Співвідношення внутрішньодержавного і міжнародного права

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Тернопільський національний економічний університет

Кафедра теорії та історії  держави і права

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Теорія держави і  права” № 150

на тему: “СПІВВІДНОШЕННЯ ВНУТРІШНЬОДЕРЖАВНОГО І МІЖНАРОДНОГО ПРАВА”

 

 

Студентки 3 курсу групи  ПРз-33

напряму підготовки “Правознавство”

Ставрук І.М.

 

Керівник: завідувач кафедри теорії та історії держави і права, кандидат юридичних наук, доцент

Кравчук М.В.

 

 

Національна шкала ________________  

                                                                                                   Кількість балів: __________Оцінка:  ECTS _____

 

                                                                     Члени комісії          ________________  ___________________________

                                                                                                                                             (підпис)                        (прізвище та ініціали)

                                                                                                      ________________  ___________________________

                                                                                                                                              (підпис)                        (прізвище та ініціали)

                                                                                                                                ________________  ___________________________

                                                                                                                                              (підпис)                         (прізвище та ініціали

 

 

 

 

 

 

м. Тернопіль – 2013

ЗМІСТ

 

ВСТУП ………………………………………..………………………………........3

РОЗДІЛ 1. Характеристика внутрішньодержавного і міжнародного права ......5

РОЗДІЛ 2. Особливості юрисдикційного співвідношення міжнародного і 

                   внутрішньодержавного права: теоретико-правовий  аналіз..............11

2.1. Сутність проблеми  співвідношення міжнародного і

       внутрішньодержавного  права ……....…………….........................................11

2.2. Наукові теорії  співвідношення міжнародного і  внутрішньодержавного

       права  ..................................................................................................................14

РОЗДІЛ 3. Механізми взаємовпливу міжнародного і внутрішньодержавного

                   права та проблеми їх реалізації ...........................................................18

3.1. Механізми взаємовпливу міжнародного і внутрішньодержавного права...18

3.2. Проблеми застосування норм  міжнародного права у

       внутрішньодержавному  праві .........................................................................22

ВИСНОВКИ .............................................................................................................27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................................29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми. Питання про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права виникає при виборі між внутрішньодержавним і міжнародно-правовим регулюванням, коли є відмінності в міжнародній і внутрішньодержавній регламентації одних і тих же правовідносин. Нині важко назвати такі суспільні відносини, які входили б виключно в компетенцію держав. Межі сфер міжнародного і внутрішньодержавного права, публічного і приватного права стають все менш і менш чіткими, що є наслідком транснаціональності міжнародних відносин, взаємозалежності капіталу і політичної влади. Все частіше міжнародне право безпосередньо застосовується фізичними особами, корпораціями, органами державної влади (суб’єктами внутрішньодержавного права) у відносинах між собою. Тому проблема виявлення і подолання колізій міжнародного і внутрішньодержавного права має велике практичне значення.

Практика правовідносин, що остаточно сформувалася у ХХ столітті, дає змогу говорити про первинність  міжнародного права серед інших  чинників, що впливають на міжнародні відносини. Більшість сучасних теорій співвідношення міжнародного і національного права допускають їх одночасну дію стосовно того ж предмета в межах певної сфери. Відкритим залишається питання щодо верховенства одного з них і як це впливає на процеси застосування. Фактично міжнародне і національне право не вступають у конфлікт як системи, бо оперують у різних сферах і кожне домінує у своїй власній. Міжнародне право – частина національної системи права. У процесі укладання державою різних міжнародних договорів (угод, конвенцій), підписання міжнародних декларацій, вступу до міжнародних організацій (вступ України в Ради Європи) національне право збагачується завдяки міжнародному – особливій галузі наддержавного права, що входить у його систему.

Об’єкт дослідження – особливості взаємодії та співвідношення внутрішньодержавного і міжнародного права.

Предмет дослідження – теоретико-правові і практичні проблеми співвідношення внутрішньодержавного і міжнародного права.

Мета роботи – проаналізувати сучасні теоретико-правові підходи, засоби та механізми взаємодії і взаємовпливу внутрішньодержавного і національного права.

Теоретичне  і практичне значення роботи полягає у дослідженні теоретико-правових аспектів взаємодії та взаємовпливів внутрішньодержавного (національного) та міжнародного права як важливої проблеми сучасного правового розвитку. Результати дослідження можуть бути використані у подальших наукових дослідженням.

Джерельна база дослідження. Співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного права продовжує бути предметом наукового зацікавлення вітчизняних та зарубіжних (зокрема, російських, білоруських) науковців, серед яких А. Барбук, М. Буроменський, В. Буткевич, . Вишенський, І. Дахно, В. Задорожній, І. Лукашук, Л. Луць, О. Мережко, О. Шпакович, О. Юлдашев та інші.

Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, чотирьох підрозділів (параграфів), висновків та списку висористаної літератури (19 позицій).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ХАРАКТЕРИСТИКА  ВНУТРІШНЬОДЕРЖАВНОГО І МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Питання співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права довгий час не було ключовим в юриспруденції, оскільки спочатку міжнародне право (“право народів”) впродовж століть не сприймалося як особлива система права, що принципово відрізняється від інших джерел права. В Середньовіччя і Новий час не лише право народів регулювало міжнародні відносини в Європі. Так, відомий англійський юрист У. Блекстон у своїх “Коментарях” окрім міжнародного права виділяв такі галузі права, як природне, божественне, римське, канонічне, торгове, морське право, які також регулювали міжнародні відносини і доповнювали англійське загальне, статутне право і право справедливости [2]. Правове регулювання торкалося прав і обов’язків індивідів, а не держав.

Визнання того, що міжнародне, морське, торгове право і інші галузі права встановлювали права і обов’язки для індивідів, виключало теорії про неможливість безпосередньої дії їх норм. Тому першою доктриною співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права, що отримала поширення у XVIII ст., стала доктрина інкорпорації (incorporatio – лат. “включення”). Відповідно до цієї теорії норми міжнародного права складали частину права країни і безпосередньо застосовувалися суб’єктами національного права, забезпечувалися національними засобами правового захисту і примусом [3, 15].

Під терміном “внутрішнє законодавство” у широкому розумінні мають на увазі не тільки закони, але й підзаконні акти держави. Належність норм внутрішнього законодавства до джерел міжнародного приватного права залежить від змісту предмета цієї галузі права у конкретній правовій системі.

Для вітчизняної правової системи мають значення окремі норми  Конституції України. В ч. 3 ст. 25 Конституції  України вказано, що Україна гарантує піклування і захист своїм громадянам, які перебувають за її межами. У  ч. 1 ст. 26 зазначається, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються, тими самими правами і свободами, а також мають ті самі права і обов'язки, що й громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами або міжнародними документами України [1].

Конституції іноземних  держав можуть включати й інші норми  для регулювання приватноправових відносин з “іноземним елементом”. Так, в Конституції Російської Федерації  спеціальна глава присвячена зовнішній  політиці держави. Її норми регламентують питання міжнародних договорів, зокрема їх добросовісне виконання, як і виконання загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Конституція Російської Федерації включає й норми щодо захисту прав людини [12, 19].

В іноземних державах, особливо тих, що належать до сім’ї континентального права, приблизно з 1960-х pp. широко практикується прийняття законів з питань міжнародного приватного права, які діють і до сьогодні [7, 142]. Такі закони є комплексними актами, оскільки вони містять систему матеріально-правових та колізійних норм, які регулюють загальні питання: кваліфікації, зворотного відсилання, встановлення змісту іноземного права, взаємності та ін. Однак переважно норми цих законів регламентують правовий статус фізичних та юридичних осіб, право власності, зокрема інтелект уальної, зобов'язальні, шлюбно-сімейні і трудові відносини, питання спадкування тощо. До вказаних законів можуть включатися також питання юрисдикції, цивільного процесу, визнання й виконання рішень судів та інших органів іноземної держави. Крім законів з міжнародного приватного права та спеціальних розділів (частин, книг) цивільних кодексів, в іноземних правових системах є й інші нормативні акти, спеціально прийняті для регулювання цивілістичних відносин з “іноземним елементом”.

В державах сім’ї загального права (англо-американська правова  система) нормативних актів щодо регулювання відносин у міжнародному приватному праві є досить мало. До них належать, зокрема, закони про  імунітет держави (наприклад, прийнятий у Великобританії 1978 p.), Закон з міжнародного приватного права штату Луїзіана 1991 p., деякі інші [7, 43].

Другу групу законодавства  становить значна кількість юридичних  актів, у яких тільки окремі норми  чи спеціальні розділи регламентують правовідносини з “іноземним елементом”. В Україні це здебільшого колізійні норми, які містяться в останніх розділах кодифікованих актів.

У державах сім’ї загального права нормативні акти, окремі правила  яких також спрямовані на регулювання  відносин з “іноземним елементом”, ухвалюються дедалі частіше. У США і Великобританії певне значення мають приватні кодифікації, складені на основі судових прецедентів [14, 23]

Міжнародне право виникло  внаслідок реальних суспільних процесів. Вже на ранніх стадіях розвитку первісні общини і племена не існували відокремлено, а були об’єднані неписаними родовими законами. Перші звичаєві норми зароджувалися ще в період первіснообщинного ладу, до становлення державності. Поява міжнародного права в сучасному його розумінні як права міждержавного пов’язана з процесами становлення державності.

З огляду на особливу значимість міжнародного права як соціального  феномена, пошуком його визначення займається доктрина міжнародного права. Міжнародне право – це система  юридичних принципів і норм договірного та звичаєвого характеру, що виникають у результаті угод між державами й іншими суб'єктами міжнародного спілкування і регулюючих відносини між ними з метою мирного співіснування [16, 14].

Виходячи з особливої  значимості міжнародного права для становлення, розвитку й існування людського співтовариства і світового об’єднання держав, воно має різноманітні трактування, що даються як ученими-міжнародниками, так і різними міжнародними органами. Наприклад, проф. М. Буроменський вважає, що міжнародне право – це сукупність юридичних норм, договірних і звичаєвих, що виробляються в результаті угоди між державами і регулюють відносини між учасниками міжнародного спілкування [3, 11]. Дослідник О. Юлдашев бачив у міжнародному праві сукупність звичаєво-правових і договірних норм, визнаних цивілізованими державами, юридично обов’язкових у взаєминах між ними [19, 8]. І. Лукашук вважає, що міжнародне право – це особлива правова система, що регулює відносини між його суб’єктами за допомогою юридичних норм [12, 6].

Отже, можливо запропонувати  узагальнююче трактування міжнародного права, відповідно до якого міжнародне право – це сукупність норм, що виникають  у результаті угоди між суб’єктами державного права, що досягається в  результаті взаємних поступок і компромісів, з метою підтримки міжнародного правопорядку й організації усіх форм спілкування між державами, реалізація яких забезпечена заходами примусового характеру.