Податкова система України

      Надто цікавим з позиції єдиного європейського ринку є оподаткування доходу, отриманого за кордоном. Існують два основних принципи оподаткування стосовно доходу, отриманого за кордоном:

- територіальний принцип (використовується у Франції), коли оподаткування доходу здійснюється за різними ставками в залежності від джерела доходів (у чистому вигляді цей принцип являє собою оподаткування доходу, отриманого тільки із джерел, які знаходяться в середині країни, в той час, як доходи, які отримані за кордоном, звільняються від оподаткування);

- резидентний принцип заключається в тому, що ставка податку не залежить від джерела отриманого доходу. Цей принцип застосовується майже всіма країнами і безперечно виникає ситуація, коли один і той же доход оподатковується спочатку в країні виникнення, а потім в країні отримувача доходу. Для того, щоб недопустити подвійного оподаткування в більшості країн - членів ЄС податки, сплачені за кордоном, зараховуються при розрахунках в середині країни.

    Розвиток та становлення податкових систем світу має свої закономірності та особливості. Головні з них такі:

1. Поступовий перехід від високих ставок оподаткування фізичних та юридичних осіб із застосуванням достатньо широких та жорстких методів і способів регулювання економіки до зниження податкового тиску на платників податкових платежів та обмеження державного втручання в справи платника податкових платежів. Сутність цих процесів полягає в тому, що зростання масштабів державного регулювання спрямовано на акумуляцію в державних структурах грошових коштів і відповідного збільшення ставок оподаткування. З іншого боку, зменшення масштабів регулювання економіки впливає на зменшення ставок оподаткування і перехід, у більшості випадків, від прогресивного оподаткування до пропорційного. Таке становище, коли збільшуються масштаби державного регулювання економіки та податковий тиск на платника податкових платежів, характерне для командно-адміністративної економіки і базується на економічній теорії Дж. М. Кейнса, сутність якої полягає в тому, що збільшення доходів населення впливає на збільшення заощаджень його, в той час як держава зацікавлена в збільшенні інвестицій в економіку. Тому і одним з виходів з такого становища є вилучення зайвих коштів через систему оподаткування до державних резервів. Для ринкової економіки більш характерна ситуація, коли політика держави в сфері оподаткування повинна бути спрямована на збільшення заощаджень громадян.

2. Поєднання  збільшення ставок оподаткування з широкою системою податкових пільг, а з іншого боку — зниження податкових ставок за рахунок зменшення податкових пільг та розширення податкової бази. В будь-якій країні основною метою економічного розвитку є збільшення матеріального добробуту населення за умов збільшення інвестування в економіку. При високих податкових ставках розв'язання цієї проблеми можливо за рахунок стимулювання вкладання коштів через систему податкових пільг. За допомогою них споживачі заохочуються у придбанні товарів за готівку або у кредит: інвестуванні в цінні папери або в нерухомість, юридичні особи стимулюються в вкладанні вільних коштів в розширення виробництва, удосконалення матеріально-технічної бази, впровадження нових досягнень науково-технічного прогресу тощо. Але податкові пільги мають і досить серйозні недоліки, сутність яких полягає в їх необґрунтованості. Надання податкових пільг залежить від структури органів законодавчої влади і в більшості випадків носить характер лобіювання інтересів окремих парламентських груп і політичних партій. При зміні співвідношення політичних сил у Верховній Раді змінюються не тільки кількість та розміри пільг, а й відбувається зміна суб'єктів, які їх отримують. Це призводить до того, що пільги перетворюються на загальне зниження надходжень до бюджету і ухилення від сплати податкових платежів. Тому при проведенні податкової реформи в більшості країн світу йдуть по шляху зниження ставок оподаткування при зменшення загальної кількості податкових пільг. При старих ставках оподаткування і збереженні податкових пільг в країні збільшується дефіцит державного бюджету, тому що частина коштів не потрапляє до нього.

3. Світовий  досвід свідчить, що найбільш  ефективним є стимулювання через  надання податкових пільг в  напрямку інвестиційних процесів та впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Досягається це за рахунок надання пільг або звільнення взагалі від сплати податку на прибуток, який отриманий від інвестування коштів в нове виробництво або розширення старого, при впровадженні нових досягнень науково-технічного прогресу, використанні альтернативних джерел отримання електроенергії, широке застосування прискореної амортизації та інше.

4. Подальша  еволюція відбувається і з  податком на доходи фізичних  осіб. У більшості країн світу застосовується прогресивна шкала оподаткування. При цьому загальною тенденцією є зменшення максимальної ставки оподаткування або перехід на пропорційну систему (наприклад в Росії, Україні). Подальші зміни цього додатку відбувалися у двох напрямках: зменшення кількості ставок оподаткування та зниження їх рівня, особливо максимальних ставок. Розмір ставок оподаткування визначається декількома чинниками. По-перше, потребами держави в фінансових ресурсах, що визначає найменшу їх межу. По-друге, впливом ставок оподаткування на ділову активність платників податку, що впливає на встановлення найбільшого їх розміру. Якщо ставки дуже низькі, то це позитивно впливає на платника податку, тому що збільшує його власні доходи, підвищує його попит, а також пропозицію товарів та виробів, збільшує обсяги виробництва та кількість робочих місць, зменшує рівень безробіття. Але при цьому державний бюджет може недоотримати грошових коштів в доходну частину. При занадто високих ставках цього податку у платника зникає стимул до праці, підвищення її продуктивності та ефективності, виникає спокуса ухилення від сплати податку, що також негативно впливає на збільшення доходної частини державного бюджету. Високі ставки цього податку стали гальмувати розвиток економічного зростання, і тому в більшості країн світу пішли по шляху зменшення ставок цього податку. При істотному зростанні доходів населення загальна сума отриманих податкових платежів збільшується. Головним завданням при встановленні ставок оподаткування фізичних осіб є визначення їх оптимального розміру, який визначається рівнем дефіциту державного бюджету та напрямками соціальної політики уряду.

5. При  визначенні ставок податку на  доходи фізичних осіб в більшості  країн світу застосовується неоподатковуваний  мінімум доходів громадян. Як правило, цей мінімум встановлюється на рівні прожиткового мінімуму населення або на рівні мінімальної заробітної плати. У різних країнах цей рівень встановлюється, виходячи з особливостей розвитку економіки країни та історичних традицій, які вже склалися. Якщо в країні не — високий рівень розвитку і невелика заробітна плата, то встановлення достатньо високого рівня неоподатковуваного мінімуму доходів може призвести до того, що більшість працівників можуть бути звільнені від сплати цього податку взагалі, а та частина доходу, яка залишиться після такого звільнення, не задовольнить потреби держави в грошових коштах. Дохід працюючих, який залишається після зменшення його загальної суми, також залежить від економічного розвитку держави. При цьому потрібно визначити, що при навіть однаковому методичному підході розрахунку розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в «бідних» країнах дохід, який залишається, буде значно менший ніж, у «багатих» країнах. При цьому потрібно зазначити, що нижньою межею неоподатковуваного мінімуму визначається фізіологічній мінімум потреб людини, які забезпечують її існування, а верхню межу визначає потреба держави в фінансових ресурсах.

6. Особливістю  податку на дохід фізичних  осіб є те, що він поєднує  функцію фіскальну, що має прояв у збільшенні дохідної частини державного бюджету країни та в регулюванні економічних процесів, які відбуваються в країні, та функцію стимулюючу. В більшості країн світу відбувається поступовий перехід від переважно фіскальної функції до регулюючої та стимулюючої. Поступове збільшення рівня доходів громадян приводить до збільшення надходжень до державного бюджету і задоволення фіскальних вимог держави навіть при існуванні великої кількості пільг. У цьому випадку розширюється можливість проведення регулюючої функції і держава має можливість проводити активну соціальну політику. Тобто цей податок в найбільшому ступені дає можливість стимулювати використання доходів громадян в напрямках, які в найбільшому ступені задовольняють вимоги та потреби держави. Важливе місце при цьому належить податковим пільгам, які, з одного боку, повинні нести дійсно соціальний ефект для громадянина, а з іншого, — не повинні зменшувати фіскальні втрати суспільства.

7. У  більшості країн світу податок на прибуток є одним з головних податкових платежів, який займає достатньо високу питому вагу в дохідній частині бюджет України (у деяких країнах світу має назву прибутковий податок з юридичних осіб). В більшості економічно розвинутих країн світу цей податок стягується з доходів корпорацій, в інших — з прибутку підприємств всіх організаційно-правових форм. В основному прибуток розподіляється на дві частини: нерозподілену та розподілену, які й повинні оподатковуватись за різними методиками і ставками. Перша частина — нерозподілена — оподатковується за єдиною ставкою податку на прибуток корпорацій поза залежністю від напрямку подальшого використання. Така система оподаткування спрямована на нейтральний розподіл прибутку на дві частини. Друга частина прибутку оподатковується в різних країнах за різними ставками, причому при розрахунку ставок враховуються різні чинники. Як правило, ставки оподаткування нерозподіленого прибутку вищі, ніж розподіленого, але при цьому застосовується принцип стимулювання самофінансування підприємства з метою зменшення використання залучених коштів і капіталізації прибутку. Застосування при оподаткуванні розподіленої частини прибутку менших ставок пов'язано із стимулюванням залучення коштів підприємствами із зовнішніх джерел фінансування їх розвитку. Крім того потрібно також враховувати, що головну частину розподіленого прибутку складають дивіденди, які потім в більшості оподатковуються ще раз прибутковим податком з фізичних осіб.

     Податкові системи деяких країн Європи мають як спільні риси, так і відмінності. Для податкової системи України було б доцільно використання зарубіжного досвіду функціонування податкової системи.

     Одним з прикладів може бути досвід досить розвинутої країни -Швейцарії. На чолі функціонування системи оподаткування стоїть правова основа, тобто законодавча. В Швейцарії це питання вирішують універсальні для всіх податкові закони. Ця особливість полягає в тому, що всі учасники податкового процесу можуть самостійно розбиратись в змісті законів, вирішувати для себе, тобто своєї діяльності, провідні напрямки функціонування, тощо. В Україні прийняття податкових законів іноді має неповну форму, тому вони постійно доповнюються, змінюються, а також іноді перероблюються. Це негативно впливає на підприємницьку діяльність в країні.

      Що стосується конкретно податків, то тут прикладом вдосконалення може бути диференціація ставок податку на додану вартість. В більшості країн Європи така диференціація існує. Встановлюються низові, універсальні і високі ставки ПДВ. Це дає змогу розподілити товари, що обкладаються цим податком, на товари першої необхідності, коштовності та інші. Адже, різні товари мають різну цінність, тобто діяльність пов'язана з ними, має різний ступінь ризику, таким чином ставки податку повинні відповідати цьому. В Україні є однакова для всіх ставка ПДВ - 20%, а встановлення кількох ставок ПДВ поліпшило б становище.

     На мій погляд, це тільки деякі окремі пропозиції щодо покращення сфери оподаткування в Україні, на основі врахування зарубіжного досвіду.  

2. АНАЛІЗ  ТА ОЦІНКА ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОДАТКОВОЇ  СИСТЕМИ УКРАЇНИ 
 

2.1 Аналіз  складу та структури податкової  системи 

    У сучасних умовах багатство,  соціально-економічний розвиток, рівень  життя, умови господарювання багато  в чому залежать від податкової системи держави. Таму першочергове значення і особливу актуальність має глибоке вивчення основ податкової системи України.

    Проблеми оподаткування в Україні  посідають центральне місце у  багатьох дослідженнях. Але на  сьогодні важливо зрозуміти найбільш повний огляд стану та структури податкової системи України, що слугувало б основою для подальшого дослідження проблем і реформування.

    Забезпечення сталої податкової системи стало однією з головних цілей сучасної держави і увійшло до списку першочергових міжнародних зобов'язань, які відкривають шлях державам до повноцінного міжнародного економічного спілкування. Важливість цієї проблематики для сучасного суспільства велика, тому вона неминуче стає предметом спекуляцій, недобросовісного використання і політичного тиску. На інформаційному полі за допомогою політичних технологій створюються стереотипи по відношенню до одних держав і формуються ледве не непогрішні образи інших країн, які виступають все більш самонадіяно в ролі менторів.

     Так, у доповіді Світового банку, яку підготували аудитори компанії

РгісеШегІюнзеСоорегз, щодо визначення позицій України в рейтингу складності податкової системи для ведення бізнесу вони припустились помилок у кожному з трьох показників, що використовувались для її оцінки [1 ]:

1. Кількість виплат становить в Україні 45 у рік, а не 99. Кількість виплат протягом року — це не кількість податків, а скільки разів на рік сплачуються податкові платежі. Таким чином, рейтинг України за «кількістю виплат» знаходиться на 136 місці в діючих умовах (у доповіді Світового банку —176 місце, у Росії — 64 місце). Узбекистан посів — 118 місце, а Білорусія — 124 місце. Наприклад, у Гонконгу та Норвегії є всього 4 виплати, у Швеції — 2, а на Мальдівах (які посіли перше місце за цим показником) всього одна [2]. Слід також зазначити, що експертами, які здійснювали оцінку податкової системи Російської Федерації, порівняно з дослідженням 2006 року, було враховано наявність електронної звітності, а в Україні— не враховано.

    При цьому станом на 4 грудня 2007 року кількість платників, з якими укладено договір на приймання та комп'ютерну обробку податкової звітності, становить 233 тис. (27,6% загальної кількості платників податків — юридичних осіб), фактично подають звітність в електронному вигляді — 231 тис. платників (27,4%).

    Можна лише доповнити, що вже станом на 18 квітня 2008 року кількість платників, з якими укладено договір на приймання та комп'ютерну обробку податкової звітності, становить 265 тис. (кількість збільшилась на 13,7%), фактично подають звітність в електронному вигляді — 309 тис. платників, що становить 30,25% від загальної кількості платників.

2. Витрати часу на ведення, складання та подання податкової звітності для трьох основних податків (ПДВ, податку на прибуток та внесків на соціальне страхування) в діючих умовах становлять 550 годин на рік, а не 2085, як вказано у доповіді Світового банку (середній показник у світі за 2007 рік — 332 години). Таким чином, рейтинг України за «витратами часу» на ведення, складання та подання податкової звітності — 156 місце в діючих умовах, а в умовах дії Кодексу вона посяде 90 місце (в доповіді Світового банку —177 місце, в Росії—152 місце).

3. Узагальнена  ставка оподаткування в умовах чинного законодавства становить 55,6%, а не 57,3%, як вказано в доповіді Світового банку. Узагальнена ставка податків—це % від корпоративного прибутку, а не % від доходів громадян, як це подається в деяких окремих ЗМІ. Україна за показником «узагальнена ставка податків» знаходиться на 144 місці в діючих умовах та посяде 143 місце в умовах дії Кодексу (в доповіді Світового банку —145 місце, в Росії—131 місце (51,4%)).