Вплив податків на розвиток підприємництва в Україні

       Закон України «Про систему оподаткування» також встановлює участь суб’єктів господарювання у формуванні централізованих державних цільових фондів. Ця участь здійснюється у вигляді обов’язкових зборів, внесків, порядок обчислення яких визначено окремими нормативними документами.

       Відрахування  в цільові державні фонди нині становлять значні за обсягом суми коштів, що суттєво впливає на фінансово-господарську діяльність підприємств. Цей вплив  виявляється в такий спосіб. 

       По-перше, через формування валових витрат, які виключаються із суми скоригованого  валового доходу. Відтак відрахування в цільові державні фонди зменшують  оподаткований прибуток, а отже, і суму податку на нього. 

       По-друге, через формування поточних витрат (собівартості). Указані відрахування збільшують собівартість, що відповідно може зменшити прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) або збільшити їхню вартість, а  отже, створити проблеми зі збутом продукції.  

       По-третє, через використання прибутку. Це має  місце тоді, коли відрахування (збори) здійснюються за рахунок прибутку підприємства.

       Отже, вплив названих відрахувань на фінансово-господарську діяльність підприємств є суперечливим. Можливість підприємств впливати на формування абсолютної суми відрахувань  у цільові фонди є обмеженою. Це пояснюється тим, що нормативи  відрахувань визначено законодавчо  і вони однакові для всіх суб’єктів  господарювання. Кількість суб’єктів  господарювання, які користуються пільгами щодо таких зборів, також обмежені. Можливість впливати на розмір зборів з боку суб’єктів господарювання пов’язана з формуванням показників, стосовно яких встановлено нормативи відрахувань (сплачена сума заробітної плати, валовий дохід, вартість товарної продукції, обсяг реалізації продукції та ін.).[20, ст.111]

    В Україні, як державі, що вважає своїм  пріоритетом формування соціально  орієнтованої ринкової економіки, найбільшими  за обсягом та найвагомішими за значенням  є соціальні фонди, а саме фонди  загальнообов'язкового державного соціального  страхування.

    Збір  на обов’язкове державне пенсійне страхування. Порядок визначення відрахувань  встановлений Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року та внесеними змінами до цього закону від 15 липня 1999 р.

    Для збір справляється з фактичних витрат на оплату праці працівників, які  включають витрати на виплату  основної і додаткової заробітної плати  та інших видів заохочень і  премій. До цих витрат не відносять  витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими  договорами, на виплату доходів у  вигляді дивідендів, процентів тощо, а також інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсії, перелік яких затверджується кабінетом  Міністрів України.

    Зокрема, не нараховується збір на такі види оплати праці та виплати:

• вихідна допомога у разі припинення трудового договору;
• компенсація за невикористану відпустку;
• добові за відрядження у межах норм, встановлені законодавством та виплати замість добових;
• заробітна плата за дні роботи без винагороди за працю, яка перераховується до бюджету або на благодійні цілі;
• суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, що пов’язане з виконанням ним трудових обов’язків;
• стипендії слухачам підготовчих відділень, студентам, аспірантам, що навчаються з відривом від виробництва;
• державні стипендії видатним діячам науки, освіти та культури;
• інші виплати згідно із законодавством. [5]

    Є певні особливості визначення об’єкта  оподаткування для обчислення суми збору щодо окремих суб’єктів  підприємницької діяльності.

    Суб’єкти  підприємницької діяльності (юридичні і фізичні особи), які використовують працю найманих працівників, для  визначення суми збору беруть фактичні витрати на оплату праці, що підлягають оподаткуванню прибутковим податком: витрати на виплату основної і  додаткової заробітної плати, інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок; премій, заохочень, у тім числі в натуральній формі.

    Платникам збору, які мають найманих працівників, але не здійснюють виплат на оплату їхньої праці, для визначення суми збору  розрахунково визначається показник, як добуток мінімального розміру  заробітної плати на кількість працівників  такого платника збору, на яких здійснюється нарахування заробітної плати.

    Не  беруть у розрахунок для обчислення збору витрати на виплату доходів у вигляді дивідендів, відсотків, інші витрати, що не враховуються за обчислення середньомісячної зарплати з метою призначення пенсій.[17, ст.105]

    Фізичні особи — суб’єкти підприємницької  діяльності, що не використовують найманої праці, для обчислення збору беруть суму свого оподаткованого доходу (прибутку).

    Суб’єкти  підприємницької діяльності — платники збору зобов’язані зареєструватися  в органах Пенсійного фонду України. Слід звернути увагу, що інформацію про  таку реєстрацію вимагають комерційні банки у разі відкриття банківських  рахунків.

       Пенсійний фонд включається до державного бюджету. Забороняється використання коштів фонду не за цільовим призначенням, у тім числі на кредитні, депозитні  операції, надання позичок. Тимчасово  вільні кошти фонду, за браком заборгованості у виплаті пенсій, можуть бути використані  Пенсійним фондом на придбання державних  цінних паперів.[11, ст.131]

    Варто зазначити, що паралельно із загальною  системою оподаткування в Україні  існують альтернативні способи, які мають порівняно нескладний механізм обчислення та сплати податків та зборів, які дозволяють господарюючим  суб'єктам скоротити кількість  сплачуваних податків та зборів, а  у деяких випадках знизити рівень податкового навантаження та використовувати спрощену систему бухгалтерського обліку та звітності. Оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності в такому випадку здійснюється шляхом сплати єдиного податку.

    Спрощена  система оподаткування, обліку та звітності  передбачає сплату єдиного податку, який заміняє надходження в бюджети та державні цільові фонди низки основних податків та зборів (обов'язкових                       платежів). [15, ст.122]

    Основним  нормативним документом, який регламентує  функціонування спрощеної системи оподаткування в Україні є Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва".

    Відповідно  до указу, суб'єктами спрощеної системи оподаткування є такі суб'єкти малого підприємництва:

• юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік становить не більше 1 млн. грн.
• фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи й у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.[9]

    Підприємці  сфери малого бізнесу - юридичні особи  обирають ставку оподаткування самостійно із законодавчо встановлених її альтернативних значень.

    Об'єктом оподаткування єдиним податком для підприємців - юридичних осіб є сума виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору.

    Виручкою  від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). [20,ст.120]

    Суб’єкти  малого підприємництва, які сплачують  єдиний податок, не є платниками таких  видів зборів:

• збору на обов’язкове соціальне страхування (усі види цих зборів включаються в суму єдиного податку);
• збору на обов’язкове державне пенсійне страхування (включається в суму єдиного податку).[9]

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       РОЗДІЛ  ІІ. АНАЛІЗ ВПЛИВУ ПОДАТКІВ НА РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

       Одним із найбільш активних важелів державного регулювання соціально-економічного розвитку, інвестиційної активності, зовнішньоекономічної діяльності, структурних  змін у виробництві, забезпечення прискореного розвитку пріоритетних галузей підприємств  є податок на прибуток.

       Згідно  закону України «Про податок на прибуток підприємств та організацій», платниками податку є:

         З числа резидентів:

       1. суб’єкти господарювання – юридичні особи, які ведуть господарську діяльність як на території України, так і за її межами;

       2. управління залізниці, яке отримує прибуток від основної діяльності залізничного транспорту. Перелік робіт та послуг, що належать до основної діяльності залізничного транспорту, визначається Кабінетом Міністрів України. Доходи залізниць, отримані від основної діяльності залізничного транспорту, визначаються в межах надходжень доходу, перерозподіленого між залізницями у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;

       3. підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи, які отримують прибуток від неосновної діяльності залізничного транспорту;

       4. неприбуткові установи та організації в разі отримання прибутку від неосновної діяльності та/або доходів, що підлягають оподаткуванню;

       5. відокремлені підрозділи платників податку;

       Представництво платника податку – це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням, який здійснює представництво та захист інтересів юридичної особи, фінансується такою юридичною особою та не отримує інших доходів, окрім пасивних доходів.

       Відповідальність  за своєчасне та повне внесення сум  податку до бюджету за місцезнаходженням  відокремленого підрозділу несе платник  податку – юридична особа, до складу якої належить такий відокремлений  підрозділ.

       Платниками  податку з числа нерезидентів є:

       1. юридичні особи, утворені в будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи із джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

       2. постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом їх походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників.

       3. нерезиденти ведуть господарську діяльність на території України лише через постійні представництва, а також ведуть облік результатів своєї діяльності у порядку, встановленому для резидентів України.

       Філії (відділення), представництва нерезидентів в Україні до початку своєї  господарської діяльності стають на облік в органі державної податкової служби  за своїм місцезнаходженням у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, незалежно від того, чи буде в подальшому визнано його діяльність такою, що створює постійне представництво, чи ні. Постійне представництво, яке розпочало свою господарську діяльність до реєстрації в органі державної податкової служби, вважається таким, що ухиляється від оподаткування, а отримані ним прибутки вважаються прихованими від оподаткування.

       4. Національний банк України здійснює  розрахунки з Державним бюджетом  України відповідно до Закону  України „Про Національний банк  України”.