Теоретико-методичні основи оздоровЧОЇ фізичної культури

  І. Характеристика  оздоровчої фізичної  культури

1. Реалізація принципу оздоровчої спрямованості в практиці фізичного виховання.

     Принцип оздоровчої фізичної культури полягає  в тому, що фізична культура повинна  сприяти зміцненню здоров’я. Всесвітня  організація охорони здоров’я прийняла визначення, що таке здоров’я. “Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних вад”. Здатність організму адекватно змінювати свої функціональні показники і зберігати оптимальність в різних умовах – найбільш характерний критерій норми здоров’я.

     В сучасних умовах розвитку нашого суспільства  спостерігається різке зниження стану здоров’я населення і довголіття. За даними різних дослідів, лиш біля 10% молоді мають нормальний рівень фізичного стану і здоров’я, тривалість життя скоротилась на 7-9 років, в результаті знижується і виробничий потенціал суспільства. Тільки оптимальне фізичне навантаження в поєднанні з раціональним харчуванням і способом життя є найбільш ефективним попередженням багатьох захворювань і збільшення тривалості життя.

     Щоб фізична культура давала позитивний вплив на здоров’я людини, необхідно  дотримуватись певних правил:

1. засоби і методи фізичного виховання повинні застосовуватись тільки такі, які мають наукове обґрунтування їх оздоровчої цінності;
2. фізичні навантаження повинні плануватися відповідно з можливостями учнів;
3. в процесі використання всіх форм фізичної культури необхідно забезпечити регулярність і єдність лікарського, педагогічного контролю і самоконтролю.

     Принцип оздоровчої спрямованості зобов’язує спеціалістів фізичної культури і спорту так організовувати фізичне виховання, щоб воно виконувало і профілактичну  і розвиваючу функцію. Це означає, що з допомогою фізичного виховання  необхідно:

1. удосконалювати функціональні можливості організму, підвищуючи його працездатність до негативних впливів;
2. компенсувати недостаток рухової активності, яка виникає в умовах сучасного життя.

     На  сьогоднішній день розроблені і практично  випробувані авторські комплекси і програми фізичних вправ оздоровчої спрямованості для масового використання. Основні їх переваги – доступність, простота реалізації і ефективність. Насамперед це:

1. контролюємі бігові навантаження (система Купера);
2. режим 1000 рухів (система Амосова);
3. 10000 кроків кожний день (система Міхао Інаі);
4. біг заради життя (система Лід’ярда);
5. абетка оздоровчого бігу (система Мільнера).

     В наш час з’явились нові течії  оздоровчої фізичної культури, які  дають оздоровчий ефект. До них можна  приєднати оздоровчу аеробіку і її різновиди: степ, слайд, джаз, аква або гідраеробіку, танцювальну аеробіку (фанк-еробіку, сіть-джем, хіп-хоп), велоаеробіку, аеробіку з навантаженням (невеликою штангою), акваджогінг, шейпінг, фітнес, стретчінг.

     Вибір тої чи іншої методики занять фізичними вправами з оздоровчою спрямованістю є співвідношення з реальними обставинами, можливостями, вимогами, деколи є справою індивідуального смаку і інтересу .

     Оздоровчий  ефект фізичних вправ спостерігається  лиш тільки в тих випадках, коли вони раціонально збалансовані по спрямованості до індивідуальних можливостей займаючихся.

     Заняття фізичними вправами активізують  і удосконалюють обмін речовин, покращують діяльність центральної  нервової системи, забезпечують адаптацію  серцево-судинної, дихальної і інших систем до умов м’язової діяльності, прискорюють процес входження в роботу і функціонування систем кровообігу і дихання, а також скорочують довжину функціонального відновлення після зрушень, які викликає фізичне навантаження. Крім оздоровчого ефекту, фізичні вправи діють тренувально на організм людини, (збільшують розумову і фізичну працездатність), дозволяють збільшити рівень фізичних якостей, впливають на формування і подальше удосконалення життєво важливих рухових умінь і навичок (плавання, ходьба на лижах і т.д.).

     Оздоровчий, лікувальний і тренувальний вплив  фізичних вправ на організм стає більш  ефективним, якщо вони правильно поєднуються  з загартуванням у вигляді  водяних процедур, сонячних і повітряних ванн, а також масажу.

     Таким чином, регулярне застосування фізичних вправ і загартовуючих факторів покращує життєвий тонус організму, загальний стан імунної системи, функції вегетативних систем, працездатність і попереджує передчасне старіння.

     1.2.Зміст  оздоровчо-рекреативної  фізичної культури.

     В системі оздоровчої фізичної культури виділяють основні напрямки: оздоровчо-рекреативне, оздоровчо-реабілітаційне (спортивно-реабілітаційне, гігієнічне).

     Оздоровчо-рекреативна  фізична культура – це відпочинок, відновлення сил за допомогою  засобів фізичного виховання (заняття фізичними вправами, рухливі і спортивні ігри, туризм, полювання, фізкультурно-оздоровчі розваги). Термін рекреація (від латинського recreatio) означає відпочинок, відновлення сил людини, витрачених в процесі праці, тренувальних занять або змагань. Щоб відтінити специфіку цього терміну в сфері фізичної культури, часто говорять “фізична рекреація”.

     В сучасному суспільстві основні  функції фізичної рекреації зводяться  до наступного:

• соціально-генетична (механізм засвоєння соціально-історичного досвіду);
• творчо-атрибутивна (дозволяє її розглядати в розвитку і удосконаленні);
• системно-функціональна (яка розкриває фізичну, як функцію конкретної соціальної системи);
• аксіологічна (ціннісно-орієнтувальна);
• комунікативна (важливий засіб неформального спілкування людей)

     Одним із об’єктивних критеріїв здоров’я людини є рівень фізичної працездатності. Висока працездатність є показником міцного здоров’я і навпаки, низькі її значення розглядаються як фактор ризику для здоров’я. Висока фізична  працездатність, як правило, пов’язана з більш високою рухового активністю і меншою захворюваністю.

     В останні десятиріччя в більшості  розвинутих країн світу широко розгорнулась компанія “фізична культура на виробництві”, її першопричина має, безперечно, економічний  характер. Вкладати гроші в зміцнення здоров’я виявилось набагато вигідніше, ніж в лікування захворювань. Іще наприкінці 70-х років фахівцями з ФРН було встановлено, що збитки народного господарства, пов’язані з різними формами непрацездатності, складають щорічно 10% всього валового національного продукту.

     Збереження  і зміцнення здоров’я працюючих  підприємці  і державні органи країн  Заходу розглядають як виробничу  необхідність.

     Нині  тут робиться все можливе для  залучення працюючих до оздоровчих занять фізичними вправами.

     В теперішній час фахівці різних країн  велику увагу приділяють розробці різних форм оздоровчо-рекреативної фізичної культури на підприємствах.

     Основними видами фізичної рекреації є виробнича  гімнастика, ввідна гімнастика, фізкультурні паузи (протягом робочого дня), заняття фізичними вправами в неробочий час – туризм (пішохідний, водяний, велосипедний), пішохідні і лижні прогулянки, полювання, масові ігри: волейбол, теніс, городки, бадмінтон.

     По  кількості людей, які займаються, рекреаційні заняття можуть бути індивідуальні (за програмами) і групові (сім’я, група за інтересами).

1.3.Зміст  оздоровчо-реабілітаційної  фізичної культури.

     Оздоровчо-реабілітаційна фізична культура – це спеціально спрямоване використання фізичних вправ  в якості засобів лікування і відновлення функцій організму, порушених або втрачених внаслідок захворювання, травм, перевтоми і інших причин. Застосування окремих форм рухів і рухових режимів з цією ціллю почалось, судячи з історичних довідок, ще в давній медицині і до нашого часу міцно ввійшло в систему охорони здоров’я, переважно в вигляді лікувальної фізичної культури.

     В оздоровчо-реабілітаційній фізичній культурі значно зростає роль таких  методичних принципів, як принцип індивідуалізації і поступового підвищення навантаження.

     Оздоровчо-реабілітаційний напрямок представлено в основному трьома формами:

1. групи ЛФК при диспансерах, лікарнях;
2. групи здоров’я в колективах фізичної культури, на фізкультурно-спортивних базах і т.д.;
3. самостійні заняття.

     Специфіка роботи в групах ЛФК розглядається в відповідних розділах предмету “Лікувальна фізична культура”. В рамках ЛФК широко використовується лікувальна гімнастика, дозована ходьба, біг, прогулянки на лижах і т.д. Деякі рухові режими (тонізуючий, тренувальний), розроблені організаційно-методичні форми занять (урочні, індивідуальні, групові).

     Заняття в групах здоров’я носять, як загальнооздоровчий характер для людей, які не мають  серйозних відхилень за станом здоров’я, а також спеціально спрямований  характер з урахуванням специфіки  хвороби.

     Основними засобами занять є легко дозуючі по навантаженню вправи основної гімнастики, плавання, легкої атлетки. Кращий оздоровчий і тонізуючий ефект досягається при комплексному використанні вправ, бажано різноманітних. Заняття проводяться за спеціально розробленими програмами під керівництвом методиста і наглядом лікаря.

     Індивідуальні заняття реабілітаційного типу можуть також носити, як загальнооздоровчий, так і спеціально-спрямований  характер. Наприклад, під час функціональних порушень серцево-судинної і дихальної систем, потрібно широко використовувати фізичні вправи аеробного характеру.

     Під час самостійних занять, без медичного  контролю, максимальна ЧСС під  час навантажень не повинна перевищувати 130 уд./хв. для людей молодших 50 років  і 120 уд./хв. людей старших 50 років.

     Оздоровчо-реабілітаційна культура відіграє важливу роль і  в системі наукової організації  праці. Проведення профілактичних міроприємств в фізкультурно-оздоровчих центрах  дозволяє зняти стресові явища і  негативні наслідки, які виникають  внаслідок фізичного і психологічного перенапруження на виробництві і сучасних умов життя. В комплекс профілактичних міроприємств входять різні відновлювальні вправи, які застосовують в режимі і після робочого дня, масаж, баня, психорегулюючі та інші засоби.

     Велику  роль в системі підготовки спортсмена відіграє спортивно-реабіліаційна  фізична культура. Вона спрямована на відновлення функціональних і  пристосувальних (адаптаційних) можливостей  організму після довгих періодів напружених тренувальних і змагальних навантажень, особливо під час перетренування і ліквідації наслідків спортивних травм.

      2. Теоретико-методичні  основи оздоровЧОЇ  фізичної культури.

     2.1. Загальні основи  побудови оздоровчого  тренування.

     Оздоровче тренування чітко відрізняється  від спортивного. Якщо спортивне тренування передбачає використання фізичних навантажень в цілях досягнення максимальних результатів в вибраному виді спорту, то оздоровче – в цілях збільшення або підтримки рівня дієздатності і здоров’я.

     Але щоб добитись вираженого оздоровчого ефекту, фізичні вправи повинні супроводжуватись значними витратами енергії і давати довге рівномірне навантаження системи дихання і кровообігу, забезпечуючи подачу кисню тканинам, повинна бути виражена аеробна спрямованість.

     Для того, щоб фізкультурне заняття з оздоровчою спрямованістю діяло на людину тільки позитивно, необхідно дотримуватись ряду методичних правил:

1. поступове нарощування інтенсивності і тривалості навантажень.

     При низькій вихідній тренованості добавки  повинні складати 3-5% в день по відношенню до досягнутого рівня, а після досягнення високих показників – менше.

     Поступово збільшуючи навантаження, не перевантажуючи організм, а навпаки, даючи йому можливість адаптуватися, справлятися з усе  більшим і складнішим завданням, можна слідуючи ми методами: