Лекции по «Оподаткування підприємств»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Конспект лекцій

з дисципліни

«Оподаткування підприємств»  
(для студентів 4 курсу денної і 5 курсу заочної форм навчання спеціальності 6.050100 – «Облік і аудит»)

Харків – ХНАМГ – 2007

 

Конспект лекцій з дисципліни «Оподаткування підприємств» (для студентів 4 курсу денної і 5 курсу заочної форм навчання спеціальності 6.050100 – «Облік і аудит»)

Авт.: Кизилова Л.О., Кизилов Г.І., Шкурко О.В. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 191 с.

Автори: к.е.н., доц. Л.О. Кизилова, к.е.н., доц. Г.І. Кизилов,  
ст. викл. О.В. Шкурко

Рецензент: к.е.н., проф. Н.І. Гордієнко

Рекомендовано кафедрою «Облік і аудит»,

протокол № 16 від 12.06.2007 р.

 

 

ЗМІСТ

Стор.

 

 

 

 

Мета та завдання вивчення дисципліни – формування знань з організації і функціонування податкової системи, проведення податкової політики в Україні та практичних навичок розрахунків і платежів податків до бюджетів.

Предмет вивчення – відносини держави  і суб’єктів підприємницької  діяльності з приводу формування фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів.

У результаті вивчення дисципліни студент повинен оволодіти знаннями:

• про систему законодавчих та інших нормативних актів з оподаткування;
• про основні елементи податків;
• про функції податків; принципи оподаткування;
• про класифікацію податків, систему податків в Україні, механізм нарахування і сплати податків
• вміти:
• визначати базу оподаткування за даними аналітичного обліку підприємства;
• визначати суми податкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів;
• складати податкові декларації, розрахунки за встановленими нормативними актами.

 

1. Теоретичні основи  оподаткування

1.1 Сутність податків

Визначення сутності податків має два аспекти: соціологічний і прагматичний.

У соціологічному значенні податки  – фінансова основа існування  суспільства.

Відомий російський економіст М.І. Тургенєв, аналізуючи історію оподаткування різних країн, писав: «В естественном или диком состоянии человека потребности в налогах существовать не может. Каждый печется как может о своем пропитании, о своем сохранении. По мере становления общества сперва из одного, потом из нескольких и многих элементов, необходимость частных пожертвований для общественной пользы утвердилась между людьми. Эти пожертвования, сначала состоявшие в некоторых простых работах, в удалении части плодов, от земли получаемых, умножались и совершенствовались более и более, вместе с усовершенствованием общества».

В енциклопедичному словнику Ф.А. Брокгауза  і І.А. Єфрона зазначається: «Существование стройной системы налогов есть признак высокой ступени государственного развития».

М.І. Тургенєв головне призначення  податків визначав таким чином: «Налоги суть средство к достижению цели общества или государства, т.е. той цели, которую люди себе предполагают при соединении своем в общество или при становлении государства. На сем основывается и право правительства требовать податки от народа».

В сучасних умовах податки є фінансовою основою усіх держав з розвинутою економікою. Державне управління вважається діяльністю, що породжує суспільну корисність у формі державних благ. Держава надає «чисті» суспільні блага: національну безпеку, охорону здоров'я, культуру, науку і т.п. Ціна цих благ – податки. Значущість ціни формується в політичному процесі – через парламенти.

Податки існують в сучасних державах незалежно від волі й бажань окремих членів суспільства.

Український вчений В.М. Федосов відповідно до сучасних умов так розкриває суттєву сторону податків: «… сущностная сторона вытекает из того, что их функционирование связано с объективно существующей необходимостью принудительного отчуждения государством части вновь созданной стоимости в денежной форме, её изъятия, концентрации и перераспределении …».

Прагматичний аспект сутності податків відображається в законах про  оподаткування. Так, закон України «Про систему оподаткування» в редакції від 18 лютого 1997 р. визначає:

«Під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Державні цільові фонди –  це фонди, які створені відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України  податків і зборів (обов’язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб ...

Сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування».

1.2 Функції податків

При визначенні функцій податків треба  виходити з того, що функції – це виявлення сутності в дії. Податки виконують фінансову функцію забезпечення матеріальних умов різних державних інститутів: державного управління, національної оборони, охорони здоров'я, правосуддя, освіти та ін. Вони є основним джерелом доходів державних бюджетів сучасних розвинутих країн.

Податки використовують, також, як засіб державного втручання у процес суспільного виробництва, в розвиток науково-технічного прогресу. Регулювання економіки проводиться державою за допомогою податкового механізму – сукупністю організаційно-правових форм і методів управління діяльністю з методології обчислення, стягування податків, здійснення контролю за податковою дисципліною.

Одним з інструментів податкового  регулювання є надання податкових пільг: вилучення, скидок, податкового кредиту. Вилученням називаються ситуації, коли окремі об’єкти оподаткування не враховуються при оподаткуванні. Найчастіше таке трапляється, коли частина прибутку чи іншого доходу направляється на фінансування заходів, в реалізації яких зацікавлена держава.

Скидки – форма податкових пільг, по’язана з витратами платника.

Податковий кредит – форма пільги, об’єктом якої є нарахована сума податку, а не доходи чи витрати платника. Ця пільга використовується у формах: скорочення суми податку, зниження ставки податку, відстрочки по платежах до бюджетів.

1.3 Принципи оподаткування

Вивчення принципів оподаткування  слід починати з осмислення основних робіт основоположників наукової теорії оподаткування.

Аналізуючи податки, що стягувались  в Англії та інших західноєвропейських державах, А. Сміт у роботі «Дослідження природи і причин багатства народів» (1776 р.) запропонував чотири принципи оподаткування:

1. Піддані держави повинні, по можливості, згідно зі своїми здібностями й силами, відповідно до доходу брати участь в утриманні уряду, тобто відповідно до доходу, яким вони користуються під заступництвом і захистом держави.
2. Податок, який зобов’язується сплачувати кожна окрема особа, має бути точно визначеним, а не довільним. Строк сплати, спосіб платежу, його сума – все це повинно бути гранично ясним для платника. Там, де цього немає, кожна особа, обкладена конкретним податком, віддається в більшій чи меншій мірі під владу збирача податків, який може обтяжувати податок для всякого невгодного йому платника або під загрозою такого обтяжування включати для себе подарунок чи хабар.

Невизначеність оподаткування, пише А. Сміт, розвиває нахабство і сприяє підкупності того розряду людей, які і без того не користуються популярністю, навіть в тому випадку, якщо вони не відзначаються нахабністю і підкупністю. Точна визначеність того, що кожна окрема особа повинна платити, в питаннях оподаткування вважається справою настільки великого значення, що дуже значна нерівномірність справляє набагато менше зла, ніж дуже мала міра невизначеності.

3. Кожний податок повинен справлятися в той час і тим способом, коли і як платнику зручно його платити.
4. Кожний податок повинен бути так задуманий і розроблений, щоб він брав і утримував з кишені народу якомога менше понад те, що він дає у скарбницю держави.

А.Сміт зазначив, що податок може брати  чи утримувати з кишені народу значно більше того, що приносить в казну держави такими шляхами:

по-перше, його збір може вимагати великого числа чиновників, утримання яких спроможне поглинути більшу частину тієї суми, яку приносить податок, і вимагання яких можуть обтяжувати народ додатковим податком;

по-друге, він може стати в перешкоді  застосуванню праці населення і  перешкоджати йому займатися тими промислами, які дають засоби існування і роботу більшості людей. Змушуючи людей платити, він може тим самим зменшувати чи, навіть, знищувати фонди, які дозволяли б їм здійснювати ці платежі з більшою легкістю;

по-третє, конфіскаціями та іншими порушеннями, яким піддаються люди, які намагаються уникнути сплати податку, він часто розоряє їх і, таким чином, знищує ту вигоду, яку суспільство могло б одержати від вкладання капіталів. Нерозумний податок створює велику спокусу для контрабанди, а покарання за контрабанду повинні посилюватись відповідно до спокуси.

Всупереч всім звичайним принципам справедливості закон спершу створює спокусу, а потім карає тих, хто піддається їй, причому він посилює покарання відповідно до тієї самої обставині, яка, безперечно, повинна була б пом’якшити його, а саме відповідно до спокуси чинити злочин.

А. Сміт обґрунтував думку, яка ввійшла  в сучасну податкову практику, про те, що власник капіталу, на відміну  від власника землі, може залишити країну, в якій він зазнав обтяжливого оподаткування і контролю, і перемістити свій капітал в іншу країну з більш сприятливим податковими умовами. Він вважав, що держава повинна створювати сприятливі податкові умови для капіталу, щоб він залишався у своїй країні. Капітал, писав А. Сміт, обробляє землю, дає застосування праці. «Податок, що призводить до відтоку капіталу з якоїсь країни, веде, таким чином, до зникнення всіх джерел доходів государя і суспільства. Внаслідок перенесення капіталу в іншу країну неминуче зменшаться більшою або меншою мірою не тільки прибуток з нього, а й земельна рента і заробітна плата».

Його податкова теорія істотно  вплинула на розвиток практики оподаткування спочатку в Англії, а потім в інших розвинутих державах.

Значний вклад у теорію податків зробили представники шведської школи. Відомий економіст цієї школи К. Віксель (1851–1926) будує податкову концепцію на принципах теорії добробуту. В роботі «Нові принципи справедливого оподаткування» (1896) він ставить проблему справедливого розподілу загальної суми податків, розглядає податки як засіб фінансування видатків, виходячи з маржиналістської концепції граничної корисності та суб’єктивної вартості. К. Віксель вважав, що головними принципами справедливого оподаткування є принцип корисності й принцип рівності між вартістю суспільних послуг та їх еквівалентом, тобто що кошти, вилучені в населення у формі податку, повинні повертатись йому у вигляді державних послуг. Він першим позв’язував здійснення податкових принципів з формою податкового управління і перш за все з процесом парламентського затвердження. Одним з перших К. Віксель запропонував ідею розширення державного сектора, вважаючи, що він має забезпечити послуги для осіб, які не можуть їх оплатити зі свого доходу.

Ідеї К. Вікселя розвинув його учень  Е. Ліндаль (1891 – 1960), який зосередив свій аналіз на вартісних аспектах державних послуг. У працях Ліндаля податки розглядаються як своєрідна плата за державні суспільні послуги, яка складає мінімум, що дорівнює граничній корисності кожної суспільної послуги. Оптимальним критерієм бюджетної політики є рівновага між сумою граничних внесків споживачів суспільних товарів і сумою одержаних ними вигод. Ціна на суспільні послуги, на його думку, має значну тенденцію до граничної корисності для кожної зацікавленої групи населення,  тому на однакові товари ціна може бути різною. Кожний член суспільства сплачуватиме необхідну суму податку відповідно до його оцінки суспільних послуг. На думку Ліндаля, держава повинна підтримувати пропозицію суспільних товарів і послуг на певному рівні попиту за допомогою раціональної податкової структури і таким чином сприяти загальному добробуту.

Е. Ліндаль сформулював також ідею «циклічного балансування» державного бюджету: в умовах криз держава повинна зменшувати податки і, вдаючись до дефіцитного фінансування, збільшувати асигнування на суспільні роботи. Заборгованість буде погашена під час циклічного підйому, коли збільшиться приплив податкових платежів.

Концепція оптимальності суспільних товарів знайшла широку підтримку  в сучасних неокласичних теоріях.

А. Пігу був одним з перших неокласиків, хто піддав сумніву досконалість ринкового механізму і вільної конкуренції. Він показав, що існують серйозні й стійкі причини, здатні порушити дію цього механізму, викликати глибокі розходження між індивідуальними і суспільними інтересами, знизити загальний рівень добробуту. Одна з них – неминучість появи монополії і зв’язаний з нею ріст цін, зниження рівня інвестицій, а значить, і рівня національного доходу.

Другою причиною А. Пігу вважав так звані «зовнішні ефекти», тобто ті позитивні (а частіше негативні) ефекти діяльності індивідуальних осіб і фірм, які не знаходять вартісної оцінки на ринку, але від яких вигадують (але більше страждають) інші члени суспільства. Він вводить терміни «соціальна вартість» і «соціальне значення» товарів. Соціальна вартість вище індивідуальної, оскільки вона включає «зовнішні ефекти», які ринок не контролює. Економічна рівновага або загальний добробут досягається в тому випадку, коли соціальні граничні витрати дорівнюють індивідуальним граничним витратам. Для цього необхідне державне втручання у використання податків і субсидій. А. Пігу вважав, що держава повинна забезпечити принцип еквімаржинальності, тобто рівності меж. Основний принцип оподаткування – принцип найменшої загальної жертви, що підлягає вимірюванню, подібно до того, як вимірюється задоволення. Він вважав, що поняття найменшої загальної жертви – відносне і залежить від конкретних економічних, соціальних і фіскальних умов.