Державне управління

Стратегічне планування на центральному рівні містить:    діяльність, спрямовану на підвищення результативності та постійне удосконалення роботи;    складання бюджету;   планування ресурсів;    оцінювання програм;    моніторинг результативності та звітність.

Стратегічний  план це – план, який визначає місію відомства, цілі, завдання, курс дій та очікувані результати у середньо- довгостроковій дії…    Якісний стратегічний план для ЦОВВ має бути:   комплексним та всеохоплюючим;     спрямованим на перспективу;    ціле спрямованим;     гнучким;    аналітичним;     обґрунтованим;     орієнтованим на конкретні дії;    лаконічним.

Стратегічний  план ЦОВВ повинен  відповідати таким  вимогам:    орієнтуватися на реалізацію пріоритетів державної політики, віднесених до компетенції відповідного ЦОВВ;    вказувати на основні завдання ЦОВВ, які зазначені у відповідних нормативних документах;   описувати основні і допоміжні види діяльності, що необхідні для досягнення цих завдань, при цьому слід уникнути дублювання функцій…

     Отже, стратегічне планування діяльності ЦОВВ сприяє формуванню стратегічного  мислення у керівництва та становленню  стратегічної спільноти. Саме стратегічні  плани спонукають до переходу від управління на підставі доручень до управління на основі планування й моніторингу політики та проведення відповідних організаційних змін у ЦОВВ для налагодження чіткої координації відповідно до завдань і цілей стратегічного плану.  

24.  Стратегічний план як інструмент забезпечення стратегії.

Виникає закономірне питання: навіщо організації, регіону, територіальній громаді стратегічний план і взагалі стратегічне планування?

Стратегічний  план допомагає:   думати стратегічно (керівництво) й розробляти дієві стратегії (службовці);     пояснити майбутні напрями політики (громадянам);      встановити пріоритети (розвитку організації, регіону, територіальної громади);     оцінити результативність і ефективність використання ресурсів, особливо бюджетних коштів;     оцінити сьогоднішні рішення в світлі майбутніх змін;     створити логічно послідовну й захищену базу для прийняття рішень;     здійснити максимальну неперервність в організаційному контролі службовців (моніторинг);      визначити основні організаційні проблеми;    результативно діяти в мінливому середовищі;    організовувати команду виконавців та експертів.

Вироблення дієвої державної політики в суспільстві  практично неможливе без стратегічного  планування. Актуальність стратегічного  планування пояснюється його раціональністю та глобальною світовою інтеграцією і воно може розглядатися у кількох можливих варіантах для запровадження в суспільну практику України.   Передовсім наголосимо на правильному розумінні термінології в контексті стратегічного планування.   Термін стратегія має глибоке коріння і широке розповсюдження та загалом розуміється як комплекс дій з досягнення визначених цілей.

Стратегія – це узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей в управлінні, на основі обраних критерій та  ефективного розподілу ресурсів.  В розпорядженні КМУ № 504-р є визначення стратегії.  Виокремлюються такі стратегії: заохочення, стимулювання…   (за Портером) - Стратегія мінімізації витрат;    Диференціація – прагнення посісти унікальне місце в галузі (без конкурентів);    Фокусування – вибір вузького сегменту або групи сегментів.   Для формування, побудови стратегій є зовнішні і внутрішні чинники - Зовнішні: Мета – чого ми хочемо.   Аудиторія – хто це нам може дати.    Послання – що їм треба почути.    Суб’єкт – від кого це треба почути.    Передача – як ми можемо зробити так, щоб нас почули.   Внутрішні:    Ресурси організації – що у нас є.     Проблеми – що нам потрібно розвити.   Перший крок – з чого ми почнемо.   Оцінка – як ми побачимо, що це працює.  

Стратегічний  вибір – це пошук найприйнятніших базових орієнтацій в даній управлінській ситуації

Можливі стратегії:  Лідерство за якістю.    Захоплення незайнятих територій.   Стратегія випереджаюча удар.   Стратегія лідерства за   витратами.

Реалізація  стратегії – зорієнтована на конкретні дії робота адміністрації, яка виявляє здатність вищого керівництва проводити організаційні дії, мотивувати персонал і досягати поставлених стратегічних цілей (це встановлення процедур діяльності, зв’язувані системи нагород і стимулювання, організація внутрішнього лідерства).

Стратегічне мислення – це визначення таких напрямів і способів функціонування організації, які б відповідали постійним змінам, як у ній самій, так і в оточуючому середовищі. Вона пов’язана з неспроможністю вималювати на роки вперед, це здатність адаптуватись до швидких змін

Місія – це найвища генеральна ціль організації, яка визначає причину її існування

Стратегія – як свідомий процес, спрямований на визначення напряму руху організації в стратегічних рішеннях, що змінюються.

Стратегічні рішення – стосуються найбільш значущих проблем організації та завжди пов’язані з невизначеністю майбутнього, яке спричинює складність планових рішень. Ця складність у свою чергу залежить від двох факторів: часового горизонту планування;   рівня нестабільності середовища, у якому приймаються планові рішення.

Корені  стратегічного менеджменту – знаходяться у підприємницьких організаціях, котрі борються за існування в умовах ринкової конкуренції. Оскільки виживання фірми в умовах конкуренції залежить від мудрості схвалюваних її керівництвом рішень, цій ідеї присвячено чимало досліджень провідних учених з тим, аби зрозуміти сутність основних процесів…

Стратегічне планування – це систематичний процес, за допомогою якого держава (або приватний сектор) чи організація прогнозує та планує свою діяльність на майбутнє.

Планування – визначення майбутнього:   в радянському розумінні – це кардинальна зміна (озеленити пустелю);    в західному розумінні – пристосування до середовища.    Три підходи до бачення стратегії:

• Стратегія як абстрактна норма діяльності, абстрагована за змістом, але звернена до процесів досягнення цілей. Поняття стратегії близьке до поняття стратегічного бачення і розуміється як уявлення про бажаний стан організації.
• Ототожнення стратегії і стратегічного плану дій. Можливе зміщення акценту на програмному компоненті (план дій) і стратегія може стати мозаїкою слабо пов’язаних дій у різних напрямах.
• Стратегія, як процес…

Етапи розробки стратегічного  плану: І етап – Ініціація.    ІІ етап – Створення організаційних структур.    ІІІ етап – Аналіз (SWOT-аналіз).     ІV етап – Визначення місії, цілей, завдань.    V етап – Планування.   VІ етап – Реалізація плану.    VІІ етап – Моніторинг, оцінювання  

25. Механізм застосування ситуаційного аналізу (SWOT – аналіз) у стратегічному плануванні.

Третій  етап із 7- ми  – аналітичний – дозволяє через здійснення SWOT і ПЕСТ-аналізу визначити сильні і слабкі сторони, можливості і загрози та стратегічні зв’язки, сприяти формулюванню місії, цілей і завдань у стратегічному плані організації, регіону, територіальної громади.

Наголосимо, що визначальне значення для запровадження  стратегічного планування має зовнішнє середовище. Саме зовнішнє середовище є спонукальним мотивом для впровадження стратегічних планів для організації, регіону чи територіальної громади.

На цьому етапі  здійснюється SWOT-аналіз (Strengths, Weaknesses, Opportunities, Threats. \ Сильні, Слабкі сторони, Можливості, Загрози), що має таке схематичне зображення

Для аналізування зовнішнього середовища доцільно провести ПЕСТ-аналіз (політичні, економічні, соціальні і технологічні чинники) за такою схемою.

Загальним підходом до аналізу середовища є SWOT-аналіз.     Аналіз зовнішніх факторів і наявних ресурсів: Під час аналізування оцінюються:  Зовнішні фактори.   Внутрішні фактори (ресурси).    Здійснюється SWOT-аналіз.

Зовнішні  фактори – ПЕСТ – можливості і загрози (який вплив змін?):  Політичні - Зміни політики, рішень, нормативних документів, інших стратегічних документів у національному і міжнародному контексті. Також зміни очікувань і вимог споживачів.   Економічні - фактори розвитку і стану господарства, зміна важливих економічних показників, частки бюджету, донорства, ціни матеріалів, обладнання, енергії, нерухомого майна, експертизи тощо.    Соціальні - Демографічні, ціннісні, поведінкові, моральні та інші зміни.    Технологічні -  Зміна технологій, джерел інформації, способів потоку інформації, захищеності інформації, швидкості передачі інформації тощо.  (які зміни?)

Аналіз  ресурсів (внутрішні  фактори):  сильні і слабкі сторони - внутрішня нормативна база,   структура організації,   трудові ресурси

(штати, кваліфікація),     здійснені програми,    система планування,     фінансові і капітальні ресурси,    придатність обліку,   система зв’язку  (інформаційні і для комунікації),    система внутрішнього контролю та аудиту.

SWOT-аналіз:   Сильні сторони                   Слабкі сторони

Можливості                         Загрози  

Стратегічні зв’язки:  АНАЛІЗ - Які сильні сторони можна використати для здійснення яких-небудь можливостей?,  . Які слабкі сторони можна виправити, використовуючи які-небудь можливості?    Які сильні сторони можна використати для зменшення яких-небудь загроз?     Які слабкі сторони потрібно виправити, щоб зменшились які-небудь загрози?    Які слабкі сторони можна виправити, використовуючи які-небудь сильні сторони?    Які слабкі сторони потрібно виправити для здійснення яких-небудь можливостей?    Як виправити слабкі сторони, що залишились, і відреагувати на загрози, що залишились?   Висновки:   Цілі.    Задачі.   Засоби.

Наголосимо, що для стратегічного планування необхідно обов’язково враховувати  сильні та слабкі сторони організації, а також можливості та загрози, що існують як всередині, так і за його межами.  На основі SWOT-аналізу та з урахуванням Стратегічного бачення розробляються пріоритети, стратегічні цілі та оперативні завдання. Загалом SWOT у поєднанні з ПЕСТ-аналізом дає змогу враховувати різні фактори, що можуть вплинути на діяльність, включаючи політичну, економічну, соціальну ситуацію, ресурси, зовнішні фактори тощо.

Ситуаційне  упр. – прийняття управлінським персоналом, рішень в ситуації, яка реально склалась або складається.

Ситуаційний підхід - це підхід, при якому вибір ефективної організаційної структури і механізму упр. визначається особливостями ситуації, в якій знаходиться організація. Необхідний ефективний стиль упр., наприклад, залежить від завдання, яке постає перед керівником, і ситуації, в якій він працює. Для ситуаційного підходу в упр. найважливішим параметром є критерій оцінки упр. ситуації. Одним з таких критеріїв є оцінка ситуації з точки зору можливості використання влади і впливу керівника, можливостей для контролю - чим менша залежність у досягненні результату від співпраці підлеглих, тим сприятливіше і простіше завдання для керівника.

Для аналізу  упр. ситуації використовуються три  параметри:  - стосунки між керівником і співробітниками;    - структура завдання. Якщо завдання детально описані і запрограмовані, то керівник має більшу силу та вплив на співробітників;    - вага посади керівника, яка означає можливість заохочування, накладання стягнень на підлеглих.

Ситуаційний підхід в упр. вимагає, щоб суб'єкт  упр. адекватно відображав у собі всі основні риси об'єкта упр. і його зовнішнього середовища, в тому числі і усю обстановку, що складається і відповідно провадив необхідне перегрупування сил, намічав нову тактику своєї поведінки, що відповідала б новим умовам.

Ситуаційний підхід реалізує принцип адаптованості, що є основним принципом стратегічного упр.. Його суть у тому, що всі організаційні побудови всередині (культура організації, орг.стр-ра, сис-ма планування і т.д.) є реакцією організації на відповідні зміни у зовнішньому оточенні та деякі зміни у внутрішньому середовищі 

      26. Зарубіжний та  вітчизняний досвід  запровадження стратегічного  планування

      Стратегічне планування – це ключовий елемент  стратегічного управління, який допомогає  центральним органам виконавчої влади приймати рішення, узгоджені  з підходами щодо досягнення своєї місії, реалізації функцій, цілей та завдань.