Мета та принципи сталого розвитку України

 

Державний протекціонізм щодо сталого  розвитку передбачає:

• переважно державне регулювання процесу сталого розвитку, максимальне використання власних можливостей економіки держави, особливо її природосировинних ресурсів, виробничого, науково-технічного та інтелектуального потенціалу;
• врахування конкретної ситуації, в якій буде здійснюватись процес сталого розвитку, визначення пріоритетів і включення їх до плану на кожний рік відповідно до фінансових можливостей держави;
• поєднання державного впливу з ринковими формами управління, стимулювання якісних змін шляхом позачергового фінансування, кредитування, матеріально-технічного та валютного забезпечення, надання економічних пільг пріоритетам сталого розвитку.
• запровадження спеціального моніторингу сталого розвитку, головним завданням якого є збір, вивчення і підготовка інформації для аналізу показників, які визначають якість життя, природних ресурсів, виробництво і використання всіх небезпечних речовин, що застосовуються в практиці, а також стан господарства, довкілля, в тому числі – екосистем і територій, що охороняються.

 

Держава забезпечує сталий розвиток через:

• розробку та впровадження нормативно-законодавчих актів щодо переходу на засади сталого розвитку;
• реалізацію пріоритетних загальнонаціональних програм соціально-економічного і екологічного розвитку країни;
• активізацію соціальної політики і забезпечення соціальних гарантій населенню;
• визначення основних напрямів і параметрів розвитку економіки, включаючи структурну перебудову з урахуванням екологічних вимог;
• здійснення цілеспрямованої інвестиційної діяльності, направленої на подальшу екологізацію промислового і сільськогосподарського виробництва з виходом на міжнародні стандарти;
• створення системи моніторингу сталого розвитку через запровадження єдиних індикаторів сталого розвитку, інформація щодо яких щорічно подається в Національних доповідях про стан навколишнього природного середовища (додаються).

На регіональному  рівні сталий розвиток передбачає розробку соціально-економічних та екологічних  програм розвитку територій, формування місцевих бюджетів з урахуванням  пріоритетності цілей і завдань  сталого розвитку, реалізацію комплексу  заходів збалансованого розвитку регіонів, серед яких першочергове значення мають  наступні:

• досягнення природно-господарської збалансованості в соціально-економічному розвитку регіонів;
• проведення структурних змін економіки регіонів щодо зростання частки обробної промисловості з орієнтацією на виготовлення наукомісткої продукції машинобудування із зниженим ресурсоспоживанням, а також продукції легкої і харчової промисловості;
• формування регіонального господарського механізму, що може регулювати соціально-економічний і екологічний розвиток, в тому числі і антропогенний вплив на довкілля;
• поліпшення найважливіших територіальних пропорцій, підвищення рівня економічного розвитку регіонів за рахунок ефективнішого використання внутрірегіональних умов, ширшого залучення ресурсів місцевого значення, сприяння розвитку підприємницької діяльності, трансформації аграрного сектора економіки регіонів з урахуванням рівня їх екологічної адаптованості;
• реконструкція промислових комплексів на регіональному рівні з врахуванням господарської місткості локальних екосистем, в тому числі господарських комплексів старовидобувних регіонів Донбасу та Придніпров’я;
• розвиток рекреаційно-оздоровчих комплексів у Причорномор’ї, Карпатах та підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів регіонів України;
• здійснення заходів щодо нормалізації екологічного стану та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, визначення шляхів розвитку та використання господарського потенціалу радіоактивно забруднених регіонів;
• впровадження басейнового принципу управління водокористуванням і регулювання водних відносин.

 

Гармонійне поєднання загальнонаціональних і регіональних інтересів дасть  змогу:

• врахувати особливості кожного регіону, своєрідність природно-географічних, ресурсних, історичних, економічних, соціальних та інших умов у контексті загальнодержавних інтересів;
• забезпечити зміщення функцій в системі економічного реформування в регіони та поліпшити конструктивність і ефективність реформ, надати їм соціально-екологічної спрямованості;
• визначити оптимальні обсяги та джерела покриття потреб регіонів у багатоцільових ресурсах, зокрема – сировинних і паливно-енергетичних, встановити ієрархію споживачів ресурсів;
• створити ефективні механізми для регулювання соціально-економічного та екологічного розвитку регіонів з наданням додаткових повноважень органам місцевого самоврядування щодо формування і використання місцевих бюджетів, валютних фондів, у тому числі й на розв’язання екологічних проблем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

Базуючись на основних ідеях і принципах, декларованих на конференції ООН з питань навколишнього  середовища і розвитку /Ріо-де-Жанейро, 1992/, Україна вважає доцільним перехід  до сталого розвитку, при якому  забезпечується збалансоване вирішення  соціально-економічних завдань, збереження сприятливого стану навколишнього  середовища і природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення життєвих потреб нинішнього і майбутніх поколінь.

Сталий розвиток – це процес розбудови держави на основі узгодження і гармонізації соціальної, економічної та екологічної складових з метою задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь.

Основою сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді людина – господарство – природа. Сталий розвиток узагальнює в собі процес виживання і відтворення  генофонду нації, активізацію ролі кожної окремої людини в суспільстві, забезпечення її прав і свобод, збереження навколишнього природного середовища, формування умов для відновлення  біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на природне середовище й гармонізацію розвитку людини в природі.

Україна може забезпечити перехід до сталого  розвитку виключно шляхом ефективного  використання всіх видів ресурсів, структурно-технологічної модернізації виробництва, використання творчого потенціалу суспільства для розбудови і  процвітання держави.

Визначення  шляхів забезпечення сталого розвитку держави повинно грунтуватися на формулюванні стратегічних цілей державотворення  з урахуванням реалій сьогодення, тенденцій розвитку світового співтовариства, місця і ролі України в Європі та світі. Ідея сталого розвитку стосується не тільки сучасності: вона адресована водночас як нинішнім, так і прийдешнім поколінням. Це ідея рівноправ’я всіх поколінь і всіх людей кожного покоління, справедливості в просторі й у часі, ефективного використання потенційних можливостей, збалансованості суспільного розвитку і збереження природи. 

Список використаної літератури:

 

1. Биченок М.М., Трофимчук О.М. Проблеми природно-техногенної безпеки в Україні. –К.: УІНСіР, 2002. – 153 с.

2. Згуровський М.З., Україна в глобальних вимірах сталого розвитку / Дзеркало тижня, №19, 2006 р.

3. Сталий розвиток суспільства: 25 запитань та відповідей. – Тлумачний посібник.- К., Поліграф-експрес, 2001.- 28 с.

4. Медоуз Д.Х., Медоуз Д.Л., Рандерс Й. За пределами роста. Учебное пособие. – М.: Изд. Группа «Прогресс», «Пангея», 1994. – 304 с.

5. Назаретян А.П. Агрессия, мораль и кризисы в развитии мировой культуры. (Синергетика исторического процесса). Курс лекций. М., 1996.

6. Яншина Ф.Т. Эволюция взглядов В.И.Вернадского на биосферу и развитие учения о ноосфере. М.: Наука, 1996. С. 210.

7. Бабосов Е.М. Катастрофы: социологический анализ. Минск: Наука и техника, 1995

8. Тойнби А.Дж. Постижение истории: Пер. с англ. -М.: Прогресс, 1991

9. Корочкин Е.Ф. Экология и устойчивое развитие России. Министерство природных ресурсов Российской Федерации, Москва, 2002.

10. Стратегія розвитку України. До програми діяльності Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань майбутнього.