Особливості функціонування джерел права в Україні

Важко зрозуміти також  позицію суб'єктів законодавчої ініціативи стосовно місця міжнародних  договорів України у законодавстві  України. Якщо це утворена на ієрархічній  основі його складова, то чому чинні  міжнародні договори України, згода  на обов'язковість яких надана Верховною  Радою України, мають вищу юридичну силу щодо законів України? Адже, закони України приймаються тим нее органом законодавчої влади, яким надається і згода на обов'язковість міжнародних договорів. Хіба ж це не свідчить про наявність зв'язків координації, а не субординації? Субординаційні ж зв'язки згідно Закону України "Про міжнародні договори України" виникають лише при наявності юридичних колізій.[1., C. 3]

Незрозумілою залишається  і позиція суб'єктів законодавчої ініціативи стосовно наявності вищої  юридичної сили у міжнародних  договорів, укладених іншими компетентними  суб'єктами, адже стаття 9 Конституції  України передбачає, що лише міжнародні договори України, згода на обов'язковість  яких надана Верховною Радою України, є складовою частиною національного  законодавства. Таким чином, вони не можуть мати вищої юридичної сили щодо відповідних підзаконних актів  України.

У проекті не зазначено  і те, що цей закон не поширює  свою дію на міжнародні договори України, оскільки ці питання врегульовані Законом  України "Про міжнародні договори України".

Не враховують обидва проекти  і положень ст. 17 Закону України "Про  виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", в яких ідеться про те, що суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерела права [5., C. 16]. І хоча з цим положенням важко погодитися, адже Конвенція 1950 року рішення Євросуду з прав людини не визнає джерелами права, незважаючи на їх прецедентний характер, а Євросуд є конвенційним органом і здійснює свої повноваження (застосування та тлумачення конвенційної норми) лише у межах, передбачених Конвенцією, не наділений правотворчими повноваженнями; все ж положення статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" не є скасованими, а відтак ми повинні визнавати і те, що згідно з названим Законом в України діють і такі джерела права, як судові прецеденти.

Зазначене свідчить про те, що наскільки б доцільним чи якісним  не вважався той чи інший проект закону, закон чи інше джерело права, положення про механізм взаємодії  різних джерел права мають формуватися  у межах поняття "система джерел права" та на його основі. Саме це поняття  дозволить чітко визначити координаційні, субординаційні та інші зв'язки у системі, внутрішню її будову (структуру). Первинним елементом такої структури є нормативно-правові приписи, які групуються у нормативно-правові інститути, галузі та інші системні утворення. При групуванні нормативно-правових приписів у системі джерел права України мають використовуватися різні критерії: предмет та метод правового регулювання, юридична сила, суб'єкти правотворення, зовнішні форми права. Можливе використання й інших критеріїв. Це дозволить забезпечити цілісність системи, незважаючи на її поліструктурний характер. На даному етапі розвитку України важливим є і створення загальнодержавної програми, яка б містила комплексну оцінку нормативно-правового масиву України з урахуванням кращих здобутків як вітчизняної, так і зарубіжної юридичної науки та практики. Це б дозволило належно вивчити проблеми забезпечення взаємодії сучасних джерел права України у межах цілісної системи, встановлення її основних параметрів та виявлення тенденцій розвитку, а також підготувати проект Закону України "Про систему джерел права України".[23., C.27] Такий закон, на відміну від запропонованих законопроектів "Про нормативно-правові акти", які вже не відображають механізму взаємодії за умов урізноманітненості джерел права України, міг би сприяти подальшій розформалізації правової системи України, відходу від крайніх позицій юридичного позитивізму як у науці, так і в практиці. Адже збільшення питомої ваги законів у системі джерел права до 3514, так і міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, до 816, а також міжнародних документів в цілому до 2216, потребує створення належного механізму їх взаємодії, а такий механізм може належно функціонувати лише у межах системи джерел права та за умов його формалізації у законі України.

Закон України "Про систему  джерел права України" повинен  зафіксувати визначення поняття  системи джерел права України  як комплексу взаємопов'язаних та взаємоузгоджених нормативно-правових приписів, що об'єктивовані у відповідних зовнішніх формах; визначити сучасні джерела права  України, які утворюють цю систему, з конкретизацією всіх підвидів і  підсистем; встановити внутрішню будову системи джерел права з врахуванням  основних типів зв'язків, які потрібно підтримувати у належному стані  завдяки ефективному механізму  взаємодії джерел права України.

Насамперед, такий механізм має визначити загальні принципи права, які забезпечують збалансованість  у спільному правовому полі, де діють різні джерела права; сфери  найбільш: доцільного застосування конкретних джерел права та форм узгодження нормативно-правових приписів, а також способів встановлення (наприклад, завдяки правотворенню) та підтримання (завдяки систематизації) зв'язків. Врахування цих та інших параметрів забезпечить ефективність майбутнього Закону України "Про систему джерел права України" та належне правове регулювання відповідно до вимог часу та з урахуванням національних інтересів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Своєрідність джерел права  позначається на формах зовнішнього  вираження права. У них наочно виявляються історичні особливості  тих чи інших суспільних систем, розмаїтість форм державного втручання  в громадське життя.                                                                

Кожна система права (правова  система) – германо-романська чи англо-саксонська – мають свої особливості, властивим джерелам права, у тому числі які проявляються в ієрархії, пріоритеті джерел права.

Як основні види джерел права необхідно назвати нормативно-правові  акти, судові й адміністративні прецеденти, правові звичаї. У деяких країнах  як джерела права розглядаються  міжнародні договори і доктрина.

Право займає важливе місце  в системі нормативного регулювання  суспільних відносин. Особливості права  більш рельєфно виявляються в  процесі нормативного впливу на суспільні  відносини разом з мораллю  іншими соціальними нормами.

У сучасній Україні, джерела  права,  насамперед  закони,  упорядковані, але  разом з  тим  вони  навряд  чи  складають  строгу  систему, особливо  акти  підзаконної нормотворчості, правові  звичаї  і  прецеденти. Швидше  за все, це  сукупність  нормативних  і  інших  юридичних  актів, що установлюють  визначений  правовий  режим.

Навчання про права  людини визнається однієї з фундаментальних  концепцій сучасної людської цивілізації. Законодавче закріплення і забезпечення прав людини – принципова вимога правової держави.

Право формується в результаті і в міру суспільного розвитку, насамперед суспільного виробництва  і розподілу, суспільних благ.

Воно уособлює справедливість у силу призначення бути найбільш значимим, загальносоціальним, універсальним, обов'язковим для усіх без винятку регулятором. У праві необхідне втілення загальновизнаної справедливості, а така справедливість можлива тільки політична, тобто, що виходить від держави.

Проаналізувавши поняття  джерела права можливо зробити  висновок, що це державно-офіційні способи  закріплення і зовнішнього прояву правових норм, що засвідчують їх загальнообов’язковість. Розрізняють такі основні форми  права:

1) правовий звичай - санкціоноване  державою звичаєве правило, що  має загальнообов’язковий характер  та гарантоване його примусовою  силою;

2) правовий прецедент - судове або адміністративне рішення  по конкретній юридичній справі, якому надається обов’язкове  значення при розв’язанні всіх  наступних аналогічних справ;

3) нормативно-правовий акт  - письмовий документ компетентного  органу держави, в якому закріплено  правила поведінки загального  характеру, що забезпечується  державою;

4) нормативний договір  - правило поведінки загального  характеру, що встановлюється  за взаємною домовленістю кількох  суб’єктів і забезпечується державою;

Основним джерелом права  України є нормативно-правовий акт. Це пояснюється тим, що він дає  можливість:

• найбільш чітко сформулювати зміст прав та обов’язків;
• відносно швидко довести зміст до адресатів норми;
• створити умови до адекватного розуміння і застосування норми;
• оперативно змінювати чи відміняти норму;
• здійснювати систематизацію норм і полегшити користування ними.

Отже, така правова держава  як Україна, не мислима без чіткого  дотримання законів, що діють на її території, за суворим дотриманням  законності в державі мають слідкувати силові структури. Відняти в народу закон, а, отже, і відповідальність за його порушення, виходить, втягнути державу  на шлях саморуйнування. У сучасному  світі практично не залишилося держави, країни, окремого народу, у якого  б не існував закон, по якому живуть вони і жили їхні предки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Про міжнародні договори України: Закон України  від 29.06.2004 № 1906-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 50. — Ст. 540
2. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юрид. лит., 2002. – Т.2. – 360 с.
3. Александров Н.Г. Понятие джерела права // Вчені праці ВІЮН. - 2006. -  Вип. VIII. – С. 32-38
4. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права. – Львів, 2007. – 256 c.
5. Витченко А.М. Метод правового регулирования социалистических общественных отношений. – Саратов, 2004. – 342 c.
6. Гайворонський В. Джерела права // Вісник Академії правових наук України. – 2009. - №3. – С. 56-65
7. Головченко В. Чи може бути правовий акт ненормативним? // Юридичний вісник України. – 2005. – 13-17 листопада (№46). – C.29-32
8. Загальна теорія держави і права / М.В.Цвік, В.Д.Ткачеко, Л.Л.Богагова. – Х.: Право, 2008. – 432 с.
9. Заєць А. Принцип верховенства права. – К.: Кондор, 2008. – 124 c.
10. Карташов В.Н. Введение в общую теорию правовой системы общества. Ч.2.: Текст лекций. – Ярославль, 2006. – 100 с.
11. Комаров А.С. Общая теория государства и права: Курс лекций (2-е издание испр. и доп.) – М., 2005. – 312 с.
12. Котюк В. О. Теорія права: курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 2008. – 208 с.
13. Мурашин О.Г. До питання про поняття правового акта // Підприємництво, господарство і право. – 2008. - №12. – C.7-9
14. Мурашин О.Г. Формула підзаконності: призначення та складові // Часопис Київського університету права. – 2007. – №4. – C.3-6.
15. Нечитайленко А. А. Основы теории права, - Х., 2008. – 189 c.
16. Новий тлумачний словник української мови: У 4-х т. – К.: Аконт, 2007.
17. Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. – СПб., 1990. – Т.II. – 543 c.
18. Плечій О. Межі та сфери дії нормативно-правових актів: загальнотеоретичний аналіз // Митна справа. – 2003. – №1. – C.91-94
19. Пронюк Н. Проблеми та перспективи законотворчості в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – №10. – C.3-7
20. Рабинович П.М. Сферы и пределы правового регулирования // ХХVII Съезд КПСС и развитие теории государства и права. – Свердловск, 2002. – C. 34-123
21. Скакун О. Ф. Теорія держави і права, - Х., 2009. – 236 c.
22. ТГП: Курс лекций (под ред. Н.И. Матузова и А.В.Малько). – М. – Юристъ, 2008. – 776 c.
23. Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.К.Бабаева. – М.: Юристъ, 1999. –592 с.
24. Теорія держави і права (опорні конспекти) / Автор-упорядник Кравчук М.В. – К., Атіка, 2008. – 288 с.
25. Хропанюк В. Н. Теория государства и права, - К., 2008. – 345 c.
26. Шаповал В. Конституція як форма (джерело) конституційного права України (питання теорії)//Право України. – 2008. – №6. – С.5- 17

Р