Аналіз динаміки показників у періоді 1990-2011 рр

     Дослідження показують, що основна частина населення і його трудового потенціалу зосереджена в містах. Міське населення на початок 2010 р. дорівнювало 32,0 млн осіб, або 66,9 % загальної чисельності населення країни. Аналіз статистичних даних свідчить, що міське населення протягом значного періоду мало стійку тенденцію до зростання.

     Показник  питомої ваги міських жителів має за даними на початок 2010 р. суттєві територіальні відмінності — від 37 % у Закарпатській області до 90,1 % у Донецькій. Що лише в 5 областях країни (Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Полтавська, Черкаська) переважає сільське населення, а в решті регіональних одиниць частка міського становить понад половину населення. Такі особливості територіальної концентрації населення та наявні відмінності соціально-економічного, екологічного та політичного розвитку обумовили і своєрідність зрушень у загальній чисельності населення України та її регіонів.

     Найвищий  темп приросту міського населення за вказаний період мав місце в слабо  урбанізованих областях з аграрно-індустріальним характером господарства. Міське населення України проживає у різних типах поселень: малих містах (з населенням до 50 тис. жителів), середніх (50—100 тис. жителів), великих 100—250 тис. жителів та найбільших (понад 500 тис. жителів), а також у селищах міського типу.

     Слід  визначити, що зростання чисельності  міського населення притаманне більшості  країн з високим рівнем людського  потенціалу. Так, частка міського населення  у США за період з 1975 по 2001 р. зросла з 73,7 % до 77,4 %, Канаді з 75,6 % до 78,9 %, Японії з 75,7 % до 78,9 %, у Франції з 73 % до 75,5 %, Німеччині з 81,2 % до 87,7 %, Росії з 66,4 % до 72,91.

     Найсуттєвішим фактором формування чисельності сільського населення є соціально-економічні умови, що склалися в Україні у  певні періоди її історичного  розвитку. Оскільки основною економічною  базою господарського розвитку сільської  місцевості є сільськогосподарське виробництво, то залежно від специфіки  цього виробництва у певних природних  і соціально-економічних умовах здійснювалося відтворення загальної  чисельності населення та особливо його працездатної частини.

     Сільське  населення України на початок 2010 р. становило 15,8 млн осіб, або 33,1 % загальної чисельності населення країни. Статистичні дані за 1959—2010 рр.свідчать, що чисельність сільського населення зменшилася з 22,7 млн чол. у 1959 р. до 15,8 млн чол. у 2010 р., або на 6,9 млн чол., тобто має довготривалу і стабільну тенденцію. Динаміка чисельності сільського населення має значні територіальні відмінності. За 1959—2010 рр. чисельність сільських жителів зросла тільки в Автономній Республіці Крим (з 426,1 тис. осіб у 1959 р. до 752,3 тис. осіб у 2010 р.), а також у Закарпатській області (з 655,3 тис. осіб у 1959 р. до 789,5 тис. осіб у 2010 р.). У решті областей країни відбулося скорочення сільського населення.

     Таким чином, розміщення населення по території  та особливості його зосередження в  різних типах поселень обумовлені специфікою соціально-економічного розвитку країни, конкретними зрушеннями в економічній і соціальній сферах, а також у територіальній структурі та організації народного господарства, особливо галузей матеріального виробництва.

     Статево-вікова структура населення є одним  із важливих демографічних показників. Вона дозволяє зробити певні висновки щодо демографічних тенденцій та визначити можливі зміни динаміки чисельності населення в майбутньому. Сама ж статево-вікова структура  населення є результатом особливостей народжуваності і смертності населення  в конкретних історичних умовах відтворення.

     Аналіз  статистичних матеріалів свідчить про те, що в Україні спостерігається постійне переважання жінок у загальній чисельності населення. При цьому абсолютна перевага жінок дещо зростає. Так, чисельність жінок збільшилася з 23,2 млн осіб у 1959 р. до 25,7 млн осіб у 2010 р., жінки становлять 53,8 % усього населення. Перевага чисельності жінок над чоловіками пояснюється насамперед нижчою смертністю жінок, з одного боку, а також війнами та міграцією за межі держави, що найбільше впливає на чисельність чоловіків.

     Важливу роль у природному відтворенні населення  та визначенні демографічної бази трудового  потенціалу відіграє характер вікової  структури населення. Характерною  особливістю сучасної вікової структури  населення України є зниження частки дітей у загальній чисельності населення. Це свідчить про те, що в Україні на сучасному етапі її соціально-економічного розвитку склався звужений тип відтворення населення. Причому сільське населення, судячи з його вікової структури, має менші можливості порівняно з міським щодо активізації відтворення нових поколінь.

     Важливим  фактором подальшого економічного та соціального розвитку країни є співвідношення між основними віковими групами  населення — допрацездатного  віку, працездатного та старшого за працездатний

     Аналіз  вікової структури населення  за 1959—2001 рр. показує істотне зменшення  чисельності населення у віці, молодшому за працездатний. З 1979 р. дещо зменшилася чисельність і питома вага осіб працездатного віку (чоловіків  у віці 16—69 років і жінок — 16—54 роки). Чисельність населення  України у віці, старшому за працездатний, щорічно зростає.

     Зменшення питомої ваги дітей при одночасному  зростанні населення у віці, старшому за працездатний, свідчить про зростання  демографічного навантаження постійного населення та постаріння населення.

     При збереженні сучасних тенденцій народжуваності і смертності у майбутньому цілком можливе подальше збільшення питомої  ваги осіб похилого віку і, відповідно — загальне постаріння населення  України, що знижує загальний коефіцієнт народжуваності та збільшує коефіцієнт смертності населення.

     У складі населення України за національностями (дод. 3) спостерігається яскраво  виражена перевага двох етносів: українців  та росіян. При цьому переважну  більшість становлять представники корінної національності — українці, чисельність яких дорівнювала у 2001 р. 37 541,7 тис. осіб, або 77,8 % від загальної кількості населення. За 1959—2001 рр. кількість українців, які проживають в Україні, зросла на 5383,2 тис. осіб. Поряд з українцями на території України проживає понад 100 національностей. Серед них найбільшу частку становлять росіяни — 8334,1 тис. осіб, або 17,3 % усього населення країни.

     Протягом  історичного періоду національний склад населення України змінювався, і сучасні державні кордони країни суттєво відрізняються від етнічних меж проживання українців. Українці проживають не лише на суміжних з Україною територіях, а й у багатьох віддалених від неї країнах. Але найбільша  кількість таких українців проживає в Росії. Значна частина українців  постійно проживає у Польщі, Білорусі, Словаччині, Молдові, США, Канаді, Аргентині, Німеччині та багатьох інших державах. Національний склад населення України  постійно змінюється і під впливом  міграції. За останні роки з України  виїжджало більше населення, ніж  приїжджало на її територію. 

     1.3.Аналіз динаміки змін у структурі населення за місцем проживання та типом місцевості 

     На 1 січня 2010 року густота населення України склала 76.1 чол. на 1км2.За густотою населення окремі території України також істотно відрізняються. Найгустіше заселена Донецька область, найменше — Чернігівська область. Досить низька густота населення в поліських і степових областях України. Дуже нерівномірно розміщене населення на територіях таких областей, як Луганська, Запорізька, Закарпатська, Чернівецька, а також Автономна Республіка Крим.

     Певний  вплив на густоту населення мають  природні показники. Так, у наш час  найменша густота населення характерна для північних районів країни, де найвищий коефіцієнт лісистості території, значна заболоченість, ґрунти мають низьку родючість. До таких регіонів належать північні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей.

     Природні  умови визначають низьку густоту  населення також у високогірних районах Карпатських і Кримських  гір. Це стосується окремих частин Закарпатської, Львівської, Чернівецької областей та Автономної Республіки Крим.

     Низькі  показники густоти населення  і в посушливих районах степових областей. Найнижчі вони в Херсонській області — 38.4 осіб на 1 км2, а також в окремих частинах Одеської, Миколаївської, Запорізької, Кіровоградської областей.

     Найкращі  природні умови для життя і  виробничої діяльності населення в  нашій країні склалися в лісостеповій зоні. Тут спостерігається найвища густота населення.

     Проведемо аналіз динаміки змін у структурі населення за місцем проживання та типом місцевості у період з 1990 року по 2011 рік за допомогою даних, які представлені у таблиці 1.3. 

     Таблиця 1.3 - Структура населення за місцем проживання та типом місцевості у період з 1990 по 2011 рр.

     Продовження таблиці 1.3