Форма держави

а) союзну федерацію (федерація, яка заснована на договорі), суб’єктами якої є суверенні держави, що зберігає за собою значний обсяг повноважень самостійно вирішувати питання місцевого значення. До юридичних ознак федерації належать:

двохрівнева система  законодавства (законодавство федерацій  і законодавство суб’єктів федерації);

двохрівнева система державних органів (федеральних і суб’єктів федерації).

Подвійне громадянство.

У міждержавних стосунках  суб’єкти федерацій виступають від  свого імені (13, с.165)[13].

Як відомо, союзною (договірною) федерацією був Союз Радянських Соціалістичних Республік. В сучасних умовах союзні федерації, фактично не існують. Хоча слід зазначити, що ряд країн, наприклад, США, ФРН, у своєму розвитку пройшли через етап договірної федерації.

У сучасному світі  ми спостерігаємо Російську Федерацію, заснованою на автономії.

Специфічною формою державного устрою є конфедерація – союз держав, об’єднаних для досягнення певних цілей одним або кількома органами (наприклад військовим) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.

Ознаки конфедерації:

відсутність загальних для всієї конфедерації законодавчих органів;

відсутність загальних  для всієї конфедерації законодавства, громадянства, судової та фінансової системи;

рішення загально конфедеративних  органів для членів конфедерації не є обов’язковим, і їх невиконання не тягне за собою ніяких санкцій;

наявність безумовного  права виходу із складу конфедерації у кожного з її суб’єктів (14, с.98)[14].

Конфедерація – це досить нестійка, перехідна форма  від співіснування повністю незалежних держав до їх федерації або до утворення нової унітарної держави. Через етап конфедеративних відносин у своєму розвитку пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, яка і нині офіційно називається конфедерацією. З 1981 по 1989 рік існувала конфедерація Сенегамбія, що об’єднувала Сенегал і Гамбію.

Щодо України то, як свідчить історичний розвиток України, вона упродовж 70 років  входила до складу федеративної держави, якою був Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 1922 – до 1991рр.). Але й  за тих часів Україна залишалась за своїм політично – територіальним устроєм унітарною державою. На сьогоднішній день Україна є унітарною державою за статтею 2 пунктом 2 Конституції України.

Принцип Унітарності  нашої держави означає її єдність, соборність в політичному, економічному, соціальному, культурному (духовному0 та інших відношеннях. Вузловим моментом єдності держави є її територіальна єдність. У Конституції України щодо цього зазначається, що територія України у межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою (ст. 2 Конституції України). Існуючий поділ України є адміністративно – територіальним поділом і не має політичного характеру. Окремі адміністративно – територіальні одиниці мають адміністративну автономію і певні атрибути держави (Автономна Республіка Крим) або спеціальний статус міст республіканського значення (міста Київ і Севастополь), але це не впливає і не може впливати на визначення форм державного устрою України як унітарної держави (15, с. 162)[15].

Отже, можна узагальнити, що:

за своєю суттю державний  устрій – це поняття, що охоплює  все коло питань щодо державного ладу в організаційному від ношені, являє собою певний тип держави, який виявляється в політичних, економічних, соціальних основах і принципах організації держави, правового статусу громадян цієї держави, територіального устрою держави і системи державних органів;

за своїм змістом  державний устрій – це певний механізм держави, тобто має організаційні  основи української держави;

за своєю формою державний  устрій – це територіальна або  національно – територіальна  організація державної влади, що поділена на окремі складові частини, які перебувають у тісному взаємозв’язку між собою і вищими органами держави, тобто це поняття щодо всього кола питання про внутрішній поділ держави на складові частини, їх правове становище, взаємовідносини між державою в цілому та її складовими частинами (16, с.86)[16].

Державно –  правовий режим

У вітчизняній юридичній  науці питання про державно –  правовий режим вивчене недостатньо. В умовах недослідженості цієї проблеми питання про роль державно – правового  режиму в структурі державного ладу конкретної країни у межах досліджень не розглядалося по суті. Незаперечним було лише те, що деякі наслідки еволюції державно – правового режиму не справляли суттєвого впливу на державний лад і не відігравали особливої ролі в його структурі. Хоча державно – правовий режим має важливе значення у формуванні будь –якої держави. Варто зауважити ще й те, що при дослідженні проблеми державно – правового режиму виникало безліч суперечностей про не розмежованість характеристик політичного і державного режимів.

Державно – правовий режим – це сукупність форм і  методів здійснення державної влади  та рівень участі громадян в управлінні справами держави і суспільства (17, с. 37)[17].

Це поняття відповідає на поняття здійснення державної  діяльності і досягнення цілей, що стоять перед державою, а також настільки реально громадяни впливають на стан державних і суспільних справ. Поняття державно – правового режиму не слід ототожнювати з поняттям “політичний режим”, хоча за значенням вони і близькі одне до одного. Останнє поняття має ширше значення і характеризує не тільки методи діяльності державних органів, що визначається поняттям “державно - правовий режим”, а й можливості та форми діяльності всіх елементів політичної системи – політичних партій, рухів, інших об’єднань громадян.

Розрізняють демократичний  і антидемократичний державно –  правові режими.

Демократичний режим  – це стан політичного життя суспільства, при якому державна влада здійснюється на основі принципів широкої і  реальної участі громадян та їх об’єднань  у формуванні державної політики, утворенні і діяльності державних органів, дотримання прав і свобод людини.

Політичний режим є  настільки демократичний, наскільки  держава гарантує людині прояв її свободи у трьох аспектах: як індивідуальну (особисті); як соціальному суб’єкту (члену громадських і професійних груп, інших інститутів суспільства); як громадянинові (підданцю держави), міра свободи якого конституційно визначена і гарантована.

Різновиди демократичного режиму: ліберально – демократичний, національно – демократичний, радикально – демократичний (18, с.90)[18].

До основних ознак  демократичного режиму належать:

а) рівність громадян перед  законом, гарантованість державою їх прав і 

свобод;

б) виборність представницьких  органів влади населенням;

в) юридично визначена строковість повноважень представницьких

органів;

г) розвинена система  демократичних інститутів;

ґ) пряма участь громадянина  у вирішенні загальних справ;

д) реальне здійснення поділу державної влади.

В умовах антидемократичного державно – правового режиму при здійсненні державної влади значно звужується, а то й зовсім усуваються можливості реального впливу громадян та їх об’єднань на управляння державою, обмежуються або порушуються основні права людини, влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб чи однієї особи.

До основних ознак  антидемократичного режиму належать:

а) формальне закріплення  в конституційних актах мінімуму прав і свобод громадян при відсутності  правових механізмів та інших гарантій їх здійснення;

б) надмірна централізація державної влади;

в) застосування примусових методів управління;

г) протиправне використання силових структур.

Різновидами антидемократичного режиму є:

деспотичний (режим необмеженої  влади і свавілля в управлінні);

тиранічний (панування  тиранічних способів здійснення влади при режимі одноособового правління в античних державах);

військово–диктаторський;

расистський;

фашистський;

мусульмансько – фундаментальний;

тоталітарний; (19, с.96)[19].

Тоталітарний режим  – крайня форма антидемократичного режиму, він характеризується повною владою держави над людиною; забороною існування демократичних організацій, вторгнення і контролем над діяльністю громадян; політичною цензурою; відсутністю гласності; репресіями по відношенню до опозиції та іншодумців. Ідеологія тоталітарних режимів завжди революційна. Термін і поняття “тоталітаризм” проявився в західній науці в 30-ті роки ХХ ст. для характеристики фашистських і комуністичних режимів, а спеціальні дослідження можна було побачити в 50-ті роки ХХ ст. (Х. Арендт, Р. Арон).

Х. Арендт в книжці “Происхождение тоталитаризма” (1951р.) вбачала різницю  тоталітаризму від більш ранніх форм абсолютизму, тиранії чи диктатури  у :

тоталітарності контролю, досягаємо з допомогою сучасних технологій;

утворення з допомогою  системи терор психологічної ситуації повної незалежності та відчуття приниженості.

Р. Арон вважав, що тоталітаризм полягав у таких трьох складових:

велич тоталітарного  режиму в ролі спасителя людства;

перетворення держави  в всемогучий інструмент партії з  необмеженою владою;

установлення обов’язкової ідеології, яка оправдає тоталітарний режим. (20, с.91)[20].

У більшості сучасних країн державно – правові режими (країни Північної та Західної Європи, Північної Америки). І лише в не багатьох країнах, переважно Близького Сходу, Африки зберігаються різні модифікаційні антидемократичних державно – правових режимів, основи яких знайшли своє закріплення в конституціях країн.

В Україні після ліквідації тоталітаризму здійснюється перехід  до демократичної державності. В  її політичному режимі сполучаються риси демократичного режиму з застосуванням авторитарних підходів. Тому повна централізація і жорстокий державний контроль у деяких випадках є необхідним. Головний показник будь-якого перехідного періоду є людина якщо в політичній спільноті підґрунтям і метою політичної дії не виступає індивід, то там немає демократії або вона існує формально. Багато вчених на сьогоднішній день активно використовують термін “посттоталітаризму” – це державний режим вже не тоталітарний, але ще й не зовсім демократичний (21, с. 19)[21].

Демократія виникла  ще в умовах первіснообщинного ладу і є історично першою природною  формою здійснення влади народу. В  Україні накопичені вікові традиційні народоправства, які були властиві нашому народові з найдавніших часів. Ще у V ст. візантійський історик Гірокопій Кесарійський зазначив у своїй практиці “Війна з готами”: “Ці племена, слов’яни і анти, не управляються однією людиною, а віддавна живуть у народоправстві (демократії), і тому щастя і нещастя в житті вважається спільною справою” (22, с. 281)[22].

За формою державного режиму Україна – демократична держава. Демократичний режим в Україні  порівняно з західними моделями ще не достатньо розвинутий і знаходиться  на стадії якщо не становлення, то усталення, тобто завершення процесу формування. Тому в цілому демократію в Україні треба сприймати не стільки як статичний стан, скільки як рух державного режиму.

 

Висновок

Отже, охарактеризувавши  проблему форми держави і форми  української держави потрібно відзначити, що форма держави – це спосіб організації і характер здійснення державної влади. У різних формах держави відображається сутність, зміст тієї чи іншої країни. Це поняття дає загальне уявлення про державний лад країни. Форма держави розкривається при характеристиці трьох її елементів: форма державного правління, форма державного устрою, форма державного (політичного) режиму.

Таким чином, при аналізі  цих понять можна зробити підсумок:

Форма державного правління  – це порядок утворення і взаємодія  вищих державних органів влади і управління. Розрізняють дві основні форми державного управління: монархію і республіку. За формою державного правління України є президентсько–парламентською республікою. Одна із особливостей президентсько–парламентської республіки України заключається в обмежених повноваженнях уряду в законодавчому процесі, що відрізняє її, наприклад від Франції, яка є такою ж державою зі змішаною формою правління. Якщо уряд Франції має право вносити поправки в законопроекти і в будь-який момент відкликати законопроект, то уряд України володіє слабким впливом на законодавчий процес і прийняття законодавчих рішень.

Уряд України зв’язаний  подвійною (біцефальною) залежністю:

відповідальність п6еред Президентом України.

підконтрольний і підзвітний Верховній Раді.

Форма державного устрою – визначає спосіб поділу держави  на певні складові частини території  і розподілу влади між нею  та цими частинами й відповідну організацію  державних органів і порядок  взаємовідносин між ними закріплено в Конституції України. За формою державного правління України – унітарна держава, яка є єдиною цілісною державою, територія якої поділяється на адміністративно – територіальні одиниці (області, райони), які не мають ознак суверенітету. В складі нашої держави є автономна територіальна одиниця Автономна Республіка Крим, яка не має ознак державності.

Державно – правовий режим – це стан політичного життя  суспільства при якому державна влада здійснюється на основі принципів  широкої і реальної участі громадян та їх об’єднань у формуванні державної політики, утворенні і діяльності державних органів, дотримання прав і свобод людини. Розрізняють такі основні види державних режимів: демократичний режим та антидемократичний державний режим. В Україні після ліквідації тоталітаризму здійснюється перехід до демократичної державності.

Демократизм держави  виявляється також у принципах  діяльності її органів і в основних засадах здійснення державної влади  в цілому. Зокрема, він виявляється  в гласності, відкритості роботи парламенту та інших органів державної влади, періодичності сесій і пленарних засідань парламенту, в системності роботи інших органів державної влади.

Таким чином, потрібно підкреслити, що вибір форм держави залежить від  багатьох факторів: історії, традиції, ментальності народу, рівня розвитку демократії, суспільства і держави, економічних, ідеологічних, соціальних та інших внутрішніх, а також зовнішніх факторів.

Форма держави має  правове закріплення, тобто всі  її елементи мають правову основу і фіксуються у законах і підзаконних  актах певної держави.