Туристичний комплекс країн Європейського Союзу: регіональні аспекти розвитку

Нині секрет успіху більшості  популярних туристичних центрів  пояснюється чистотою навколишнього  середовища, ефективністю заходів його захисту й самобутністю місцевої культури. Погіршення якості навколишнього  середовища й економічної кон'юнктури, втрата самобутності впливають на розвиток туризму.

Навколишні мальовничі пейзажі  й унікальні природні пам'ятники, різноманітна флора й фауна, чисте  повітря й чиста вода становлять більшу частину ресурсів, які приваблюють  туристів. Місцеві органи влади відповідають за забезпечення розумного управління ресурсами сьогодні, щоб їх могли  використовувати й майбутні покоління. За рахунок доходів від туризму  можна субсидіювати заходи, спрямовані на збереження навколишнього середовища.[4;90]

Не менш важливими є  планування й розвиток туризму в  контексті збереження культурної спадщини. Археологічні розкопки й історичні  пам'ятники, оригінальна архітектура, самобутні мистецтво й ремесла, традиції, взагалі система цінностей  — усе це разом і становить  культуру регіону, який приваблює туристів.

Підтримка й збереження унікальної історичної, культурної й соціальної самобутності певного регіону є  надзвичайно важливими складовими будь-якої стратегії розвитку. Держава  впливає на ці процеси шляхом розробки спеціального природоохоронного законодавства, нормативних актів, які визначають можливість використання культурно-історичної спадщини, а також шляхом прийняття  спеціальних програм розвитку відповідних  регіонів, перспективних у туристичному відношенні.

Це основні дотичні  до туризму сфери, які потребують регулятивного впливу держави, навіть у найбільш розвинених країнах, де участь держави не проявляється з такою  очевидністю в інших галузях  економіки, регульованих у значно більшому ступені приватним сектором за допомогою  ринкових механізмів.

Очевидно, що держава покликана  відігравати провідну роль у розвитку галузей, визнаних пріоритетними для  певної країни. Форми й межі такої  участі кожна країна визначає самостійно, виходячи з реальних можливостей, загальних  пріоритетів і співвідношення попиту та пропозиції, яке складається на внутрішньому ринку. У такий же спосіб вирішуються питання співробітництва  з приватним сектором: у яких галузях  його можна визнати найбільш значущим і якої форми воно повинно набути для забезпечення максимальної ефективності.

Надзвичайно важливим і позитивним фактором для розробки стратегії розвитку євро-регіонів, як організаційної форми туристичних регіонів, є наявність сформованої організаційної структури.

Туристична діяльність сприятиме прискоренню соціально-економічного розвитку євро-регіонів, активізує реалізацію заходів в сфері охорони навколишнього природного середовища. Розроблення науково обґрунтованих стратегій соціально-економічного розвитку євро-регіонів, як організаційних форм туристичних регіонів, вимагає об'єднання зусиль науковців різних країн для проведення спільних наукових досліджень і створення спільних стратегічних документів, виконання яких принесло б вигоду кожній з країн-учасниць євро-регіонів. Це дозволить зробити стратегічні документи розвитку євро-регіонів більш дієвими та краще координувати, зокрема і туристичну діяльність не тільки в межах безпосередньо євро-регіонів, але й на всьому європейському економічному просторі. [12;113]

Висновок до розділу 5

Європа поступово стала одним із найрозвинутіших у туристському відношенні регіонів світу, і особливо це стосується Європейського Союзу, до

якого входять вже 27 із 45 європейських держав. Провідне положення ЄС у міжнародному туризмі визначається не лише кількістю іноземних відвідувачів, сумою валютних надходжень, а й потужністю матеріально-технічної бази, що значно перевершує можливості туристської індустрії інших територій та регіонів світу, зокрема засобами пасажирського транспорту, готельного розміщення, екскурсійними і видовищними об`єктами.

Нині європейські країни приділяють туристській індустрії все більшої уваги. Це обумовлено тим, що майже 491 млн. жителів (2008 р.) Євросоюзу є потенційними мандрівниками і вони вже стали найбільшим прошарком споживачів на світовому туристському ринку. Крім того, країни Європейського Союзу є безперечними лідерами у розвитку туристського бізнесу, під яким розуміють будь-який вид туристської діяльності, що приносить доходи або інші вигоди. У 2007 р. у відповідності до оцінок Всесвітньої туристичної організації (ВТО), на країни ЄС припадало майже 379 млн. відвідувань, що становить 42% загальних світових туристських відвідувань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Найбільший ринок туризму  з метою відпочинку і розваг сформувався  в Європі. Особливо виділяються два  її субрегіони — Західний та Південний, на які припадає понад 60 % усіх туристських прибуттів регіону. Тут формуються основні європейські потоки туристів і водночас сюди ж і спрямовуються. На Західну Європу припадає 34,4 % усіх туристських прибуттів у регіоні, на Південну — 29,4 %, на Центральну і Східну — 21,9 %, на Північну — 10,8 %, на Північне Середземномор'я — 3,4 %.

Туризм у Європі, порівняно  з іншими регіонами світу, має  досить чітко виражений внутрішньо-регіональний характер. Інтенсивному внутрішньо-європейському туристичному обміну сприяють: велика кількість держав на відносно невеликій за площею території, між якими добре налагоджені економічні, культурні та етнічні зв'язки, сучасна мережа транспортних комунікацій, спрощена система туристичних формальностей, розмаїття природних рекреаційних ресурсів і культурно-історичних пам'яток, розвинена туристична інфраструктура. На внутрішньо-регіональний туризм припадає 4/6 усіх прибуттів в Європу.

Міжрегіональний обмін туристами  розвинений слабше. У ньому важливу  роль відіграє Америка, особливо США  — єдина неєвропейська країна, що входить у першу десятку  за кількістю прибуттів в Європу.

Найбільш відвідувана  туристична країна Європи і світу  — Франція. На старому континенті вона приймає кожного п'ятого  відпочивальника. Найбільш інтенсивно туристичний обмін здійснюється з Німеччиною та Великою Британією. Одним із основних постачальників туристів у Францію є Німеччина, за нею  йдуть Велика Британія, Бельгія, Італія, Швейцарія, Іспанія, Нідерланди.

 

Крім Франції, основними  країнами, що приймають туристів, у  Європі є Іспанія та Італія. Разом  вони щорічно реєструють понад 80 млн прибуттів переважно на купально-пляжний відпочинок. Основні в'їзні потоки формуються в країнах Західної Європи. До Іспанії кожний п'ятий мандрівник прибуває з Німеччини або Великої Британії.

Сьогодні Франція, Іспанія  й Італія охоплені внутрішньо-регіональним туристичним обміном. До 2020 р. UNWTO прогнозує зміну туристичних пріоритетів: європейці частіше виїжджатимуть на курорти в інші регіони, і туристичні центри європейського Середземномор'я поступово почнуть переорієнтовуватися на віддалені ринки виїзного туризму, особливо Японії, нових індустріальних країн Азії, а також Північної і Південної Америки. Для приваблення туристів вони будуть намагатися поновити туристичні продукти.

У структурі виїзного туризму  в Європі зменшується частка Америки  і зростає частка периферійних регіонів — Африки, Близького Сходу та Південної Азії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Compendium of Tourist Statistics. — Madrid: WTO, 2005.
2. http://www.business.ua/analytics/13871/
3. http://www2.unwto.org/
4. Байлик СИ. Гостиничное хазяйство. Проблемы, перспективы, сертификация: учеб. пособ. / С. И. Байлик. — 2-е изд., перераб. и доп. — К., 2009.,368 с.
5. Биржаков М. Б. Введение в туризм. — СПб.: "Издательский дом Гер-да", 2002., 192 с.
6. Волков Ю. Ф, Экономика гостиничного бизнеса / Ю. Ф. Волков. — М., 2008., 637 с.
7. Дурович А Я. Маркетинг в туризме: Учеб.-практ. пособ. — М.: МЭСИ, 2004.,496 с.
8. Ильина Е. И. Туроперейтинг: организация деятельности. — М.: Финансы и статистика, 2002.,192 с.
9. ЛукьяноваЛ. Г. Рекреационные комплексы: учеб. пособ. / Л. Г. Лукьянова, В. И. Цыбух ; под общ. ред. В. К. Федорченко. — К., 2004.,346 с.
10. Луцишин Н. Я., Луцишин Я. В. Економіка й організація міжнародного туризму: Навч. посіб. — Луцьк, 2003.,230 с.
11. Мальська М. Я., Худо В. В. Менеджмент туризму. Вступ до спеціальності: Навч. посіб. — Л.: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2002.,548 с.
12. Мальська М. Я., Худо В. В. Туристичний бізнес; теорія і практика: Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 424 с.
13. Менеджмент туризму - Кіптенко В.К.,2010., 502 с.
14. Сенин В. С. Организация международного туризма: Учебни 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2003.,400 с.
15. Стеченко Д.М. С79 Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник. — К.: Вікар, 2006. — 396 с.
16. Экономика и организация туризма. Международный туризм Е. Л. Драчева, Ю. В. Забаев, Д. К. Исмаев и др.; Под ред. И. А. Рябов " Ю.В. Забаева,Е. Л. Драчевой. — М.:КНОРУС, 2008., 661 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

Резиденти та нерезиденти  країн Євросоюзу в 2009 році [2]

Додаток А

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Б

Середня тривалість перебування  одного туриста в  країні на 2009 рік.[2]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток В

Прогноз найбільш популярних туристичних напрямків  до 2020 р.[2]

 

Країна	Кількість туристичних  прибуттів. Млн..	Частина на світовому  туристичному ринку.%	Динаміка зростання2000-2020рр%
Франція	93.3	5.8	1.8
Іспанія	71.1	4.4	2.4
Італія	52.9	3.3	2.2
Великобританія	52.8	3.3	3.0
Чеська республіка	44.0	2.7	4.0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Г

Мал . Міжнародні туристичні прибуття в динаміці за субрегіонами [2]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Д

Рейтинг головних країн виїзного туризму[2]