Загальнотеоретична характеристика правореалізаційної діяльності

                                          Правничий факультет 

                                 Кафедра теорії держави та  права    
 
 
 
 
 

                                К У Р С О В А   Р О Б О Т А            

                                          З теорії держави та права 

   На тему:Загальнотеоретична характеристика  правореалізаційної діяльності 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                  Львів ЛНУ 2002. 
 
 
 
 

                                                    ПЛАН:

        1. Вступ.

        11.1.Загальна характеристика правомірної  поведінки.

             2.Поняття та форми реалізації норм права.

             3.Застосування норм права як  особлива форма правореалізації.

             4.Реалізація норм права при  прогалинах у законодавстві.

             5.Особливості застосування норм  права правоохоронними органами.

             6.Юридичні гарантії законності.

        111.  Висновки.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                           -2-

            1.Вступ.

            Зміни, які відбуваються у процесі  реформування державного механізму  та правової системи, потребують  активної життєвої позиції не  лише політиків, а й фахівців  інших професій. Проведення адміністративної  і судової реформ, реформування політичної, правової та соціальної систем спрямовані на утвердження і забезпечення прав людини і громадянина, на створення таких умов, щоб кожен мав можливість робити все те, що не заборонено законом.

            Розбудова правової системи України, зміцнення гарантій законності, гарантування правового порядку, прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина можливі при піднесенні на належний рівень правосвідомості та правової культури всіх соціальних груп населення країни. Велике значення у реалізації цього процесу належить правовому вихованню і правовій освіті. Без глибоких знань юридичної науки і в першу чергу теорії держави і права, прав, свобод та законних інтересів людини, чинного законодавства стає неможливим приєднання України до Європейської і світової спільноти.

             В умовах економічної кризи,  соціальної невлаштованості населення,  зростання злочинності та криміналізації  всього суспільства великого  значення набуває робота з  підготовки висококваліфікованих юристів, певного рівня їх правосвідомості і правової культури.

              Загальні засади юридичних знань,  що характеризують відповідний  рівень правосвідомості містяться  у прийнятій Верховною Радою  новій Конституції України. Згідно  з цією Конституцією держава відповідає перед людиною за свою діяльність і зобов,язана забезпечувати права і свободи громадян. У цьому процесі забезпечення правового статусу індивідів беруть участь усі органи держави та місцевого самоврядування. Серед них важливе місце посідають правоохоронні органи. Саме на них покладаються обов,язки створення сприятливих умов для реалізації суб,єктивних прав людини і громадянина, охорона названих прав і свобод від правопорушень, припинення їх порушень з боку будь-кого, розкриття уже вчинених правопорушень та вжиття необхідних заходів з відтворення порушеного права. Для реалізації цих повноважень необхідно проводити професійні навчання юристів та повсякденне правове виховання населення країни, однією з форм реалізації якого є правове навчання.

                                                              -3- 

           11.1.Загальна характеристика правомірної  поведінки. 

            Практичне значення наукових уявлень з питань правореалізуючої          діяльності зумовлюється насамперед її універсальною поширеністю, життєвою необхідністю для всіх і кожного-адже жодна людина або група людей у сучасному суспільстві не можуть її уникнути.

            Проте результативність правореалізуючої діяльності, її ефективність та інші бажані показники безпосередньо залежать від дотримання низки умов і вимог, від рівня досконалості вмінь та навичок здійснення найрізноманітніших правореалізуючих вчинків, акцій, операцій.

            Правомірна поведінка-це такі  вчинки (діяння), які не суперечать  приписам правових норм або  основним принципам права певної  держави.

        Види правомірної поведінки:

1. за суб,єктами-діяльність громадян (людей), державних організацій (зокрема, органів держави), громадських об,єднань, соціальних спільностей;
2. за сферою суспільних відносин-економічна, політична та ін.
3. за об,єктивною стороною (тобто за формою зовнішнього прояву)-активна (вчинення дії), пасивна (утримання від неї);
4. за суб,єктивною стороною (тобто належно від психологічного ставлення особи до своїх діянь)-принципова, зумовлена особистим, внутрішнім переконанням у необхідності поводитися правомірно; звичаєва, зумовлена особистою звичкою без роздумів і сумнівів виконувати будь-який державний припис; пристосувальна (комформістська), викликана прагненням не відрізнятися від інших суб,єктів, які поводяться правомірно; маргінальна, що пояснюється загрозою відповідальності у разі вчинення правопорушення;
5. залежно від зафіксованості у законодавстві-врегульована законодавством, не врегульована законодавством;
6. залежно від ставлення держави до правомірної поведінки-схвалювана, стимульована (заохочувана), допустима;
7. за формою зовнішнього прояву-фізична (діяльнісна), вербальна (усна), письмова (документована).

                                                             -4- 

             2.Поняття та форми реалізації норм права. 
 

             Реалізація норм права – це  втілення правових норм у діяльність  суб,єктів права шляхом виконання  юридичних обов,язків, використання  суб,єктивних прав та додержання  заборон.

             Використання – форма реалізації уповноважуючих правових норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб,єктів, що здійснюється ними за їх власним бажанням (наприклад, реалізація законодавства про право на вищу освіту).

             Виконання – форма реалізації зобов,язуючих юридичних норм, яка полягає в активній поведінці суб,єктів, що здійснюється ними незалежно від їх власного бажання (наприклад, реалізація законодавства про державні податки).

              Додержання – форма реалізації  забороняючих юридичних норм, яка  полягає у пасивній поведінці  суб,єктів, утриманні від заборонених  діянь (наприклад, непорушення  водіями транспортних засобів  обмежень щодо швидкості руху на автомагістралях).

              Суб,єкти використання, виконання  та додержання – державні та  громадські об,єднання, їх органи, посадові особи та громадяни  (іноземні громадяни, особи без  громадянства, особи з подвійним  громадянством).

               Ці форми ще називають формами безпосередньої реалізації, тому що суб,єкти права реалізують приписи правових норм безпосередньо, самостійно, в процесі своєї діяльності, щоб досягти тих чи інших матеріальних або ідеологічних результатів. При цьому вони не потребують втручання будь-яких додаткових механізмів, що конкретизують розпорядження, владні веління тощо. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                             -5- 

                  3. Застосування норм права як  особлива форма правореалізації. 

                «Застосування норм права –  державно-владна, організаційна діяльність  компетентних органів держави  і посадових осіб з реалізації правових норм стосовно конкретних життєвих ситуацій шляхом винесення індивідуально-правових рішень (приписів)».1

                Існують такі ознаки норм права:

• цей вид діяльності здійснюється компетентними органами, що наділені державно-владними повноваженнями;
• застосування права відбувається у чітко визначених законом процесуальних формах;
• має державно-владний характер (рішення приймається на підставі однобічного волевиявлення компетентного органу; правові приписи обов,язкові до виконання та в разі потреби забезпечуються примусовою силою держави);
• це організуюча діяльність, бо створює відповідні умови для повнішої реалізації правових норм;

           -  відображає елементи творчості,  що означає неформальність рішення  у кожному конкретному випадку;

• зміст діяльності полягає у винесенні індивідуально-конкретних, як правило, обов,язкових до виконання рішень, які по суті відрізняються від правових приписів загального характеру, тобто нормативно-правових актів;
• у ході цієї діяльності органи правозастосування виступають суб,єктами управління, особи, стосовно яких застосовується право,- об,єктами управління, а прийняття рішення (правозастосовні акти) – засобами управління.

            Випадки реалізації права у  формі застосування:

1. коли правовідносини не можуть виникнути у суб,єктів права без державно-владної діяльності компетентних органів держави або їх посадових осіб (призов на дійсну військову службу, зарахування до навчального закладу, обіймання нової посади);
2. у разі коли є спір або будь-які перепони на шляху до здійснення                                                           

             суб,єктивного права (розділ майна  подружжя у судовому порядку,                         спір з приводу права на  спадщину);

3. коли особа притягається до юридичної відповідальності за вчинене правопорушення.

            Вимоги до правозастосовної діяльності:

            А) законність (здійснення у суворо  встановленному законодавством  порядку);

            Б) обгрунтованість (винесення  рішення лише на підставі повного та всебічного вивчення обставин справи);

      А.Ю.Олійник, С.Д.Гусарєв, О.Л.Слюсаренко. Теорія держави і права України.  – К.2001.ст.93.

                                                       -6-

            В) доцільність (урахування особливостей  конкретної ситуації, в умовах  якої відбувається правозастосування,  а також особливостей особи,  стосовно якої приймається рішення);

            Г) справедливість (рішення приймається  на підставі норм права, але до уваги беруться й існуючі у даному суспільстві норми моралі).

             Стадії правозастосування:

1. аналіз  фактичних обставин юридичної справи або встановлення юридично значущих фактів (визначення часу, способу, місця дії, розміру збитків, психічне ставлення суб,єктів до вчиненого та ін.);

2. вибір, аналіз та тлумачення правової норми (на цій  стадії відбувається вибір правової норми або юридична кваліфікація – оцінка конкретної життєвої ситуації з точки зору права. Потім робиться аналіз на предмет справжності правової норми , вивчається та роз,яснюється її зміст);

3. винесення рішення у справі (ця стадія передбачає прийняття суб,єктом правозастосування індивідуально-конкретного рішення про взаємні права та обов,язки тих осіб, які зможуть або мусять реалізувати норму права; таке рішення повинно мати свій зовнішній вираз в усній або письмовій формі, яка є найбільш поширеною).

              Правозастосовний акт – індивідуально-конкретний, державно-владний припис, винесений  відповідним органом у результаті  вирішення юридичної справи.

               Елементи структури правозастосовного  акта: вступна частина, констатуюча частина, мотивувальна частина, резулютивна частина. Деякі акти органів державного управління можуть складатися лише з однієї резулютивної частини ( наприклад, резолюція директора заводу на заяві робітника про надання матеріальної допомоги ).

                Види правозастосовних актів:

                А) за суб,єктами видання –  акти органів державної влади  і органів управління, судові  акти, акти контрольно-наглядових  органів та громадських організацій;

                Б) за функціональним призначенням у механізмі правового регулювання ( функції права ) – регулятивні та правоохоронні;

                В) за формою зовнішнього виразу  – усні, конклюдентні та письмові.

                                                            -7-  

          4. Реалізація норм права при  прогалинах у законодавстві.

         Прогалини в праві – це випадки відсутності правових норм, необхідних для регулювання суспільних відносин ( вирішення конкретної життєвої ситуації ) або неповнота правових моделей.

          Причини виникнення прогалин  у праві:

• неможливість законодавця за різних обставин врегулювати в нормативно-правовому акті всі життєві ситуації, що вимагають правового регулювання;
• наявність недоліків, що існують у юридичній техніці;
• постійний розвиток суспільних відносин, що спричинює відставання законодавства від повсякденного суспільного життя.

           Для подолання прогалин у праві  компетентним державним органом  слід прийняти необхідну правову  норму чи групу норм.

            За необхідності невідкладного  вирішення справи у разі відсутності  правової норми, що регулює конкретну життєву ситуацію, можна застосувати аналогію закону чи аналогію права.

            Аналогія закону – вирішення  справи ( за наявності прогалини  у законодавстві ) на основі  правової норми, що регулює  найбільш подібні суспільні відносини  в межах однієї галузі.

            Аналогія права – вирішення  справи ( за наявності прогалини  у законодавстві і відсутності  аналогічної правової норми ) на основі принципів відповідної  галузі права або права в  цілому.

             «Не припускається аналогія закону та аналогія права в галузях кримінального та адміністративного права. Винятком слід вважати юридичну практику країн англосаксонської та американської сім,ї права, де конкретне рішення суду, що офіційно визнано судовим прецедентом, береться за зразок для вирішення аналогічної справи».1

А.Ю.Олійник, С.Д.Гусарєв, О.Л.Слюсаренко. Теорія держави  і права України. – К.2001.ст.95.            

                                                              -8- 

              5. Особливості застосування норм  права правоохоронними органами.

              Правоохоронні органи здійснюють  правозастосовну діяльність у конституційно-юрисдикційних, цивільно-правових, цивільно-процесуальних, арбітражних, арбітражно-процесуальних, кримінально-процесуальних, адміністративних ( зовнішніх і внутрішніх ), виправно-трудових, виконавчих, оперативно-розшукових і охоронних правовідносинах.

               Працівники правоохоронних органів  у ході виконання своїх функціональних  повноважень приймають такі правозастосовні  акти:

• рішення і висновки ( Конституційний Суд України );
• рішення, ухвали та постанови ( суди загальної юрисдикції з цивільних та господарських справ );
• вироки, ухвали та постанови ( суди загальної юрисдикції з кримінальних справ );
• накази;
• постанови ( статті 104, 105 і 114 КПК України, статті 283 і 284 КпАП );
• протоколи затримання ( статті 106 і 115 КПК України, ст.261 КпАП); 
• протоколи особистого огляду та огляду речей ( ст.195 КПК України, ст.264 КпАП );
• протокол досудової підготовки матеріалів ( ст.425 КПК України );
• обвинувальні висновки ( статті 109 і 223 КПК України );
• рішення колегій ( ненормативного характеру ) та ін.

                                                              -9-

          6. Юридичні гарантії законності.

           Юридичні гарантії законності  – це передбачені законом спеціальні  засоби впровадження охорони  і, в разі порушення, відновлення  законності.

           Види юридичних гарантій законності:

1).за  найближчими цілями – превентивні, або попереджувальні, (спрямовані на запобігання правопорушенням); відновлювальні (спрямовані на усунення чи відшкодування негативних наслідків правопорушень);

2).за  суб,єктами застосування гарантій  – парламентські, президентські,  судові, прокурорські, муніципальні, адміністративні (управлінські), контрольні;

3).за  характером юридичної діяльності  – правотворчі; правороз,яснювальні; правозастосовні; правореалізаційні;

4).за  онтологічним статусом у правовій  системі – нормативно-документальні  (норми права, а також роз,яснювальні (інтерпритаційні) юридичні акти загального характеру); індивідуально-документальні (правозастосовні акти, спеціально спрямовані на забезпечення та охорону законності, а також роз,яснювальні юридичні акти індивідуального характеру); діяльнісні (діяльність певних суб,єктів щодо: а).застосування юридичних норм; б).реалізації нормативних та правозастосовних актів, що гарантують законність).

                                                        -10-

           111. Висновки.

           Україна прагне стати справді  демократичним громадянським суспільством. Одним із першочергових напрямків  досягнення цієї мети - це  забезпечення  законності та правопорядку. Адже  жодна людина чи група людей  у сучасному суспільстві не можуть бути осторонь правореалізуючої діяльності.

            Реалізація правових норм –  це здійснення їх приписів  у практичних діях суб,єктів.  Дуже важливо в сучасних умовах  державно-правового будівництва  в Україні озброїти всіх громадян, насамперед професійних юристів, а також інших службових осіб, чіткими критеріями, орієнтирами правомірної поведінки. Окрім того, необхідно, щоб принципи соціально-демократичної законності неухильно запроваджувались у практику.

            «Соціальна сутність реалізації правових норм дозволяє учасникам суспільного життя задоволення своїх потреб соціально прийнятими способами, засобами, які змодельовані, «сконструйовані» державою.»1.

            Згідно з Конституцією держава  несе відповідальність перед громадянами за свою діяльність і зобов,язана забезпечувати права і свободи людей. Дуже важливе місце відводиться правоохоронним органам. Саме вони повинні створювати сприятливі умови для реалізації суб,єктивних норм прав людини і громадянина, розкривати уже вчинені правопорушення, припиняти будь-які правопорушення та вживати необхідних заходів з відтворення порушеного права.

1.П.М.Рабінович.  Основи загальної теорії права  та держави.К. 2001.,ст.129.

                                                      -11-

                                     Список використаної літератури.

1.П.М.Рабінович.  Основи загальної теорії права  та держави. -  К.2001.

2.А.Ю.Олійник,  С.Д.Гусарєв, О.Л.Слюсаренко. Теорія  держави і права           України.- К.2001.

3.За  редакцією В.В.Копєйчикова. Загальна  теорія держави і права. – К.1997.

4.Є.В.Назаренко.  Теорія держави і права. –  К.1988.

5.А.В.Сурілов.  Теорія держави і права. –  К.1989.

6.П.Е.Недбайло. Введення в загальну теорію  держави і права. Предмет. Система.  Функції. – К.1971.

                                                            -12-