Види нормативно-правових актів

 

Перш за все це пов'язано  з потребою систематизації законодавства, тобто діяльністю державних органів, спрямованою на впорядкування і  вдосконалення законодавства, приведення його у логічну, внутрішньо узгоджену, злагоджену систему. Вдосконалення  та впорядкування законодавства  є характерною ознакою процесу  розвитку цивілізованої правової держави. Адже систематизація сприяє звільненню від суперечливих норм, усуненню в  законодавстві застарілих норм, правових прогалин. А це, у свою чергу, підвищує ефективність використання законодавчих актів, що відповідно позначається на ефективності впливу законодавства  на суспільні відносини та якість їх правового регулювання. Отже, систематизація законодавства є тим дієвим інструментарієм, що дозволяє оптимізувати процес формування якісної законодавчої бази, яка б  відповідала інтересам громадянського суспільства. Позитивне значення систематизації законодавства має й інший  аспект. Вона сприяє доступності законодавства, що є надзвичайно важливим з точки зору його правильного застосування, а також зважаючи на актуальність правового виховання та підвищення юридичної культури населення.[12;42]

 

Великого значення в сучасних умовах значної активізації законодавчої діяльності набуває вдосконалення  структури законодавства, що передбачає зміцнення принципу верховенства права  і закону, підвищення питомої ваги серед нормативно-правових актів  законів, які характеризуються стабільністю та дієвістю. В сучасних умовах порушується  питання про прискорення кодифікаційних робіт. Адже кодекси та інші кодифіковані акти більш повно регулюють ту чи іншу сферу суспільних відноси, сприяють кращій оглядовості законодавства, мають тенденцію до стабільності правових приписів. Кодекси характеризуються цілісністю, внутрішньою єдністю  і власною системою. Кодифікаційні  акти покликані бути основою законодавчої діяльності.

 

У процесі вдосконалення  системи законодавства постає питання  і про уніфікацію законодавства. Уніфікація в процесі систематизації є основною ланкою, оскільки виступає підґрунтям при оформленні існуючого  законодавства шляхом об'єднання  нормативно-правових актів у певному  порядку, без зміни їх змісту, а  також здійснює внутрішню перебудову актів, змінюючи зміст предмета правового  регулювання. Особливий інтерес  для юриспруденції становить  процес уніфікації, коли вона виступає прийомом юридичної техніки при  систематизації законодавства та виробленні єдиної термінології нормативно-правових актів. У такому вигляді уніфікація впливає на стиль законодавства, рівень його ефективності, внутрішню  будову.

 

Ефективність правового  регулювання суспільних відносин досягається  шляхом не тільки посилення процесу  систематизації, а паралельного інтенсивного розвитку тенденції його уніфікації. У даному випадку систематизація й уніфікація є двома взаємозумовленими, стримуючими противагами в системі  внутрішніх державних відносин, що не допускають однобічного підходу, привілейованості застосування. Вони пронизують усі сфери суспільних відносин, відображають їх розмаїтість  і динамічність, втілюють різні рівні  правової регламентації.

 

У сучасних умовах особливого значення набуває потреба вдосконалення  структури українського законодавства. Як зазначає Г. Шмельова, концепція  розвитку законодавства України  має передбачати створення такої  системи законодавства, яка б  відповідала сучасним потребам розвитку суспільства і характеризувалася  такими показниками, як узгодженість, точність, визначеність, стабільність, динамізм, оглядовість тощо. Майбутнє законодавство України має бути досконалим за змістом і за формою.

 

Умовою створення досконалої системи законодавства є пізнання об'єктивних закономірностей суспільного  розвитку, які потребують правового  регулювання. Основним засобом формування та вдосконалення системи національного  законодавства як цілісної системи  є, насамперед, законодавча діяльність, яка паралельно із систематизацією  забезпечить злагодженість та дієвість законодавства. А це, у свою чергу, позначиться на якості правового  регулювання суспільних відносин. І  тому роль законодавця полягає у  творенні норм права, виходячи із реально  існуючих суспільних відносин і при  цьому передбачаючи та обов'язково враховуючи їх подальший поступовий розвиток. М. Козюбра вважає, що юридичні норми, які недооцінюють, а то й просто ігнорують реальні умови життя, не витримують випробування життям. Юридичні норми не можуть виходити за рамки тих соціальних умов, що складалися на конкретному етапі існуючого суспільного ладу. Іншими словами, норми права повинні повністю задовольняти об'єктивно виправдані інтереси суб'єктів. А це, у свою чергу, сприятиме уникненню протиріч, пов'язаних із конкретним суспільним відношенням, і буде максимально наближеним до реалій та потреб життя. Які б не були ідеальні норми, але якщо вони не відповідають рівню розвитку конкретного суспільства, то вони приречені. Таке право є мертвим. Тому й удосконалення системи законодавства, по суті, є безперервним процесом, що має на меті забезпечення постійної відповідності її елементів (починаючи від початкового - нормативного припису) реально існуючим суспільним відносинам. Все це зумовлює необхідність суттєвої активізації заходів, спрямованих на приведення законодавства у відповідність із Конституцією України, забезпечення його стабільності та дієвості. Світовий досвід переконливо свідчить, що країни, в яких створені громадянське суспільство і правова держава або розвиток яких здійснюється в такому напрямі та пов'язаний з послідовним вирішенням відповідних завдань, приділяють велику увагу підтримці системи чинного законодавства в належному стані. Тому подальший розвиток законодавства України як цілісної органічної системи потребує поєднання таких ознак, як узгодженість, гармонійність, визначеність, стабільність та динамізм усіх її елементів. Не викликає сумніву, що законодавство будь-якої цивілізованої держави, в тому числі України, не може функціонувати, якщо воно не є системою, складові якої тісно пов'язані, узгоджені та взаємовплив яких ретельно регламентується чіткою ієрархічною побудовою. Правовим фундаментом цієї системи є Конституція як Основний Закон держави. Саме Конституція України є основою системи права і системи законодавства нашої держави. Відповідно національне законодавство розвивається на основі її принципів і норм.[12;43]

 

Постійний розвиток економічних, політичних, соціальних та інших відносин вимагає від законодавця оптимального врахування цих якісних змін у  законодавчій діяльності.

 

Актуальним залишається  процес гармонізації національного  законодавства з міжнародним  правом, який є певною мірою програмою  подальшого розвитку системи законодавства  України. Сьогодні міжнародне право  справляє значний вплив на розвиток національного законодавства, який посилюється конституційним визнанням  пріоритету норм міжнародного права. Однак  це не повинно бути «сліпим» запозиченням та перенесенням зарубіжних концепцій  і норм на вітчизняне законодавство. Такий процес потребує врахування особливостей та специфіки законодавчої діяльності, наукового підходу до розв'язання актуальних проблем правового регулювання.

 

Слід зазначити, що система  законодавства лише до певної міри є результатом специфічної діяльності суб'єкта нормотворення; це своєрідна інтегрована характеристика політичного стану суспільства, яке набуло необхідної усталеності, стабільності, визначеності та здатне забезпечити певний нормативний порядок. Система законодавства не утворюється лише швидким продукуванням нормативних актів. Утворення системи законодавства практично тотожне ствердженню реальної, ефективної державності. Суто документотворча робота має супроводжуватися складною, постійною діяльністю з реалізації встановлених норм, їх корекції на основі певних тенденцій, соціальних змін тощо. Ці та інші чинники утворюють гармонізоване, цілісне, життєздатне, належним чином оформлене інституційне утворення, яке можна назвати «системним законодавством».

 

Таким чином, реформування чинного  законодавства повинно бути професійним  та змістовним, спрямованим на створення  та забезпечення ефективного механізму  правового регулювання всіх сторін суспільного життя. Лише такий підхід забезпечить формування права як найвищої культурної цінності суспільства. А законодавство буде тим єдиним, дієвим та уніфікованим регулятором  існуючих суспільних відносин, що, у  свою чергу, забезпечить реалізацію проголошених принципів правової держави  та громадянського суспільства.[12;43 – 44]

 

 

ВИСНОВОК

 

Отже, підсумовуючи все вище сказане можна сказати, що нормативно-правові  акти стоять над усіма іншими юридичними актами. В їх нормативних приписах найбільш повно і концентровано  втілюється всезагальна справедливість. Теорія правових актів є досить докладно розробленою юридичною наукою, зокрема  означено їх систему та ієрархічну супідрядність, проведено їх поділ  на такі види, як галузеві й міжгалузеві, загальні й спеціальні, матеріальні  й процесуальні, постійні й тимчасові, звичайні й надзвичайні, локальні тощо.

 

Також потрібно сказати, що нормативно-правові  акти можна класифікувати:

 

1) за юридичною силою  — на закони-акти вищої юридичної  сили, і підзаконні акти — акти, засновані на законах, що їм  не суперечать;

 

2) за суб'єктами правотворчості  — на нормативні акти, прийняті  народом, главою держави, органами  законодавчої, виконавчої влади,  органами місцевого самоврядування  і т. д.;

 

3) за обсягом і характером  дії — на акти загальної  дії, які охоплюють всю сукупність  відносин певного виду на даній  території; акти обмеженої дії  (спеціальні), які поширюються на  частину території або на певне  коло осіб; акти виняткової дії  (надзвичайної), регулятивні можливості  яких реалізуються при наявності  виняткових обставин (воєнних дій,  стихійного лиха, тощо);

 

4) за галузевою належністю  — на нормативні акти, які містять  норми конституційного чи адміністративного,  цивільного, кримінального, трудового,  сімейного та інших галузей  права;

 

5) за зовнішньою формою  виразу — на закони, укази,  постанови, рішення, розпорядження,  накази тощо.

 

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1.Ведєрніков Ю.А. Грекул В.С. Теорія держави та права: Навчальний посібник. – К., 2005. – 224 с.

 

2.Загальна теорія держави  і права / за ред. М.В. Цвіка. – Харків: Право, 2002. – 432 с.

 

3.Кельзен Г. Чисте правознавство  – К.: «Юніверс», 2004 – 496с.

 

4.Конституція України  // ВВР України – 1996 - №30 С 141.

 

5.Комаров С.А. Общая теория государства и права: Ученик. – М., 1998. - 400 с.

 

6.Коростей В. Подзаконные акты: реальность и перспектива // Право України – 2001. - №9 – С 61 – 62.

 

7.Лазнюк Н.В. Нормативно-правові  акти центральних органів державного  управління як джерело права  // Держава і право – 2003. - №13 – С 215 – 219

 

8.Общая теория государства и права В 2т. Академический курс. Т.2: Теория права / За ред. Марченка М.Н. – М.: Зерцало, 1998. – 639 с.

 

9.Пархоменко Н.М. Юридична  сила: Основна властивість та  один з критеріїв класифікації  правових актів // Правова держава  – 2001. - №13 – С 55 – 62.

 

10.Плечій О. Загальнотеоретичні  проблеми дії нормативно-правових  актів у часі // Проблеми державотворення  і захисту прав людини в  Україні. Матеріали VII регіональної  науково-практичної конференції  – Львів, 2001. – С 25 – 27

 

11.Плечій О. Юридична  сила нормативно-правових актів:  загальнотеоретична характеристика // Проблеми державотворення і  захисту прав людини в Україні.  Матеріали ІХ регіональної науково-практичної  конференції – Львів, 2003. – С  40 – 41.

 

12.Подковенко Т. Система  законодавства України: стан та  шляхи вдосконалення // Підприємництво, господарство, право : Науково-практичний  господарсько-правовий журнал. -2005. -№9. - С 40-44.

 

13.Теорія держави і права:  Навч. посіб. За ред. Волинка К.Г. – К., 2003. – 240 с.

 

14.Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.М. Корельского и проф. В.Д. Перевалова. – М., 2002. – 616 с.

 

15.Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М., 2001. – 776 с.

 

16.Цвік М. Про систему  юридичних актів // Вісник Академії  правових наук України. – 2002. - №4. С. 14 – 24.