Шпаргалка по "Праву"

№1.Поняття системи правоохоронних органів

Для здійснення раніше названих функцій правоохоронної діяльності створюються органи, які іменюються правоохоронними.

Правоохоронними органами називають державні та громадські установи та організації, що забезпечують законність і ведуть боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями.

Тому, системою правоохоронних органів можна називати сукупність державних та суспільних установ, що забезпечують законність і ведуть боротьбу зі злочинністю, так іхню взаємопрацю між собою.

До ознак правоохоронних органів відносять: державно-владний, юрисдикціонних характер; підзаконність і точна регламентованість діяльності;правозастосовна сущність рішень, які приймаються цими органамизастосування державного примусу в процеі здійснення покладених на них завдань.

В наш час питання про  коло такого роду органів вирішуються  по-різному. Причому цей різнобій пояснюється, по-перше, тим, що дане питання у законодавстві прямо і однозначно не урегульоване і, по-друге, тим, що цьому різнобію в значній мірі сприяє так зване непрофесійне слововикористання, що витікає з засобів масової інформації.

Як зазначаеться в навчальному  посібнику Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под редакцией проф. А.М. Бандурки. - Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999, стр. 8-9.

Першою спробою нормативного закріплення перечню правоохоронних органів є Закон України „Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів” від 23.12.93р. в п.1 ст.2 якого визначено, що до правоохоронних органів належать: прокуратура, органи внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, державна податкова служба, державна контрольно-ревізорна служба, рибоохорона, державна лісова охорона. В той же час складно визначити критерії, за якими класифіковані вищеназвані правоохоронні органи, т.я. у відповідності з цим Законом до них віднесені також „інші органи, що здійснюють правозастосовні та правоохоронні функції”. До того ж цей перечень неповний, бо не враховані деякі важливі державні органи (суди), а також громадські об'єднання, які так чи інакше також здійснюють правоохоронні функції.

До них слід віднести: Міністерство юстиції, нотаріат, Координаційний комітет  по боротьбі з корупцією та організованою  злочинністю, Раду національної безпеки  і оборони України, адвокатуру та ін. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под редакцией проф. А.М. Бандурки. - Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999, стр. 8-9.

Впродовж довгого часу вважалось, що суд є одним з  правоохоронних органів, причому основним. Однак за останні роки це положення  нерідко відкидається. Висловлюється  думка, що суди не слід відносити до правоохоронних органів. Вони являються  органами судовой влади, і їх не можна  порівнювати з органами прокуратури та виконавчої влади (юстиції, внутрішніх справ і т.д.). Суди повинні бути незалежними і від них. Подібно тому, як судова влада повинна бути незалежною й від законодавчої, й від віконавчої. Але критерії виділення правоохоронних органів з великої кількості інших державних органів зовсім не ті, що покладені в основу розділення гілок влади. В той же час виключенн судів з чмсла правоохоронних органів може привести до заперечення того, що вони вповноважені займатися охороною права і правовідношень, що важко визнати логічним. Але суд був і залишається органом судової влади, що в значно більшій мірі, чим інші гілки державної влади, повинна і може охороняти право. Гуценко К.Ф., Ковалёв М.А. Правоохранительные органы: Учебник для юридических вузов и факультетов. 2-е изд., испр. И доп. - М: Зерцало, «ТЕИС», 1996, стр. 14 - 15.

Усі вищеперераховані органи, авжеж, виконують свої завдання не ізольовано, а у взаємодії один з одним, а також і з іншими державними закладами, трудовими колективами, об'єднаннями громадян.

Як правило, правоохоронний орган є озброєним. Це обумовлено необхідністю виконання завдань  шодо попередження і припинення правпорушень, застосування рішучих методів примушування осіб до правомірноі поведінки.

Але в навчальному посібнику¹ вже визначається, що за зазначеними ознаками на сьогодні не можуть бути віднесені до правоохоронних органів органи митної і податкової (крім податкової міліції) служби (оскільки лише для окремих підрозділів цих органів визначальним є виконання правоохоронних функцій, а більшість виконує контроні, фіскальні, облікові та інші функції), органи державної контрольно-ревізорної служби (їхні працівники не мають жодних зовнішніх ознак приналежності до правоохоронних органів), органи державної виконавчої служби (оскільки закон не передбачає відповідного забезпечення цих органів і правового захисту їхніх працівників), спеціальні підрозділи охорони довкілля (працівників цих органів закон не наділяє майже ніякими специфічними правами й до них законом не висуваються згадувані раніше спеціальні вимоги.

 

№2

Ритуал прийняття військової присяги як клятви воїна на вірність своєму народові, Вітчизні існує з давніх-давен. На території сучасної України його започатковано у IX ст. з приходом на наші землі скандинавів. Саме від них було запозичено цей обряд. Вступаючи до дружини, воїни клялися князеві у своїй вірності, і після цього дружинники вважалися побратимами.

 За княжої доби кожний полк і кожний його підрозділ мав прапор, труби, бубон — обов'язкові військові атрибути. Трубами та  бубнами подавали сигнал до бою, до походу; прапор (стяг, хоругва) був символом і знаком, що об'єднував воїнів навколо князя. Усі      прапори були однакової форми — довге трикутне полотно на держаку. Відрізнялися вони забарвленням, зображеннями на них (зорі, місяць, знаки), а також тим, що прикріплялося на вершині держака (півмісяць, спис, волосся та ін.). За прапорами пізнавали, чиє то військо. Коли прапор піднімали над військом — це був урочистий знак до початку бою. Громадяни України, які призвані або добровільно вступили на військову службу, приймають Військову присягу на вірність народу України, її складають в урочистій обстановці, зі зброєю в руках, біля Бойового прапора військової частини, перед строєм командирів і воїнів. Молодий воїн дає персональну клятву народові України, державі, називаючи своє прізвище, ім'я, по батькові.

#14

територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади

1. Територіальні органи міністерства  та іншого центрального органу  виконавчої влади (далі - територіальні  органи) можуть утворюватися в  Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи, якщо це передбачено положенням про міністерство та інший центральний орган виконавчої влади.

Територіальні органи підпорядковані відповідному міністерству, іншому центральному органу виконавчої влади, а територіальні органи нижчого рівня також територіальним органам вищого рівня.

Голови місцевих держадміністрацій  координують діяльність територіальних органів і сприяють їм у виконанні  покладених на ці органи завдань.

2. Територіальні органи у своїй  діяльності керуються Конституцією та законами України, актами та дорученнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, дорученнями Прем'єр-міністра України, наказами міністерства, дорученнями міністра, його першого заступника та заступника (у разі введення відповідної посади), наказами центрального органу виконавчої влади, дорученнями керівника центрального органу виконавчої влади, актами Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих держадміністрацій, органів місцевого самоврядування та наказами територіальних органів вищого рівня.

3. Завданням територіальних органів  є реалізація повноважень міністерства  та іншого центрального органу виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

4. Територіальні органи відповідно  до покладених на них завдань:

1) надають адміністративні послуги;

2) здійснюють державний нагляд (контроль);

3) управляють об'єктами державної  власності в межах, визначених  законодавством;

4) узагальнюють практику застосування  законодавства з питань, що належать  до їх компетенції, готують  та вносять в установленому  порядку пропозиції щодо його  вдосконалення;

5) здійснюють інші повноваження, визначені законами України та  покладені на міністерство, інший центральний орган виконавчої влади Президентом України.

5. Територіальні органи з метою  організації своєї діяльності:

1) забезпечують здійснення заходів  щодо запобігання корупції і  контроль за їх здійсненням;

2) забезпечують ефективне, результативне  і цільове використання бюджетних  коштів;

3) організовують планово-фінансову  роботу, здійснюють контроль за  використанням фінансових і матеріальних  ресурсів, забезпечують організацію  та вдосконалення бухгалтерського  обліку;

4) організовують розгляд звернень  громадян з питань, що належать  до їх компетенції, виявляють  та усувають причини, що призводять  до подання громадянами скарг;

5) забезпечують доступ до публічної  інформації, що перебуває у їх  володінні;

6) забезпечують у межах своїх повноважень реалізацію державної політики стосовно захисту інформації з обмеженим доступом;

7) забезпечують у межах своїх  повноважень виконання завдань  з мобілізаційної підготовки та мобілізації;

8) організовують роботу з укомплектування,  зберігання, обліку та використання архівних документів.

6. Територіальні органи мають  право:

залучати до виконання окремих  робіт, участі у вивченні окремих  питань вчених і фахівців, спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх керівниками), представників інститутів громадянського суспільства;

одержувати в установленому  законодавством порядку інформацію, документи і матеріали від  державних органів та органів  місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб;

скликати наради, утворювати консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби (ради, комісії, колегії, робочі групи тощо) для сприяння здійсненню покладених на територіальні органи завдань;

користуватися інформаційними базами даних державних органів, державною системою урядового зв'язку та іншими технічними засобами.

7. Територіальні органи в Автономній  Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, міжрегіональні територіальні органи здійснюють свої повноваження як безпосередньо, так і через територіальні органи нижчого рівня, а також контроль за діяльністю територіальних органів нижчого рівня.

8. Територіальні органи під час виконання покладених на них завдань взаємодіють з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

9. Територіальні органи у межах своїх повноважень видають накази організаційно-розпорядчого характеру.

Акти територіальних органів міністерства можуть бути скасовані міністром повністю чи в окремій частині.

Акти територіальних органів іншого центрального органу виконавчої влади  можуть бути скасовані керівником центрального органу виконавчої влади повністю чи в окремій частині, у тому числі  за дорученням міністра, який спрямовує  і координує діяльність відповідного центрального органу виконавчої влади, а також міністром у разі відмови  керівника центрального органу виконавчої влади скасувати такий акт.

10. Територіальний орган міністерства  очолює керівник, який призначається  на посаду за погодженням з головою місцевої держадміністрації та звільняється з посади міністром, якщо інше не передбачено законом та положенням про міністерство.

Керівник територіального органу міністерства може мати заступників, які  призначаються на посади та звільняються з посад міністром.

 

#15   

. Кримінально-виконавча інспекція — це орган, який, відповідно до ст. 13 КВК України та ст. 10 Закону, виконує покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт. Крім нього, кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за иопедінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Безпосередній контроль за виконанням вказаних вище кримінальних покарань та поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (протягом іспитового строку), здійснюють міськрайонні та міжрайонні кримінально-виконавчі інспекції. В управліннях (відділах) Департаменту в АРК, областях, містах Києві та Севастополі створюються і функціонують відділи (сектори) кримінально-виконавчої інспекції, які здійснюють контролі) за організацією та станом роботи підлеглих кримінально-шікопавчих інспекцій і надають їм практичну та методичну допомогу.

 

4. Установи виконання покарань

Арештні доми, відповідно до ст. 15 КВК України, виконують покарання у виді арешту. В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановленії я вироку виповнилося шістнадцять років і котрі засуджені за їлочини невеликої тяжкості. Тимчасово, до створення арештних домів, особи, засуджені до арешту, відбувають покарання у слідчих ізоляторах Департаменту за місцем засудження. Засуджені до арешту відбувають весь строк покарання в одному слідчому ізоляторі в окремих постах або секціях.

Виправні  центри є кримінально-виконавчими установами иідкритого типу, які, згідно зі ст. 16 КВК України, призначені для виконання покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, котрим даний вид покарання призначено відповідно до статей 82, 389 Кримінального кодексу України.