Проблема української мови - суржик

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Волинський національний університет імені Лесі Українки

 

Кафедра української  літератури

 

 

 

ПРОБЛЕМА  УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ - СУРЖИК

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Наукова робота

студентки І курсу 

15 групи 

факультету романо-геоманської  філології

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Луцьк – 2008

План :

1. Вступ
2. Реальна мовна ситуація села.
3. Творення верстви україномовної національної інтелігенції.
4. Пресинг на повсякденне мовлення.
5. Рамки явища суржику в сучасній Україні.

а)  українсько-російський суржик;

б) польсько-німецький суржик;

в) румунсько-німецькі вкраплення ;

6. Географічні, демографічні й соціальні аспекти побутування суржику.
7. Місце суржику в молодіжній субкультурі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Для більшості  націй Європи літературна мова тією чи іншою мірою віддалена від  реальної мовної практики. На регіональні особливості накладаються ще й жаргони р.ізних суспільних прошарків і соціальних груп. Широко побутує явище диглосії – використання тим самим мовцем залежно від ситуації різних мов чи діалектів. Скажімо, “для хатнього вжитку ” може використовуватися певна регіональна говірка чи мова, яку на роботі, в діловому мовленні, під час офіційного спілкування заступає офіційна мова певної держави.

На Україні так само є різні діалектні групи (здебільшого вони поділяються на північні і південні, з перехідною смугою та поділом південних на східні та західні). Витворила українська мова й суто професійні жаргони (найцікавіші – “лебійська мова” сліпих лірників та макаронічна мова спудеїв, увічнена Котляревським в “Енеїді”). Але, як свідчить сама етимологія слова (за Б. Грінченком, суржик – “смешанный зерновой хлеб или мука из него, напр. пшеница с рожью, рожь с ячменем, ячмень с овсом и пр.”, а також – “человек смешанной расы”: “се суржик – батько був циган, а мати дівка з нашого села”), явище суржика має причиною не діалектні чи фахові відмінності. За умов бездержавності, коли вищі верстви українського суспільства були майже виключно російсько- (на Галичині польсько-) мовними, коли українська мова була обмежена лише селянським побутом, а вся інша фахова термінологія (церковна, правнича, лікарська, трохи згодом – фабрична тощо) існувала виключно в чужомовних варіантах, українець, вийшовши поза своє обійстя, по-перше, мусив прилаштовуватися до “панської” мови (типова диглосія); по-друге, через свою неписьменність неминуче мішав елементи обох мов, рідної і “панської”. Як наслідок, слово “суржик” набуло третього, основного для нас сьогодні значення: “елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без додержання норм літературної мови, нечиста мова” [Словник української мови, с.854].

Використана література

1. Новий російсько-український словник-довідник/ Уклад.: С.Я. Єрмоленко. – К.: Довіра, 1996. – 398 с.
2. Орфографічний словник української мови / Уклад.: С.І. Головащук. – К.: Довіра, 1994. – 864 с.
3. Культура української мови: Довідник / За ред. В.М. Русанівського. – К.: Либідь, 1990. – 304 с.
4. Культура устной и письменной речи делового человека: Справочник. Практикум. – М.: Флинта; Наука, 1998. – 315с.
5. Как вести себя в любой компании / Сост. В.В. Рафеенко. – Донецк: ПКФ «БАО», 1997. – 384 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

• Від середини минулого століття починається творення верстви україномовної національної інтелігенції. Коло їхнє спочатку було “страшенно вузьким” (відомий анекдот про вісім київських родин – Луценків, Грінченків, Антоновичів, Лисенків, Старицьких, Косачів, Шульгиних, та Чикаленків), а до того ж за невиробленістю термінології в усьому, що виходило поза селянський побут, вчені дискусії “Старої громади” відбувалися переважно по-російському (також відомий віршик того часу: “собирались малороссы в тесно сплоченном кружке, обсуждали все вопросы на российском языке”).
• Географічні, демографічні й соціальні аспекти побутування суржику дослідити досить важко – з огляду як на розмитість самого явища, так і на брак відповідних досліджень. До того ж носії суржику не ідентифікують себе окремою групою, а можуть зараховувати себе до найрізноманітніших груп.
• Українська література, вийшовши поза межі суто селянського побуту, постала перед вельми непростим завданням: як описувати по-українському життя верств, що в масі своїй є чужомовними?
• Серед україномовної міської інтелігенції, дедалі численнішої протягом останнього часу, виникла й інша функція суржика. Як проникливо зауважив Ю. Шерех-Шевельов, “в обставинах двомовності українського великого міста українська інтелігенція, говорячи по-українському, залюбки вдається до русизмів як емоційно забарвлених жаргонізмів.
• Якщо досі суржик був лише перехідним етапом на шляху від української до російської, то тепер він дедалі частіше стає перехідною станцією у зворотньому напрямкові.