Дизартрія

         

Дизартрія (від грец. dis ― префікс, який означає розлад, arthon ― сполучати) ― порушення вимовляльної сторони мови, зумовлене органічною недостатністю іннервації мовного апарата. (Синоніми ― косномовність, невиразна мова). При дизартрії спостерігається не сформованість усіх ланок механізму звуковимовлення, наслідком чого є голосові та артикуляційно-фонетичні дефекти. При тяжкому ступені дизартрії (анартрії) цілковито відсутня звуковимовляльна сторона мови. В легких випадках, коли дефект переважно виявляється в артикуляційно-фонетичних порушеннях, мова йде про стерту форму дизартрії. У цьому випадку її слід диференціювати від дислалії (це може зробити тільки спеціаліст-логопед).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дизартрія є симптомом  тяжкого мозкового ураження або  недорозвинення бульбарного або  псевдобульбарного характеру, які  можуть торкатися цілий ряд мозкових систем: корково-бульбарної (або пірамідну), мозочкову, ретикулярну формацію, коркові прецентральну та постцентральну мовнорухові зони. Дизартричний розлад може бути симптомом ДЦП.

Пренатальний період: Органічні ураження ЦНС у результаті впливу різних несприятливих факторів на мозок дитини у внутрішньоутробному і ранньому періодах розвитку. Найчастіше це внутрішньоутробні поразки, що є результатом захворювань матері під час вагітності: гострих, хронічних та вірусних інфекцій, кисневої недостатності (гіпоксії), інтоксикації, токсикозу вагітності, серцево-судинної, ниркової недостатності, також психічні та фізичні травми, радіація, алкоголізм. Особливо важливими є перші три місяці вагітності. При цьому дитина народжується з патологією, яка може проявитися не відразу (наприклад, різні парези проявляються в міру дозрівання пірамідних шляхів). Причиною дизартрії може бути несумісність по резус-фактору

Натальний період: ураження головного мозку дитини під час пологів. Це може бути черепно-мозкова травма, крововилив у мозок, народження дитини в асфіксіі та ін.

Постнатальний період: Дещо рідше дизартрія виникає під впливом інфекційних захворювань нервової системи у перші роки життя дитини: менінгіти, менінгоенцефаліти; черепно-мозкові травми. Ці захворювання можуть зумовлювати недорозвинення або ураження примоторно-лобної, тім'яно-скроневої зон головного мозку.

 

 

 

 

 

 

     

 

 

 

 

 

 

       

Дизартрія підрозділяється  на форми:

1. Бульбарна дизартрія (від лат. bulbus Ї цибулина, форму якої має дов-гастий мозок) проявляється при захворюванні (запаленні) або пухлини довгастого мозку. При цьому руйнуються розташовані там ядра рухових черепно-мозкових нервів (язикоглоточного, що блукає й під'язичного, іноді тройного й лицьового).

Характерним є параліч  або поріз м'язів глотки, гортані, язика, м'якого під-небіння. У дитини з подібним дефектом порушується  ковтання твердої й рідкої їжі, утруднене  жування. Недостатня рухливість голосових  складок, м'якого піднебіння приводить  до специфічного порушення голосу: він стає слабким, носовим . У мові не реалізуються дзвінкі звуки.

У дітей із цією формою дизартрії  спостерігається атрофія м'язів язика й глотки, знижується також  тонус м'язів (атонія). Такий стан м'язів язика є причиною численних  перекручувань звуковимовлення. Мова невиразна, украй нечітка, упо-вільнена.

2. Підкіркова дизартрія виникає при уражені підкіркових вузлів головного мозку. Характерним проявом підкіркової дизартрії є порушення м'язового тонусу йінаявність гіперкінезу.

Гіперкінез Ї насильницькі мимовільні рухи не контрольовані дитиною. Ці рухи можуть спостерігатися в стані  спокою, але звичайно підсилюються при мовному акті.

Мінливий характер м'язового  тонусу (від нормального до підвищеного) і наяв-ність гіперкінезу обумовлюють  своєрідні порушення фонації  й артикуляції. Дитина може правильно  вимовляти окремі звуки, слова й  короткі фрази, і через мить він  вже виявляється не в змозі  вимовити ні звуку. Виникає артикуляторний спазм, язик стає напруженим, голос  переривається. Іноді спостерігаються  мимовільні вигуки, «про-риваються» гортанні звуки. Діти можуть вимовляти слова  й фрази надмірно швидко або, навпаки, монотонно, з більшими паузами між  словами. Виразність мови страж-дає  через неплавне перемикання артикуляційних рухів при проголошенні звуків, а  також через порушення тембру й сили голосу.

Характерною ознакою підкіркової  дизартрії це порушення темпу, ритму  й інтонації мови. Іноді при  цій формі в дітей спостерігається  зниження слуху, що ускладнює мовний дефект.

3. Мозочкова дизартрія характеризується скандованою «рубаною» мовою, іноді супроводжується вигуками окремих звуків. У чистому виді ця форма в дітей спостерігається рідко.

4. Коркова дизартрія. При цій формі порушується довільна моторика артику-ляційного апарата. Насамперед порушується вимова складних по звуко-складовій структурі слів. У дітей утрудняється динаміка перемикання від одного звуку до іншого, від однієї артикуляційної пози до іншої. Діти здатні чітко вимовляти ізольовані звуки, але в мовному потоці звуки спотворюються, виникають заміни. Особливо важкі сполучення приголосних звуків. При прискореному темпі з'являються запинки, що нагадують заїкуватість.

При корекції обертає на себе увага той факт, що дефектні звуки швидко виправляються в  ізольованому проголошенні, але із працею автоматизують у мові.

5. Псевдобульбарна дизартрія є наслідком перенесеного в раннім дитинстві, під час пологів або у внутрішньоутробному періоді органічної поразки мозку в результаті енцефаліту, родових травм, пухлин, інтоксикації й ін. У дитини виникає псевдобульбарний параліч або поріз, обумовлений поразкою провідних шляхів, що йдуть від кори головного мозку до ядер язикоглоточного, блукаючого і під'язичного нервів. По клінічних проявах порушень в області мімічної й артикуляційної мускулатури він близький до бульбарного.

У результаті псевдобульбарного  паралічу у дитини порушується загальна й мовленева моторика. Маля погано ссе, поперхається, захлинається, погано ковтає. З рота тече слина, порушена мускулатура лиця.

 

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

Система логопедичного впливу при дизартрії має комплексний  характер: корекція звуковимови поєднується  з формуванням звукового аналізу  та синтезу, розвитком лексико-граматичної  сторони мови та зв'язного висловлювання. Специфікою роботи є поєднання з  диференційованим артикуляційним масажем  і гімнастикою, логопедичної ритмікою, а в ряді випадків і з загальною  лікувальною фізкультурою, фізіотерапією  та медикаментозним лікуванням. Успіх логопедичних занять багато в чому залежить від їх раннього початку та систематичності проведення.

Робота над  звуковимовою будується з урахуванням  наступних положень:

1. Залежність від форми  дизартрії, рівня мовного розвитку  та віку дитини.

2. Розвиток мовної комунікації.  Формування звуковимови повинно  бути спрямоване на розвиток  комунікації, шкільної і соціальної  адаптації дитини.

3. Розвиток мотивації,  прагнення до подолання наявних  порушень, розвиток самосвідомості, самоствердження, саморегуляції  та контролю, почуття власної  гідності і упевненості в своїх  силах.

4. Розвиток диференційованого  слухового сприймання та звукового  аналізу.

5. Посилення перцепції  артикуляційних укладів і рухів  шляхом розвитку зорово-кінестетичних  відчуттів.

6. Поетапність. Починають  з тих звуків, артикуляція яких  у дитини більш збережена. Іноді  звуки вибирають за принципом  більш простих моторних координації,  але обов'язково з урахуванням  структури артикуляційного дефекту  в цілому, в першу чергу працюють  над звуками раннього онтогенезу.

7. При важких порушеннях, коли мова повністю не зрозуміла  для оточуючих, робота починається  з ізольованих звуків і з  складів. Якщо мова дитини щодо  зрозуміла і в окремих словах  він може вимовляти дефектні  звуки правильно, робота починається  з цих «ключових» слів. У всіх  випадках необхідна автоматизація  звуків у всіх контекстах і  в різних мовних ситуаціях.

8. У дітей з ураженням  центральної нервової системи  важливе значення має попередження  важких порушень звуковимови  шляхом систематичної логопедичної  роботи в домовленнєвому періоді.

Логопедична робота при дизартрії  проводиться поетапно.

Перший етап, підготовчий - основні його цілі: підготовка артикуляційного апарату до формування артикуляційних укладів, у дитини раннього віку-виховання потреби в мовному спілкуванні, розвиток і уточнення пасивного словника, корекція дихання та голосу. Важливим завданням на цьому етапі є розвиток сенсорних функцій, особливо слухового сприймання та звукового аналізу, а також сприйняття й відтворення ритму.

Методи і прийоми роботи диференціюються залежно від  рівня розвитку мови. При відсутності  мовних засобів спілкування у  дитини стимулюють початкові голосові реакції і викликають звуконаслідування, яким надають характер комунікативної значущості. Логопедична робота проводиться  на тлі медикаментозного впливу, фізіолікування, лікувальної фізкультури і масажу.

Другий етап - формування первинних комунікативних вимовних навичок. Основна його мета: розвиток мовного спілкування та звукового аналізу. Проводиться робота з корекції артикуляційних порушень: при спастичності - розслаблення м'язів артикуляційного апарату, вироблення контролю над становищем рота, розвиток артикуляційних рухів, розвиток голосу; корекція мовленнєвого дихання; розвиток відчуттів артикуляційних рухів і артикуляційного праксису. Робота по розслабленню м'язів артикуляційного апарату починається із загального м'язового розслаблення, розслаблення шийної, грудної мускулатури, м'язів рук. Потім проводиться розслабляючий масаж м'язів обличчя. Рухи починаються з середини лоба у напрямку до скронь. Вони виробляються легкими погладжуючими рівномірними рухами кінчиками пальців в повільному темпі. Розслабляючий масаж проводиться дозовано, поширюється тільки на ті області обличчя, де є підвищення м'язового тонусу, у групах ж м'язів млявих, ослаблених застосовується тонізуючий, зміцнюючий масаж.

Другим напрямком розслабляючого масажу обличчя є рух від брів до волосистої частини голови. Рухи проводяться рівномірно обома руками з двох сторін.

Третім напрямком руху є рух вниз від лінії чола, через  щоки до м'язів шиї і плеча. Потім  приступають до розслаблення м'язів губ. Логопед поміщає свої вказівні пальці на точку, що знаходиться між  серединою верхньої губи і кутом  рота з обох сторін. Рухи йдуть до середньої лінії, так що верхня губа збирається у вертикальну складку. Таке ж рух проробляється з  нижньою губою, потім з обома  губами разом. У наступній вправі вказівні пальці логопеда поміщаються  в те ж положення, але рухи йдуть  вгору по верхній губі, оголюючи верхні ясна, і вниз по нижній губі, оголюючи нижні ясна. Потім вказівні пальці логопеда поміщаються в кути рота і губи розтягуються (як при  посмішці). Зворотним рухом з утворенням зморшок губи повертаються у вихідне  положення. Ці вправи проводяться при  різному положенні рота: рот закритий, відкритий, напіввідкритий, широко відкритий. Після розслаблення, а при низькому тонусі - після зміцнюючого масажу губ тренують їх пасивно-активні  рухи. Дитину вчать захоплювати і  утримувати губами льодяники, палички  різного діаметру, вчать пити через  соломинку.

Вироблення контролю за становищем рота. Відсутність контролю за становищем рота у дітей з дизартрією значно ускладнює розвиток довільних артикуляційних рухів. Зазвичай рот у дитини відкритий, виражено слинотеча.

Перший етап роботи - вправи для губ, що сприяють їх розслабленню і посилення тактильних відчуттів  у поєднанні з пасивним закриванням  рота дитини. Увага фіксується на відчутті закритого рота, дитина бачить це положення  в дзеркалі.

На другому етапі закривання рота проводиться пасивно-активним шляхом. Спочатку дитині легше закрити  рот у положенні нахилу голови і легше його відкрити в положенні  злегка закинутою голови. На початкових етапах роботи використовуються ці полегшені  прийоми. Перехід від пасивних рухів  відкривання рота до активних стає можливим через рефлекторне позіхання.

На третьому етапі тренують активну відкривання і закривання рота з словесної інструкції: «Відкрий рот широко», «Витягни губи вперед», «Збери губи в трубочку і вернеш їх у вихідну позицію». Пропонуються різні завдання з імітації положення  рота, представленого на картинках. Поступово  вправи кілька ускладнюються: дитину просять  дути через розслаблені губи, виробляти  вібраційні руху.

Артикуляційна гімнастика. При її проведенні велике значення має тактильно-пропріоцептивна стимуляція, розвиток статико-динамічних відчуттів, чітких артикуляцій кінестезії.

На початкових етапах роботу проводять з максимальним підключенням інших, більш збережених аналізаторів (зорового, слухового, тактильного). Багато вправи проводять з закритими  очима, привертаючи увагу дитини до пропріоцептивних відчуттів. Артикуляційна  гімнастика диференціюється в залежності від форми дизартрії і тяжкості ураження артикуляційного апарату. Перед роботою з розвитку рухливості мовної мускулатури проводять вправи для мімічних м'язів обличчя. Вже  з дошкільного віку в дитини розвивають довільність і диференційованість мімічних рухів і контроль за своєю  мімікою. Дитину вчать по інструкції закривати і відкривати очі, супити брови, надувати щоки, ковтати слину, закривати і відкривати рот.