Управлінський облік варіант 6

                                               ЗМІСТ

1. Основні завдання сучасної системи обліку

2. Характеристика затрат і витрат, їх використання в різних системах обліку

3. Порядок складання бюджету матеріально-технічного забезпечення

4. Основні відмінності аналізу затрат за операціями та за продуктами

Практичне завдання №1

Практичне завдання №2

Практичне завдання №3

Список використаної літератури

      1. Основні завдання сучасної системи обліку

Для нормального функціонування будь-якої ланки ринкової економіки конче потрібно, щоб учасники, приймаючи рішення, мали достовірну та об’єктивну інформацію про майно, фінансове становище, результати роботи (прибутки, доходи чи збитки), а також про процеси їх формування як на власному підприємстві, так і в партнерів на підставі попередніх даних.
Бухгалтерський облік сьогодні — це система безперервного, суцільного і взаємозв’язаного спостереження за створенням суспільного продукту і пов’язаними з ним процесами обміну, розподілу та перерозподілу, за наявністю і рухом майна конкретного господарства, його правових відносин з метою одержання інформації, її систематизації для управління діяльності господарства будь-якого масштабу та рівня.
Бухгалтерський облік став складовою управлінської системи світової економіки. Без нього неможливе управління будь-якою ланкою економіки світу. Таким чином, система управлінського обліку повинна відповідати функціональному поділу підприємства і забезпечувати ефективність роботи кожної сфери діяльності. Становлення ринкової економіки в Україні, поява нових господарських структур різних форм власності, розвиток міжна­родних економічних зв’язків зумовлюють необхідність удоско­налення обліку і контролю як складових частин економічної інформації, необхідної для управління на всіх рівнях.

Основну частину управлінської інформації надає облік, внаслідок чого він є невід’ємним елементом управління будь-якими об’єктами, включаючи необоротні активи. Управлінський облік – це система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством. Керівництво самостійно вирішує, як класифікувати витрати, наскількі деталізувати місця їх виникнення і як пов’язати їх з центрами відповідальності (сегментами діяльності), встановлює взаємозв’язки бухгалтерії з іншими структурними та функціональними підрозділами, строки подання звітності, склад і обсяг інформації, необхідної для управління.

Зовнішніх користувачів та інвесторів цікавлять, в основному, кінцеві фінансові результати діяльності підприємства, тоді як керівників різних рівнів управління – способи досягнення бажаних результатів та майбутнє їх діяльності. Керівникам вже недостатньо знати, скільки коштує та чи інша продукція, їх цікавить, чому вона стільки коштує, а також те, як зробити, щоб її виробництво було вигідним. Досягти цього можна, по-перше, за умови забезпечення управління “поведінкою” витрат (постійних та змінних) з метою оптимізації їх величини, а по-друге, постійно збільшуючи доходи. Це потребує від системи обліку формування інформації з метою рішення зовсім нових завдань, не властивих для традиційного бухгалтерського обліку, а саме:

       складання попередніх кошторисів (бюджетів);

       дослідження “поведінки” витрат;

       розробки альтернативних варіантів управлінських рішень;

       вибір на їх основі оптимальних.

Для вибору оптимального рішення з усіх можливих альтернативних необхідно визначити економічний прибуток з урахуванням втрачених можливостей, тобто поряд с бухгалтерськими (фактичними) витратами враховуються витрати від неотримання прибутку при кращому відкинутому альтернативному варіанті.

Незважаючи на те, що в системі фінансового й управлінського обліку використовується фактично одна й та сама первинна інформація, вона по-різному інтерпретується та втілюється в принципово різну вихідну інформацію. Формування даних у фінансовому обліку характеризує діяльність підприємства за принципом “якою вона є”, а в управлінському – за принципом “якою вона має бути”. При цьому постійно порівнюються витрати з результатами, завдяки чому стає можливим досягнення значного зменшення собівартості продукції, а отже, підвищення ефективності діяльності.

Управлінський облік ще тільки формується в Україні і не впроваджений на більшості вітчизняних підприємств. Вітчизняні менеджери все більше виявляють зацікавленість до управлінського обліку. Але відсутність методичних рекомендацій з управлінського обліку значно ускладнює його організацію та ведення у відповідності до вимог ефективного господарювання, що збільшує ризик прийняття неправильних управлінських рішень. 

Оскільки управлінський облік покликаний обслуговувати систему управління, то серед основних його цілей і завдань можна назвати такі:

-          нормування, планування і облік виробничих затрат, калькулювання собівартості продукції;

-          прогнозування, планування та облік витрат звітного періоду;

-          планування і облік витрат на капітальні вкладення, тобто на інвестиційну діяльність;

-          аналіз витрат і доходів та підготовка проектів управлінських рішень;

-          контроль дій та стимулювання персоналу.

На відміну від фінансового обліку, в якому для узагальнення інформації за звітний період використовують баланс (минуле), в управлінському обліку використовують бюджети (кошториси). Бюджет – це те, до чого ми прагнемо (майбутнє), і те, чого ми досягаємо (сучасне). Бюджет – основа для оцінки виконання плану  центрами відповідальності та їх керівниками: робота менеджерів оцінюється за звітами про виконання бюджету, порівняння фактично досягнутих результатів з даними бюджету вказує на ділянки, які потребують посиленої уваги та дії.

2. Характеристика затрат і витрат, їх використання в різних системах обліку

Підприємства в процесі своєї діяльності, здійснюваної на основі комерційного розрахунку і самофінансування, здійснюють матеріальні і грошові витрати на виробництво і продаж продукції, на розширене відтворення основних фондів і оборотних коштів, на соціальний розвиток своїх колективів і операційні витрати. Важливим є розмежування понять «затрати» і «витрати», оскільки їх часто ототожнюють.

Відмінність між цими двома поняттями істотно важлива для бухгалтерського обліку. Необхідність розуміння різниці затрат і витрат витікає з того факту, що правильне обчислення прибутку можливо тільки при повному відображенні всіх операцій з формування доходів та витрат.

Дослідженням цього питання займалися такі вчені як А.А. Ефремова, Н.П.Тарасова,  Д.Ю. Атаманов.

Витрати визнаються у бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань. До витрат, що виникають у зв’язку зі зменшенням активів, відносять:

       списання матеріалів у виробництво, для ремонту основних фондів, на адміністративні цілі;

       нарахування зносу (амортизації);

       списання основних засобів, МШП, нематеріальних активів та інших необоротних активів, що стали непридатними і не використовуються;

       втрати від знецінення запасів;

       недостачі запасів (сировини, матеріалів, товарів, готової продукції тощо);

       нарахування резерву сумнівних боргів або списання дебіторської заборгованості, яка не може бути погашена;

       доброчинні внески;

       визнані економічні санкції (штрафи, пені сплачені).

Витратами, що збільшують зобов’язання, є нарахування:

       зарплати, податків, зборів, обов’язкових платежів;

       відрахувань на обов’язкове і добровільне страхування;

       транспортних витрат;

       оренди, комунальних послуг, витрат зв’язку, послуг з реклами;

       послуг сторонніх організацій (аудиторських, консультаційних, юридичних, медичних тощо);

       інші нарахування витрат, пов’язаних зі збільшенням зобов’язань.

Однак п. 6 П(С)БО 16 визначає: витратами звітного періоду визнаються зменшення активів або збільшення зобов’язань (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками) тільки за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Це означає, що обов’язковою умовою визнання витрат, як і інших активів або зобов’язань, є їх достовірна оцінка.

Але вже згідно з п. 7 П(С)БО 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Це відповідає принципам міжнародних стандартів фінансової звітності і застосовуваному у національних П(С)БО принципу відповідності витрат доходам. З цього випливає, що витрати, які неможливо прямо зв’язати з доходами певного періоду, відображаються в складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує отримання економічних вигод протягом декількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості між відповідними звітними періодами, що регулюється пунктом 8 П(С)БО 16. Це стосується, передусім, амортизації.

Необхідно відзначити, що не визнаються витратами і не включаються до звіту про фінансові результати згідно з п. 9:

1.             Попередня (авансова) оплата запасів, робіт і послуг.

2.             Погашення отриманих позик.

3.             Платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента або принципала.

4.             Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

5.             Інші зменшення активів або збільшення зобов’язань, які не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 П(С)БО 16, тобто якщо порушені обов’язкові умови достовірності оцінки витрат.

Отже, головним об’єктом аналізу в процесі управління є витрати.[1]

Для визначення фінансових результатів підприємства слід розуміти різницю між вичерпаними та невичерпаними витратами. Як відомо, фінансовий результат  (прибуток або збиток) – це різниця між доходами і витратами звітного періоду. Виникає питання: які витрати належать до звітного періоду?

Вичерпані (спожиті) витрати – це збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду (наприклад, реалізація товарів, введення устаткування в експлуатацію тощо).

Невичерпані (неспожиті) витрати – це збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або ін. вигоди в майбутніх періодах (наприклад, купівля товарів, устаткування тощо).

На практиці не всі витрати безпосередньо пов’язані з виробництвом або придбанням товарів. Тому для визначення собівартості розрізняють:

Витрати на продукцію – це витрати, пов’язані з виробництвом або придбанням товарів для реалізації. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація верстатів тощо), пов’язані з функцією виробництва продукції. У торгівельному підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду – це витрати, що не включають у собівартість запасів і розглядають як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Підприємства, що виробляють продукцію, вважають такими витратами витрати на здійснення всіх ін. функцій (управління, маркетинг, дослідження тощо). У торговельних підприємствах витратами періоду є витрати обігу (адміністративні втрати, витрати на збут тощо).

Важливою рисою витрат у виробничій і невиробничій сфері є характер їхнього зв’язку з певним об’єктом: продуктом, підрозділом тощо.

Прямі витрати – це витрати, які можна віднести безпосередньо до певного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Непрямі витрати – це витрати, що не можна віднести безпосередньо до певного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Наприклад, амортизація верстатів та опалення цеху є прямими витратами щодо цього цеху, але є непрямим витратам щодо окремих видів продукції, яка виробляється в цьому цеху.

Основні витрати – це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. Основні витрати поділяють на три групи: прямі матеріальні, прямі витрати на оплату праці та ін. прямі витрати.

Прямі матеріальні витрати – це вартість витрачених матеріалів, які стають частиною готової продукції і які можна віднести до певного виробу економічно доцільним шляхом.

Прямі витрати на оплату праці – це зарплата робітників, яка може бути включена у собівартість певних виробів економічно доцільним шляхом.

Інші прямі витрати – це решта прямих витрат, крім прямих матеріальних витрат та витрат на оплату праці.

Виробничі накладні витрати – це витрати, пов’язані з процесом виробництва, які не можна віднести до певних виробів економічно доцільним шляхом (допоміжні матеріали, непряма зарплата тощо).