Теорія екскурсійної справи: екскурсія її суть, основні ознаки, функції екскурсій

Організація екскурсійних послуг

Тема : Теорія екскурсійної справи: екскурсія її суть, основні  ознаки, функції екскурсій

План:

1. Становлення екскурсійної справи в 20-30 –х роках ХХ ст.
2. Варіант класифікації екскурсій ученого екскурсіоніста В. А. Герда.
3. Теоретико-методичні основи екскурсійної справи
1. Класифікація екскурсій

 

Література

1. В.Ф. Кифяк Організація туризму. Навчальний посібник. Чернівці Книги 21 ст. 2008. 343 с.
2. Постанова Державного департаменту туризму "Про концептуальні засади організації екскурсійної діяльності в Україні". - лютий 2002.
3. Смолій В.А., Федорченко В.К., Цибух В.І. Енциклопедичний словник-довідник з туризму /Передмова В.М. литвина. – К.: Видавничий Дім "Слово". - 2006. – 372 с.

 

Вступ

       Екскурсія являє собою цілеспрямований, наочний процес пізнання оточуючого середовища. Цей процес будується з використанням заздалегідь відібраних об'єктів, які знаходяться в природних умовах, і відбувається під керівництвом кваліфікованого спеціаліста-екскурсовода у відповідності до заздалегідь визначеної тематики. В контексті сервісного забезпечення турпродукту екскурсія покликана задовольнити духовні, естетичні, інформаційні потреби людини, реалізовуючи пізнавальну функцію туризму: розширення кругозору, організації культурного дозвілля, відпочинку, спілкування.

Основна мета екскурсій – сприяння всебічному розвитку особистості, виховання любові до рідного краю, збагачення знань про свій рідний  край, країну, її історичне минуле, цікавих людей, культурні та історичні надбання наших предків.

 Екскурсії покликані  сприяти формуванню патріотизму,  любові до рідного краю, бажанні  оберігати та примножувати культурні,  національні та природні багатства  нашої держави. Вони займають  важливе місце в системі національного  виховання підростаючого покоління. 

Головне в екскурсії  – її зміст. Але ефективність екскурсії залежить значною мірою від мистецтва переконливо, яскраво і дохідливо викладати матеріал. Можна добре його знати, але не вміти передати екскурсантам. От чому екскурсоводам, як би добре вони не були підготовлені по конкретній темі, варто опанувати основами екскурсійної методики, уміло використовувати різні прийоми підготовки і проведення екскурсій.

Реалізацію завдань  екскурсійного обслуговування, з одного боку, забезпечують властивості екскурсійних об'єктів: пізнавальна цінність, відомість (популярність), незвичайність (екзотичність), виразність, збереженість, місце розташування, типовість (специфічність для даної місцевості), унікальність. З іншого боку, – змістовне наповнення пояснювального тексту (тексту екскурсії) і ефективність методичних прийомів проведення екскурсій, які мають задовольняти вимогам повноти і достовірності інформації, культурно-пізнавальної значимості, досконалості і довершеності композиції і виконання, естетичного задоволення.

 

Особливе значення має  доступність та доказовість інформації, що надається, та застосування диференційного підходу до слухачів.

Заслуговує на особливу увагу  екскурсійна діяльність вченого-зоолога, одного з фундаторів Української  академії наук Миколи Васильовича ІІІарлеманя.

Відомий український зоолог, діяч охорони природи і заповідної справи, краєзнавець М.В.Шарлемань народився 6 лютого 1887 році у місті Кременчук Полтавської губернії в сім’ї майстра шкіряного виробництва. Батько його, Василій Богумилович, був родом із Варшави, де ще у 18 столітті осіли його французькі нащадки. Під час Першої світової війни вчений змінив дане йому при народженні ім'я Едуард на Миколу. М. В. Шарлемань навчався на агрономічному факультеті Київського політехнічного інституту за спеціальністю «Прикладна зоологія».

Багато уваги вчений приділяв роботі у Всеукраїнській Спілці мисливців  і рибалок, Комісії краєзнавства ВУАН, юнацьких організаціях.

У 1935 році М.В.Шарлемаль став кандидатом біологічних наук, у 1937 - захистив докторську дисертацію. У 20-х pp. був директором заповідника «Конча-Заспа». Вчений — автор біля 60 статей з охорони природи, декількох популярних книг, 4 фільмів про заповідник «Конча-Заспа». У 1920 р. його було обрано головою зоологічної секції ВУАН, яка займалась фауністичними дослідженнями в різних областях України, зокрема на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Поділлі, Волині та ін. Зібрані в результаті фауністичних екскурсій експонати (опудала птахів, дрібних тварин, земноводних, комах тощо) відправлялись спочатку до зоологічного кабінету, а зі створенням при ВУАН зоологічного музею - до нього. Науковим співробітником, директором і душею цього музею до початку Великої Вітчизняної війни був М.В.Шарлемань.

Під час Великої Вітчизняної  війни Микола Васильович із сім'єю не став евакуюватися, залишився в окупованому  німцями Києві. Це закреслило всю  його подальшу наукову кар'єру. Після  відновлення радянської влади вчений не зміг влаштуватись на наукову роботу, його постійно переслідували. З дня  на день він чекав арешту, чого на щастя не сталося.

Не дивлячись на своє складне  матеріальне становище, М.В.Шарлемань продовжує займатися питаннями охорони природи: пропонує поновити заповідник «Конча-Заспа», вимагає відміни урядового рішення про знищення лисиць, пише листи про охорону столітніх дерев.

Микола Васильович Шарлемань - один з небагатьох українських зоологів, який вбачав у природі не тільки екологічно-наукову, але й естетичну і культурологічну цінність.

М. В. Шарлемань брав активну участь у роботі природознавчої секції Українського наукового товариства, що діяло в Києві упродовж 1907-1921 pp. Був завідувачем екскурсійного бюро при музеї товариства.

За його безпосередньою участю в Києві у 1913-1915 pp. проходили виставки з охорони пам'яток природи, де були представлені рідкісні види тварин та рослин.

М.В.Шарлемань неодноразово порушував питання про створення державних заповідників і заказників, звертав увагу на незадовільний стан існуючих /зокрема заповідник «Палявино» на Волині/. Пізніше став одним з ініціаторів створення «Асканїї-Нової», оголошеної заповідником декретом Ради Народних Комісарів РРФСР від 8 лютого 1921 року.

Екскурсійна справа м. Києва пройшла великий історичний шлях, перш ніж досягти свого сучасного  стану. У різні історичні періоди  розвитку м. Києва екскурсії виконували різні завдання. Екскурсійна справа в Києві бере свій початок з  розвитку шкільних екскурсій. Перші  відомості про проведення екскурсій  для дітей відносяться до другої половини XVIII ст., коли передові педагоги висловлювалися про доцільність  організації для дітей прогулянок на природу. Важливою умовою розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи стало піднесення на початку 20-х pp. XX ст. краєзнавства. В діяльності краєзнавчої комісії ВУАН екскурсійна справа розглядалася як окрема галузь. До чергових завдань краєзнавчих досліджень засобами екскурсій входило обстеження головних економічних та природних районів України. Для екскурсантів були розроблені спеціальні схеми проведення екскурсійно-краєзнавчих досліджень. Український комітет краєзнавства активно підтримував всі починання, спрямовані на розвиток екскурсій. В 1928 році наукове товариство комітету брало активну участь у створені Українського мішаного пайового екскурсійного товариства. В планах роботи комітету відмічалася необхідність проведення краєзнавчої роботи в поєднанні з екскурсійною. У 20-х роках XX ст. починають організовуватися і діяти такі центри краєзнавчо-екскурсійної роботи, як екскурсійні бюро. Екскурсійні бюро створювалися при музеях, професійних спілках, окружних управліннях соціального виховання Народного комісаріату освіти України, різноманітних товариствах і як самостійні організації. В Києві активно працювало лекційно-екскурсійне бюро Укрполітосвіти, співробітники якого розробили і видали в 1927 році "Довідник туриста". В бюро можна було отримати консультацію про подорожі по Україні, Криму. Активно діяло у Києві бюро подорожей Радторгфлоту. Воно впроваджувало комплексне обслуговування організованих екскурсійних груп, що сприяло постійному динамічному збільшенню кількості екскурсій та екскурсантів. Важлива роль у розвитку екскурсійної справи належала музеям, виставкам, історико-культурним заповідникам. Особлива увага приділяється розробці екскурсій по ленінській тематиці. Тематика екскурсій поповнювалася виробничими екскурсіями на новобудови, екскурсіями на мистецтвознавчі й літературні теми. При Київському бюро подорожей була створена методична рада. На базі бюро і міської ради по туризму кваліфіковано розроблялися всі тематичні екскурсії, захищалися теми, затверджувалися маршрути, особливо автобусні, по безпеці. Працювали дев'ять методичних секцій, була зібрана унікальна бібліотека. По Києву проводили понад 100 тематичних екскурсій - історико-архітектурних, літературних, природознавчих, музейних (пішохідних, автобусних, водних, заміських). Екскурсоводи постійно прослуховувалися на маршрутах, а тексти екскурсій обновлялися, з року в рік обсяги екскурсій зростали. Для стимулювання розвитку екскурсійної діяльності, удосконалення методики її організації, підвищення кваліфікації туристсько-екскурсійних кадрів та пропагування екскурсійної справи в м. Києві проводили конкурси на крашу екскурсію.

 

2. Вариант классификации экскурсий ученого экскурсиониста

В. А. Герда.

Класифікація є розподілом предметів, явищ, понять по класах, відділах, розрядах залежно від їх загальних  ознак. Питання про класифікацію екскурсій завжди знаходилося в  центрі уваги екскурсійних працівників  і учених екськурсионістов. Перші спроби вирішення цієї проблеми відносяться до кінця 20-х років. Учений екскурсионіст В. А. Герд говорив про свій варіант класифікації форм екскурсійної роботи, що основною метою буде розділення екскурсій на групи і підгрупи і виділення тих основних меж, які визначають характер ведення екскурсій, тобто допомагають керівникові орієнтуватися у всіх питаннях її розробки. Це виділення основних меж дасть декілька центральних типів екскурсій, до яких примикатимуть проміжні класифікаційно неясні екскурсії.

Класифікація  – це розподіл предметів, явищ, понять на класи, відділи, види залежно від  їх загальних чи специфічних ознак.

Основні критерії класифікації екскурсій

Екскурсії класифікуються за:

1) змістом;

2) складом і  кількістю учасників;

3) місцем проведення;

4) засобами пересування;

5) тривалістю;

6) формою проведення.

1. За змістом  екскурсії поділяються на оглядові (багатопланові) і тематичні.

2. За складом  і кількістю учасників екскурсії  поділяються на індивідуальні  і групові; для місцевого населення  і приїжджих туристів; дорослих  і школярів тощо. Особливості  сприйняття екскурсійного матеріалу  кожною із зазначених груп  вимагають внесення змін у  зміст екскурсій, методику і  техніку їх проведення, а також  їх тривалість.

3. За місцем  проведення екскурсії бувають:  міські, заміські, виробничі, музейні,  комплексні.

4. За засобами  пересуваннях пішохідні і з  використанням різноманітних видів  транспорту [11, 12].

Перевага пішохідних екскурсій полягає у тому, що, створюючи необхідний темп руху, вони забезпечують сприятливі умови для  показу і розповіді.

Транспортні екскурсії (у переважній більшості – автобусні) складаються з двох частин: аналізу  екскурсійних об'єктів (наприклад, пам'яток історії і культури) на зупинках і розповіді про них під  час пересування між об'єктами.

Деякі екскурсійні  фірми використовують для проведення екскурсій тролейбуси, трамваї, річкові  і морські теплоходи, гелікоптери (вертольоти) та ін.

5. За тривалістю  екскурсії бувають від однієї  академічної години (45 хв.) до доби.

Класифікація  екскурсій за змістом. Отже, за змістом  вони поділяються на оглядові (багатопланові) і тематичні.

Оглядові екскурсії, як правило, розкривають декілька тем, тому їх ще називають багатоплановими. Використовується при цьому сучасний та історичний матеріал. Ґрунтується  така екскурсія на показі різноманітних  об'єктів (пам'яток історії і культури, будинків і споруд, природних об'єктів, місць відомих подій, промислових  і сільськогосподарських підприємств  тощо). Це дає загальне уявлення про  місто, край, регіон, державу в цілому. Хронологічні рамки такої екскурсії  – час існування міста/туристичного центру з першої згадки про нього  до сьогодення і на майбутнє – перспективи  розвитку.

Оглядові екскурсії  мають свої особливості. На відміну  від тематичних, формулювання теми в оглядових екскурсіях пов'язане  із певною складністю. Незалежно від  місця, де їх готують і проводять, оглядові екскурсії практично подібні  між собою, насамперед за своєю структурою. У кожній із них висвітлюється  декілька підтем (історія міста, стисла характеристика промисловості, науки, культури, освіти тощо). У той же час  в оглядових екскурсій є свої відмінні риси, які пояснюються тими особливостями в історичному  розвитку, що властиві визначеному  місту, області, краю. Наприклад, військово-історична  підтема є присутньою в оглядових  екскурсіях тих міст і областей, на території яких відбувалися військові  бої. Літературні підтеми включаються  в оглядові екскурсії міст, пов'язаних із життям і діяльністю письменників, поетів та ін.

Багатопланові екскурсії традиційно проводяться  у краєзнавчих та загальномистецьких музеях, коли під час одного відвідування туриста знайомлять з усіма експозиціями, різними за тематикою і змістом.

Тематичні екскурси присвячені розкриттю однієї теми. Якщо це історична екскурсія, то в  и основу може бути закладено одну або декілька подій, об'єднаних однією темою. Якщо це екскурсія на архітектурну тему, то предметом вивчення можуть стати найцікавіші містобудівні рішення, стародавні архітектурні ансамблі, храмові комплекси тощо.

Тематичні екскурсії  поділяються на історичні, виробничі, мистецтвознавчі, літературні, природознавчі (екологічні), архітектурно-містобудівні.

За змістом історичні екскурсії поділяються на такі підгрупи:

• історико-краєзнавчі, в основі яких лежить пізнання історії рідної місцевості (наприклад, "Історія виникнення й розвитку м. Жовкви");
• археологічні, що побудовані на показі речових історичних джерел – пам'яток далекого минулого, виявлених на місцях розкопок древніх поселень, поховань, городищ тощо (наприклад, екскурсія городищем античного міста Херсонеса чи давньоруського міста Звенигорода з показом історичних розкопок);
• етнографічні, що розповідають про побут і звичаї різних націй і народностей (наприклад, територією музеїв народної архітектури і побуту в с. Пироговому на околиці Києва, у Львові чи Переяславі-Хмельницькому);
• військово-історичні, що проводяться місцями бойової слави (наприклад, битва під Жовтими Водами) або націлені на відвідування фортифікаційних споруд давнього воєнно-інженерного мистецтва (фортеці, замки, земляні вали, бастіони, дзоти, криївки тощо);
• історико-біографічні (місцями життя і діяльності видатних людей);
• меморіально-історичні – поєднують риси двох названих вище підгруп і приурочені до знайомства й вшанування пам'яті визначних осіб чи доленосних подій (наприклад, екскурсії кладовищами австрійських вояків на Львівщині, які загинули під час Першої світової війни, чи до меморіалів Українських січових стрільців);
• екскурсії в історичні музеї.