Правова держава та громадянське суспільство

Автор: Пользователь скрыл имя, 27 Октября 2013 в 21:30, реферат

Описание работы

Кінець другого тисячоліття Актуальність вивчення громадянського суспільства і правової держави зумовлена тим, що ми живемо у нелегку, проте надзвичайно насичену історичними подіями добу переходу від несвободи, гніту, безправ’я до утвердження прав людини, поваги до гідності особистості, усвідомлення того, що людина сама відповідає за себе, за своє сьогодення та прийдешнє.

Содержание

ВСТУП……………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. Сутність правової держави:
1.1.Поняття правової держави…………………………………………….5
1.2. Ознаки правової держави…………………………………..………....7
РОЗДІЛ 2. Громадянське суспільство
2.1. Поняття та ознаки громадянського суспільства…………………….9
2.2. Взаємозв’язок громадянського суспільства та правової держави...13
ВИСНОВОК…………………………………………………………………...…16
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………...…17

Работа содержит 1 файл

реферат.doc

— 108.50 Кб (Скачать)

Поняття громадянське суспільство  використовує і Карл Маркс. Під громадянським  суспільством розуміється організація  родини, станів і класів, відносини власності і розподілу праці, взагалі форми і засоби існування і функціонування суспільства, дійсного життя і діяльності людини. Маркс підкреслював його об'єктивний характер і економічну основу. На відміну від Гегеля, який основою розвитку вважав світовий дух, абсолютну ідею, а до громадянського суспільства ставився як до кінцевої форми духу, Маркс доводить, що саме громадянське суспільство складає першооснову будівлі людського співжиття і життєдіяльність громадянського суспільства є головною рушійною силою історичного прогресу. В листі до Аннєнкова (28 грудня 1846 року) Карл Маркс писав: "Візьміть певну ступінь розвитку виробництва, обміну і споживання і отримаєте певний суспільний лад, певну організацію родини, станів або класів - словом, певне громадянське суспільство. Візьміть певне громадянське суспільство і отримаєте певний політичний лад, що є лише офіційним вираженням громадянського суспільства". Надалі недостатньо чіткий термін громадянське суспільство Карл Маркс замінює точними поняттями: економічна структура суспільства, економічний базис, спосіб виробництва тощо. Структура громадянського суспільства, історично зумовлена загальною об' єктивною закономірністю, включає особливі форми та відносини виробництва, класовий розподіл, що захищаються, відповідно, політико-правовими механізмами. Громадянське суспільство, за Марксом, належить до сфери матеріальної, тоді як держава є елементом надбудови.

За всієї різноманітності підходів, у сучасному визначенні громадянське суспільство - це сукупність суспільних відносин та інститутів поза межами політичної структури держави. Звичайно ж, громадянське суспільство - це таке суспільство, де головною діючою особою, суб 'єктом розвитку є людина з усією системою її потреб та інтересів, відповідною структурою цінностей [5]. Громадянське суспільство, торкаючись сукупністі суспільних відносин, відображає взаємозв' язок всіх сфер суспільного життя людини. Маючи різноманітні потреби та інтереси (матеріальні та нематеріальні), людина, як індивід, особистість, задовольняє їх у процесі власного розвитку і через відповідні суспільні відносини та інститути, що складають структурні елементи громадянського суспільства.

Аналіз літературних і нормативних  джерел дає можливість виділити такі принципи громадянського суспільства, що у більшості випадків випливають з Конституції України або прямо передбачені нею і які водночас, з певною часткою умовності, можна вважати також і Його ознаками:

- свобода та ініціативність  особистості, що спрямовані на  задоволення розумних потреб членів суспільства без шкоди для його загальних інтересів (статті 22, 23, 29 тощо Конституції України);

- розвиток суспільних  відносин відповідно до фундаментального  принципу кантівської філософії,  за яким людина завжди повинна  розглядатися як мета і ніколи як засіб (статті 21, 22 Конституції України);

- ліквідація відчуженості  людини, неприйняття людьми соціально-економічних  реформ і перетворень, економічних  і політичних структур та інститутів (статті 34,35 Конституції України);

- реальне забезпечення здійснення принципу рівних можливостей у політиці, економіці, духовній сфері життя суспільства (ст. 24 Конституції України);

- постійний захист  прав і свобод людини і громадянина,  який зумовлює необхідність визнання  незалежності громадянського суспільства щодо держави (ст. 22 Конституції України);

- плюралізм усіх форм  власності, серед яких приватна  власність в її різних формах  посідає домінуюче місце як  основа ініціативної, творчої, підприємницької  та іншої господарської діяльності. Реальне і практичне визнання того факту, що тільки власник може бути дійсно вільною і незалежною щодо держави особою (ст, 41 Конституції України);

- існування в абсолютній  більшості так званого середнього  прошарку, який здатний стати  повноцінним виробником і споживачем і бути соціальною базою громадянського суспільства. Відсутність поляризації населення на надзвичайно заможних і дуже бідних (ст. 48 Конституції України);

- плюралізм духовного  життя суспільства, в основі  якого визнання і реальне забезпечення  гуманістичних та демократичних загальнолюдських цінностей (ст. 15 Конституції України);

- офіційна заборона  і практична відсутність з  боку держави та інших соціальних  суб'єктів жорстокої регламентації  і будь-якого втручання в приватне  життя членів суспільства (ст. 32 Конституції України);

- існування і функціонування  розвинутої соціальної структури,  яка гарантує задоволення різноманітних  інтересів різних груп і верств  населення;

- активна участь у  всіх сферах суспільного життя  недержавних самоврядних людських  спільностей (сім'я, корпорація, господарські товариства, громадські організації, професійні, творчі, спортивні, етнічні, конфесійні та інші об'єднання, діяльність яких врегульована статтями 36-40 Конституції України);

- розвиток ринкових  відносин, у яких, відповідно до своєї сутності, беруть участь на рівних засадах суб'єкти всіх форм власності і видів господарської діяльності (ст. 42 Конституції України);

- визнання і гарантування  ідей верховенства права, що  відображається у його поділі  на публічне і приватне, теорії розподілу права і закону та визнанні, що право може існувати поза своєю інституційною формою - законодавством. Магістральна орієнтація права на людину трудівника і власника, на рівний правовий статус у сфері приватного права державних, громадських структур і окремого громадянина;

- підпорядкованість громадянському  суспільству демократичної правової  соціальної держави, сутність  соціальної спрямованості якої  виявляється в тону, що держава,  використовуючи всю гаму відповідних  демократичних владно-управлінських засобів, забезпечує своїм громадянам економічну та іншу безпеку, особисту свободу і суспільну злагоду.

Структура громадянського суспільства  доволі складна. Вона охоплює як первинні спільноти людей (сім'ї, господарські та громадські організації й об'єднання, соціальні спільноти тощо), так і недержавні політичні відносини (економічні, соціальні, духовні, національні, релігійні тощо). У правовій державі вся система громадянського суспільства захищена законом від втручання держави.

Суб'єктами, які творять  громадянське суспільство, є [7]:

— вільні й рівні індивіди;

— створені ними добровільні  асоціації, зорієнтовані на громадські справи;

— вільна преса як засіб  комунікації та самовираження.

 

2.2. Взаємозв’язок правової держави  та громадянського суспільства.

 Держава й громадянське суспільство — це певна антиномія, яка допомагає охарактеризувати поділ цілісного суспільного організму на дві взаємопов'язані та взаємообумовлені сфери — політичну й соціальну. Для держави характерні тенденція до централізації, впорядкування суспільного життя, переважання вертикальних та ієрархічних зв'язків. Для громадянського суспільства властиві тенденції до децентралізації й свободи особи та домінування горизонтальних, невладних зв'язків. Ці зв'язки утворюють декілька рівнів. Фундамент — це відносини, які характеризують систему збереження життєдіяльності суспільства. Другий прошарок — це соціокультурні відносини. Третій — відносини, пов'язані з індивідуальним вибором, політичними й культурними уподобаннями, ціннісними орієнтаціями. Тут є різні групи інтересів, клуби, політичні рухи і партії тощо.

Громадянське суспільство  й держава перебувають у тісному взаємозв'язку, перше неможливе без другого. Завдяки державі людська спільнота набуває цивілізованості і стає суспільством. Громадянське суспільство — це не тільки школа і церква, а й громадянська війна, протистояння соціальних інтересів, антисуспільна поведінка, мафія тощо, з якими може впоратися лише держава. Зрештою, сам сенс концепції громадянського суспільства існує лише при розгляді цього суспільства у співвідношенні з державою. 
 Водночас держава не може існувати поза суспільством. Вона похідна від громадянського суспільства, і призначення її полягає в тому, щоб слугувати йому. Громадянське суспільство є противагою державі у її постійному прагненні до панування над суспільством. Від ступеня розвиненості громадянського суспільства залежить ступінь демократизму держави. 
 У розумінні ролі держави в суспільстві є дві крайні позиції — анархізм та етатизм. Анархізм відкидає державу взагалі як орган примусу і насильства над людьми. Етатизм, навпаки, всіляко перебільшує роль держави в житті суспільства. Етатизм (від франц. etat — держава) — це засилля держави в економічному, соціальному, політичному й духовному житті суспільства. Теоретично етатизм обґрунтовує необхідність активного втручання держави в усі сфери суспільного життя, виходячи із сприйняття держави як всезагальної цінності, вищого результату й мети суспільного розвитку. Практично етатизм проявляється в централізації, концентрації і бюрократизації політичної влади, поширенні організаційно-контрольних функцій держави за межі оптимального співвідношення держави й суспільства. Процес етатизації суспільного життя веде до послаблення громадянського суспільства, його впливу на державу, що, в свою чергу, негативно відбивається на самій державі, спричиняючи її занепад. 
 Етатизація суспільного життя найбільшою мірою відбувається за недемократичних, особливо тоталітарних, політичних режимів. За тоталітаризму централізація влади, утиск прав і свобод громадян, свавілля й волюнтаризм правлячої верхівки набувають крайніх форм. Деякі риси етатизму зберігаються і в демократичному суспільстві, але тут він охоплює, головним чином, сферу економіки і контролюється політичними інститутами громадянського суспільства. 
 Формою взаємодії держави і громадянського суспільства є політичний режим як система методів і засобів здійснення політичної влади, а різні типи політичних режимів — демократичний, авторитарний і тоталітарний — є різними способами цієї взаємодії.

Найповніше зв'язок громадянського суспільства й держави проявляється через права і свободи особи. З одного боку, конституційне проголошення і закріплення прав і свобод особи  є політико-правовою основою розмежування громадянського суспільства й держави. З другого боку, права і свободи є найголовнішою ланкою, котра з'єднує громадянське суспільство й державу; завдяки наявності у громадян політичних прав вони підпорядковують державу своєму впливові та здійснюють контроль над нею. Оскільки реальність прав і свобод особи є одночасно однією з основних ознак правової держави і найважливішим надбанням громадянського суспільства, то це означає, що вони — правова держава і громадянське суспільство — взаємно передбачають одне одного.

 

 

ВИСНОВОК

Громадянське суспільство й держава перебувають у тісному взаємозв'язку, перше неможливе без другого. Завдяки державі людська спільнота набуває цивілізованості і стає суспільством. Сенс концепції громадянського суспільства існує лише при розгляді цього суспільства у співвідношенні з державою.

Правова держава як певна теоретична концепція і відповідна практика має довгу і повчальну історію. Ряд положень, значимих для наступних уявлень про правову державу, розроблявся ще античними авторами, але в основному його теорія склалася в XVII-XIX століттях у роботах Д. Локка, Монтеск'є, Руссо, Канта.

Правова держава - це така держава, у якому, по-перше, реально  здійснюється пріоритет права над  усіма іншими принципами в організації державної влади (класовими, становими, національними і т. д.), по-друге, реалізуються всі основні права і свободи громадян. Це означає, що держава, видає закон, зобов'язана керуватися ним у своїй діяльності до тих пір, поки він існує, хоча має право зазначити або змінити його. Право визначає межі свободи як суспільства в цілому, так і окремої людини. Тут можна говорити про діалектику прав і обов'язків, про міру дозволеного і недозволеного. Визнаючи свої права, людина зобов'язана дотримуватися і права інших.

Наявність громадянського суспільства забезпечує свободу особи і суверенітет по відношенню до влади, запобігає тоталітаризм і етатістскіе тенденції в суспільному розвитку, тому що наголос робиться на самоцінність індивіда, його особисту значимість. Поняття громадянське суспільство сягає ідеї античного полісу. у сучасному визначенні громадянське суспільство - це сукупність суспільних відносин та інститутів поза межами політичної структури держави. Звичайно ж, громадянське суспільство - це таке суспільство, де головною діючою особою, суб 'єктом розвитку є людина з усією системою її потреб та інтересів, відповідною структурою цінностей.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

 

1. Теорія держави і права - Ведєрніков Ю.А.

2. Правознавство - Кунченко-Харченко В.І.

3. Теорія держави та права - Гіда Є.O.

4. Політологія - Логвина В.Л.

5. Політологія: наука про політику - Горлач М.І.

6. Правознавство - Олійник А.Ю.

7. Політологія - Гетьманчук М.П.

8. Політологія - Шляхтун П.П.

9. Конституція України  (ст.15,21-24, 29, 32-42, 48)

 

 

 

 

 

 

 


Информация о работе Правова держава та громадянське суспільство