ВІСНИК КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

Автор: Пользователь скрыл имя, 20 Марта 2012 в 09:51, статья

Описание работы

Ключові слова: злочин, неосудність, осудність, поняття, формально-логічні засади Незважаючи на те, що проблемам осудності та неосудності в юридичній літературі було приділено багато уваги, вони й надалі залишаються одними з найбільш дискусійних в теорії кримінального права. В науковій літературі можна побачити багато різноманітних визначень понять осудності та неосудності.

Скачать полностью (310.79 Кб) Сколько стоит заказать работу?
Работа содержит 1 файл

11bvmotn.pdf

— 323.33 Кб (Скачать)
Page 1
ISSN 1995-6134
 93
 УДК 343.31
В.М. БУРДІН,
 канд. юрид. наук, доц.,
Львівський національний університет імені Івана
Франка
 ФОРМАЛЬНО-ЛОГІЧНІ
ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ПРОБЛЕМ ОСУДНОСТІ
ТА НЕОСУДНОСТІ
 Ключові слова: злочин, неосудність, осудність,
поняття, формально-логічні засади
 Незважаючи на те, що проблемам осуднос-
ті та неосудності в юридичній літературі було
приділено багато уваги, вони й надалі зали-
шаються одними з найбільш дискусійних в
теорії кримінального права. В науковій літе-
ратурі можна побачити багато різноманітних
визначень понять осудності та неосудності.
При цьому всі ці визначення відрізняються
між собою за своїм змістом – кількістю ознак,
які до них включаються науковцями. Для по-
значення самих ознак, а також їх груп вчени-
ми використовується різна термінологія. Ва-
жливо наголосити, що значна
частина
проблем обумовлюється саме неправильним
використанням термінології, яка неадекватно
відображає сутність досліджуваних правових
явищ, порушенням правил формального логі-
ки при визначення змісту та обсягу відповід-
них понять, а також неправильним розумін-
ням співвідношень, які існують між ними.
Виходячи з актуальності проблеми, нами
поставлена мета обґрунтувати новий методо-
логічний підхід до формулювання криміналь-
но-правових понять осудності та неосудності,
а також запропонувати нову термінологію для
позначення ознак відповідних понять.
В юридичній літературі вчені пропонують
як дуже ємні, так і надто громіздкі за змістом
визначення
відповідних
понять.
Так,
О.М. Костенко розглядає осудність як здат-
ність людини проявляти в своїй поведінці во-
лю і свідомість [1, с.14]. На думку І.К. Шахрі-
маньян поняття осудності означає стан особи,
яка під час вчинення злочину віддає собі звіт
в своїх діяннях та керує ними внаслідок від-
носно повного душевного здоров’я [2, с.6]. З
таким підходом до розуміння поняття осуд-
ності не погоджується З.А. Астеміров, який
вважає неправильним обмежувати поняття
осудності вказівкою на здатність особи усві-
домлювати свої діяння та керувати ними адже
таке визначення цього поняття недостатньо
повно розкриває його зміст. На його думку,
таке визначення є загальним та неконкрет-
ним, оскільки
не
відображує соціально-
психологічного змісту осудності, її особливо-
стей як ознаки суб’єкта кримінальної відпові-
дальності [3, с.25].
Погоджуючись з З.А. Астеміровим, окремі
вчені намагаються дати ще більш широкі за
змістом визначення. Як вважають Ю.М. Анто-
нін та С.В. Бородін, осудність – це психічний
стан особи, який полягає в її здатності при
певному розвитку, соціалізації, віці та стані
психічного здоров’я під час вчинення злочи-
ну віддавати собі звіт в своїх діяннях та керу-
вати ними, а в подальшому нести у зв’язку з
цим кримінальну відповідальність та пока-
рання [4, с.123–124]. Подібне визначення
осудності подає В.В. Лень, який вказує, що
осудність – це психічний стан особи (рівень
соціально-психічного розвитку, психічне здо-
ров’я, вік), яка здатна давати собі звіт про свої
дії (бездіяльність), усвідомлювати їх суспіль-
не значення та керувати ними, а також поєд-
нана з цим спроможність нести за вчинений
злочин кримінальну відповідальність й пока-
рання [5, с.8]. На думку А.А. Васильєва, осу-
дною визнається особа, яка під час вчинення
злочину могла усвідомлювати свої дії (бездія-
льність) і керувати ними з притаманними їй
психічними особливостями – темпераментом,
спрямованістю, характером, здібностями [6,
с.14]. Ю.С. Богомягков вважає, що осудність –
це передбачена кримінальним законом обста-
вина, що включає в себе факт вчинення зло-
чину та здатність особи, яка досягла певного
віку, віддавати собі звіт у вчинюваному сус-
Page 2

ISSN 1995-6134
 94
пільно небезпечному діяння та керувати свої-
ми діяннями, і є необхідною умовою вини та
кримінальної відповідальності [7, с.37].
На думку Р.І. Міхєєва, у визначенні понят-
тя осудності повинні знайти відображення
такі ознаки: по-перше, повинно бути вказано,
що осудність – це не психічний стан особи, не
її психофізіологічна властивість, а правова
категорія, яка характеризує здатність особи
визнаватися злочинцем; по-друге, необхідно
вказати на нерозривний зв’язок осудності з
діянням в цілому та часом його вчинення; по-
третє, потрібно вказати на зв’язок осудності з
виною та кримінальною відповідальністю;
по-четверте, у визначенні мають бути названі
суттєві ознаки осудності; по-п’яте, в науко-
вому визначенні осудності повинна бути ві-
дображена її соціально-політична сутність –
здатність особи проявляти своє негативне
ставлення (у формі умислу чи необережності)
до інтересів суспільства та держави. При
цьому він вважає допустимим існування різ-
них понять осудності. Адже зміст цього по-
няття в кожному конкретному випадку може
залежати від практичного його призначення,
різного ступеня конкретизації, проникнення в
сутність та зміст самого явища. Враховуючи
наведене він вважає, що осудність, як кримі-
нально-правове поняття – це здатність особи
усвідомлювати під час вчинення злочину фа-
ктичний характер та суспільну небезпеку сво-
їх дій (бездіяльності) та керувати ними, яка
обумовлює можливість особи бути винною та
нести кримінальну відповідальність за вчине-
не, тобто юридична передумова вини та кри-
мінальної відповідальності [8, с.49–50].
Не менш різняться між собою і визначення
поняття неосудності, що наводяться в літера-
турі. Так, А.А. Васильєв визначає неосудність
як передбачену законом обставину, яка є фік-
сованим показником неможливості під час
вчинення суспільно небезпечного діяння ус-
відомлювати свої дії (бездіяльність) або керу-
вати ними через тяжкий хворобливий стан
психіки або тимчасовий розлад психічної дія-
льності, що виключає наявність суб’єкта зло-
чину і кримінальну відповідальність особи за
вчинене [6, с.10]. На думку Г.В. Назаренка,
неосудність є ніщо інше як неможливість
психічно хворої людини діяти під час вчи-
нення суспільно небезпечного діяння винно,
тобто нездатність проявити інтелектуально-
вольове (психічне) відношення у формі умис-
лу чи необережності до свого діяння та його
наслідків [9, с.132]. Інші науковці ще більше
розширюють зміст цього поняття вважаючи,
що неосудність становить собою різні види
хворобливих психічних розладів особи, яка
під час вчинення суспільно небезпечного ді-
яння заподіює або може заподіяти шкоду сус-
пільним відносинам, які охороняються кримі-
нальним законом, і не може усвідомлювати
фактичний характер та суспільну небезпеку
свого діяння або керувати ним, що виключає
вину цієї особи та визнання його суб’єктом
злочину, а також притягнення до криміналь-
ної відповідальності та призначення покаран-
ня [10, с.552].
Аналогічно до правил визначення поняття
осудності Р.І. Міхєєв формулює відповідні
правила визначення поняття неосудності, яке,
як вважає він, повинно відображувати:
а) зв’язок неосудності не тільки з діянням, але
й з юридичними наслідками, які вона поро-
джує (неосудність виключає кримінальну ві-
дповідальність; б) з суспільною небезпекою
вчинюваного особою діяння та часом його
вчинення. З урахуванням цього він пропонує
розглядати неосудність як нездатність особи
усвідомлювати під час вчинення суспільно
небезпечного діяння фактичний характер та
суспільну небезпеку вчинюваного діяння чи
керувати ними, що обумовлена хронічної
психічною хворобою, тимчасовим розладом
психічної діяльності, слабоумством чи іншим
хворобливим станом психіки, яка виключає
вину та кримінальну відповідальність [8,
с.122–123].
Таким чином, в юридичній літературі на-
водяться різні визначення аналізованих по-
Page 3

ISSN 1995-6134
 95
нять і при цьому наведений перелік визначень
можна продовжувати. Як правило, при визна-
ченні їхнього змісту зустрічаються дуже гро-
міздкі визначення. Обумовлюється це тим,
що в зміст поняття дослідники іноді намага-
ються включити якнайбільше ознак. Очевид-
но, що такий підхід до визначення понять є
неправильним по суті. Адже пояснити такого
роду практику формування понять одним
лише психологічним моментом – прагненням
нічого не упустити – навряд чи буде правиль-
ним. Чим більша кількість ознак включається
до поняття, тим повніше воно уявляється
окремими вченими, тим нібито глибше воно
відображає предмет чи явище. В дійсності же
це призводить до розбухання поняття, до під-
міни поняття про предмет чи явище простим
описом цього предмета чи явища [11, с.76].
Спробуємо розглянути позиції науковців
до визначення понять осудності та неосудно-
сті, використання термінології для позначен-
ня ознак, що входять до їх змісту, а також
співвідношення цих понять. У кримінальному
праві психічні стани людини традиційно ха-
рактеризуються за допомогою двох критеріїв:
біологічного (медичного) та юридичного
(психологічного). Перший критерій визначає
якість біологічної організації психіки тобто
вказує на наявність чи відсутність хворобли-
вих психічних розладів. Другий критерій на-
зивають кількісним, оскільки цей критерій
вказує на ступінь інтелектуально-вольового
розладу психіки особи під час вчинення сус-
пільно небезпечного діяння. Якісний та кіль-
кісний критерії по суті є універсальними
ознаками всіх психічних станів, які мають
кримінально-правове значення, оскільки саме
ці критерії дозволяють визначити характер
психічного стану та ступінь його впливу на
свідомо-вольову поведінку особи, яка вчини-
ла суспільно небезпечне діяння, передбачене
кримінальним законом.
На сьогодні такий підхід став усталеним і
використовується при аналізі не тільки по-
няття неосудності, але й поняття осудності.
Науковці, які досліджують проблеми осудно-
сті та неосудності, намагаються дати визна-
чення цих понять саме за допомогою цих
двох критеріїв. Проте відбувається це по-
різному. Так, більшість вчених, аналізуючи
поняття осудності, виділяють у ньому два
критерії. За аналогічним принципом прово-
диться аналіз і поняття неосудності. В межах
кількісного критерію як осудності, так і не-
осудності виділяють інтелектуальну та вольо-
ву ознаки, які відповідно характеризують ін-
телектуальну та вольову сторони психічної
діяльності людини. В окремих випадках ці
сторони психічної діяльності називають інте-
лектуальними чи вольовими моментами.
Незважаючи на те, що більшість вчених,
розглядаючи поняття осудності та неосуднос-
ті, виділяють два критерії, в літературі зустрі-
чаються спроби дати визначення одного або
обох цих понять за допомогою одного лише
критерію. При цьому окремі вчені просто мі-
няли термінологію – вводили новий термін,
що позначав єдиний критерій, і включали до
нього всі ознаки відповідного поняття, не кла-
сифікуючи їх на групи. Так, І.Ф. Случевський
свого часу заперечував необхідність поділу
критеріїв неосудності на медичний та юриди-
чний, вказуючи при цьому, що буквальний
текст закону не виходить за межі медичного
розуміння проблеми. Він вважає, що обидва ці
критерії необхідно називати медичними, оскі-
льки нездатність усвідомлювати свої діяння
або керувати ними складає сутність будь-якого
психічного захворювання [12, с.14]. До подіб-
ного висновку приходить і Н.Г. Іванов. На йо-
го думку, аналізуючи поняття неосудності, не
потрібно виділяти окремо юридичний та ме-
дичний критерії, а можна говорити лише про
сукупність
патопсихологічних
ознак, які
складають зміст цього поняття [13, с.168].
М.С. Алєксєєв вважає за необхідне зберегти
всі ознаки неосудності, які виділяються в ме-
жах психологічного та медичного критеріїв,
але він заперечує необхідність самої класифі-
кації цих ознак. Він, на
відміну від
Page 4

ISSN 1995-6134
 96
І.Ф. Случевського та Н.Г. Іванова, вважає, що
існує лише один критерій – юридичний, який
поєднує дві ознаки неосудності: біологічну,
що вказує на форми психічних розладів, та
психологічну, яка включає в себе опис інте-
лектуального та вольового моментів психіч-
ної патології [14, с.110]. Інші науковці не
просто міняли термінологію, але й пропону-
вали відмовитися разом з відповідним крите-
рієм і від окремих ознак поняття осудності чи
неосудності. Так, В.Х. Кандинський свого ча-
су пропонував обмежитись лише психологіч-
ним критерієм при визначенні поняття неосу-
дності і не вказувати на конкретні її причини
в змісті цього поняття [15, с.8, 15].
Отже навіть короткий огляд наявних у лі-
тературі підходів щодо вирішення цих питань
дозволяє стверджувати про відсутність одна-
кових підходів, про певний хаос, що аж ніяк
не сприяє правильному розумінню суті відпо-
відних правових явищ. Відзначимо, що важ-
ливу роль в уточненні наукових в тому числі і
правових понять відіграють правила форма-
льної логіки, вироблені нею прийоми та спо-
соби аналізу понять. Уявляється, що логічний
аналіз тих чи інших понять права дозволить
уточнити їхній конкретний зміст, дасть мож-
ливість більш чітко встановити відношення
між деякими з них. Треба відзначити, що ло-
гіка не бере на себе обов’язку вирішити пи-
тання про те, які саме ознаки повинні вклю-
чатися до змісту того чи іншого кримінально-
правового поняття. Це питання відноситься
до виключної компетенції науки криміналь-
ного права. Логіка формулює лише загальні
закономірності процесу формування та виро-
блення наукових понять, розробляє загальне
вчення про зміст поняття і тільки в такий спо-
сіб «підказує» правовій науці, яким повинен
бути зміст того чи іншого поняття, процес
його створення. Отже, при вирішенні питання
про ознаки, які входять до змісту будь-якого
правового поняття, обов’язково до уваги пот-
рібно брати правила виведення понять, вироб-
лені формальною логікою. Ігнорування цих
правил призводить до розпливчастих, нечітких
та суперечливих визначень, що тільки поро-
джує зайві наукові дискусії, яких можна було
уникнути при дотриманні вказаних правил.
Формально-логічний аналіз законодавчого
положення, передбаченого у ч.1 ст.19 КК
України, дає змогу стверджувати, що воно
сформульоване у вигляді кон’юнктивного су-
дження. Цей вид судження засвідчує знання
про те, що предмету думки належить не один,
а група ознак, причому всі вони належать
предмету думки одночасно. Кон’юнктивне
судження, як складне судження, є істинним
лише у тому випадку, коли істинні всі скла-
дові його судження, і хибним тоді, коли хиб-
ним виявляється хоча б одне зі складових су-
джень. Для осудності характерним є те, що
особа під час вчинення злочину могла здійс-
нювати свідомо-вольовий контроль за своїми
діяннями. Тобто тільки за наявності одночас-
но двох можливостей – усвідомлювати свої
діяння та керувати ними, особу можна вважа-
ти осудною.
Поняття неосудності сформульоване зако-
нодавцем у вигляді заперечення складових
частин кон’юнктивного судження, яким поз-
начається поняття осудності. При цьому хиб-
ність кон’юнктивного судження буде не тіль-
ки у тих випадках, коли хибними будуть
одночасно обидві його складових, а й тоді,
коли хибним буде хоча б одне з них. Тому,
якщо між складовими кон’юнктивного су-
дження в ч.1 ст.19 КК України стоїть сполуч-
ний «і», то між складовими судження, перед-
баченого у ч.2 ст.19 КК України, поставлено
розділовий сполучник «або». Таким чином,
неможливість особи здійснювати свідомо-
вольовий контроль за своїми діяннями (її не-
осудність) може бути зумовлена втратою мо-
жливості усвідомлювати свої діяння, втратою
можливості керувати ними, або втратою од-
ночасно обох цих можливостей. Отже, поло-
ження, яке стосується неосудності, передба-
чене у ч.2 ст.19 КК України, сформульоване у
вигляді диз’юнктивного судження. У даному
Page 5

ISSN 1995-6134
 97
випадку простежується так звана слабка
диз’юнкція, оскільки сполучник «або» водно-
час і розділяє ознаки певного явища і допускає
їхнє поєднання. Тобто судження, передбачене
у ч.2 ст.19 КК України, буде істинним, коли
істинним буде хоча б одне з його складових.
Приходимо висновку, що у межах родово-
го поняття, ознаки якого засвідчують стан ін-
телектуально-вольової діяльності особи під
час вчинення нею суспільно небезпечного ді-
яння, передбаченого КК України, законода-
вець формалізує два видових поняття. Одне з
них свідчить про можливість особи здійсню-
вати свідомо-вольовий контроль за своїми
діяннями (осудність), інше, навпаки, про не-
можливість
особи
здійснювати
свідомо-
вольовий контроль за своїми діяннями (не-
осудність). Ці видові поняття повністю виче-
рпують обсяг родового поняття, і між ними не
може бути третього.
Кон’юнктивність судження, яким законо-
давець сформулював визначення поняття
осудності, дає змогу стверджувати, що це по-
няття може бути поділене на кілька видових
залежно від ступеня можливості особи здійс-
нювати свідомо-вольовий контроль за своєю
поведінкою. Диз’юнктивність судження, яке
передбачене у ч.2 ст.19 КК України, яким сфо-
рмульоване поняття неосудності, дає підстави
стверджувати, що це поняття також може бути
поділене на кілька видових, але за іншими
критерієм. Враховуючи те, що поняття неосу-
дності формується шляхом заперечення однієї
зі складових частин кон’юнктивного суджен-
ня, яким сформульоване поняття осудності,
можна виділити такі три види поняття неосуд-
ності, коли можна стверджувати про втрату
особою можливості здійснювати
свідомо-
вольовий контроль за своїми діяннями:
1) при збереженні можливості усвідомлю-
вати свої діяння особа втратила можливість
керувати ними;
2) при збереження можливості керувати
своїми діяннями особа втратила можливість
їх усвідомлювати;
3) особа одночасно втратила можливість
усвідомлювати свої діяння та керувати ними.
Отже, кон’юнктивність судження, яким
сформульоване поняття осудності, дає підста-
ви стверджувати, що положення, яке засвід-
чує відсутність осудності (неосудність особи),
може бути сформульовано шляхом заперечен-
ня хоча б одного зі складових цього судження.
Тобто для визначення поняття неосудності ці-
лком достатньо заперечити одну зі складових,
які становлять зазначене кон’юнктивне су-
дження, не вказуючи при цьому на нові додат-
кові ознаки цього явища, зокрема, причини
його виникнення. Доходимо висновку, що
оскільки поняття осудності існує у вигляді
кон’юнктивного судження, а поняття неосуд-
ності формується шляхом заперечення хоча б
однієї зі складових цього судження, між ними
існує відношення суперечності.
Відношення суперечності існує між таки-
ми двома поняттями, одне з яких містить пев-
ні ознаки, а інше ці ж ознаки заперечує, не
стверджуючи при цьому нових ознак. Змістом
одного із понять, що перебувають у відно-
шенні суперечності, є сукупність певних
ознак, а змістом іншого – заперечення цих
самих ознак. Одне із таких понять називаєть-
ся позитивним, інше – негативним. Позитив-
ними є такі поняття, котрі відображають ная-
вність у предмета або явища певних ознак.
Негативними називаються поняття, в яких
йдеться про відсутність у предмета чи явища
ознак, котрі складають позитивні поняття. В
даному випадку у вказаному співвідношенні
поняття осудності буде позитивним, а понят-
тя неосудності негативним поняттям.
Із вказаного співвідношення випливає ду-
же важливий висновок щодо встановлення
змісту негативного поняття. Виявляється, що
встановити зміст негативного поняття немо-
жливо не встановивши перед тим зміст пози-
тивного поняття, ознаки якого заперечуються.
Адже зміст негативного поняття становить ві-
дсутність тих ознак, які утворюють зміст від-
повідного позитивного поняття. А отже до пи-
Page 6

ISSN 1995-6134
 98
тання про те, які ознаки утворюють зміст нега-
тивного поняття, приходять від знання того,
які ознаки утворюють позитивне поняття.
Враховуючи те, що ознаки негативного
поняття неосудності неможливо вивести без
попереднього встановлення ознак позитивно-
го поняття осудності, треба підтримати пози-
цію законодавця, який в ч.1 ст.19 КК України
закріплює поняття осудності. Щоправда, забі-
гаючи наперед відзначимо, що, на жаль, зако-
нодавець у цьому відношенні не зробив на-
ступних кроків щодо удосконалення поняття
неосудності, а також диференціації причин
цього явища. Таким чином, для визначення
поняття осудності спершу необхідно виокре-
мити в цьому правовому явищі його істотні
ознаки, які показують його сутність та відріз-
няють його від інших правових явищ. І тільки
після встановлення цих істотних ознак цього
позитивного поняття можна буде визначити
ознаки поняття неосудності. Адже як було
показано вище, зміст поняття неосудності бу-
де становити відсутність тих ознак, які утво-
рюють зміст відповідного позитивного понят-
тя осудності.
Отже, враховуючи правила формальної ло-
гіки, з урахуванням поняття осудності, яке
подається в ч.1 ст.19 КК України, поняття не-
осудності повинно було би виглядати так: не-
осудною визнається особа, яка під час вчи-
нення
суспільно
небезпечного
діяння,
передбаченого цим Кодексом, не могла усві-
домлювати свої діяння або керувати ними.
ЛІТЕРАТУРА
1. Костенко О. М. Воля і свідомість злочи-
нця (дослідження з застосуванням принципу
натуралізму) : автореф. дис. на здобуття наук.
ступеня докт. юрид. наук / О. М. Костенко. –
К., 1995. – 47 с.
2. Шахриманьян И. К. Невменяемость по
советскому уголовному праву : автореф. дис.
на соискание уч. степени канд. юрид. наук /
И. К. Шахриманьян. – Л., 1962. – 17 с.
3. Астемиров З. А. Уголовная ответствен-
ность и наказание несовершеннолетних /
З. А. Астемиров. – М. : Юрид. лит., 1970. –
125 с.
4. Антонян Ю. М. Преступность и психи-
ческие аномалии / Ю. М. Антонян, С. В. Бо-
родин. – М. : Наука, 1987. – 210 с.
5. Лень В. В. Кримінально-правові пробле-
ми визначення осудності злочинця : автореф.
дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид.
наук / В. В. Лень. – Х. – 2003. – 20 с.
6. Васильєв А. А. Проблеми осудності у
кримінальному праві : автореф. дис. на здо-
буття наук. ступеня канд. юрид. наук /
А. А. Васильєв. – Х., 2005. – 20 с.
7. Богомягков Ю. С. Проблемы невменяе-
мости в советском уголовном праве (понятие
вменяемости) : учеб. пособие / Ю. С. Богомя-
гков. – Уфа : Башкир. гос. ун-т, 1978. – 40 с.
8. Михеев Р. И. Проблемы вменяемости и
невменяемости в советском уголовном праве /
Р. И. Михеев. – Владивосток : Изд-во Дальне-
вост. ун-та, 1983. – 300 с.
9. Назаренко Г. В. Невменяемость: Уголо-
вно-релевантные психические состояния /
Г. В. Назаренко. – СПб. : Юрид. центр Пресс,
2002. – 207 с.
10. Энциклопедия уголовного права : Т. 4.
Состав преступления. – Изд. проф. Малинина. –
СПб., 2005. – 798 с.
11. Жеребкин В. Е. Логический анализ по-
нятий права / В. Е. Жеребкин. – К. : Вища
шк., 1976. – 150 с.
12. Случевский И. Ф. О понятии невменя-
емости и спорных вопросах с этим понятием
связанных / И. Ф. Случевский // Тезисы до-
кладов теоретической конференции по вопро-
сам борьбы с общественно опасными деяния-
ми несовершеннолетних и невменяемых. –
М., 1956. – С. 10–21.
13. Иванов Н. Г. Аномальный субъект пре-
ступления: проблемы уголовной ответствен-
ности : учеб. пособие [для вузов] / Н. Г. Ива-
нов. – М. : Закон и право, ЮНИТИ, 1998. –
224 с.
Page 7

ISSN 1995-6134
 99
14. Алексеев Н. С. Основы
уголовного
права ГДР / Н. С. Алексеев. – Л. : Изд-во
ЛГУ, 1960. – 161 с.
15. Кандинский В. Х. К вопросу о невме-
няемости / В. Х. Кандинский. – М., 1890. –
84 с.
Бурдін В. М. Формально-логічні засади дослідження проблем осудності та неосудно-
сті / В. М. Бурдін // Форум права. – 2011. – № 3. – С. 93–99 [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-3/11bvmotn.pdf
Проаналізовано формально-логічні засади дослідження проблем осудності та неосуд-
ності. Визначено співвідношення між поняттями осудності та неосудності, що дозво-
лило по-новому підійти до їх змісту. Критично розглянуто наукові визначення понять
осудності та неосудності. Запропоновано нове визначення поняття неосудності. Закла-
дено теоретичні передумови для диференціації причин неосудності.
***
Бурдин В.Н. Формально-логические основы исследования проблем вменяемости и не-
вменяемости
Проанализированы формально-логические основы исследования проблем вменяемос-
ти и невменяемости. Сформулированы соотношения между понятиями вменяемости и
невменяемости, что дало возможность по-новому сформулировать их содержание.
Критично рассмотрены научные определения понятий вменяемости и невменяемости.
Предложено новое определение понятия невменяемости. Заложены теоретические
предпосылки для дифференциации причин невменяемости.
***
Burdin V.N. Formal-Logical Principles Researching Problems Sanity and Insanity
In this article is analyzed formal-logical principles researching problems sanity and insanity.
It is defined relationship between the concepts of sanity and insanity that allowed a new ap-
proach to their content. Сritically are examined the scientific definition the concepts of san-
ity and insanity. it is proposed new definition of insanity. It is laid the theoretical background
for differentiation that causes insanity.

Информация о работе ВІСНИК КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ