Державний нагляд за додержанням стандартів

Такий підхід спонукає виробників самостійно контролювати та не допускати  відхилення від технічних регламентів, стандартів, яким має відповідати  їх продукція, та розуміти, що невиконання  таких умов потягне за собою досить серйозні негативні наслідки.

Отже, переваги нововведень, здається, очевидні. Втім, зазначені  досить кардинальні зміни в законодавстві  отримують не тільки схвалення, а  й різко негативну оцінку (як було і буде завжди в нашій країні), зокрема і в першу чергу, від працівників територіальних органів колишнього Держспоживстандарту, а нині - підприємств сфери управління Мінекономрозвитку України. Так, директор державного підприємства "Черкаський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" Віктор Білоусов в своєму інтерв’ю Українській технічній газеті відверто сказав: "Я офіційно заявляю: з 5 липня (2011 року) (прим. - момент набрання чинності згаданими нормативними актами) в Україні не проводиться державний нагляд за додержанням держстандартів, норм і правил на виробництві, цим грубо порушується стаття 42 Конституції України, в якій говориться: держава зобов’язана контролювати якість та безпечність всіх видів послуг і робіт".

Крім цього, В. Білоусов зазначає, що монополія держави на контроль - не сучасний метод, відповідальність за якість і безпечність продукції, в тому числі і товарів харчової промисловості, повинні нести, як в Європі, виробники та реалізатори товару. «Але на Заході діють закони, яких дотримуються. Там дуже серйозні санкції, аж до закриття підприємства, яке випускає фальшиву продукцію. У нас нема ні того, ні іншого». [16]

Далі наведемо основні  тези інтерв’ю заступника Генерального директора ДП «Укрметртестстандарт» Володимира Місячного виданню «Багнет». В цьому інтерв’ю В.Місячний перераховує недоліки Закону № 2735-VI, які, на його переконання, мають місце.

Передусім наголошено, що вже згаданий Декрет КМУ передбачав доринковий нагляд – у виробника і оптовика – по всіх видах продукції. А новий Закон не поширюється на харчову промисловість, тютюнові вироби, спирт, алкогольні напої та деякі інші види продукції.

Також в новому Законі прописано, що перевірки на ринку  будуть відбуватися на відповідність  технічним регламентам. В Україні  на сьогодні розроблений 31 технічний регламент, а чинних на продукцію станом на 1 січня 2011 року – лише вісім. Якщо відсутній технічний регламент, то підтвердження безпечності продукції має здійснюватися на відповідність гармонізованим стандартам, яких в Україні поки дуже мало. Якщо чинних в Україні міждержавних стандартів колишнього СРСР нараховується близько 14000-15000, державних стандартів України близько 120000 – з них гармонізовано близько 8000. Одночасно в Україні діє не менше 40000 галузевих стандартів та більше 52000 технічних умов (ТУ), на відповідність вимогам яких продукція не буде перевірятися взагалі. [11]

Тобто власник підприємства, яке реалізує продукцію, наприклад, по технічних умовах чи галузевому стандарту, може просто не допустити  контролюючий орган для проведення того ж ринкового нагляду, оскільки перевірка вимог безпеки на відповідність цим нормативним документам в Законі не передбачена.

В результаті внаслідок  нового Закону і виробники, і розповсюджувачі  продукції опиняться в нерівних умовах: тих, хто випускає (реалізує) продукцію по ТУ, органи ринкового нагляду взагалі не зможуть перевіряти, а ось до виробника (розповсюджувача), який випускатиме (реалізовуватиме) продукцію по технічних регламентах чи гармонізованих стандартах, контролюючі органи будуть ходити регулярно.

Новим Законом також  передбачається: якщо підприємець продає на ринку якусь нехарчову продукцію, він повинен зберігати документи  про походження товару за останні 10 років. Для українських реалій та українських ринків це просто нереально, адже не завжди можна довести походження товару через дуже велику кількість посередників. Тому, якщо будуть виявлені порушення з безпечності продукції, то штрафні санкції буде сплачувати не виробник, а кінцевий продавець.

3. Деякі аспекти  державного нагляду за безпечністю та якістю харчових продуктів

Подібна до розглянутої в першому  розділі цієї роботи ситуація з розмежуванням  функцій спостерігалася нещодавно  і в сфері державного контролю (нагляду) за безпечністю та якістю харчових продуктів. В середині минулого року, в Інтернет-мережі та інших засобах масової інформації проводилося активне обговорення щодо передачі функції Державної санітарно-епідеміологічної служби з контролю за безпечністю та якістю харчової продукції Державній ветеринарній та фітосанітарної службі.

Дійсно, реформа Держсанепідслужби, як зазначають деякі її співробітники, необхідна, але миттєве реформування ні до чого доброго для нашої держави і громадян не призведе. З метою запобігання виникнення ускладнень при здійсненні державного контролю за безпечністю та якістю харчових продуктів Кабінетом Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1096 видана постанова «Питання розроблення плану заходів із здійснення державного контролю (нагляду) за безпечністю та якістю харчових продуктів на довгострокову перспективу», на виконання якої та з метою гармонізації законодавства України до вимог законодавства ЄС в сфері санітарних та фітосанітарних заходів Державною санітарно-епідеміологічною та Державною ветеринарною та фітосанітарною службами розроблений Національний план із здійснення державного контролю (нагляду) за безпечністю та якістю харчових продуктів на 2012-2017 роки, затверджений наказом від 30.12.11 №49-09/158. Національний план контролю містить інформацію про структуру та організацію системи державного контролю (нагляду) за безпечністю та якістю харчових продуктів. Основною метою якого, разом з цим, є захист інтересів споживачів.

На сьогодні в державі  діють Закони України «Про санітарно-епідеміологічне  благополуччя населення» та «Про безпечність та якість харчових продуктів», які передбачають відповідні повноваження Державної санітарно-епідеміологічної служби щодо контролю за безпечністю продуктів харчування для здоров’я населення.

Відповідно до Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 23.12.1997 № 771/97-ВР державний контроль (нагляд) за безпечністю та якістю харчових продуктів здійснюють:

–Державна санітарно-епідеміологічна  служба України;

–Державна ветеринарна  та фітосанітарна служба України.

Відповідно до Закону кожна із зазначених служб несе відповідальність за безпечність окремих видів харчових продуктів на певних етапах виробництва у харчовому ланцюгу «з поля до столу», окремими категоріями потужностей (об’єктів).

Державна санітарно-епідеміологічна служба здійснює державний контроль на потужностях (об’єктах) з виробництва харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів, дієтичних добавок, допоміжних матеріалів для переробки. Тобто, на всіх об’єктах з виробництва харчових продуктів, крім об’єктів з виробництва необроблених харчових продуктів тваринного походження, усіх рослинних продуктів та сільськогосподарської продукції, в тому числі необроблених харчових продуктів тваринного походження, що продаються на агропродовольчих ринках. В Україні упродовж останніх 90 років контроль за якістю та безпечністю харчових продуктів здійснювала Державна санітарно-епідеміологічна служба. Така практика існує в багатьох державах світу. В нашій країні Державна санітарно-епідеміологічна служба має величезний досвід щодо здійснення такого контролю, досвідчених фахівців, розвинену інфраструктуру, що дозволяє забезпечувати безпеку щодо здоров’я населення при вживанні харчових продуктів. Так, в Київській області державний нагляд за якістю та безпечністю харчових продуктів здійснюють 23 лікарі, з яких понад 65% мають вищу кваліфікаційну категорію, функціонують атестовані бактеріологічні, санітарно-гігієнічні, радіологічні лабораторії, які оснащені необхідним обладнанням та приладами для забезпечення належного контролю за якістю та безпечністю харчових продуктів, що виробляються, транспортуються та находяться в обігу на території області за мікробіологічними показниками, вмістом генетично-модифікованих організмів (ГМО), антибіотиків, мікотоксинів, токсичних елементів, пестицидів, нітратів, радіонуклідів, гістаміну та харчових добавок. [13]

В продовження цієї теми слід зазначити, що Комітет Верховної  Ради України з питань охорони  здоров’я розглянув на своєму засіданні 5 липня 2012 р. проект Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо безпечності харчових продуктів (реєстраційний № 10495), поданий Кабінетом Міністрів України.

Метою законопроекту  є перерозподіл повноважень між  органами виконавчої влади (Міністерством  аграрної політики та продовольства і Міністерством охорони здоров’я, Державною санітарно-епідеміологічною службою і Державною ветеринарною та фітосанітарною службою) у сфері безпечності та якості харчових продуктів.

Проектом Закону пропонується внесення змін до 12 законодавчих актів України, зокрема: Кримінально-процесуального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України «Про безпечність та якість харчових продуктів», «Про дитяче харчування», «Про захист прав споживачів», «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції», «Про ветеринарну медицину».

Не заперечуючи проти необхідності перегляду та удосконалення законодавства у сфері безпечності та якості харчових продуктів, народні депутати зазначили, що запропонована на заміну діючій в Україні система забезпечення державного контролю та нагляду у цій сфері може негативно вплинути на додержання державних гарантій у сферах охорони здоров’я, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, а також захисту прав споживачів.

Під виглядом створення  спеціального єдиного центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності харчових продуктів (компетентний орган), який об’єднав би функції, що виконуються на сьогодні відповідно до чинного законодавства Державною санітарно-епідеміологічною службою, Державною ветеринарною та фітосанітарною службою та Державною інспекцією з питань захисту прав споживачів, пропонувалося фактично визначити уповноваженим органом з державного контролю за безпечністю харчових продуктів Державну ветеринарну та фітосанітарну службу та звести існуючу комплексну систему державного нагляду та контролю у цій сфері практично до здійснення ветеринарносанітарного контролю за харчовими продуктами тваринного походження.

При цьому, як випливає з  окремих положень законопроекту, пріоритетом  останнього є захист бізнес-інтересів, а не необхідність захисту здоров’я населення України від небезпечної продукції та попередження виникнення захворювань харчового походження.

На користь цього  свідчить зосередження в одному органі функцій видачі дозвільних документів та державного контролю у відповідній сфері, а також вибірковий підхід до застосування окремих дозвільних процедур.

Так, відповідно до вимог  статті 22 дозвіл на виробництво та/або  зберігання харчових продуктів мають  отримувати лише оператори потужностей  з виробництва та/або зберігання харчових продуктів тваринного походження. Інші ж можуть безконтрольно розпочинати та вести свою діяльність у сфері виробництва та обігу харчових продуктів.

Також контролюватиметься й виробник, що має намір експортувати свою продукцію (Стаття 24. Затверджені  експортні потужності). Його перевірять, чи дотримується він встановлених вимог щодо безпеки харчової продукції, чи ні. Для внутрішнього ринку ці заходи перестороги вважаються зайвими.

Крім того, на Державну ветеринарну та фітосанітарну службу покладаються невластиві їй функції з встановлення небезпечності продукції для здоров’я людини, що є виключно медичною компетенцією.

Так, законопроектом передбачено, що з метою встановлення небезпечності  харчового продукту вивчається:

· можливий безпосередній короткостроковий чи довгостроковий вплив харчового продукту на здоров’я людини, яка його споживає, та на майбутні покоління;

· можливий накопичувальний ефект токсичності;

· особлива чутливість організму окремої категорії споживачів, якщо харчовий продукт призначений для цієї категорії споживачів.

Члени Комітету підкреслили, що незрозуміло, яким чином, не маючи  відповідної фахової підготовки, державний інспектор (представник  Держветфітослужби) визначатиме безпечність  харчового продукту, адже оцінка ризиків  виникнення хвороб харчового походження та управління ними, розслідування харчових отруєнь та кишкових інфекцій з харчовим фактором передачі потребує спеціальних медичних знань у галузі клініки та діагностики інфекційних та неінфекційних захворювань, токсикології, мікробіології, епідеміології і є виключно медичною компетенцією.

Разом з тим потрібно чітко розуміти, що кінцевою метою  контролю за харчовими продуктами є  не якесь абстрактне забезпечення їх якості та безпеки, а в першу чергу, попередження виникнення захворювань  харчового походження.

Слід зазначити, що харчування як етіологічний фактор, що спричиняє захворювання, посідає істотне місце у загальній структурі захворюваності населення. Тому виведення із системи охорони здоров’я частини нерозривного комплексу факторів середовища життєдіяльності людини, на думку Комітету, може призвести до негативних наслідків.

Глобальна стратегія  Всесвітньої організації охорони  здоров’я в галузі безпечності харчових продуктів прямо передбачає створення національних програм з безпеки харчування на базі посилення епідеміологічної складової таких програм.

Дві сесії (53-тя та 62-га) Всесвітньої  асамблеї охорони здоров’я визнали безпечність харчових продуктів основною функцією саме національних систем охорони здоров’я.

Саме тому у більшості  країн світу національні органи охорони здоров’я безпосередньо контролюють безпеку харчових продуктів.