер у 36 років, після спроби покінчити 

життя самогубством, читач  знаходить пояснення наявності  великої кількості 

емоційно негативної лексики, яка зустрічається практично  на кожній сторінці

його роману: сontre tous, la mort dans le miroir, pire désespoir, l’horreur, une

issue fatale, ne laisser aucun répit, une frayeur etc.(проти всіх, смерть у дзер  смерть у дзер--

калі, найгірший відчай, жах, фатальний кінець, не даючи передиху, страх та

ін.) [7]. Особистість автора, з одного боку, статична і постійна, але, з іншого

боку, вона динамічна, коректується інтенціями співрозмовника, його типом 

реагування і самим  способом ведення дискурсу. У дискурсі особистості 

комунікантів представлені наступним чином: автор для себе, автор в тексті,

автор для читача, читач  для себе і читач для автора [4, 161]. При наявності 

такої багаторівневої включеності, автор приховує свої справжні наміри і 

постає в іншому фокусі як на основі висловлювання, так і  виходячи з його

сприйняття читачем. Емоції, висловлені автором в тексті, вже  не належать

тільки автору, вони варіюються в залежності від того як їх сприймає читач.

Таким чином, емоційний світ автора і читача є двома основними  складовими

сучасного французького постмодерністського  роману.

Особистість читача також  неоднозначна. Звертаючись до нього, автор 

по-своєму інтерпретує читача, апелюючи до нього як до відомої  особистості,

але кожний окремий читач  є окремою індивідуальністю зі своїм  власним ін-

телектуальним та емоційним  досвідом [4, 155-162]. Читач не лише якимось 

чином сприймає відображений в літературному тексті оточуючий  світ та

його явища, а завжди якось  відноситься до нього, при чому це відношення

є своєрідним переживанням. Одна й та сама подія в когось викликає смуток,

а в когось радість, кожна  людина щось любить, а до чогось байдужа, щось

викликає в неї бурхливі відчуття, а щось лише огиду.

Будучи соціокультурним  феноменом, письмовий текст є  втіленням цін-

нісних констант даної  культурної системи конкретного  історичного періо-

ду. Саме тому цілком логічно  було б припустити, що автор і  читач, будучи

представниками одного культурного  та часового простору, мають однаково

виражати та сприймати  емоційні образи. Проте, на загальне емоційне ста-

новище особистості впливає  не тільки загальнокультурний (колективний)

рівень свідомості, але  її власний особистісний емоційний  стан. Це поясню-

ється тим, що емоційна сфера  вважається чи не найскладнішою системою

людини. Емоції є одним  з основних і всепроникних аспектів людського 

досвіду, тому мовні засоби, що використовуються при вираженні  почуттів 112

Записки з романо-германської  філології. – вип. 25. – 2010 р.

автора на емоційну сферу  читача можуть впливати абсолютно несподіваним

чином, відмінним від авторського  задуму.

О. О. Селіванова наголошує  на тому, що у продукуванні тексту бере

участь такий граничний  компонент свідомості як колективне несвідоме.

Вторгнення несвідомого  відбувається на довербальному етапі, демонстру-

ючи несподівані результати на наступному лінгвістичному етапі. При  ство-

ренні цілісного тексту під  час внутрішнього програмування  автор вирішує 

якою буде його структура, смислова та емоційна наповненість. Одна і та ж 

інформація може мати різне  лінгвістичне кодування в романі, в залежності

від рішення автора. Таким  чином, змістовий аспект тексту передбачає оріє-

нтацію на читача, його певну  підготовленість і, зокрема, наявність  в нього 

деяких знань, спільних з  автором, не виражених у тексті і  таких, що мають 

бути «домислені» читачем. Розуміння авторської думки, всього тексту в ці-

лому і є усвідомленням  авторських і текстових стратегій [4, 78-83]. Однак 

логічним буде припустити, що в такому випадку не можна очікувати  повної

відповідності в парадигмі  автор-читач, тому що при породженні роману автор 

базується на власних загальних  уявленнях і поняттях, не орієнтуючись на

одного конкретного індивіда. При сприйнятті роману свідомості реципієнта

більшою мірою нав'язується чужа свідомість, хоча інтерпретація  тексту може

варіюватися. Кінцевим результатом  розуміння тексту є придбання  свідомістю

читача тієї когнітивної  моделі, яку задумав автор.

«... un canari blanc... Il chantait surtout le matin ; pourtant il ne semblait

pas joyeux ; mais un canari peut-il être joyeux ? La joie est une émotion

intense et profonde... on peut la rapprocher de l’ivresse, du ravissement, de

l’extase». [8, 19]

«…біла канарка...Вона співала  в основному вранці, проте вона не здава-

лася радісною, але чи може канарка бути радісною? Радість є  емоція

сильна і глибока ... вона може бути викликана сп’янінням, захватом,

екстазом» – авт. пер.

Щоб наблизити читача до свого  емоційного стану, автор роману уда-

ється до елементарного порівняння. Але такі лексичні одиниці як la joie,

une émotion intense et profonde, rapprocher de l’ivresse, du ravissement, de

l’extase (радість, емоція  сильна і глибока, викликана  сп’янінням, захватом,

екстазом), дозволяють читачу наблизитися до автора, його чуттєвого  стану 

та зрозуміти емоційне підґрунтя роману. Автор, базуючись  на загальному

уявленні про таке поняття  як радість, дає йому особистісну  оцінку, таким 

чином, пропонуючи читачу стати  тим єдиним і конкретним індивідом, який

зможе подивитися на текст  з авторської точки зору, зайняти  місце ближче

до автора ніж до читача в парадигмі автор-читач.

Необхідно також відзначити, що дійсний світ емоцій і їх мовне 

відображення ніколи не будуть збігатися. За В. І. Шаховським мова

однакова для всіх і  різна для кожного перш за все  у сфері її емотивності, 113

кабаненко а. в. емОціЯ Як динамічне  лінгвістичне ЯвиЩе у сучаснОму ...

де діапазон варіювання та імпровізації семантики мовних одиниць  у сфері 

їх особистісних емотивних  значень найширший і найрізноманітніший

[5, 137]. Тобто мова художнього  тексту живе за своїми власними  законами,

відмінними від життя  природної мови. Крім спеціальних  мовних засобів,

а саме емотивних, образних, стилістично маркованих, експресивною може

виявитися будь-яка нейтральна одиниця мови в залежності від  цілей авто-

ра та від контексту. В. І. Шаховський наголошує, що вираження  емоційної 

мовленнєвої оболонки твору  стає можливим за рахунок того, що основний

відсоток її слів у більшості  складають загальновживані слова  та сталі форми 

їх синтаксичного сполучення, що, в силу своєї загальновживаності, ста-

новлять узвичаєну мовленнєву норму [5, 181-182]. З цього можна зробити 

висновок, що на основі цієї норми спеціально підібрані автором  слова та

форми їх сполучень сприймаються як такий відступ від неї, який порушує 

передбачувану та очікувану  нормативність форми словесного вираження.

Спеціально підібрана  автором лексика, виступаючи як певна  несподіван-

ка, яка через свою незвичайність, а інколи неповну зрозумілість мимоволі

затримує на собі увагу  і, посилюючи враження, сприяє збудженню  творчої 

уяви – викликає у читача певного роду емоційні переживання. До того ж,

один і той самий  читач сприймає текст по-різному, оскільки змінюється

його стан, що приводить  до актуалізації чи нівелювання різних смислових 

навантажень, виражених у  тексті. Кожного разу при новому прочитанні

французького постмодерністського  роману читач одержує іншу смислову

картину, котра викликає в  нього інші емоції, переживання й  почуття. Отже,

художній текст генерує  у свідомості читача кожного разу все нові й нові сми-

сли і чим більше значення мають для читача події, що описуються автором 

роману, тим глибшим буде його емоційне переживання.

«J’ai eu le sida... mon sang amorçait un processus de faillite... je n’avais

avoué à personne, sauf aux amis qui se comptent sur les doigts d’une main» 

[7, 9].

«Я хворий на СНІД ... Моя  кров розпочала процес банкрутства ... Я не

зізнався нікому, крім друзів, яких можна перерахувати на пальцях  однієї

руки – авт. пер.

Відомо, що людина здатна відчувати  кілька емоцій і станів одночасно, в 

результаті чого виникають  складні емоції, які описуються складними  конс-

трукціями. Трьома реченнями  автор описує історію свого життя, ставлення 

до хвороби та стосунки з оточуючими його людьми. Емоційний  контекст,

завдяки особливостям своєї  семантики, здатний повністю редукувати зна-

чення слова, нейтрального в  емоційному плані, і представити  його як кон-

текстуально емоційно забарвлену одиницю. Наприклад, лексична одиниця 

faillite (банкрутство) набуває  в даному контексті не тільки  нове значення,

але емоційне забарвлення  не властиве банківсько-економічній  лексиці. 114

Записки з романо-германської  філології. – вип. 25. – 2010 р.

Сучасний французький  постмодерністський роман в першу  чергу спі-

вставляється зі світом емоцій та почуттів людини. Дослідження емоції в 

такому тексті цікаве тим, що про справжню природу людських почуттів,

пристрастей, емоцій, про  їхню силу можна дізнатися завдяки  тій формі,

яку вони набувають, потрапляючи  з внутрішнього світу у зовнішній, тобто 

від автора до читача. Ґрунтуючись  на комунікативному підході, В. А. Мас-