Національна мовна система

          Національна мовна система будь-якої галузі знань неоднорідна за походженням, оскільки в її основі закладена універсальна греко-латинська система терміноелементів, яка в кожній мові специфічно асимілюється, з урахуванням особливостей фонетичної, орфографічної, граматичної, лексичної системи літературної мови. Схематично її можна представити сукупністю універсальних (інтернаціональних), питомих (національних), чужорідних (іншомовних), унікальних (безеквівалентних) та оказіональних (екзотичних) термінологічних одиниць, а також специфічної системи символів та інших екстралінгвістичних компонентів.

Розвиток  новітньої української термінології тісно пов'язаний з характером сучасної науки. Десь із середини XX століття темпи її розвитку такі, що кількість опублікованих у наукових часописах світу статей подвоюється кожні 12-15 років. Це означає, що для опрацювання нових публікацій навіть у вузькій галузі потрібні доведені до автоматизму навички перекодування наукової інформації зі світових мов, зокрема англійської, українською.

Це завдання легше розв'язувати тоді, коли існує певна традиція терміновжитку. І як би не наголошували на семантичних чи естетичних критеріях добору терміна, історія розвитку різних галузей знань засвідчує, що найчастіше перевагу надають терміну, що має найдовшу традицію вжитку, часто всупереч національним традиціям.

Сьогочасну  українську ситуацію в галузі термінологічного нормування ускладнює та обставина, що серед теоретиків і практиків  термінотвору є прихильники принаймні двох термінотворчих традицій, кожна з яких передбачає різний національнокультурний вибір: одні зорієнтовані на використання усіх наявних в українській мові способів і засобів, а інші віддають перевагу калькуванню з російської мови.

Дискусії  на численних термінологічних конференціях останніх років констатують, що чи не найважливішою проблемою сучасного  українського термінознавства залишається питання збереження національного духу української термінології за умов широких глобалізаційних процесів сучасності. Полеміка відбувається з приводу найбільш прийнятних назв спеціальних понять з низки дублетних найменувань, а також щодо способів і засобів лексикографічного опрацювання й стандартування номінацій процесових понять, словотвірна структура яких відрізняється від аналогічних термінів інших слов'янських мов, насамперед російської.

Чимала  кількість українських учених, особливо в різних галузях науково-технічних  знань, черпала і черпає й досі базові фахові знання з російської наукової літератури. Разом зі здобуванням  нових знань учені запозичають  і мовні форми, забуваючи про  те, що пропонований термін має органічно  вписуватися за формою і звучанням  в українську мову, підлягати внутрішнім її законам.

Українська  технічна інтелігенція активно відкидає утворені від дієслів назви опредмечених дій з суфіксом -к (а): ковка, рубка, поліровка, штамповка. Такі русизми переважно замінюють іменниками на -ння (кування, рубання, полірування, штампування), хоч інколи використовують і похідні іншого структурного типу, зокрема безсуфіксні іменники: возгонка-узгін, гонки - перегони. Часто-густо цю тенденцію доводять до абсолюту і намагаються замінити будь-які українські слова, утворені з допомоги суфікса -ка, що суперечить давній українській традиції використовувати цю морфему для називання дій, а не тільки їх наслідків. Таке відштовхування від російської мови призводить до появи низки немилозвучних слів. Наперекір рекомендаціям назва обробка побутує в науково-технічних текстах і вказує передусім на дії над металами. Замість розробляння стандартів можна сказати опрацювання стандартів. Проте цілком природними в сучасних українських текстах є деякі давноутворені назви дій з суфіксом -ка: оцінка, перевірка, поведінка.

Автори  новочасних російсько-українських термінологічних словників досягли успіхів у створенні та перекладі термінів, семантичний обсяг яких в обох мовах не збігається. Наприклад, детально описано українські відповідники російського заключение: це '{укладання (договору), і підписання (пакту), ув 'язнення, і взяття (в дужки), тобто спостерігаємо суперечності в перекладі залежно від терміносистеми.

Незважаючи  на те, що російський термін колебание має близько-звучний український відповідник коливання, для позначення різновидів цього явища в українській мові можна використати хитання і гойдання, проте зазвичай обмежуються загальною назвою.

 Крім  зросійщення, в українському науковому мовному середовищі виникла нова загроза, яку В. Радчук з гіркотою назвав укрлиш, тобто українська інглиш, український варіант англійської мови.

Англіцизми, тобто слова і словосполуки, позичені з англійської мови або утворені за її взірцями, активно поповнили  лексику української мови наприкінці XX століття. Англіцизм, як і будь-яке інше позичене слово, доречний, якщо він позначає поняття, що з різних причин ще не назване засобами української мови або в ній відсутній рівновартісний відповідник. У науковій сфері вони найбільше вплинули на термінологію гуманітарних наук, менше - природничих.

У літературознавстві запанувала нарація і похідні слова (наратор, наративний), хоч до цього цілковито обходилися термінами оповідь, оповідний, оповідач. Мовознавці активно вживають концепт, бо термін поняття їх уже не задовольняє. Економісти не можуть обійтися без назв учасників ринкових відносин (брокерів, менеджерів, дистриб юторів), які в наукових текстах можна замінити відповідно українськими синонімами (посередник, управлінець, розподілювач відповідно/ У політології поширені англомовні назви виборців і похідних від англомовного відповідника українського слова вибори (електорат. електоральні настрої і навіть електор). Жоден футбольний репортаж не може обійтися без голкіпера, лайнсмена, хавбека чи рефері, хоч українська мова має рівноварті відповідники воротар, суддя на лінії, півзахисник, суддя. У журналістиці замість терміна засоби масової інформації понад міру функціонує англіцизм мас-медія, а інтерв 'ю не може бути виняткове, тільки ексклюзивне.

Берегти українське мовне довкілля сьогодні означає не тільки шукати способів і засобів уникати російськомовних  термінів. Великомасштабні глобалізаційні процеси висунули на перше місце в світовій комунікації мову англійську, яка не тільки збагачує словник українського науковця, але й витісняє з нього питомі слова і вирази. Так формується почуття меншовартості рідної мови, її неспроможності обслуговувати найвищі прояви людського духу, до яких, безсумнівно, належить і наукова сфера.

Страх українського вченого перед українською мовою  породжений невмінням чи небажанням засвоювати її засоби, щоб пере кодову вати новітні наукові інформаційні потоки. Мислення мовними кліше, відсутність  опірності чужомовним словам і брак зусиль у пошуку відповідних українських  мовних засобів вираження наукової думки знижує науковий потенціал  українського ученого, робить його піддатливим  до наукових схем та ідей, нав'язаних іззовні.