Лекции по "Риторике"

Сини мої, гайдамаки!

 Світ широкий, воля,—

Ідіть, сини, погуляти,

 Пошукайте  долі.

 Сини мої  невеликі,

 Нерозумні  діти,

 Хто вас  щиро без матері

 Привітає  в світі?

 Сини мої,  орли мої!

 Летіть  в Україну...

Шевченко володів могутньою  енергією красного слова, бо залучав  внутрішнього співрозмовника до думання, осмислення й переживання над вічними проблемами боротьби добра і зла, правди і кривди:

 І день іде, і ніч іде.

 І, голову  схопивши в руки,

 Дивуєшся, чому не йде

 Апостол  правди і науки?

Отже, богонатхненна творчість  Т. Г. Шевченка є мистецьким ідеалом інтелектуального, морально-духовного служіння народові СЛОВОМ ПРАВДИ. Поети, молоді оратори Нової України все глибше й глибше проникають у сокровенні глибини творчої лабораторії Кобзаря, бо на цьому фундаменті розбудовується національна школа красного письменства й красномовства. Про це свідчать численні братства шанувальників творчості Т. Г. Шевченка, які провадять велику науково-практичну, пропагандистську діяльність.

Геніальний поет сміливо  й органічно поєднує два могутні  стильові потоки — класичне й фольклорне, які в синтезі передають невичерпне багатство й потенції Поезії від Бога, де художня Правда оживає магією краси СЛОВА, яка наче з небес спустилася на землю й своїми чарами, любов’ю зігріла серце поета — серця шанувальників красного слова.

Митрополит Іларіон (професор Іван Огієнко) так визначив високу духовність поезії Т. Г. Шевченка: „...ніхто з  наших письменників, ні до Шевченка, ні по ньому, не писав таким справді  виразним релігійним стилем, в якому  кожна рисочка релігійна, кожне слово не суперечить чесности думання. Я б сказав, що в світовій літературі ніхто з світських письменників не перевищив Шевченкового релігійного стилю й змісту”.

Отже, античний риторичний пафос, як і класичний поетичний  пафос, змішуючись, об’єднуючись із сферою прозаїчною, у новітню добу творять феномен нової поетичної естетики: художньому пізнанню відкривається єдина, синкретична дійсність, єдність ідеального і низького, ідеального і матеріального, поетичного і прозаїчного, дифузія „високого” і „низького”, божественного і земного через Шевченкове „мистецтво простоти”, бо він був апостолом Правди і Свободи.

 

 

6. Функція ораторства  у сучасному світі.

 

Заговори, щоб  я те6е побачив.

Сократ

 

Якщо хто  вирішив оволодіти красномовством по-справжньому, він повинен бути людиною  справедливою.

Платон

 

 

Розробка змісту й  методів навчання у педагогічних класах шкіл нового типу України (гімназія, ліцей, коледж, школа-гімназія тощо) на принципах гуманізації та демократизації суспільного життя загалом, гуманізації  та гуманітаризації освіти зокрема, формування культури риторичної особистості майбутнього вчителя зумовила введення курсу риторики як навчального предмету до нових навчальних планів. Завданням викладання цього класичного гуманітарного предмета є підвищення як загальної культури, так і культури мислення, мовлення, публічного переконуючого спілкування особистості — формування риторичної особистості на базі підвищення її мовленнєвої культури (монологічне та діалогічне мовлення). Ці позитивні зміни у реформованій освіті України останніми роками особливо активізувалися. Цьому сприяє початок процесу розбудови молодої демократичної держави і вияв дефіциту мовленнєво-мисленнєвої та комунікативної культури випускників шкіл, вищих навчальних закладів.

У кінцевому результаті навчання риториці передбачає формування таких умінь: 

• вести бесіду на побутові, політичні, ділові, філософські, історичні та інші теми, які входять до кола культурної, компетентної людини; 
• слухати й чути співрозмовника, коректно й етично подавати репліки, вступати до розмови, доповнюючи і розвиваючи тему бесіди, арґументовано заперечуючи співрозмовникові за суттю проблеми; 
• брати участь у дебатах з проблеми, у якій дискутант є достатньо компетентним, викладає свої думки й судження за нормами літературного мовлення на рівні чітко регламентованих вимог до виступу; 
• брати участь у дискусіях, суперечках, зберігаючи усі логічні, етико-психологічні й педагогічні закони, правила; послідовно й доказово відстоювати  свої погляди,  якщо вони спрямовані  на  конструктивне  розв’язання проблеми; 
• виступати перед аудиторією із невеликою за обсягом монологічною промовою (різною за жанрами) на доступну тему, коректуючи її зміст, обсяг залежно від ситуації; 
• вільно викладати свої думки у формі листа, статті; висловлювати оцінки, переконання, коментарі стосовно певного жанру, виходячи із загальноприйнятих правил; 
• розуміти риси національної специфіки виступів та риторичних текстів із скарбниці українського красномовства.

Основні форми роботи:

—  аналітичне, навчальне читання, самостійна лексикографічна робота із різноманітною довідковою літературою;

•  елементи оглядового, орієнтуючого читання (зміст анотації, передмова, висновки, післямова тощо) з метою виявлення образу автора і його задуму; 
• складання власних анотацій до текстів навчального, науково-популярного, художнього жанрів; 
• підготовка гри, конкурсу на найкраще запитання (гостре, неординарне, актуальне), зокрема гра „Прес-конференція з актуальних проблем сучасності” (екологія, духовність, культура тощо);  
• стислі, цікаві повідомлення з матеріалів; 
• різноманітні ситуативні ігри на правила й культуру поведінки у різних сферах комунікації,  
• написання індивідуальних та колективних листів у газету, на радіо, телебачення з актуальної проблеми суспільного життя, з проблем культури, освіти тощо;

   —  конкурс на краще читання власної поезії, оповідання, байки тощо. При цьому можна запропонувати завдання творчого характеру: 

1. Підготувати питання для „круглого столу” з актуальної теми. Взяти активну участь у його проведенні, дотримуючись правил культури спілкування. 
2. Розробити сценарій колективного заходу. 
3. Продумати ігри на основі діалогу, з метою закріплення навичок культури спілкування.

4. Провести конкурс  на тему: „Діалоги Платона” або  „Сократівські бесіди” із дотриманням  діалогової культури спілкування.

 

Виховання культури риторичної особистості вчителя  базується на головних принципах педагогіки, риторики, психології, мистецтва. Теорія особистісно-діяльнісного підходу особливо чітко висвітлена у концепціях Виготського, Станіславського.

На нашу думку, виховання  культури риторичної особистості студента вищого навчального закладу вимагає  формування умінь на основі тісного  зв’язку із вихованням мовленнєвої  культури особистості, для чого необхідно  вводити в курс навчальні дисципліни, які формують мисленнєво-мовленнєву та комунікативну культуру студента, зокрема: культура мовлення, іноземна мова, логіка, педагогіка, психологія, філософія, риторика, ораторське мистецтво, мистецтво ділового спілкування. Зміст програми риторики включає знання теорії та історії риторики, красномовства.

Зміст системи передбачає створення передумов для теоретико-практичного  оволодіння студентами ораторськими уміннями як способом педагогічного впливу на учня.

У кінцевому результаті навчання риториці виділяють такі уміння студентів:

— вести розгорнутий монолог (лекцію тощо) з фахової проблематики;

— вести ефективну, конструктивну бесіду на будь-яку тему з кола культурної, високоосвіченої людини;

— володіти полемічним мистецтвом, етичною культурою конструктивного діалогу та полілогу (диспут, полеміка, дискусія);

— володіти етикою оратора;

— виробити індивідуальний образ оратора, власний ораторський стиль;

— розуміти і виявляти риси національної специфіки виступів та риторичних текстів із скарбниці українського красномоства.

Методи мовлення, запропоновані  у формуючому педагогічному експерименті, сприяють оптимізації діяльності студентів: мовленнєвої, комунікативної, творчої, педагогічної.

Окрім класичних методів, ефективними методами у формуванні риторичної особистості студента виявилися такі: метод ділових ігор, метод словесної дії, розв’язання ситуативних завдань, творчі конкурси, виступи на задану тему, виступи-імпровізації, самоаналіз та рецензування, метод тестування, відеопрактикуми тощо.

Логічна структура курсу риторики у Київському університеті ім. Т. Г. Шевченка дозволила впорядкувати елементи теоретичного, історичного та практичного аспектів викладання риторики на гуманітарних факультетах у межах відведених годин за такою орієнтовною схемою. 

1. Історія риторики, де введено такі блоки: місце риторики серед інших наук, риторика й ораторське мистецтво, модель ораторської діяльності Арістотеля, основні види і жанри ораторського мистецтва, основні етапи зародження та розвитку риторики й ораторського мистецтва в історії людства (Давня Греція, Давній Рим), народний золотослів (етичні джерела українського красномовства), становлення слов’янського ораторського мистецтва (з періодизацією: епоха Київської Русі, риторичний Ренесанс України XVII-XVIII ст., риторична криза середини XIX-XX ст. відродження риторичної спадщини наприкінці XX ст.); сучасні риторичні школи, розвиток риторики поза межами України.
2. Теоретична риторика містить аналіз і вивчення таких основних питань: закони риторики — організація та управління мисленнєво-мовленнєвою діяльністю: концептуальний, закон моделювання аудиторії, стратегічний закон, тактичний, мовленнєвий. 
3. Практична риторика включає такі основні питання: предмет, зміст усного публічного виступу, текст виступу,   логічна   культура  оратора,   мовленнєва   культура оратора, композиція і стиль виступу оратора, аудиторія, взаємодія оратора з аудиторією.

 Практична риторика  базується на чергуванні семінарсько-практичних  занять в активній формі: ділові  ігри, тестування, відеопрактикуми, „круглі столи”, диспути, дискусії, конкурси тощо. Курс риторики читається з урахуванням фахових інтересів студентів, з гнучкою перебудовою, переструктуруванням матеріалу відповідно до потреб аудиторії.

Загалом можна зробити  висновок про те, що розвиток суспільства, яке ставить на чільне місце формування культури риторичної особистості вчителя, має значний духовно-інтелектуальний потенціал, оскільки риторика є активним стабілізуючим культуротворчим чинником демократичної держави, тому кожен мовець  повинен відчути високу відповідальність за словесний вчинок, словесну дію, бо у широкому розумінні риторика переймається проблемами впливу мислення на свідомість, буття.

Мета сучасної інтеліґентної людини — осмислити  багатющу риторичну спадщину цивілізованого людства й свого народу на новому етапі розвитку суспільства, а також стосовно власних можливостей, конкретної ситуації спілкування; виробити оригінальний ораторський стиль, розширити духовно-інтелектуальні обрії у широкому контексті світової й національної культури.

 

 

Ділова  гра: розмова з тренером.