Туристичний комплекс країн Європейського Союзу: регіональні аспекти розвитку

Друга світова війна різко  скоротила обсяги міжнародного туризму  в Європі. До того ж багато міст Європи були зруйновані. Необхідно було відновлювати зруйновані готелі, бази, дороги, електростанції, вокзали тощо. В перші повоєнні роки бракувало грошових коштів, паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, кваліфікованих кадрів тощо.

Слід відмітити, й такий  важливий фактор як різке загострення  зовнішньополітичного стану в Європі та в світі у другій половині 40 – х років. Це було викликане прагненням СРСР до розширення сфери впливу в  Європі та Азії та призвело до конфронтації з країнами Заходу, розколу Європи, “холодній війні”, гонки озброєнь. Для багатьох людей зовнішній світ став здаватися джерелом підвищеної небезпеки.

Тільки через кілька років  після закінчення Другої світової війни  міжнародний туризм в Європі почав  відновлюватися. Довоєнний рівень був  досягне ний лише в кінці 40 –  х років.

П’ятидесяті роки були охарактеризовані підйомом міжнародного туризму. Починають будуватися велика кількість готелів. Особливістю розвитку туризму характеризується перетворенням масового конвеєрного туризму в масовий диференційований туризм. Вперше пропонуються пекідж-тури. [6;65]

У 1950 році біля 20 % населення  країн Західної Європи могли подорожувати по країні і лише 1% виїжджали за кордон.

Іспанія за кількістю іноземних  туристів поступається лише Франції. Нині важко уявити, що в 1950 р. цю країну відвідали  лише 3 млн. осіб. З того часу кількість туристів зросла майже у 20 разів.

Крім пляжів і аквапарків, які приваблюють найбільшу кількість  туристів, Іспанія все активніше  використовує власний культурно-історичний потенціал, заглиблений у тисячоліття. У країні органічно поєдналися історичні  пам'ятки римської і мавританської  епох з чудовими архітектурними спорудами  середньовіччя і сучасності.

Рекреаційні ресурси Італії можна чітко поділити на дві групи: природні й культурно-історичні. До перших належить рекреаційний потенціал  морського узбережжя, островів і  Альп, до других - потужна культурна  спадщина Стародавнього Риму і доби Відродження. В основному туристів приваблюють пляжі, гори, озера, вулкани, "Вічне місто" Рим, Венеція, Флоренція, Піза, Мілан, Турин і Неаполь.

Велика Британія - одна з  провідних туристичних країн  Європи і світу з власним "обличчям". Останніми десятиліттями тут  швидко зростає діловий туризм, яким нині охоплено більше половини населення  країни. Ця тенденція виявилася ще в економічно важкий для країни період 80-х років XX ст.: курортні зони з довгочасним  відпочинком і лікуванням занепали, туристичний бізнес почав шукати порятунок у розвитку бізнес-туризму, а також переобладнанні готелів  у будинки-пансіонати для пенсіонерів.

Рекреаційно-туристична база Великої Британії в цілому відмінна від такої самої, наприклад, у  Франції, Іспанії чи Італії. Британців  і гостей країни приваблюють повсюдно розміщені спортивні стадіони, де регулярно проводяться змагання з футболу, тенісу, крикету тощо. Надзвичайно популярні тут і кінні перегони. Туристи дуже полюбляють відвідувати старовинні міста країни, її музеї і бібліотеки, старовинні університети Оксфорда і Кембриджа, мегалітичні споруди Стоунгенджу, курорти південного узбережжя Англії.

Географічне положення Німеччини  в центрі Західної Європи з погляду  її рекреаційно-туристичного використання надзвичайно вигідне. Вона знаходиться  на двох туристичних осях, які ведуть з країн Скандинавії до країн  Середземномор'я (з півночі на південь) і з заходу на схід, з'єднуючи Західну  Європу з Центральною і Східною, що накладає істотний відбиток на географію  туризму Німеччини.

Важливим чинником просторової  орієнтації туристичних потоків  є також входження країни до п'ятірки економічно найпотужніших країн  світу, що зумовлює значний обсяг  ділових поїздок до цієї держави  і з неї. Німеччина перетворилася  на світовий центр проведення міжнародних  торговельних виставок і ярмарок. Постійно зростає кількість конгресів, симпозіумів  і конференцій. Світовими виставковими і конгресовими центрами стали Дюссельдорф, Гамбург, Ганновер, Штутгарт, Мюнхен, Берлін та ін. [2]

Інтенсивний розвиток рекреаційно-туристичного комплексу Греції почався у 70-х  роках XX ст. У цей час, його основою  став пляжний туризм, умови для  розвитку якого в Греції близькі  до ідеальних. Надзвичайно порізане затоками узбережжя поєднується  з тисячами островів будь-яких розмірів і конфігурацій. Це дало змогу Греції успішно витримати конкуренцію  таких відомих туристичних країн  Середземномор'я, як Італія, Франція  та Іспанія.

 Безперечні природні  переваги Греції перед іншими  туристичними державами органічно  доповнюються унікальною культурно-історичною  спадщиною античної і візантійської  епох. Знаменитий Акрополь, Дельфи, Коринф, Олімпія, Епідарв, залишки мінойської цивілізації острова Крит, амфітеатри, звичаї і танці греків приваблюють мільйони туристів з усього світу.

Австрія у Європі випереджає всі інші країни за рівнем розвитку зимових видів туризму. Внаслідок  цього в гірській частині країни, іноді як автономні системи з  повним комплексом послуг, діють понад 20 тис. готелів. Популярність зимових  видів туризму призвела до очевидного перевантаження альпійських курортів Австрії, що у результаті створює  надмірний тиск на екологічну систему. Водночас популярність літніх видів  туризму постійно зменшується. Така ситуація на руку іншим країнам, які  розвивають гірськолижний туризм, зокрема  й Україні.

Своєрідність туристичного комплексу Австрії визначається не лише переважанням гірських ландшафтів, а й унікальністю географічного положення. Країна знаходиться на перетині магістралей і основних туристичних потоків, які пов'язують Скандинавію із Середземномор'ям і Західну Європу зі Східною, тому тут дуже поширений транзитний туризм. Високий рівень життя і розвиток найсучасніших галузей господарства приваблюють сюди шоп-туристів з Чехії, Словаччини, Угорщини, Польщі та ін.

Невелика європейська  країна Люксембург за чисельності власного населення понад 300 тис. осіб приймає  щороку більше 1 млн туристів і понад 2 млн. "одноденних" гостей. Характерні особливості розвитку туризму в Люксембурзі такі: найбільше людей приїжджає з сусідніх країн Бельгії та Нідерландів, більшість відвідувачів країни є діловими туристами. Вони відвідують штаб-квартиру Банку ЄС, а також представництва багатьох інших іноземних банків.

Невелика Бельгія характеризується високими рівнем і ефективністю використання місцевого рекреаційного потенціалу. Іноземців переважно з Великої  Британії, Німеччини, Франції, Італії, узбережна зона Іспанії приваблюють  гори Арденни та історично-культурні  пам'ятники міст. У Фландрії збереглося багато населених пунктів із середньовічним центром, найпопулярніші з яких - Антверпен, Гент і Брюгге.[11;110]

Висновки до розділу 2

В ЄС туристська індустрія цілеспрямовано розвивається з 1986 р. Саме тоді Рада з туризму при Єврокомісії розробила тісні інформаційні та координаційні механізми співпраці між державами-членами ЄС та Європейською Комісією.

Також був створений Комітет  з консультацій у сфері туризму, що координує напрямки розвитку європейського  туризму у відповідності із принципами ринкової економіки.

Важливе значення при цьому мають розвинута інфраструктура, система забезпечення безпеки туристів, високий рівень надання банківських й страхових послуг, медичного обслуговування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Характеристика структури туристичного комплексу ЄС.

Країни Західної Європи відстають  від США в міжнародному туризмі  за надходженнями грошових коштів від  туризму. Європа більше, ніж інші регіони  світу залучає до себе туристів, однак кількість їх зростає повільніше. Країни Європи приймають близько 60 % гостей зі всього світу, і тільки лише 50 % всіх надходжень від туризму у світі припадає на їх частку. Успіх Європи пояснюється наступними факторами:

― великий сегмент населення  має значні реальні доходи;

― велика частка населення  деяких європейських країн, наприклад, Німеччини, Франції, Великобританії, віддають перевагу відпустці за кордоном, але  не дуже далеко від своєї країни, тобто в тому ж самому ЄС;

― оскільки мешканці окремих  країн, які входять до складу ЄС, можуть вільно пересуватися територіями  інших членів ЄС, подорожі всередині  ЄС є досить популярними. 74 % зареєстрованих у країнах ЄС подорожей припадає на частку самих країн-членів ЄС.[3]

― наявність великої кількості  культурно-історичних пам’яток, створених  природою та людиною;

― попит на міжнародні туристичні подорожі задовольняється сильною  індустрією туризму та необхідною інфраструктурою.

Поступово, з розширенням  сфери туризму, його показники підлягають значним коливанням.

Частка європейського регіону у 2010 році скоротилася, тоді як частка Східної Азії та Тихоокеанського регіону (САТ) сильно збільшилася. Прогнозний рівень річного зростання у 2000 – 2010 роках становитиме 2,5 % для Європи і 6,5 % для САТ.

Згідно прогнозу, кількість  туристів, що приїжджає до Європи, збільшилася, та у 2010 році становила 476 млн. чол. [3]

Відносне зниження темпів зростання кількості туристів, що відвідують Європу, може бути причиною сильної залежності Європи від певних видів туризму. Особливо це відноситься  узбережжя Середземного моря.

Однак роль країн Європі у міжнародному туризмі визначається не лише показниками, які були розглянуті вище: кількість відвідувачів та надходження  від туризму, але й розвиненістю індустрії туризму.

Тому ще однією важливою характеристикою розвитку туристичного ринку є зміна сукупної ємності  світових готелів, тобто тих місць, де переважно туристи розміщуються та витрачають певну кількість коштів.

Прибуття туристів у Європу: 1950- 2010 рр. [3]

 

Туристичний комплекс є складною системою, що складається з зовнішнього  і внутрішнього середовища.

Макросередовище туризму  можна розглядати з позиції PEST аналізу (політичні, економічні, соціально-демографічні, технологічні фактори), однак для  туризму важливе значення має природно-географічний фактор, у зв'язку з чим він виділений окремо.

Туризм у Європі, порівняно  з іншими регіонами світу, має  досить чітко виражений внутрішньо-регіональний характер. Інтенсивному внутрішньо-європейському туристичному обміну сприяють: велика кількість держав на відносно невеликій за площею території, між якими добре налагоджені економічні, культурні та етнічні зв'язки, сучасна мережа транспортних комунікацій, спрощена система туристичних формальностей, розмаїття природних рекреаційних ресурсів і культурно-історичних пам'яток, розвинена туристична інфраструктура. На внутрішньо-регіональний туризм припадає 4/6 усіх прибуттів в Європу.

Першочерговим завданням є визначення ролі держави й її адміністративних органів і установ у розвитку туристичної діяльності та просуванні національного туристичного продукту. Це не стільки конкретні заходи туристичної політики, скільки управлінські важелі, за допомогою яких можна ефективно вирішувати конкретні завдання, які стоять перед галуззю.[10;240]

Основними важелями державного втручання в туристичній сфері  є:

— розробка законодавчої бази, яка регламентує основні питання  розвитку туристичної сфери, включаючи  економічне стимулювання розвитку перспективних  видів туризму (зазвичай, це досягається  запровадженням податкових пільг і  особливих умов інвестування), а  також розробку правил функціонування туристичних підприємств;

— розробка антикризових програм, які дають змогу пом'якшити не- і сприятливі наслідки нерівномірного розвитку світових економічних процесів. Загалом туристична галузь демонструє вищу стійкість у кризових ситуаціях, ніж більшість інших галузей, у тому числі завдяки значній інерційності цієї сфери (створення матеріально-технічної бази, яка забезпечує задоволення потреб розвитку традиційних видів туризму, триває кілька років, причому практично немає можливості швидко змінювати пропозицію відповідно до мінливого попиту).

Договірна практика, поширена в туристичній сфері, також сприяє пом'якшенню впливу кризових явищ. Водночас на туристичну діяльність, як на жодну  іншу, впливають фактори, що перебувають  поза контролем представників цієї сфери (теракти, зміна політики, у тому числі візової, негативна інформація про напрямок, випадки масових захворювань, зміни клімату, коливання курсу валют та ін.);

— створення умов, які  сприяють залученню інвестицій у  туристичну сферу. Стабільна державна економічна політика й розробка стратегії  розвитку туристичної галузі на перспективу  — найвагоміші серед них;

— вирівнювання економічного розвитку регіонів за допомогою визначення пріоритетів і розмірів державної  підтримки;

— координація темпів розвитку туристичної галузі й суміжних галузей;

— регулювання туристичних  потоків шляхом формування попиту й  розширення пропозиції у сфері туристичних  послуг.

Висновки до розділу 3

Країни Західної Європи відстають  від США в міжнародному туризмі  за надходженнями грошових коштів від  туризму. Європа більше, ніж інші регіони  світу залучає до себе туристів, однак кількість їх зростає повільніше. Туризм у Європі, порівняно з іншими регіонами світу, має досить чітко виражений внутрішньо-регіональний характер. Першочерговим завданням є визначення ролі держави й її адміністративних органів і установ у розвитку туристичної діяльності та просуванні національного туристичного продукту